Сьогодні на календарі четвер, 7-е липня 2005 року. Ось уже третій день комуністична фракція намагається заблокувати роботу Верховної Ради України. Офіційний привід — невиконання майже трьома десятками народних депутатів України вимог Конституції нашої держави про неприпустимість суміщення посад у Верховній Раді з посадами у будь-яких органах інших гілок влади.

Але усім неупередженим громадянам України зрозуміло, що дійсною причиною нинішнього демаршу комуністів є бажання не допустити прийняття Верховною Радою України пакету з 14 законів, які відкривають нашій державі дорогу до Світової організації торгівлі (СОТ). Адже, якби комуністи дійсно ставили в голову кута чистоту діяльності народних депутатів, то вони повинні були блокувати у такий же спосіб роботу Верховної Ради ще три-два-один-половину року тому назад, коли цілий ряд народних депутатів із оточення Леоніда Кучми, не складаючи депутатських повноважень, обіймали ключові посади і в Кабінеті Міністрів, і в СБУ, і в обласних державних адміністраціях — як приклад: віце-прем’єр-міністр Клюєв, міністр оборони Кузьмук, голова Вінницької обласної державної адміністрації Калетник, котрі після звільнення їх з посад у виконавчій гілці влади, повернулись назад до парламенту. Але ж за влади Кучми комуністи не вимагали негайного позбавлення депутатів-суміщувальників однієї з посад та ще й у такий неінтелігентний спосіб, який вони використали нині, за нової, не любимої ними влади Ющенка.

А спосіб не просто неінтелігентний, а у якійсь мірі навіть дикий — іншими словами наповнення залу засідань Верховної Ради України какофонією звуків в дві сотні децибел, що вилітали із мегафонів, дудок і пищалок, принесених комуністами, блокування трибуни і столу робочої президії, ламання мікрофону у Голови Верховної Ради і влаштовування бійок з народними депутатами з Народної партії України, які намагались захистити свого лідера Володимира Литвина від нападів комуністів, бажаючих зірвати засідання, назвати важко.

Треба віддати належне Голові Верховної Ради України Володимиру Литвину, який у цій, надзвичайно складній і неординарній ситуації не втратив витримки і продовжував засідання та ставив на голосування постанову за постановою, закон за законом і домігся таки прийняття половини із пакету законів, запропонованих урядом Юлії Тимошенко, особливо важливих для вступу України до СОТ.

Зранку у четвер Верховна Рада прийняла постанови про припинення депутатських повноважень 11-ма народними депутатами України, які подали заяви, а саме: Павлом Жебрівським (губернатором Житомирщини), Сергієм Івановим (міським головою Севастополя), Олексієм Івченком (головою НАК України), Станіславом Ніколаєнком (мiністром освіти і науки), Миколою Поліщуком (міністром охорони здоров’я), Павлом Рябикіним (заступником міністра транспорту та зв’язку), Олександром Турчиновим (головою СБУ), Василем Цушком (губернатором Одещини), Владиславом Атрошенком (губернатором Чернігівщини), Романом Ткачем (губернатором Буковини), Євгеном Жовтяком (губернатором Київщини).

А у п’ятницю 8-го липня були задоволені заяви ще двох народних депутатів України — Віктора Пинзеника (міністра фінансів) та Валентини Семенюк (голови Фонду держмайна).

По народних депутатах України Артеменку, Балозі, Олійнику, Стойці та Терьохіну є рішення суду про позбавлення їх депутатських повноважень на підставі подання Голови Верховної Ради України, здійсненого на вимогу Регламентного комітету. Але і ті 11 народних депутатів-порушників Конституції, які продовжують утримувати депутатські мандати, будуть її порушувати уже недовго, оскільки у п’ятницю Верховна Рада України проголосувала у другому читанні і в цілому закон, запропонований соціал-демократами об’єднаними, який зобов’язує президента держави і прем’єр-міністра увільнити з запропонованих посад у виконавчій владі тих народних депутатів, які після затвердження їх на цих посадах не склали депутатські повноваження.

Щоправда президент може і цей закон не підписати, як не підписав закон про взяття народними депутатами на поруки осіб, проти яких порушені карні справи. Тож не виключено, що ці 11 народних депутатів України будуть сумісниками ще до вересня, оскільки у п’ятницю 7-а сесія Верховної Ради України 4-го скликання завершилась, і через тиждень парламент йде на канікули до осені.

До речі, вирішення в останній день сесії Верховною Радою законодавчим способом питання заборони суміщення посад у виконавчій владі з депутатськими повноваженнями ще раз підкреслило надуманість приводу для «барикадної» поведінки комуністів у ці дні. І уся ця їхня «розхристана» бравада, з точки зору багатьох політологів та журналістів, була суцільною піар-кампанією з прицілом на парламентські вибори 2006 року. От, мовляв, які ми уболівальники за народ, котрий Президент Ющенко з Прем’єр-міністром Тимошенко хочуть завести в «тенета» СОТ.

