Багато розмов у середовищі політиків і журналістів у кінці травня та на початку червня точилося навколо події в Ужгороді, дійовими особами якої стали народні депутати України, члени СДПУ(о) Тамара Прошкуратова і Нестор Шуфрич.

Як усім в Україні було відомо із засобів масової інформації, арештований за рішенням суду по підозрі в доведенні до самогубства покійного ректора Ужгородського національного університету Володимира Сливки, колишній губернатор Закарпаття Різак у кінці травня знаходився під вартою у лікарні. Його переведення із СІЗО до лікарні було обумовлене високим артеріальним тиском. Але, коли тиск у Різака стабілізувався, слідчим по його справі було прийняте рішення про повернення підозрюваного знову до СІЗО. Однак, коли бійці спецназу прийшли у палату до Різака, аби супроводжувати його до СІЗО, то побачили біля нього трьох народних депутатів України — Володимира Воюша, Тамару Прошкуратову та Нестора Шуфрича. Чоловіки стояли, а Тамара Прошкуратова лежала на ліжку поряд з Різаком, прикувавшись до нього наручниками. На вимогу бійців спецназу не заважати їм виконати наказ і супроводити Різака до СІЗО, народні депутати відповіли категоричною відмовою. Відтіснивши столом Володимира Воюша, який стояв окремо, до стіни, спецназівці спробували зняти з Різака наручник, до другого кінця якого прикувалась Тамара Прошкуратова. Переконавшись, що їхній ключ до цих наручників не підходить, спецназівці перекусили наручники кусачками.

Побачивши, що Тамара Прошкуратова уже не може перешкодити спецназу забрати Різака, Нестор Шуфрич хутко улігся на нього зверху. При витягуванні спецназівцями Різака з-під Шуфрича останній звалився на підлогу. Не звертаючи на нього уваги, бійці спецназу забрали Різака до СІЗО. Після цього народні депутати вилетіли до Києва, і через кілька годин із палат приватної клініки «Борис» Тамара Прошкуратова і Нестор Шуфрич перед телекамерами заявили про порушення спецназом Ужгорода їхньої недоторканості та нанесення їм тілесних і моральних травм. Прошкуратова навіть стверджувала, що спецназівці Шуфрича таскали за ноги і били головою об підлогу. Їхня розповідь супроводжувалась демонстрацією відеокадрів сутолоки у палаті біля Різака, на яких, правда, ніяк не були зафіксованими навіть епізоди падіння з ліжка на підлогу ні Шуфрича, ні Прошкуратової, не кажучи уже про таскання за ноги і удари головою об підлогу. Демонструвались також плівки, на яких були зображені зрізи мозку Шуфрича. Коментуючи ці плівки лікар констатував, що у Шуфрича має місце струс мозку. Але міністр охорони здоров’я професор Микола Поліщук, який є всесвітньо відомим нейрохірургом, теж подивившись ці плівки, по телебаченню заявив, що у Шуфрича спостерігається на плівках стара травма голови, яка привела до розмягчення лобної долі півкулі головного мозку.

З цього приводу народні депутати України від СДПУ(о) та Партії регіонів заблокували трибуну Верховної Ради, вимагаючи створення комісії по розслідуванню порушення конституційних прав народних депутатів в Ужгороді. Комiсія була створена, і звіт її голови народного депутата Віктора Мусіяки було заслухано у Верховній Раді у середу 1 червня. В оцінках подій народні депутати розділились — одні звинувачували спецназ в порушенні прав парламентарів, інші звинувачували своїх колег в перешкоджанні спецназу виконувати свої функції і накази командирів. Постановили комісії Віктора Мусіяки продовжити роботу по дослідженню стану справ з дотриманням прав людини в Україні.

