24 березня в актовій залі Київського національного економічного університету відбулося підсумкове за 2004 рік засiдання колегії нашого міністерства, на яке були запрошені ректори усіх вищих навчальних закладів 3-го та 4-го рівнів акредитації та голови регіональних рад директорів вищих навчальних закладів 1-го та 2-го рівнів.

Це була перша підсумкова колегія, яку проводив Станіслав Ніколаєнко в якості міністра освіти і науки та основного доповідача

В роботі колегії, з 10-ї години до 14-ї, взяв участь Президент України Віктор Ющенко, який теж виступив майже з годинною промовою.

Із доповіді міністра я звернув увагу на такі тези:

— у кожному другому із 166 університетів України не проводяться серйозні наукові дослідження;

— сьогодні вищими навчальними закладами керують 24 мiністерства і відомства, що не сприяє виробленню єдиної освітньої стратегії;

— із 82 університетів, отримавших статус національного, багато таких, які за критеріями не відповідають такому статусу, тож міністерство обдумує зараз способи позбавлення цього статусу тих університетів, які його не заслуговують;

— вищим навчальним закладам України надано ліцензій на підготовку 850 тисяч фахівців, а завершують у цьому році загальні середні навчальні заклади лише 450 тисяч випускників, тож треба закривати усі сумнівні вищі навчальні заклади та периферійні філії іменитих університетів, що відкриті у населених пунктах, не маючих науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації;

— необхідно терміново запроваджувати кредитно-модульну систему навчання в усіх вищих навчальних закладах, незважаючи на існуючий спротив частини професорсько-викладацького складу;

— для приведення у відповідність європейським стандартам необхідно приблизно утричі зменшити кількість напрямків бакалаврату, яких у нас є 74 при 24—26 в західних країнах;

— разом з міністерством праці необхідно розробити нову класифікацію професій, яка надавала б змогу бакалаврам нормально працевлаштовуватись, щоб лише 20 % їх намагались стати ще й спеціалістами чи магістрами, як це має місце в розвинених західних країнах;

— є ВНЗ, у яких дуже низький рівень вимог до якості знань, адже нічим іншим не можна пояснити те, що в них 100 % студентів отримують стипендію, яка згідно зі стипендіальним положенням нараховується лише тим, хто складає іспити на оцінки «добре» та «відмінно» з першого разу і до того ж у визначені строки;

— міністерство разом з Кабінетом Міністрів розробляє нову методику фінансування ВНЗ, яка базуватиметься не на площах, а на обсягах держзамовлення (мій коментар: це може призвести до ліквідації вищої технічної освіти, яка при рівних обсягах студентів у порівнянні з гуманітарною освітою вимагає у десятки разів більшої кількості площ для обладнання лабораторій з технічних дисциплін);

— університети України спроможні приймати іноземних студентів в кількостях, від яких в якості оплати за навчання можна щорічно отримувати до 500 мільйонів гривень, а отримуємо сьогодні лише 50 мільйонів, тобто використовуємо наявний потенціал лише на 10 %;

— необхідно в Україні створювати інформаційне суспільство, першим кроком до якого є забезпечення пропорції 10 комп’ютерів на кожні 100 студентів у ВНЗ (мій коментар: у нашому університеті ця пропорція складає на сьогодні 16 на 100 по комп’ютерних центрах, а з врахуванням власних комп’ютерів студентів, що проживають в університетських гуртожитках, 26 на 100);

— україномовною навчальною літературою вітчизняні ВНЗ по технічних дисциплінах забезпечені лише на 49,4 %, а по природничих — на 51,3 % (мій коментар: у нашому університеті уся навчальна література пишеться виключно українською мовою з 1993 року);

— у освітянській галузі процвітає корупція, з якою потрібно нещадно боротись, і першим кроком буде те, що під час прийому вступних іспитів ні міністр, ні будь-який інший працівник мінiстерства не буде звертатись до жодного ВНЗ з проханням когось прийняти до лав студентів «з чорного ходу»; буде розпочата нещадна війна з тими, хто торгує екзаменаційними оцінками, дипломами і дисертацiями; буде розроблено і втілено в життя Кодекс честі, котрий підписуватимуть усі, хто зараховуватиметься до ВНЗ;

— треба в університетах здійснювати гармонійний розвиток особистості, особливо в технічних ВНЗ, адже обидві свiтові війни розпочали індустріально розвинені держави; тож для запобігання такого розвитку подій у майбутньому треба посилювати культурологічну і мовну підготовку студентів;

