Мокін Борис Іванович
Мокін Борис Іванович
Головна сторінка  Громадська діяльність Публіцистика Друге дихання, або З чужої пісні слова не викинеш Розділи книги


На 10 годин ранку у четвер 3 лютого 2005 року було призначене засідання Верховної Ради України за участю Президента України Віктора Ющенка, на якому парламент повинен був розглянути подання глави держави і дати згоду на призначення прем’єр-міністром України Юлії Тимошенко.

За сценарієм — після отримання згоди парламенту — Віктор Ющенко прямо в залі засідань Верховної Ради України повинен був підписати указ про призначення Юлії Тимошенко прем’єр-міністром, а вона, ставши главою уряду, одразу ж повинна була запропонувати президенту кандидатури міністрів і губернаторів, укази про призначення яких президент теж повинен був підписати прямо в залі засідань парламенту.

Але виявилось, що узгодження усіх кандидатур станом на 10-у годину ранку 3-го лютого досягнуто не було, і початок розгляду питання дачі згоди на призначення Юлії Тимошенко прем’єр-міністром було перенесено спочатку на 12-у, потім на 16-у годину, а потім було перенесено на 10-у годину ранку наступного дня, п’ятниці 4 лютого.

Однак лише о 12-й годині у п’ятницю 4 лютого до залу засідань Верховної Ради України було внесено штандарт президента держави, а слідом до президентського крісла попрямував і Віктор Ющенко.

При його появі у першу мить зал засідань парламенту, а особливо ж його гостьові ложі, перетворились на мітингову площу, яка скандувала: «Ю-щен-ко!» Довелось Голові парламенту Володимиру Литвину нагадати присутнім, що вони не на площі, а у залі засідань Верховної Ради України.

Після встановлення тиші Володимир Литвин надав слово Віктору Ющенку, який попросив парламентарів дати згоду на призначення Юлії Тимошенко прем’єр-міністром, давши при цьому їй позитивну характеристику як політику, державному діячу і професіоналу і завіривши усіх присутніх у тому, що до уряду, який вона очолюватиме, увійдуть люди, які не будуть красти, не будуть поєднувати роботу в уряді з бізнесом і не будуть брати і давати хабарі.

У своїй «тронній» промові Юлія Тимошенко з притаманною їй пристрастю виклала принципи, якими буде керуватись і вона, і очолюваний нею уряд в роботі, уникнувши звичних обіцянок у які терміни, скільки і чого буде досягнуто. Потім вона відповіла на запитання народних депутатів.

Такого голосування за кандидатуру прем’єр-міністра Верховна Рада України за 13 з половиною років існування української незалежної держави ще не бачила — Юлії Тимошенко віддали свої голоси 372 народні депутати з 422 присутніх. Серед тих, що її підтримали, виявились навіть частина народних депутатів з фракцій, котрі оголосили себе опозиційними Віктору Ющенку і його команді, тобто, з фракції регіонів, з фракції соціал-демократів об’єднаних і навіть троє з найбільш непримиренної фракції комуністів, яких, правда, комуністи одразу ж виключили зі своїх рядів.

Після підписання Віктором Ющенком тут же в залі засідань Верховної Ради України Указу про призначення Юлії Тимошенко прем’єр-міністром, вона по черзі оголосила усіх своїх віце-прем’єрів і міністрів, давши кожному з них блискучу характеристику. Після оголошення Юлією Тимошенко прізвища і характеристики кожного урядовця, Віктор Ющенко одразу ж підписував Указ про його призначення, і урядовець займав своє місце в урядовій ложі.

Тож 1-м віце-прем’єр-міністром став Анатолій Кінах, а віце-прем’єр-міністрами: Олег Рибачук — з питань євроінтеграції, Микола Томенко — з гуманітарних та соціальних питань і Роман Безсмертний — з питань територіально-адміністративної реформи.

Міністерства очолили: аграрної політики — Олександр Баранівський, внутрішніх справ — Юрій Луценко, закордонних справ — Борис Тарасюк, економіки та з питань європейської інтеграції — Сергій Терьохін, культури і мистецтв — Оксана Білозір, з питань надзвичайних ситуацій — Давид Жванія, оборони — Анатолій Гриценко, освіти і науки — Станіслав Ніколаєнко, охорони здоров’я — Микола Поліщук, охорони навколишнього природного середовища — Павло Ігнатенко, палива та енергетики — Іван Плачков, промислової політики — Володимир Шандра, праці та соціальної політики — В’ячеслав Кириленко, у справах сім’ї та молоді — Юрій Павленко, транспорту та зв’язку — Євген Червоненко, фінансів — Віктор Пинзеник, юстиції — Роман Зварич.