Виступаючи в обговоренні, народний депутат України — лідер фракції СДПУ(о) в парламенті і колишній Перший президент нашої держави Леонід Кравчук договорився до того, що, якби у 1991 році він знав, що таке творитиметься в Україні, як зараз, то ніколи не поставив би свій підпис під Бєловежською угодою про розпуск Радянського Союзу. За що одразу ж отримав словесного емоційного «ляпаса» від народного депутата Володимира Черняка. Не погоджуючись із деякими образливими словами на адресу Прошкуратової і Шуфрича, із змістом виступу Володимира Черняка я повністю згоден. І знову доводиться з жалем констатувати, що, винісши Леоніда Кравчука на свій гребінь, Історія в черговий раз познущалася з України, як і у випадку з артистом Данилком, котрий уособлює її в образі Вєрки Сердючки, яка в кожному своєму «кривому» концерті використовує слова гімну держави в кабацькій, за змістом і формою, виконання пісні.

Усе, що було сказано у цьому розділі дотепер, взято із засобів масової інформації, а тепер кілька слів від себе.

Спочатку стосовно Прошкуратової. Цілком можливо, що вона була гарною вчителькою молодших класів сільської школи і душевною людиною. І я допускаю, що із усіх запропонованих обласними керівниками СДПУ(о) кандидатур на жіночу роль при формуванні першої п’ятірки виборчого списку соціал-демократів об’єднаних у 2001 році Віктор Медведчук вибрав її цілком справедливо. Але я не думаю, що вона із усіх учителів молодших класів, яких у нашій державі десятки тисяч, дійсно найбільше заслуговувала стати першою Героїнею України. Просто повезло жінці, що вибір керівника президентської адмінiстрації випав саме на неї. Але за все у житті треба платити. І за Героя, і за місце в першій п’ятірці, яке дозволило стати народним депутатом України. Ті, хто має вдосталь грошей, за такі речі, як правило, розплачуються коштами, перерахованими на чиюсь виборчу кампанію, а бідніші змушені ставати акторами політичних спектаклів. От і Тамарі Прошкуратовій підійшла черга зіграти роль у такому спектаклі. Я не думаю, що їй дуже хотілось приковувати себе наручниками до Різака на його ліжку в лікарні, оскільки вона не могла не усвідомлювати який негативний резонанс це викличе в Україні, особливо в оточенні її друзів і родичів, але у неї не було іншого виходу — це частка її плати за Героя і за місце у Верховній Раді. І, на мій погляд, цією роллю її участь у політичних спектаклях не закінчиться — будуть ще й інші ролі, кожна з яких теж буде еквівалентною частці вищезгаданої плати. Звичайно, якщо Прошкуратова є людиною вразливою, то кожна зіграна роль їй буде даватись дуже тяжко, і невідомо ще, чим усе це для неї закінчиться. Але, якщо вона нічого близько до серця не бере, то житиме і процвітатиме довго і по-своєму буде щасливою людиною.

Що ж до Нестора Шуфрича, то я впевнений, що він грав свою роль свідомо, натхненно і без усякого примусу. Адже із ЗМІ ми знаємо, що на Закарпатті в останні роки Шуфрич придбав багато власності, в процесі придбання якої він просто не міг не звертатись до губернатора Різака. Тож, якщо він щось придбав з порушенням чинного законодавства, то, захищаючи Різака, фактично захищав і самого себе. Якщо ж порушень під час придбання власності Шуфрич не допускав, то Різака він зобов’язаний захищати, внутрішньо мотивуючи собі це обов’язком підтримати у біді людину, яка йшла йому назустріч при розв’язанні тих чи інших питань. Але режисер цього спектаклю, давши розпорядження просканувати Шуфричу мозок і прийнявши рішення винести ці плівки на очі громадськості, як кажуть в народі, передав куті меду. Адже тепер усі в Україні знають від нейрохірурга Миколи Поліщука, що у Нестора Шуфрича зафіксовано розмягчення лобних долей кори головного мозку, обумовлене перенесеною колись травмою і усугублене нинішнім струсом мозку від падіння з ліжка Різака. Тож навряд чи тепер ми побачимо колись Нестора Шуфрича в кріслі прем’єр-мінiстра, спікера парламенту чи президента держави, яким би він визначним політиком не став. На ці посади його рекомендувати не будуть ні соратники, ні друзі, оскільки усі будуть пам’ятати нинішні злощасні плівки і діагноз нейрохірурга Миколи Полiщука, зроблений завдяки їх аналізу.