20 листопада 2008 року, о 10-й годині ранку в актовому залі Інституту педагогіки АПНУ розпочалися загальні збори Академії педагогічних наук України.

Гостем найвищого рангу на зборах був віце-президент Національної академії наук України Віталій Походенко, визначений доповідачем по питанню: «Про відзначення 90-річчя Національної академії наук України».

Основним питанням порядку денного було: Теоретично-методичні засади організації профільного навчання в старшій загальноосвітній школі». Доповідь з цього питання виголосив академік-секретар відділення дидактики, методики та інформаційних технологій в освіті Олександр Ляшенко.

Другим важливим питанням порядку денного, яке представляв віце-президент АПНУ Володимир Луговий, було затвердження основних напрямів досліджень з педагогічних і психологічних наук в Україні та зміни назв і структури відділень АПНУ.

Перед початком розгляду першого питання порядку денного Президент АПНУ Василь Кремень поздоровив ювілярів 80-и, 70-и, 65-и та 60-річного віку, а представник Кабміну і одночасно академік нашої академії Андрій Гуржій привітав учасників зборів від імені Прем’єр-мінiстра України Юлії Тимошенко.

В обговоренні доповіді взяли участь: директор департаменту загальної середньої освіти МОН України Олег Єресько, віце-президент АПН України Володимир Луговий, віце-президент НАН України Віталій Походенко, директор Інституту педагогіки Академії наук Польщі Франтішек Шльосек, ректор Одеського національного політехнічного університету, член-кор. АПНУ Валерій Малахов та ряд інших учасників загальних зборів.

Ознайомившись з проектом рішення по основному питанню порядку денного, я звернув увагу на таку фразу: «Водночас роботі АПН України із дослідження наукових засад і забезпечення дидактично-методичного і психологічного супроводження профільного навчання бракує цiлісності та системності. Досі наукові дослідження в цьому напрямку зосереджено в Інституті педагогіки і частково в Інституті проблем виховання. У дослідницькій тематиці інших академічних структур зазначена проблема практично відсутня. Недостатньо використовується для цього науковий потенціал членів Академії».

І вкотре доводиться констатувати ігнорування колегами-академіками досвіду профорієнтаційної роботи, що проводиться в Інституті довузівської підготовки та в Малій академії наук Вінницького національного технічного університету, де задекларована в основному питанні загальних зборів АПНУ робота, саме зі старшокласниками старшої загальноосвітньої школи, і проводиться.

І публікацій у викладачів ВНТУ у цьому напрямку в освітніх виданнях достатньо, і я на попередніх загальних зборах та на засіданнях президії АПНУ неодноразово розповідав про дослідження за цією тематикою у ВНТУ, але колеги ніяк не хочуть визнавати цього факту.

У нинішніх зборах нашої академії, академік НАНУ і АПНУ, Герой України Віктор Скопенко вперше взяв участь не в статусі ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка. На пленарному засiданні цього разу сидів він в стороні від своєї звичної компанії представників КНУ, в якій тепер головну роль став відігравати обраний тижнем раніше ректором цього унiверситету № 1 України Леонід Губерський — колишній директор однієї із університетських структурних складових — Інституту міжнародних відносин.

У конкурсі на обрання ректором КНУ імені Тараса Шевченка крім Леоніда Губерського брав участь і Віктор Скопенко, який, до речі, паралельно подав позов до суду з вимогою визнати незаконним Указ Президента України Віктора Ющенка про відсторонення його від посади ректора до завершення дії контракту, що є порушенням норм КЗПП.

На мій погляд, якщо Віктор Скопенко розраховував на позитивне для себе рішення суду, то йому не слід було брати участі у конкурсі. Адже тепер, коли цей конкурс програно, на суді він уже не зможе в якості аргументу на свою користь заявляти, що користувався і продовжує користуватись підтримкою колективу, думкою якого не поцiкавився президент, видаючи свій указ. А програв ректорський конкурс Віктор Скопенко нищівно — за нього проголосували лише 8 % конференції трудового колективу, у той час як Леоніду Губерському було віддано далеко за 50 % голосів.

Я поцікавився у представників КНУ, чим можна пояснити таку малу підтримку свого авторитетного і знаменитого у минулому, колишнього ректора членами конференції трудового колективу, більшість делегатів якої сформовано ще за часів його ректорства, тим паче що Леонід Губерський в поняття молодої перспективної зміни теж не вписується — під час виборів йому уже виповнилося 67 років. І я отримав таке пояснення — Віктор Скопенко з його авторитарним, жорстким стилем керівництва був потрібен університету тоді, коли Київ являв собою периферійне місто Радянського Союзу і цей університет змушений був боротись з московськими університетами за право називатись одним із провідних радянських вищих навчальних закладів. Потрiбен він був і в перші роки становлення незалежної української держави, коли точилась боротьба за преференції для Київського університету, яка закінчилась Указом Президента України Леоніда Кучми про особливий статус і додаткове фінансування цього університету та встановлення зарплати його викладачам, вдвічі більшої, ніж в інших унiверситетах країни. Сьогодні ж в Україні інша ситуація — КНУ імені Тараса Шевченка є університетом № 1 держави і буде таким незалежно від того, хто його очолюватиме. А за таких умов, коли не треба боротись за місце у перших рядах, коли фінансуватись університет буде краще ніж інші при будь-якому ректорові, професурі університету захотілось уже демократії, аби не бути залежними від норову ректора і самим утверджувати стиль, та через Вчену раду диктувати норми університетського життя. А Віктор Скопенко цього не зрозумів і, замість того, щоб у своїй передвиборчій промові пообіцяти віднині стверджувати демократію в університеті, виступив ще жорсткіше по відношенню до своїх опонентів, ніж це робив раніше. Тож навіть багато тих, хто від Віктора Скопенка мав лише добро, вирішили не ризикувати і проголосували за кар’єрного дипломата у минулому і демократа по своїй натурі Леоніда Губерського, сподіваючись, що саме за його ректорства в університеті дійсно буде утверджуватись демократичний стиль керівництва.