Продовжую аналіз газових угод між Газпромом Росії і Нафтогазом України у четвер 22 січня — у День злуки, тобто, в день, який ми відзначаємо як свято об’єднання усіх українських земель в одну державу.

Як я і прогнозував, в усі ці дні, починаючи з 19 січня, Юлія Тимошенко та її прихильники з екранів телевізорів і сторінок газет переконували український народ, що підписання з Росією газових угод на 10 років є перемогою України у газовій війні з Росією, а опоненти із Партії регіонів та Президент України Віктор Ющенко і люди із його найближчого оточення намагались переконати усіх, що підписання цих газових угод на умовах, нав’язаних Росією, є поразкою України у цій війні.

Спробую і я вплести свій голос у цей хор.

Основним аргументом Юлії Тимошенко є те, що ціна російського газу у 2009 році для споживачів України становитиме 228,8 дол. США за 1000 куб. метрів в розрахунках за рік, і ця ціна є найменшою у порівнянні з цінами на російський газ для інших європейських країн, окрім Білорусії, яка є державою, союзною Росії, а тому для неї визначена ціна у 160 дол. США.

Основним аргументом опонентів Юлії Тимошенко є те, що середньоєвропейською ціною на російський газ є не 450 дол. США за 1000 куб. метрів, як це зафіксовано в угодах, а якась інша величина, про яку сьогодні можна лише сказати, що вона є не вищою 360 дол. США, якщо визначати її як середнє між найвищою ціною — 560 дол. США, за якою купляє газ у Газпрому Росії в невеликих обсягах одна із європейських компаній, та найнижчою ціною — 160 дол. США, за якою газ продається Білорусії.

Додатковим аргументом опонентів Юлії Тимошенко є те, що, погодившись не підвищувати ціну на транзит російського газу газотранспортною системою з нинішніх 1,7 дол. США за прокачування 1000 куб. метрів на кожні 100 км труби до середньоєвропейської ціни у 3,4 дол. США за прокачування того ж об’єму, Україна втратила 3,74 млрд дол. США додаткового річного прибутку.

Почну аналіз з основного аргументу Юлії Тимошенко, тобто, з пошуку відповіді на запитання — чи можливо мати споживачам України ціну на природний газ у визначених одиницях об’єму на рівні 228,8 дол. США при розрахунках за рік в умовах, коли навіть з 20 % скидкою кожні 1000 кубічних метрів російського газу нам коштуватимуть 360 дол. США.

Нагадаю деякі відомі величини. Протягом року Україна споживає 78 млрд куб. метрів газу. Оскільки сама на своїй території наша держава добуває лише 16 млрд куб. метрів, то для забезпечення країни газом потрібно отримати із Росії протягом року ще 62 млрд куб. метрів природного газу. Опалювальний сезон в Україні має місце упродовж усього першого кварталу і закінчується у другому кварталі 15 квітня, а починається наступний опалювальний сезон у четвертому кварталі — офіційно15 жовтня, а фактично в кінці цього місяця У третьому кварталі газ на опалення не витрачається зовсім. Для забезпечення опалення протягом півмісяця у нашій державі потрібно два мільярди кубічних метрів газу. Тож ми маємо в Україні наступний розподіл у споживанні природного газу: 1-й квартал — 26 млрд куб. м, 2-й квартал — 16 млрд куб. м, 3-й квартал — 14 млрд куб. м, 4-й квартал — 22 млрд куб. м.

У кожному кварталі на своїй території Україна добуває по 4 млрд куб. метрів природного газу, який продається обласним газопостачальним організаціям по середній ціні, затвердженій НКРЕ, на рівні 35 дол. США за 1000 куб. метрів.

У підземних газосховищах ми на 1 січня 2009 року мали 18 млрд куб. метрів газу, закупленого у Росії у 2008 році за ціною у 179,5 дол. США.

Простий розрахунок показує, що, якщо у 1-му кварталі для забезпечення необхідних 26 млрд куб. метрів газу використати 4 млрд куб. метрів за ціною 35 дол. США за кожні 1000 куб. метрів, добутих на території України, 13 млрд куб. метрів із підземних газосховищ за ціною 179,5 дол. США за кожні 1000 куб. метрів та 9 млрд куб. метрів газу, отриманого зараз від російського Газпрому за ціною 360 дол. США за кожні 1000 куб. метрів, то отримаємо собівартість природного газу у 220 дол. США за кожні 1000 куб. метрів. А для доставки цього газу споживачам у межах території, яку обслуговує конкретне облгазенерго, будуть витрачені ще 8,8 дол. США, що в сумі і дасть задекларовану Юлею Тимошенко споживчу вартість у 228,8 дол. США за кожні 1000 куб. метрів.