Але ж вступ до СОТ — це не забаганка нинішніх керівників держави, це сувора необхідність, що диктується умовами виживання країни у цьому жорстокому світі. І, якби комуністи сьогодні прийшли до влади, то вони теж змушені були б розв’язувати проблему вступу нашої держави до Світової організації торгівлі. Адже вступом до СОТ не гребує навіть Китай, який є найбільшою комуністичною і до того ж самодостатньою державою.

Звичайно, вступивши до СОТ, ми дійсно втратимо деякі галузі виробництва, які виявляться неконкурентноспроможними ні за собівартістю, ні за якістю з аналогічними виробництвами розвинених країн-членів СОТ. Але ж якщо ми цього не зробимо, то ніколи не матимемо ні конкурентноспроможних виробництв, ні вітчизняних якісних товарів, і назавжди залишимось народом другого ґатунку. А вступивши до СОТ і допустивши інвесторів, ми швидко і виробництва відновимо, і заповнимо ринок якісними вітчизняними товарами.

У п’ятницю виступав у Верховній Раді наш земляк, народний депутат України соціаліст Микола Мельник з заявою, що вступ до СОТ приведе до знищення вітчизняної цукрової промисловості, оскільки з Європи на ринок України надійде дешевший і більш якісний цукор, а тому запропоновані урядом закони, прийняття яких є умовою вступу України до СОТ, приймати не треба. І усі інші соціалісти на чолі з їхнім лідером Олександром Морозом висловлюються аналогічно, і за ці закони не голосували.

Виникла парадоксальна ситуація, якої більше ніде не виникало — чотири соціалісти в уряді, а соціалістична фракція в парламенті «валить» урядові законопроекти. Здавалось би: хочете бути в опозиції до уряду? — Відкличте з нього своїх міністрів і тоді, будь-ласка, голосуйте проти. А так — ні логіки, ні політичної етики!

Що ж до цукрової промисловості, то лише в Україні та в Росії і Білорусії збереглися цукрові заводи, які побудовані ще на початку ХХ століття і мають допотопні технологічні схеми. Ці допотопні технології вимагають в кілька десятків разів більше площ, води і енергії у порівнянні з аналогічними технологіями на новітніх цукрових заводах західноєвропейських країн, в яких уже навіть набагато молодші за наші, післявоєнні заводи використовують лише для зйомок пригодницьких фільмів. І на думку багатьох експертів та політиків подальше намагання зберегти в нашій державі ці недолугі технологічні цукрові монстри уже не підпадає під категорію нерозуміння, а може бути кваліфікованим як намагання викинути Україну за борт автомобіля науково-технічного прогресу на узбіччя тракту цивілізації.

І те, що в цій європейській резервації науково-технічної недолугості, в якій можемо опинитись завдяки комуністам і соціалістам, ми будемо не одні, а разом з Росією і Білорусією, мене, наприклад, зовсім не тішить.

А тому, критикуючи нинішню владу за допущені помилки, усі, хто хоче добра українському народу, все-одно зобов’язані цю владу підтримувати, аби не дати можливості прийти до влади політикам, котрі будують свою ідеологію на роздмухуванні помилок влади і перешкоджанні цій владі здійснювати прогресивні реформи. Адже прихід до влади такої опозиції — це навіть не зупинка на шляху цивілізації — це крок у протилежний бік від цивілізації.

Але повернемось до засідань Верховної Ради України в останні дні 7-ї сесії.

У четвер 7-го липня, коли в залі засідань українського парламенту знаходився і Президент України Віктор Ющенко, і уряд у повному складі, Голова Верховної Ради Володимир Литвин надав слово високому гостю — Президенту Парламентської Асамблеї Ради Європи Рене Ван дер Ліндену.

Але виступити йому не вдалося — комуністи вчинили такий звуковий ґвалт, що, звичайно ж, високий гість від виступу відмовився. Розрахунок комуністів, на думку політологів, оприлюднену в ЗМІ, зрозумілий — бачачи таку поведінку парламенту, Європа повинна від нас відсахнутись, і ми змушені будемо проситись під патронат Росії. І іншого висновку із поведінки комуністичної фракції при обговоренні проСОТівських законів у Верховній Раді та по відношенню до високого європейського гостя моя логіка, як я її не викручував, мені теж не підказала.