— треба усім пам’ятати, що без науки вища освіта неможлива, але примножувати наукові традиції в університетах потрібно не штучними званнями академіків багаточисленних громадських академій, членство в яких визначається лише платоспроможністю претендентів, а конкретними науковими досягненнями, до отримання яких дуже важливим є залучення студентів і аспiрантів;

— заслуговують на повагу ті університети, які не лише роблять винаходи, але і домагаються їх втілення у життя шляхом залучення потужних обсягів фінансування цих розробок з боку галузей народного господарства та приватних інвесторів;

— дуже прикро, що в двох десятках університетів по закінченню аспірантури в 2004 році до захисту не була представлена жодна дисертація, а ще два десятки університетів мали ефективність аспірантури на рівні 6 % і нижче (мій коментар: судячи з ілюстративного матеріалу до доповіді міністра, у 2004 році ефективність аспірантури виявилась на рівні 17 % в цілому по міністерству, в той час, як у нашому університеті вона склала 64 %, але для нашої цифри у доповіді міністра місця не знайшлося).

Завершив міністр свою доповідь закликом до проявлення волі і наполегливості при розв’язанні тих складних задач, що стоять перед вітчизняною вищою освітою у зв’язку з викликом часу і намаганням увійти в європейський освітній простір.

А Президент України Віктор Ющенко у своєму виступі зробив наголос на досить великій кількості проблем, із яких мене найбільше зацікавили наступні:

— в нинішню систему освіти кошти вкладати недоцільно — їх треба вкладати в дії по реформуванню цієї системи, а тому треба переходити від академічних роздумів з приводу реформ до створення конкретних документів, наприклад, сьогодні до вечора бажано розробити програму із 20 пунктів, які розписати по роках, і підготувати проект указу по її реалізації;

— ми отримали країну, в якій панувала кримінальна влада, і дехто з вас був на підхваті у цієї влади на рівні підпанка, виховуючи не вільних громадян демократичної держави, а моральних калік — прикро, що в університетах ректори почали вказувати студентам, за кого голосувати, забуваючи, що вони є не парторгами провладних партій, а керівниками, які зобов’язані забезпечити умови для вільного волевиявлення — і кожен із Вас, хто порушував закон, повинен піти у відставку — це моральна вимога президента держави до усіх ректорів, котрі є у цій залі;

— соромно жити в державі, де більшість людей є бідними, і одночасно є 6 українців, що входять до 50 найбагатших людей Європи, а тому треба боротись з бідністю, оскільки бідна людина ніколи не буде незалежною — і одним із важливих кроків у цьому напрямку є боротьба з корупцією, що процвітає не лише серед чиновництва і бізнесменів, а і у вищій школі — тож треба змивати плями з мундирів (після цих слів Віктор Ющенко запропонував ректорам підняти руку, хто з його словами не згоден, а побачивши, що ніхто руки не підняв, зробив некоректний висновок, що усі в залі є причетними до корупційних дій) і пам’ятати, що перед усіма правоохоронними органами президентом держави поставлена задача — довести розслідування до показових судів над корупціонерами, серед яких на лаву підсудних може попасти і дехто з ректорів;

— усі авантюри Януковича ми виконаємо, хоча із-за цього наші пенсійні витрати складатимуть 16 % ВВП при 4 % у західних країнах, але ми підемо на це, аби унеможливити спекуляції з цього приводу, а в-подальшому зробимо усе для того, щоб мінімальна зарплата не була нижчою за мінімальну пенсію і уже протягом 2005 року піднімемо зарплату бюджетникам на 57 %, для чого позбавимо комерційні структури пільг на суму 8,7 мільярдів доларів і 80 % цьогорічного бюджету направимо на соціальні нужди, що зробить цей бюджет найбільш соціально націленим за усі роки існування незалежної України;

— для відродження нації ми визначили пріоритет матері і дитини, виділяючи матері при народженні дитини одразу 8,5 тисяч гривень та збільшуючи в 5 разів допомогу дітям, що знаходяться під опікою держави;

— будемо проводити таку політику, щоб було добре і пенсіонерам, пенсії яким треба платити достойні і в залежності від стажу роботи, і працюючим, яких забезпечимо достатньою кількістю робочих місць, а для бажаючих стати підприємцями з 1-го липня створимо принцип єдиного вікна, згідно з яким для відкриття своєї справи їм не треба буде збирати 61 довідку, а лише вранці подати заяву в одне вікно і ввечері з цього ж вікна отримати дозвіл — перші кроки на цьому шляху уже зроблені в Одесі, де представників 7-и структур зібрали в одній кімнаті і митні документи стали оформлятись за 5 хвилин;