Для забезпечення цих же споживацьких 228,8 дол. США за кожні 1000 куб. метрів газу у 2-му кварталі необхідно буде використати 4 млрд куб. метрів, добутих на території України, 5 млрд куб. метрів із підземних газосховищ і 7 млрд куб. метрів газу, отриманого від російського Газпрому.

В результаті такого алгоритму за перше півріччя 2009 року буде використано усі 18 млрд куб. метрів газу із підземних газових сховищ, закачаних у 2008 році, 8 млрд куб. метрів газу власного видобутку та 16 млрд куб. метрів російського газу із законтрактованих на 2009 рік 62 млрд куб. метрів.

А 46 млрд куб. метрів російського газу згідно з контрактом у 2-му півріччі 2009 року ми будемо отримувати уже за значно нижчою ціною, оскільки ціни на нафту упали втричі у жовтні 2008 року, а ціна на газ для кожної європейської країни є похідною від світової ціни на нафту та таку її складову як мазут і формується зі зсувом у часі на 9 місяців.

Оскільки у 2-му півріччі 2009 року нам потрібно буде для споживання країною лише 36 млрд куб. метрів газу, із яких 8 млрд куб. метрів ми забезпечимо за рахунок його видобутку на власній території, то 18 млрд куб. метрів законтрактованого російського газу ми ще матимемо змогу закачати у підземні газосховища «про запас».

І щоб не вийти за обіцяні Юлею Тимошенко рамки споживацької ціни у 228,8 дол. США за 1000 куб. метрів газу у 2-му півріччі 2009 року досить того, щоб російський газ для України у 3-му кварталі коштував не більше 294 дол. США за кожні 1000 куб. метрів, а у 4-му кварталі — не більше 260 дол. США за такий же об’єм. Але я особисто упевнений у тому, що він коштуватиме дешевше.

Дуже добре, що Юлія Тимошенко погодилась не вимагати збільшення плати за транзит в обмін на 20 % знижку. Адже прості розрахунки показують, що при транзиті обумовлених контрактом і пропускною здатністю української газотранспортної системи 110 млрд куб. метрів російського газу протягом року територією України при ціні транзиту в 1,7 дол. США за транспортування 1000 куб. метрів газу на 100 км труби і довжиною цієї труби по Україні від східних до західних кордонів у 2000 км ми можемо отримати лише 3,74 млрд дол. США. Тож збільшенням ціни транзиту до європейського рівня у 3,4 дол. США за транспортування 1000 куб. метрів газу на 100 км, тобто удвічі, ми можемо додатково отримати ще стільки ж, тобто, 3,74 млрд дол. США. У той же час за придбання 62 млрд куб. метрів російського газу для потреб України за середньоєвропейською ціною у 450 дол. США за 1000 куб. метрів нам потрібно було б сплатити Росії 27,9 млрд дол. США. Знижка у 20 % дозволяє нам зекономити на сумі оплати 5,6 млрд дол. США, що дає вигоду в 1,86 млрд дол. США навіть при транзитній ціні у 3,4 дол. США. А якщо зважити ще й на те, що при збільшенні ціни транзиту газу по Україні удвічі, на 34 дол. США зросла б середня ціна російського газу для європейських країн, яка є базовою для визначення ціни газу для України, то наша вигода від не підняття ціни транзиту російського газу до європейських країн зростає у 2009 році ще на 2,1 млрд дол. США за рік.

Додаткову вигоду в розмірі півмільярда доларів США за рік Україні принесе ще й те, що технічний газ, потрібний для здійснення перекачування до Європи основної маси російського газу українською газотранспортною системою, вона оплачуватиме не по 179,5 дол. США за 1000 куб. метрів, як це мало місце у 2008 році, а по 153,9 дол. США.

Тож Україна від підписання цього газового контракту не програла ні в чому. І звинувачення опонентів Юлії Тимошенко на її адресу є абсолютно безпідставними. Особливо ще й з огляду на те, що, перейшовши на середньоєвропейську ціну на російський газ, Україна стала незалежною від Росії не лише де-юре, але і де-факто.

Постскриптум 1: після отримання підписаних з Росією газових угод секретаріатом Президента України Віктора Ющенка, опоненти Юлії Тимошенко, незважаючи на конфіденційність цих угод, зняли з них копії і вкинули їх текст в Інтернет. Тож тепер ми усі знаємо, що в 3-му кварталі Газпром Росії продаватиме нам свій газ за ціною у 219 дол. США, а у 4-му кварталі — за ціною у 162 дол. США за 1000 кубічних метрів. Тож ми матимемо змогу заповнити наші підземні сховища «про запас» газом дешевшим, ніж той, який у цих сховищах маємо зараз. А це є ще одним доказом мудрості Юлії Тимошенко, яка домовилась з Володимиром Путіним про такі ціни. А оприлюднення текстів угод опонентами Юлії Тимошенко є ще однією їхньою помилкою.

