У четвер, 1-го січня, о 10-й годині ранку я вперше у 2009 році переступив поріг університету і зітхнув з полегшенням — мені доповіли, що у новорічну ніч ніяких надзвичайних подій ні в університетських корпусах, ні в гуртожитках, ні з кимсь із наших працівників чи студентів не трапилось.

Звичайно, аби, відпочивши, піднятися зранку і о такій порі уже прибути до університету, мені довелося відмовитись від того, щоб усю новорічну ніч просидіти за святковим столом під телевізійні пісні — я пішов спати о пів на 2-у ночі.

Ранок 1-го січня видався напрочуд гарним — земля вкрита снігом, світить сонце, вітру немає і мороз лише кілька градусів — не хотілося навіть сідати за кермо автомобіля.

Але, на жаль, включивши телевізійні новини, я переконався, що не усюди така гарна погода — з Москви повіяло скаженим холодом: Газпром знизив тиск в газових магістралях на кордоні з Україною на величину, яка дозволяє лише передавати газ транзитом до Європи і унеможливлює відбір газу Україною на власні потреби. І це лише тому, що Україна не погоджується на ціну за газ, яка пропонується на 100 доларів більшою за європейську, і ставить питання про збільшення плати з боку Газпрому за транзит його газу до Європи територією України до європейського рівня.

Але поряд із цим повідомленням на «5 каналі» висвічувалось і інше, підписане президентом і прем’єр-міністром нашої держави, в якому повідомлялось, що в українські газосховища попередньо закачана така кількість газу, якої Україні вистачить підтримувати нормальне газопостачання до весни.

Звичайно, за технологічним процесом ми будемо передавати до Європи в потрібних кількостях саме газ із цих запасів, накопичених в газосховищах, які зосереджені на наших західних кордонах, а всередині країни відбиратимемо газ із магістральних газопроводів, але це уже нікого не повинно стосуватись — головне, що транзитом ми передаватимемо таку кількість газу у Європу, скільки його зобов’язався за контрактами постачати російський Газпром і якій відповідає саме той тиск, який виставлено зі сторони Росії на магістральних газопроводах.

Я раніше думав, що Володимир Путін суворий, але розумний чоловік, однак тепер остаточно переконався, що у нього розум не державного діяча світового масштабу, а у точності відповідає розуму КДБешного підполковника, яким він вийшов у відставку з КДБешної служби. Адже державний діяч, навпаки, в разі скрути, у яку попала сусідня держава, яка і за територією і за чисельністю народу є однією із найбільших у Європі, постарався б допомогти цій країні, навіть у разі, якщо йому не подобається її нинішній президент. Адже головне не те, хто сьогодні при владі у цій країні, а пам’ять народу цієї країни, який запам’ятає на віки того, хто намагався його поставити на коліна під час скрути, і ніколи йому цього не вибачить. А попереду і переговори за перебування російського флоту у Севастополі, і за кордон у Керченській протоці, і референдум за входження України до НАТО.

Фактично, прем’єр російської держави отримає в Україні реакцію, зовсім не ту, на яку він розраховував — на фоні російських залякувань і відключень від газу в разі нормального забезпечення газом українських квартир і підприємств імідж і Віктора Ющенка, і Юлії Тимошенко лише зростатимуть, оскільки вони продемонструють вміння дієво протистояти шантажу. А довго знижувати тиск в магістральних газопроводах росіяни не зможуть, оскільки вони не мають на своїй території вздовж них підземних газосховищ, в які можна було б закачувати добутий, але не переданий газ. Тож їм доведеться його спалювати у факелах по місцю добування. А хто ж із російських бізнесменів, чиї прибутки побудовані на продажі газу, погодиться довгий час щодня «спалювати» мільйони доларів? Тим більше, робити це під час світової економічної і фінансової кризи, яка боляче ударила і по Росії.

І від того, що Росією, нашпигованою ракетними комплексами з ядерними боєголовками, правлять такі недалекі і водночас такі амбітні люди стає тривожно.