— необхідно займатись духовним відродженням нації, в основі якого лежать мова, традиції, історія і національна церква — і у першу чергу необхідно домогтись, щоб в колективах основною мовою спілкування стала українська, а у видавництвах основною продукцією стала українська книжка, і щоб не було так, як є зараз, коли на кожних 59 книжок в Україні видається лише одна українською мовою, що складає менше однієї української книжки в перерахунку на одного українця, в той час як в Росії на одного росіянина припадає три книжки рідною мовою, а в країнах Західної Європи — 17; однак важливою складовою є і національне кіно, для підтримки якого навіть у Голівуді створена ініціативна група, і Жерар Депардьє запропонував свою допомогу в екранізації Тараса Бульби, і уряд буде підтримувати екранізацію славних подвигів українського козацтва; незабаром буде створено комітет спасіння національних святинь, хоч одна з яких зникає кожного дня, попадаючи в зони чиїхось приватних інтересів; це неподобство, що 97 % наявних культурних цінностей в Україні покриваються пилом в запасниках, оскільки немає приміщень для їх демонстрації народу, тому пора уже подумати про створення в нашій державі аналогів Лувра і Ермітажа;

— треба пам’ятати усім, що освіта — це одна із складових національної безпеки, без якої народ не здатен створити сучасні технології і забезпечити свій завтрашній день, тож треба робити усе, аби не втратити освіту, треба її демократизувати і забезпечити безкоштовний доступ до неї усіх розумних дітей, батьки яких не в змозі заплатити за навчання, треба нещадно боротись з корупцією на вступних іспитах і уже в 2006 році запровадити вступ до вищих навчальних закладів виключно на умовах незалежного тестування, і дотримуватись норми, щоб не менше 50 % в університети зараховувались на місця бюджетного держзамовлення (мій коментар: на жаль, наш президент, як і наш міністр, знаходиться в полоні ілюзій, що незалежне комп’ютерне тестування є вершиною об’єктивності оцінок знань і захистом від корупції на вступних іспитах — насправді ж комп’ютерне тестування, по-перше, не дозволяє оцінити здатність до творчого мислення, по-друге, націлене на зазубрювання певної кількості навчального матеріалу і умінні його швидко вибрати з пам’яті, що є важливим в першу чергу для оцінювання здатності працювати оператором, диспетчером чи машиністом, а не для оцінювання спроможності стати у майбутньому фахівцем з вищою освітою, а по-третє, комп’ютерне тестування опускає корупцію на вступних іспитах з рівня одиничного екзаменатора предметної комісії конкретного університету до рівня системного адміністратора комп’ютерної мережі тестувального центру, який має можливість не лише незалежно від екзаменатора скоригувати оцінку одному чи сотні тестуємих, а і замінити увесь файл з його чи їх відповiдями на інший, заготовлений попередньо);

— необхідно приділити увагу розвитку студентського самоврядування аби створити можливість цим уже цілком дорослим людям розкрити усі свої здібності;

— університети, в яких не проводяться серйозні наукові дослідження, не мають морального права називатись університетами, адже на Заході саме в університетах робляться основні наукові відкриття та винаходи;

— сформуйте своє бачення змін у вищій школі, запропонуйте 2-3 авторитетних людей для здійснення зв’язків вищої школи з секретаріатом президента, які відстоювали б запропоновані документи по реформуванню, надайте протягом 30 днів ці документи, в тому числі і проект указу про надання автономії тим університетам, які вже до неї є готовими, тобто, переходьте від висунення ідей і обговорення шляхів до конкретних дій.

Із усіх інших виступів на колегії цікавими для мене були лише виступи ректора Львівського національного університету професора Вакарчука та голови підкомітету з вищої освіти Верховної Ради України професора Устенка, тож лише їхні основні тези я процитую у додаток до того, що уже процитовано з виступів президента держави і нашого міністра.