Постскриптум 2: слухаючи відповіді Юлії Тимошенко на запитання політологів, журналістів і політиків, що зібралися у п’ятницю увечері, 23 січня, в студії Савіка Шустера на ТРК «Україна», я ще раз переконався у тому, що їй сьогодні рівних у здатності «тримати удар» і «наносити контрудари у відповідь» в Україні немає. Вона по праву є політичним лідером сьогоднішньої України. І, думаю, що з таким же переконанням після цієї передачі залишився не лише я, а і усі, хто її слухав без упередження. Про це, до речі, свідчить і те, що її відповіді на запитання представниками різних регіонів України, що знаходилися у студії Савіка Шустера і тримали в своїх руках пульти для голосування, були оцінені позитивно на рівні 85 %, на що звернув увагу і сам Савік Шустер. Я, між іншим, такої високої оцінки у цій студії у попередніх передачах ще не бачив

Постскриптум 3: у суботу вранці в газеті «День» за 23 січня 2009 року я прочитав статтю політолога із НаУКМА Ігоря Лосєва під заголовком «Сеанс національного самобичування». Його думки, висловлені у цій статті, настільки є співзвучними моїм, що я вирішив популяризувати через свій сайт деякі з них. Ігор Лосєв розпочав свою статтю словами: «Ось, нарешті, все таємне стало явним. На черговій «Свободі слова» на каналі «Інтер» з вуст першого віце-прем’єра Олександра Турчинова ми почули, хто є власником «Інтера» (хоча, чесно кажучи, здогадувались про це й раніше). І було б дуже дивно, якби за таких «товстих» обставин «Інтер» поводився інакше, ніж він поводиться Сам пан Фірташ був присутній у студії й вельми активно брав участь у розбірках (назвати те, що відбувалося, цивілізованою дискусією язик не повертається). Про що сперечалися? Ну, звісно ж, про газ, про те, хто винен у його відсутності. Забігаючи наперед, скажу, що «Інтер» і вся його журналістсько-редакторська «рать» доклала титанічних зусиль, аби «пригвоздити» до ганебного стовпа Україну» — кінець першої цитати зі статті Ігоря Лосєва.

Від себе, для тих, хто цієї телепередачі не дивився, додам, що за повідомленням Олександра Турчинова одним із основних власників телеканалу «Інтер» є Дмитро Фірташ — той самий, котрий є також власником банку «Надра», якому Національний банк України виділив найбільшу частку (7 млрд грн при першій ітерації плюс 3 млрд грн при другій) траншу МВФ, та власником кампанії «Росукренерго» — посередника між Газпромом Росії і Нафтогазом України з 2006 року, від посередницьких послуг якої відмовилась Юлія Тимошенко, позбавивши Дмитра Фірташа у такий спосіб можливості, починаючи з січня 2009 року, отримувати без будь-яких зусиль з його боку на свої рахунки мільярди «газових» доларів.

А тепер я наведу другу цитату зі статті Ігоря Лосєва: «Потім на подіум «Свободи слова» бадьоренько вийшла єдина у своєму роді пані Богословська. Звично назвавши владу держави Україна «бандитською», Інна Германівна поклала відповідальність за газовий конфлікт, звісно, на Україну. З її надемоційного виступу можна було зрозуміти, що безгрішна, справді «янгольська» Росія стала жертвою підступності й агресивності «сатанинської» України. Мені здається, що майже всі ці люди, що втоптують у бруд країну, яку могли б вважати своєю, грають у російській, а не в українській команді. Вони захищають інтереси Росії в Україні за рахунок України й на шкоду Україні. І це головна біль нашої держави. Це її трагедія. Пані Богословська, як завжди, не давала слова сказати своїм опонентам, щохвилини перебиваючи їх. Ведучі «Інтергазпрому» відкрито підігравали (для телеканалу це типово) симпатичній їм стороні й не церемонилися з «хлопчиками для биття», ставлячи запитання, але не даючи на них відповідати. І Олександру Турчинову, й Ігорю Діденку з «Нафтогазу» доводилося по 10–15 разів просити, щоб їх не переривали, не затикали їм роти й дозволили нарешті відповісти. Зате пану Фірташу телеведучі надали режим «найбільшого сприяння», відчайдушно намагаючись догодити добродійникові. А Україна була винна. Винна в усьому. Зокрема, й у тому, що «Газпром» закрутив вентиль, і в тому, що він виставляє карально-поліцейські ціни, й у тому, що Україна не капітулювала перед сусідами, й у тому, що намагається відстоювати свої права. У якій іще державі можна побачити й почути подібне? Де ще можливе таке національно-нігілістське й політично-безвідповiдальне зборище? Загалом виникало враження ретельно відрежисованої й скоординованої інформаційної атаки на Україну зсередини України. І подумалося тоді, що держави можуть жити без газу й нафти власного видобутку, без золотих родовищ, без виходу до океану, без чорнозему, без рідкоземельних елементів, без лісів, без гір і багато без чого ще. Але є один ресурс, без якого існування держави неможливе. Це патріотизм, та сама любов до Вітчизни, яка не дозволяє з насолодою обливати її брудом» — кінець цитати.