Спостерігаючи поведінку комуністів у Верховній Раді України, я дійшов висновку, що вони і понині не розуміють, що комуністичну систему розвалив не Горбачов, а вона розвалилась сама, як будинок, цеглини якого скріплювались розчином піску, насипаного у цей розчин лише із мішків з-під цементу. Адже комуністична ідеологія з її вимогою рівності для усіх людей в забезпеченні матеріальними благами входить в жорстке протиріччя з Богом встановленою біологічною нерівністю людей. І як не може людина вагою в 50 кілограмів підняти штангу в 250 кілограмів, а людина зростом у 140 сантиметрів не може стрибнути у висоту на 2,5 метри або у довжину на 10 метрів, так і від людини, якій Бог не дав розуму, не можна вимагати розумних вчинків, а від людей з різним рівнем розуму не можна вимагати розв’язання науково-технічних задач однаково високого рівня складності. А однакова винагорода за виконання задач різної складності неминуче веде до втрати бажання у більш талановитих людей братись за розв’язання більш складних задач і до перетворення народу у біологічну сукупність людей, здатних створювати лише такі технології, які споживають енергії в десятки разів більше, ніж потрібно, шити фуфайки і кирзові чоботи. Завдяки репресивним методам ця сукупність людей здатна у певні періоди викладатись повністю і створювати конкурентноспроможні речі, але недовго, оскільки репресії і ініціатива несумісні. І лише там ініціативність розвивається, де є конкурентне середовище. Тож, якщо ми хочемо розбудити ініціативу в нашому народі, Україні необхідно вступити до СОТ, де процвітає конкуренція. А зі вступом до Європейського Союзу і НАТО можна і почекати, як не поспішала вступати туди Фінляндія до тих пір, поки не стала однією із найрозвиненіших та найбільш соціальних країн Європи.

І дуже шкода, що цього не розуміє спікер парламенту Володимир Литвин, який, закриваючи 7-у сесію Верховної Ради України, виступив з гострою критикою уряду, котрий запропонував парламенту пакет законів, якими, на думку спікера, внутрішні інтереси країни підпорядковуються зовнішнім, і котрий намагається, «ламаючи народних депутатів через коліно», змусити Верховну Раду ці закони прийняти.

Постскриптум 1: а уже наступного дня після закриття 7-ї сесії Верховної Ради, у суботу 9 липня, більше половини народних депутатів України в якості делегатів або запрошених знову зустрілись разом на з’їзді партії «Народний Союз «Наша Україна», почесним головою якої є Президент України Віктор Ющенко, який, звичайно ж, взяв участь у з’їзді партії та виступив з промовою. Оскільки він у своїй промові повторив усі ті тези, які я уже неодноразово висвітлював раніше, в інших розділах цієї книжки, то переоповідувати їх ще раз немає сенсу. З’їзд пройшов за стандартною схемою, і нестандартною була лише постановка на голосування пропозицій Рівненської та Донецької обласних партійних делегацій про рекомендації президенту держави звільнити з посад губернатора Рівненщини Червонія та губернатора Донеччини Чупруна. За відсторонення обох з губернаторських посад проголосувала більшість делегатів з’їзду (1318 проти Червонія і 1362 проти Чупруна). Але чи дослухається до цих рекомендацій президент держави, поки що невідомо, адже вони не є членами партії, яка запропонувала їх змістити з посад губернаторів. Особливо ще й з врахуванням того, що проти Червонія і Чупруна делегати голосували, виходячи абсолютно з протилежних характеристик. Чупрун не сприймається тим, що не міняє на керівних посадах в області нікого із поставлених Віктором Януковичем. А Червоній не сприймається тим, що вимагає піти з посад усім, хто отримав ці посади до його приходу на губернаторство.

Постскриптум 2: у ці ж дні суд оголосив вирок по карній справі, порушеній більше року тому назад, у якій було висунуте звинувачення шоферу Антонюку, що закріплений за машиною першого заступника Голови Верховної Ради комуніста Адама Мартинюка, у вчиненні злочину, суть якого полягала у тому, що, їдучи службовою машиною, у якій перебувала в якості пасажира дочка Адама Мартинюка, по одному з проспектів Києва з недозволеною швидкістю у 160 кілометрів за годину, він врізався в автомобіль, що виїжджав з прилеглої до проспекту вулиці, за кермом якого сидів капітан Олімпійської збірної України, прославлений гімнаст Береш, заслужений майстер спорту і олімпійська надія України. Сила удару автомобіля Верховної Ради в автомобіль Береша була такою, що і двигун з першого автомобіля і другий автомобіль в цілому відлетіли на кілька десятків метрів від місця зіткнення. Завдяки захисним подушкам, якими обладнано автомобіль, призначений для перевезення високої посадової особи, і шофер Антонюк, і дочка віце-спікера Верховної Ради майже не постраждали, а Береш загинув на місці. Слідство намагалось у всьому звинуватити загиблого, акцентуючи увагу на тому, що Береш, виїжджаючи на головну вулицю, повинен був пропустити автомобіль, що їхав по головній, і спочатку зовсім не звертало увагу на перевищення швидкості на 100 кілометрів за годину над дозволеними 60 кілометрами автомобілем Верховної Ради. І лише з приходом нової влади звернуло увагу на те, що, виїжджаючи на головну вулицю, Береш був переконаний у тому, що зліва у першій смузі на ній нікого немає, а тому він може на неї виїжджати. На жаль, у цьому місці проспект вигинається, і Береш не міг бачити, що за вигином по цій же смузі, перевищуючи майже втроє дозволену швидкість, летить автомобіль, керований Антонюком. Тож коли цей автомобіль зі швидкістю літака вилетів з-за вигину проспекту, ні Антонюк, ні Береш уже відвернути зіткнення їхніх автомобілів не могли. Суд визнав винним Антонюка і присудив йому 5 років ув’язнення. Але здивував не термін ув’язнення, а те, що Антонюк має непогашену судимість за зґвалтування. І виникає резонне запитання — хто і як підбирає кадри обслуговуючого персоналу для Верховної Ради України?