Професор Вакарчук сказав:

— звичайно, університетське життя треба лібералізувати, але спочатку треба, надавши ряду університетів автономію, дослідити спроможність вузів до роботи в автономному режимі і їх спроможність узгоджувати свою роботу з роботою міністерських управлінь і відділів;

— треба відходити від непрозорості в роботі міністерства, щоб усім було ясно, за які заслуги тим чи іншим університетам надано автономний статус, і скільки, кому і чому виділено коштів, а то навіть на колегії це питання залишилось за сімома печатями, тож хоча б разом з рішенням колегії у вузи необхідно направити інформацію про те, скільки кожному вузу у 2004 році і на які цілі було виділено коштів, і треба кінчати з практикою, що кожну гривню фінансування треба у мінiстерстві «вибивати», принижуючись перед чиновниками;

— треба міняти цикл гуманітарних дисциплін і відходити від практики, коли ці дисципліни викладають колишні апологети марксизму-ленінізму, треба міняти суть аспiрантури, треба боротись з профанацією на всіх рівнях;

— у вузах необхідно створювати умови для зайняття студентами спортом у зручний для них час, а не вимагати введення щотижня чотирьох годин фізкультури в розкладі, на що не вистачає ні сітки годин в межах 30-годинного робочого тижня, ні додаткових одиниць викладацького складу для забезпечення;

— в умовах реформування армії стають зовсім не потрібними військові кафедри в університетах, тож їх треба скоротити, а офіцерів нехай готують військові навчальні заклади, яких в Україні більше, ніж досить.

А у виступі професора Устенка мені запам’ятались такі моменти:

— готується до другого читання Закон про зміни до закону про вищу освіту, в якому:

— вузи залишились бюджетними організаціями, незважаючи на вимогу колишнього 1-го віце-прем’єр-міністра Азарова перевести їх в категорію організацій, яким з бюджету надається часткове фінансування;

— міністерство освіти і науки буде погоджувати кандидатури ректорів усіх вузів, в тому числі і тих, які підпорядковані іншим відомствам;

— ліцензії будуть надаватись лише тим вузам, які мають необхідну матеріальну базу;

— не менше 10 % в Учених радах університетів будуть складати студенти та аспіранти;

— знято вікове обмеження з усіх вузівських керівних посад;

— затверджуватись на посаді ректора будуть лише ті претенденти, хто на виборах набрав 50 % плюс один голос;

— ректор затверджує правила прийому до вузу;

— ректор, який відпрацював на цій посаді не менше 10 років і її залишає, матиме право стати радником нового ректора з оплатою в розмірі зарплати, яку він отримував до залишення посади.

В заключному слові, яке виголосив міністр уже після того, як нас покинув президент держави, Станіслав Ніколаєнко запропонував ректорам надсилати до міністерства свої пропозиції по наданню автономії і реформуванню вищої освіти, попередивши, що потім «навздогін» ніхто нікого дописувати не буде.

Перед початком колегії Володимир Грабко — наш перший проректор, який теж приїхав зранку до Києва для участі в засіданні, віддав до секретаріату 100 примірників моєї книжки «Що за горизонтом?» яка тиждень тому вийшла з друку. Книжку ректори миттєво розібрали. Тож появилась якась впевненість у тому, що книжка буде прочитана, оскільки навряд чи людина носилась би півдня з досить товстою книжкою, яку не збиралась читати. Ще 20 примірників після засідання колегії перший проректор відвіз до міністерства і розніс по приймальнях заступників міністра та керівників управлінь. Сподіваюсь, що і вони її, принаймні, хоча б полистають.

А на другий день після колегії, 25 березня у п’ятницю, на території АПНУ відбулися загальні збори Академії педагогічних наук України, на яких академія підводила підсумки роботи у 2004 році. З основною доповіддю на зборах виступив президент АПНУ Василь Кремень, який вперше вів наші збори лише як президент, а не як одночасно і міністр освіти та науки.

Перед початком зборів мій син Олександр допоміг мені роздати ще 120 екземплярів моєї книжки «Що за горизонтом?» — тепер книжка вручалась уже не ректорам, а академікам і член-корам АПНУ. Вручив її я і усім членам президії академії.

Забігаючи наперед, скажу, що через тиждень на загальних зборах Асоціації колишніх народних депутатів України секретаріатом асоціації при реєстрації було роздано ще 160 примірників цієї книжки. Тож можна з упевненістю заявляти, що моя книжка «Що за горизонтом?» розійшлася в елітному прошарку народу по усій Україні.

А ще я надіслав книжку Президенту України, Прем’єр-міністру, Державному секретарю, секретарю РНБОУ, усім мінiстрам, 60 діючим народним депутатам України, членам Верховного Суду України, які винесли знамените історичне рішення під час президентських виборів, керівникам ВАК України та керівникам нашої області і міста, а також головним редакторам і провідним журналістам двох десятків засобів масової інформації. Залишилось розіслати лише у середні школи Вінниччини, куди щомісяця поступає наш університетський часопис «Імпульс», що буде зроблено 4 квітня.

А після цього я чекатиму відгуків. І, думаю, що, як і при розповсюдженні попередніх моїх книжок із цієї історико-публiцистичної серії, вони будуть різними.