Мокін Борис Іванович
Мокін Борис Іванович
Головна сторінка  Громадська діяльність Публіцистика Друге дихання, або З чужої пісні слова не викинеш Розділи книги


30 серпня у вівторок о 10-й годині ранку в актовій залі розпочалися традиційні загальні збори колективу університету, на яких було заслухано мій звіт про роботу у 2004—2005 навчальному році. Подаю текст цього звіту з незначними стилістичними скороченнями:

 

— Шановні колеги! Моя доповідь побудована в традиційному стилі і містить 7 розділів, в кожному з яких крім звітної інформації наводяться задачі, що постануть перед нашим колективом у наступному навчальному році. Усі ці задачі поставлені в рамках проблематики, окресленої прем’єр-міністром Юлією Тимошенко і нашим міністром Станіславом Ніколаєнко на Підсумковій колегії міністерства, проведеній 18 серпня за допомогою студій Укртелекома у режимі відеоконференції з підключенням усіх обласних центрів України. До речі, з повним викладом матеріалів цієї колегії Ви можете ознайомитись в серпневих випусках освітянських ЗМІ.

Розділ 1. ВІДКРИТТЯ НОВИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ І ПРИЙОМ НА 1-й КУРС

У звітному періоді ми вперше набрали і розпочали підготовку спеціалістів на 1-му курсі ще по одній новій спеціальності в Інституті ІТКІ, а саме — по спеціальності 6.160104 — Адміністративний менеджмент в сфері захисту інформації, яка була відкрита у нас в кінці минулого навчального року зусиллями в першу чергу завідувача кафедри ОТ, професора Азарова О. Д та доцента цієї кафедри Яремчука Ю.Є.

По двох спеціальностях: 7.070801 — Екологія та охорона навколишнього середовища, а також 7.091302 —Метрологія та вимірювальна техніка — ми у звітному році здійснили перший випуск спеціалістів і пройшли акредитацію 3-го рівня та ліцензування на 4-й рівень. Це у першу чергу заслуга завідувача кафедри ХЕБ, професора Петрука В. Г. та завідувача кафедри МПА, професора Поджаренка В. О.

Ще по двох спеціальностях: 6.160105 — Захист інформації в комп’ютерних системах, а також 6.092401 — Телекомунікаційні системи та мережі — ми вперше здійснили випуск бакалаврів і пройшли акредитацію 2-го та ліцензування 3-го рівнів. Це у першу чергу заслуга завідувачів кафедри ЗІ, професора Лужецького В. А. та кафедри ТСТБ, професора Кічака В. М.

Незважаючи на демографічний спад в Україні, у цьому році бажаючих навчатись у нашому університеті виявилось на 250 більше, ніж у році минулому, що є свідченням зростання іміджу університету.

Для навчання на денному відділенні ми отримали 1925 заяв абітурієнтів, а на заочному відділенні — 323. Оскільки міністерство нам спустило за державним замовленням 745 місць на денне відділення і 74 місця на заочне, то конкурс заяв склав: на денне відділення — 2,58, а на заочне — 4,36. Нагадаю, що у минулому році ми мали ці показники, відповідно, на рівні 2,25 (приріст 0,33) і 4,23 (приріст 0,13).

Вище середнього по університету значення показника подачі заяв на денне відділення досягнуто Інститутом менеджменту —7,77 (проти 6,34 у минулому році), Інститутом будівництва, теплоенергетики та газопостачання — 3,29 (проти 2,54 у минулому році) та Інститутом інформаційних технологій та комп’ютерної інженерії — 2,69 (проти 2,43 у минулому році). У них усіх, як бачите, має місце приріст.