Постскриптум 3: через кілька днів після того, як народні депутати України роз’їхались на відпочинок, Кабінет Міністрів під головуванням Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко на своєму засіданні висунув і оприлюднив звинувачення на адресу Голови Верховної Ради Володимира Литвина у тому, що він в останній день сесії парламенту, навіть не поставивши на голосування частину законів із СОТівського пакета, доклав руку до провалу планів України вступити в цю організацію уже восени нинішнього року, із-за чого Росія зможе вступити в СОТ раніше України і отримає можливість диктувати нам умови, на яких ми після неї вступатимемо до Світової Організації Торгівлі, адже для вступу в СОТ необхідно мати згоду від усіх членів цієї організації.

В свою чергу Володимир Литвин, перервавши відпустку в Криму, повернувся до Києва, зібрав 4-х голів парламентських комітетів і від імені Верховної Ради України публічно засудив Юлію Тимошенко за організацію виголошення заяви, що дискредитує Верховну Раду, і зажадав публічного спростування цієї заяви. І одразу ж у відповідь отримав заяву, що спікер лише з 4-ма головами комітетів не має права робити заяви від імені усієї Верховної Ради України і що звинувачення йому висунуті не Юлією Тимошенко особисто, а Кабінетом Міністрів майже повним складом.

Президент України Віктор Ющенко, спустившись з найвищої карпатської гори Говерли, на яку він піднявся, щоб продемонструвати усім успіхи на шляху поправки здоров’я після отруєння, звернувся до обох своїх соратників — і Юлії Тимошенко, і Володимира Литвина — з проханням знаходити спільну мову і не займатись публічними звинуваченнями.

Я ніколи не був палким прихильником Юлії Тимошенко, але в цьому обміні заявами я цілком на її боці, оскільки мене теж обурює і те, що Володимир Литвин збирає навколо себе новий варіант блоку «За ЄдУ» із числа тих народних депутатів, які активно протидіяли приходу Віктора Ющенка до влади, і те, що, потакаючи тим своїм прихильникам, які мають у власності чи у сфері впливу підприємства з застарілими технологіями, які звичайно ж не витримають конкуренції з передовими західними аналогами у разі вступу України до СОТ, він не посприяв на останній сесії уряду прийняттю проСОТівського пакету із 14 законів, вкрай необхідних нам для вирішення питання вступу до СОТ раніше, ніж туди приймуть Росію, котра, як і Україна, теж настійливо стукає у двері цієї організації, яка уже об’єднує держави, що виробляють 95 % світового валового продукту.

Радіючи за президента, котрий уже знову у змозі підкоряти гірські вершини, доводиться, водночас, констатувати, що він цим сходженням знову у чомусь не догодив своєму ангелу. Інакше чим пояснити те, що під час цього сходження на Говерлу двоє прихильників, із числа того десятка тисяч, які пішли на Говерлу услід за ним, там-таки на Говерлі розпрощались з життям — один від інфаркту, а у другого поцілила блискавка. Ще кілька після удару блискавки залишились живими, але їх доставили до лікарні.

Постскриптум 4: у понеділок 25 липня Президент України Віктор Ющенко, повернувшись із поїздки до Японії, зібрав разом Голову Верховної Ради Володимира Литвина та Прем’єр-міністра Юлію Тимошенко і примирив їх, про що вони усі разом оголосили у цей же день на прес-конференції, підтвердивши при цьому попередні домовленості, в які уже ніхто не вірив, що на вибори до парламенту у наступному році очолювані ними політичні сили — НСНУ, БЮТ та НПУ підуть єдиним блоком.