Ніяких асоціацій у мене не викликали прізвища Ігнатенка, Кириленка і Шандри. Вони відносяться до тих, про яких я — і, мабуть, не лише я — можу сказати — не знаю, що від них чекати, поживемо-побачимо, може вони і є тими, що кардинально поміняють принципи і стиль роботи ввірених міністерств.

Цілком прогнозованими і такими, що не викликали у мене ніяких сумнівів, стали призначення — Білозір, Зварича, Луценка, Павленка, Плачкова, Пинзеника, Полiщука, Тарасюка і Терьохіна.

Спочатку мене здивувало призначення директора гуманітарного центру Гриценка міністром оборони, але після повідомлення, що він у свій час закінчив спочатку суворовське училище, а потім і вище військове училище та Академію Генерального штабу і пішов у відставку полковником, я заспокоївся.

Дуже здивувало мене призначення соціаліста Баранівського аграрним міністром. Адже лідер соціалістів Олександр Мороз жорстко стоїть на позиціях недопущення перетворення землі у товар, і, я не думаю, що Баранівський не розділяє думку свого партійного лідера. І я упевнений, що він буде послідовно цю позицію втілювати у життя. Але ж без розповсюдження операцій купівлі-продажу на земельні відносини Європейське співтовариство не захоче навіть починати розмову про прийом у свої ряди нашої держави! То як же це співвідноситься з проголошеним Віктором Ющенком курсом на європейську інтеграцію?

Не викликало подиву, а лише стурбованість призначення Станіслава Ніколаєнка міністром освіти і науки. Адже він у своєму житті ніколи не керував навчальним закладом за статусом вищим за середній спеціальний. Тобто про внутрішні механізми розвитку вищої освіти і науки він знає лише з повідомлень ЗМІ та обговорень на засіданнях Комітету з питань освіти і науки Верховної Ради. А цього замало для керівництва міністерством, питання вищої освіти і науки для якого є в числі визначальних. Звичайно, якщо він візьме курс на автономію вищих навчальних закладів, а увагу міністерства зосередить на середній та середній спеціальній освіті, то, можливо, його призначення стане навіть кроком уперед в розвитку вищої освіти і науки. Але, якщо він з висоти своїх особистих досягнень як вченого та науково-педагогічного працівника почне керувати вищою освітою і наукою, то не виключено, що наша вища освіта і наука підуть не туди.

Його остання перед призначенням на посаду міністра стаття «З псевдо освітою треба боротися» в № 21 «Голосу України» не вселяє оптимізму стосовно подальшої інтеграції української освітньої системи у європейський освітній простір.

Не менший подив, ніж у випадку з Баранівським, викликало у мене і призначення міністрами Жванії та Червоненка.

Я розумію Віктора Ющенка — вони є вірними соратниками і внесли вирішальний вклад в забезпечення як його особистої безпеки, так і безпеки учасників Помаранчевої революції на Майдані, тож він був просто зобов’язаний призначити їх на якісь керівні посади загальнодержавного значення. І, якби він призначив Давида Жванію головою СБУ, а Євгена Червоненка — начальником управління охорони президента і уряду, то у мене не виникло б жодного сумніву у зв’язку з цими призначеннями.

Але я не розумію мотивів призначення бізнесмена Давида Жванії на посаду керівника міністерства, на рахунки якого поступають значні бюджетні кошти, в умовах заяви Віктора Ющенка про несумісність роботи в уряді з зайняттям бізнесом.

Як не розумію і призначення Євгена Червоненка на місце Кирпи в умовах підозри, що останній покінчив самогубством із-за небажання нести відповідальність за нецільові витрати надзвичайно великої кількості бюджетних коштів, нагородження Леонідом Кучмою Червоненка орденом в останні дні його президентства і інтерв’ю Євгена Червоненка, в якому він дуже тепло відгукується про колишніх високопосадовців, відсторонених від влади Помаранчевою революцією, та про існування в-минулому дуже довірливих відносин між ним і ними.

