У понеділок 1-го грудня в проміжок часу від 21 години 15 хвилин до 24 години на 1-му українському телеканалі в програмі «Свобода слова» відбувся прямий ефір Президента України Віктора Ющенка, під час якого він спочатку виклав своє бачення шляхів виходу нашої країни з політичної і економічної кризи, а потім відповідав на запитання, що йому були задані студентами з Чернівців, Луганська і Києва та представниками аудиторії, що зібралася у залі телестудії.

Одною із заяв Віктора Ющенка було те, що він є оптимістом. Але у це було важко повірити, оскільки протягом усієї передачі він жодного разу не те, ще не посміхнувся, а навіть не зробив натяку на посмішку. І відповідав на запитання він без будь-яких модуляцій голосу, одноманітно, що теж не є характерним для оптимістів.

Слухаючи запитання студентів, я не міг позбавитись думки, що відбирали цих студентів і репетирували з ними процес задавання запитань в університетах, як мінімум, декани факультетів. Про це свідчила і дуже «причесана» мова тих, хто запитував, і зміст поставлених запитань.

А ось коментарі і запитання тих, хто зібрався в телестудії, скоріш за усе, не репетирувались, тож ті з запитань і коментарів, котрі вимагали від Віктора Ющенка таких відповідей, які йому не хотілось давати, він просто ігнорував.

Дивно було вкотре почути від президента, що в розвалі коаліції винна Юлія Тимошенко, політична сила якої 2-го вересня проголосувала разом з Партією регіонів за чотири закони, проти прийняття яких був він. Так, начебто, до цього не було десятків президентських указів, якими він відміняв урядові постанови, націлені на поліпшення життя народу, що додавало Юлії Тимошенко додаткового іміджу. Так, начебто, до цього не було численних не коректних випадів глави президентського секретаріату Віктора Балоги проти Юлії Тимошенко. Так, начебто, до цього не було створення з частини пропрезидентської «Нашої України» у парламенті під патронатом Віктора Балоги нової партії «Єдиний центр», члени якої долучились до огульної критики дій уряду, очолюваного Юлею Тимошенко, з завзяттям, яке часто перевершувало те, що мало місце у виступах парламентарів від опозиційної Партії регіонів.

А заява Віктора Ющенка, що його секретаріат, то є лише технічна служба, яка документально оформляє думки і рішення президента, фактично, підтвердила уже озвучені в ЗМІ припущення деяких політиків і політологів, що усе, сказане Віктором Балогою, є попередньо узгодженим з Віктором Ющенком. Але якщо це так, то усі випади Віктора Балоги проти Юлії Тимошенко, які розпочалися з дня її вступу на посаду прем’єр-міністра, є озвученими керівником президентського секретаріату випадами самого Віктора Ющенка. А як розцінювати нагороди, виписані президентом людям, яких він під час Помаранчевої революції і якийсь час ще й після неї вимагав посадити у в’язниці? І після цього Віктор Ющенко хоче переконати нас у тому, що це Юлія Тимошенко винна у розвалі коаліції!

На мій погляд, і це телешоу, проведене в день 17-ї річниці Всеукраїнського референдуму, на якому наш народ висловив підтримку рішенню Верховної Ради України про незалежність української держави, націлене виключно на те, щоб в усіх бідах сьогодення звинуватити Юлію Тимошенко і спробувати укорінити в свідомості українців дату 2-го вересня як точку розвалу демократичної коаліції та стерти зі свідомості усе те, що творило президентське оточення по відношенню до уряду Юлії Тимошенко до цієї дати.

У минулі вихідні дні я закінчив читати історичний роман нашого вінницького письменника Олександра Дмитрука «Тризна», в якому він змальовує Україну часів Северина Наливайка та Богдана Хмельницького, розповідаючи правду, основану на документах, яка дуже не збігається з тим, що написано з цього приводу у Івана Ле, Натана Рибака, Павла Загребельного та у сучасних підручниках з історії України.

Я ще в аспірантські роки прочитав історію України у викладі забороненого тоді Костомарова, зібрання томів якого, виданих ще в царській Росії і переданих у спадщину, мав мій колега по аспірантурі В’ячеслав Безверхий. Тож можу стверджувати, що зміст роману Олександра Дмитрука тісно корелюється зі змістом історії України у викладі Костомарова. А це уже можна розглядати якоюсь мірою як критерій істини. Але одразу ж хочу підкреслити, що у змалюванні подій, пов’язаних з Данилом Нечаєм, у Дмитрука є суттєві розбіжності з Костомаровим, що цілком допустимо, якщо пам’ятати, що порівнюються усе-таки художні нариси з історичними.

Я раджу усім прочитати «Тризну». Читаючи цей роман про події 360-літньої давнини, починаєш розуміти, чому ми сьогодні такі. Чому політики, які ще вчора були лютими ворогами, сьогодні стали любими друзями і, навпаки, чому вчорашні друзі стали ворогами. Чому люди зраджують один одному і ідеям. Багато повчального несе наша історія, особливо якщо вона написана правдиво.