Постскриптум 4: у п’ятницю увечері, 30 січня, на телеканалі «Інтер» під час шоу-програми «Свобода слова», яка уже давно перетворилась на програму «Цькування і вішання усіх собак на Юлію Тимошенко», було продемонстровано запис виступу Президента України Віктора Ющенка, який звинуватив Прем’єр-міністра України Юлію Тимошенко в усіх негараздах, що мають місце в Україні, до банківської і економічної криз та складення популістського Держбюджету-2009 і його невиконання та доведення до фінансового банкрутства дитячого оздоровчого комплексу «Артек» включно.

Прослухавши цю президентську звинувачувальну заяву, міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, присутній у студії «Інтера» у цей час, нагадав, що саме президент наполягав на тому, щоб у Бюджет-2009 було закладено ще більше соціальних виплат, ніж їх дозволила в кінцевому підсумку Верховна Рада України під час затвердження цього бюджету, тож він не має морального права нині звинувачувати уряд у перевантаженості нинішнього бюджету соціальними виплатами. А ще дехто із присутніх у студії «Інтера» політиків, політологів і журналістів звернув увагу на те, що надходження до Бюджету-2009 скоротились не лише у зв’язку зі світовою економічною кризою, а і у зв’язку з втратою російського ринку для багатьох українських товарів, обумовленою несприйняттям керівниками Росії позиції президента України у питанні грузино-російського збройного конфлікту та у питанні трактовки причин Голодомору 1932-1933 років.

Викликало здивування у багатьох присутніх у студії і те, що Президент України Віктор Ющенко призначив одного із українських олігархів Валерія Хорошковського, ще до його звільнення урядом з посади керівника Митної служби держави, першим заступником Голови Служби безпеки України, відповідальним за боротьбу з корупцією. Щоб олігарха призначили одним із керівників служби безпеки — такого ще не було в історії жодної країни у світі! Адже усі олігархи свої перші мільйони наживали, порушуючи в чомусь чинне законодавство, і усі олігархи мріють про збільшення своїх статків, тож поставити олiгарха на чолі служби контролю за олігархами — це щось уже на кшталт криловського: «Послухали лисичку і щуку кинули — у річку!»

А на другий день виступ Віктора Ющенка прокоментувала Юлія Тимошенко, яка повідомила, що уряду вдалося виконати параметри бюджету за січень 2009 року навіть в умовах панічно-істеричних заяв президента, а тому усі бюджетники вчасно отримають у повному обсязі і зарплати, і стипендії, і пенсії. Вона також підписала розпорядження про передачу дитячого оздоровчого комплексу «Артек» із підпорядкування Державного управління справами, підвідомчого президенту країни, в підпорядкування Кабміну і пообіцяла профінансувати цей комплекс у повному обсязі за рахунок скорочення витрат на Адмінiстрацію Президента України. На фоні того, що президент відміняє кожне друге розпорядження уряду, стає цікавим — чи відмінить президент урядове розпорядження по «Артеку»?

Ще однією цікавою темою для обговорення стала тема — чи належать перу міністра фінансів Віктора Пинзеника ті графіки, демонстрацією яких усіх нас намагаються переконати журналісти і політики від опозиції і президентського оточення у тому, що Україна стоїть за крок до дефолту, що економічна криза у нашій державі набрала уже необоротного характеру.

Графіки дійсно на пересічного глядача можуть подіяти панічно, адже їхній хвіст, круто падаючи, майже торкається осі абсцис. І ніхто не звертає уваги по нерозумінню суті чи навмисне, що ці графіки намальовані без додержання масштабу по осі ординат, і що їхній хвіст прямує не до нуля, а до відмітки 75 %, на рівні якої проведена вісь абсцис, що ну аж ніяк не одне і те ж.

А намагання лідера опозиції Віктора Януковича за рік до президентських виборів організувати відставку уряду Юлії Тимошенко і самому стати на чолі уряду є найкращим свідченням того, що справи в нашій країні йдуть на фоні світової економічної кризи не так уже й погано — інакше Януковичу вигідніше було б відсидітись аж до президентських виборів в опозиції.