Менше середнього по університету значення цього показника досягнуто Інститутом електроенергетики, екології та електромеханіки — 2,42 (проти 2,16 у минулому році), Інститутом машинобудування та транспорту — 2,30 (проти 1,78 у минулому році), Інститутом радіотехніки, зв’язку та приладобудування — 1,90 (проти 1,80 у минулому році) та Інститутом автоматики, електроніки та комп’ютерних систем управління — 1,68 (проти 1,71 у минулому році). Як бачите в усіх інститутах, окрім ІнАЕКСУ, маємо приріст кількості заяв на місце у порівнянні з минулим роком. Спад показника в ІнАЕКСУ обумовлений у першу чергу різким спадом привабливості спеціальності 6.091101 — Лазерна та оптоелектронна техніка, нинішня кількість поданих заяв на яку скотилась до 1,50 заяви на одне місце проти 2,25 у минулому році. До речі, менше заяв ніж по оптоелектронній спеціальності в перерахунку на одне місце у цьому році подано лише на традиційно не популярні в абітурієнтів спеціальності: 6. 090203 — Металорізальні верстати та системи, де значення цього показника складає 1,45, та 6.091001 — Виробництво електронних засобів, де він дорівнює 1,25.

Кидається у вічі те, що ІнАЕКСУ є єдиним інститутом в структурі нашого університету, в якому по жодній із спеціальностей не досягнуто середнього значення показника, на основі якого здійснено цей аналіз.

Як і в минулі роки, і у цьому році з атестату ми брали 6 оцінок (алгебра, геометрія, фізика, інформатика, українська мова, іноземна мова), тож атестат міг дати абітурієнту максимум 72 бали. Ще максимум 30 балів можна було набрати на нашому комплексному іспиті, який включав 4 питання з фізики та по 3 з алгебри і геометрії. Тож максимум суми балів, які враховуються при конкурсному зарахуванні, дорівнював і у цьому році 102.

Наш поріг у 10 балів з комплексного вступного іспиту ми залишили, а от, на жаль, поріг для сумарного балу довелось із 70 понизити до 52 — це продиктовано вимогами загальнодержавних правил прийому. І це відкрило дорогу до нашого університету і якійсь частині шкільних середнячків, особливо з категорій, на які розповсюджуються загальнодержавні пільги. Піднімати наш поріг ми не ризикнули, щоб не опинитись у ситуації недобору. Адже безпечніше буде здійснювати прийом, коли більша кількість абітурієнтів братиме участь у конкурсі. Хоча розуміли, що в умовах дії пільг постраждають від такої тактики при заповненні престижних спеціальностей в першу чергу діти більш підготовлені.

Оскільки і президент держави, і наш міністр неодноразово заявляли, що з 2006 року в усіх вузах буде при прийомі використовуватись виключно тестова система, то ми на приймальній комісії вирішили уже в цьому році здійснити прийом за змішаною системою, включивши в кожний білет 5 питань тестового характеру, а в 5 питаннях залишити традиційний пошук своїх шляхів їх розв’язання. З фізики із 4 питань в кожному білеті було по 3 тестових, а з алгебри і геометрії із 3 питань по кожній дисципліні тестових питань було лише по одному.

У минулому році головам предметних комісій ми дозволяли заходити до залів, в яких абітурієнти писали відповіді на питання білетів, аби вони могли дати роз’яснення якихось не зовсім зрозумілих формулювань в завданнях цих білетів. Але у цьому році голови предметних комісій з’являлись до унiверситету разом з усіма членами предметних комісій. Їх недопуск до залів під час письмових іспитів має два пояснення. По-перше, досвід попередніх років показав, що задають хоча б по одному запитанню протягом іспиту не більше 20 % абітурієнтів, а біля 5 % «тягнуть руку» кожні 10-15 хвилин. Тож нічого небезпечного для університету з позицій набору на 1-й курс не трапиться, якщо ці 5 % «вилетять» зовсім, а 20 % попадуть у «групу ризику».

А по-друге, підхід голів предметних комісій до абітурієнтів під час іспитів для відповідей на їхні запитання може розцінюватись батьками інших абітурієнтів, які за допомогою відеокамер спостерігатимуть цей процес на монiторах системи контролю, винесених на вулицю, як намагання когось «протягнути». Тож одностайно погодились, що краще нехай залишаються в залах під час іспитів лише асистенти з числа філологів, які нікому нічого не можуть допомогти з математики і фізики, а виконують лише функції нагляду.

Які ж результати ми отримали?