Я абсолютно нормально сприйняв призначення Кінаха першим віце-прем’єр-міністром, Рибачука — віце-прем’єр-міністром з євроінтеграції, а також Томенка — віце-прем’єр-міністром з гуманітарних і соціальних питань

Але щодо Безсмертного, який напередодні перед телекамерою назвав Юлію Тимошенко політичною шантажисткою і заявив, що не буде голосувати за її призначення прем’єр-міністром, то його призначення у її уряд віце-прем’єр-міністром з територіально-адміністративної реформи шокувало. Припустити, що він буде виконувати роль «ока государьового» в уряді Юлії Тимошенко, важко. Адже таким «оком» там є і Жванія, і Червоненко, і, звичайно ж, Рибачук. Складається враження, що це призначення Віктором Ющенком було зроблено спересердя, у відповідь на якусь політичну витівку Юлії Тимошенко, щоб поставити її на місце і вказати на те, що вона робитиме усе, що він скаже, навіть, якщо це їй буде дуже не до вподоби.

Але особливо мене, і думаю, що і усіх інших теж, вразило призначення Олександра Турчинова, який є найвірнішим і найближчим соратником Юлії Тимошенко, головою Служби безпеки України, у той час, як усі чекали його призначення міністром Кабінету Міністрів.

На мій погляд, це призначення можна трактувати і як не прямий доказ того, що Віктор Ющенко уже зараз прийняв рішення про те, що його наступником на посту президента держави буде Юлія Тимошенко, і як опосередкований доказ того, що за станом здоров’я він не бачить для себе перспективи бути президентом України два терміни.

Услід за міністрами Віктор Ющенко прямо в залі засідань Верховної Ради України призначив і голів обласних державних адміністрацій.

З цього блоку призначень я зупинюсь лише на трьох призначеннях і двох не призначеннях.

На посаду голови Київської міської державної адмінiстрації Віктор Ющенко призначив на новий термін колишнього голову Олександра Омельченка, відзначивши цим його суттєвий вклад в перемогу у виборчій кампанії взагалі та забезпеченні Помаранчевої революції на Майдані зокрема.

На посаду голови Чернівецької обласної державної адмінiстрації Віктор Ющенко призначив ректора Чернівецького національного унiверситету Миколу Ткача — єдиного з ректорів, хто призначений на посаду такого рівня. Особисто мені приємно, що в списку 33 кращих освітян 2004 року у номінації «Засвіти вогонь» моє прізвище стоїть поряд з його прізвищем.

На посаду голови Вінницької обласної державної адмінiстрації Віктор Ющенко призначив нинішнього вінницького міського голову Олександра Домбровського. У цьому призначенні, на мій погляд, зіграла роль не лише підтримка Олександром Домбровським Віктора Ющенка під час виборів, яка була у порівнянні з підтримкою Олександром Омельченком не такою уже й помітною, але і те, що він є особистим другом нинішнього Державного секретаря України Олександра Зінченка.

Звичайно, Олександру Домбровському, як інженеру за фахом і вихованцю міських вулиць та проспектів, буде нелегко керувати областю, переважно аграрною, але будемо сподіватись, що він підбере собі добрих заступників з сільського господарства, разом з якими виведе її з того злиденного становища, у якому вона знаходиться уже протягом багатьох років.

Із не призначень я звернув увагу на те, що не призначено головою Харківської обласної державної адміністрації Володимира Філенка, який був одним із польових командирів Помаранчевої революції на Майдані і який напередодні давав інтерв’ю уже фактично, як губернатор.

Звернув увагу я і на те, що не отримав призначення на посаду губернатора Запорізької області такий вірний соратник Віктора Ющенка як Сергій Соболєв, хоча це призначення прогнозувалось багатьма політиками і політологами. Мабуть вплинуло те, що, як керівник виборчого штабу Ющенка у цій області, він під час президентських виборів не зміг переламати відношення виборців до свого лідера.

Після призначення губернаторів Володимир Литвин закрив засідання Верховної Ради України, а Віктор Ющенко разом з Юлією Тимошенко в клубі Верховної Ради України провели перше засідання уряду, на яке були запрошені і керівники парламенту та парламентських фракцій.

А на другий день, у суботу 5 лютого, під головуванням Юлії Тимошенко відбулося спільне засідання колишнього і нового урядів України, на якому колишнім міністрам було виголошено подяку, а новим міністрам було запропоновано протягом тижня сформулювати кожному до п’яти масштабних задач для першочергового розв’язання.




© 2007-2015. Персональний сайт Мокіна Б.І. Усі права захищено. Несанкціоноване використання матеріалів сайту не дозволяється. У випадку використання цих матеріалів на інших сайтах не допускається будь-яке редагування тексту, а посилання на даний сайт є обов`язковим.