Спочатку, за результатами випускних іспитів, згідно із виділеними квотами ми зарахували 99 випускників Підготовчого відділення та 77 випускників Фізико-математичної школи Інституту довузівської підготовки, а після співбесіди ще й 172 медалістів. Тож до початку складання вступних іспитів основною масою абітурієнтів ми уже заповнили 348 місць держзамовлення із виділених нам 745. А на тих 397 місць держзамовлення, що залишились, у нас претендувало ще 1577 абітурієнтів, тобто, на кожне вакантне місце ми ще мали по 4 абітурієнта. Тож боротьба за ці місця розгорнулась гостра.

Найскладніше за загальним конкурсом на місця держзамовлення виявилось поступити до нас за спеціальностями — 7.091501 (Комп’ютерні системи та мережі) і 7.160105 (Захист інформації в комп’ютерних системах та мережах). Бажаючим довелося долати планку на рівні 101 бала із 102 можливих. Прохідний бал у менеджерів на спеціальність 7.050201 піднявся у цьому році до 99, а на спеціальності 7.080403 у програмістів опустився до 97. 96-и балів вистачило, щоб стати студентами за спеціальностями — 7.080404 (Інтелектуальні системи прийняття рішень) і 7.091401 (Комп’ютеризовані системи автоматики та управління). Відмітки 95-и досяг прохідний бал на спеціальностях — 7.160104 (Адміністративний менеджмент у сфері захисту інформації з обмеженим доступом) і 7.090602 (Електричні системи і мережі). Не менше 94 балів потрібно було набрати, щоб стати студентами за спеціальностями — 7.092101 (Промислове та цивільне будівництво) і 7.092103 (Міське будівництво та господарство), та не менше 93 балів — за спеціальностями — 7.092108 (Теплогазопостачання та вентиляція), 7.092401 (Телекомунікаційні системи та мережі) і 7.090258 (Автомобілі та автомобільне господарство).

Найнижче значення прохідного балу на рівні 77 мало місце на спеціальності 7.090203 (Металорізальні верстати та системи). 79 балів виявилось достатньо, щоб стати студентами спеціальності 7.092303 (Технологія і устаткування відновлення та підвищення зносостійкості машин і конструкцій). А на спеціальності 7.091001 (Виробництво електронних засобів) та 7.090202 (Технологія машинобудування) вистачило 82 балів.

Як бачите, навіть найнижчий прохідний бал у нинішньому році виявився на 7 одиниць вищим за найнижчий прохідний бал у минулому році. Але це, на жаль, не означає, що до нас поступили більш підготовлені випускники середніх шкіл. Збільшення прохідних балів пояснюється тим, що із 10-и завдань екзаменаційного білету 5 було тестовими, в яких потрібно було із трьох наведених відповідей вибрати одну правильну. І частина абітурієнтів зі слабкими знаннями деякі відповіді вгадали.

Тож перехід у наступному році на стопроцентний тестовий варіант вступних іспитів приведе до суттєвого зростання прохідних балів по усіх спеціальностях.

Апологети тестового складання вступних іспитів вважають їх реалізацію на комп’ютерах панацеєю від корупції. Але це самообман і в першу чергу ректорів та тих керівників міністерства, котрі мають гуманітарну освіту. Вони не розуміють, що комп’ютеризація вступних іспитів приводить лише до того, що корупція переміщується з рівня викладачів, котрі приймають іспити, на рівень інженерів і операторів, які обслуговують комп’ютерну техніку. Адже для тих, хто володіє навиками роботи з комп’ютерною технікою не є секретом, що немає ніяких ускладнень у тому, щоб змінити будь-який файл, або його частину, у потрібному ракурсі. Причому для цього навіть не потрібно знаходитись поряд із комп’ютером, за яким абітурієнт складає тест. І втручання в роботу сервера ЦВК із-за її меж під час минулих президентських виборів є тому яскравим підтвердженням. До речі, інженери і оператори, які обслуговують комп’ютерну техніку, не є посадовими особами, яких можна притягнути до відповідальності за корупційні дії і хабарництво. Тож, міняючи файли на потрібні під час вступних іспитів, вони будуть займатись не корупційними діями, а надаватимуть платні послуги абітурієнтам, за що їх ні один суд не притягне до кримінальної відповідальності, що сприятиме новому витку корупції у вузах.

Справжній бум у цьому році ми спостерігали під час зарахування на платне навчання за контрактами. І це незважаючи на те, що у зв’язку з підвищенням зарплати викладачам, ми змушені були підвищити і вартість навчання за контрактом. При держзамовленні у 745 місць ми мали право таку ж кількість абітурієнтів зарахувати на 1-й курс і на навчання за контрактом. І, заключивши 680 контрактів, ми майже вийшли на цей рівень, чого не спостерігалось в усі попередні роки.

У наступному році українську вищу освіту чекає суттєве скорочення кількості спеціальностей і перетворення більшої частини нинішніх спеціальностей у спеціалізації. По тих пропозиціях, що напрацьовані комісією нашого міністерства і підтримані ректорами вищих технічних навчальних закладів, у нашому університеті із нинішніх 31 спеціальності збережеться 21, а інші стануть спеціалізаціями. Поки що випускні кафедри ми зберігатимемо усі, але згодом ті кафедри, які готуватимуть спеціалізації, по яких не буде бажаючих навчатись, будуть приєднані до споріднених в межах однакової спеціальності. Тому питання профорієнтації стане питанням виживання кафедр. І про це треба усім пам’ятати.

Уже коли я закінчив писати цей розділ звіту, до університету надійшов лист від заступника голови ВОДА Івана Гамрецького, яким він мені доводив до відома звернення матері одного із нинішніх абітурієнтів до президента держави з проханням допомогти її сину стати студентом нашого університету. В якості обґрунтування свого звернення вона вказала, що у неї немає грошей на дачу хабара, а без цього, мовляв, до нашого університету не поступиш. В якості ж аргументу, що її син має гарні знання, вона повідомила, що він у цьому році закінчив у Ямполі середню школу № 2 зі срібною медаллю.

Можете собі уявити, як я обурився, отримавши цей лист. Адже більш прозору за нашу процедуру прийому вступних іспитів на усіх її стадіях важко придумати.

Ознайомившись з матеріалами вступного іспиту та матеріалами відповідей на письмові запитання, що були задані цьому абітурієнту на співбесіді з ним, як з медалістом, я побачив нульові оцінки і по усіх трьох запитаннях співбесіди, відповіді на які треба було дати в тестовому режимі, і нулі ж я побачив в якості оцінок на усі 10 запитань екзаменаційного білету, половина яких теж мали тестовий характер. Тобто, з такими знаннями цей абітурієнт не те, що не зможе навчатись в університеті, а він не зможе навчатись навіть у технікумі.

І на цьому прикладі я зрозумів, яких масштабів набрала корупція у школах. І зрозумів я також остаточно, що нинішнім шкільним медалям вірити не можна. А тому у наступному році ніякого зарахування за співбесідою для медалістів у нашому університеті не буде — вони складатимуть тести на загальних умовах.

Розділ 2. НАВЧАЛЬНА ТА НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНА РОБОТА

Оскільки ми є учасниками експерименту, започаткованого міністерством, по входженню у Болонський процес, то звітний рік пройшов під впливом ідеології та виконання умов цього процесу.

Усі кафедри, факультети та інститути виконали поставлені завдання по розробці необхідної нормативної документації та впровадженню кредитно-модульної організації навчального процесу.

Призначені куратори по впровадженню міжнародної системи контролю якості навчання ECTS для всіх спеціальностей.

Слід зазначити, що саме те, що ми уже багато років використовуємо модульно-рейтингову систему організації навчального процесу, стало передумовою безболісного і швидкого переходу на кредитно-модульну організацію.

Після цих слів я не можу не повернутись до записки із залу, отриманої під час проведення весною загальних зборів професорсько-викладацького складу, яка надійшла від одного із наших викладачів, і в якій прозвучали звинувачення на мою адресу, що я уже усіх вас замучив своїми експериментами.

Кожен раз, згадуючи ту записку, я задаюся питанням: «Невже в нашому колективі є хоч один викладач, який не розуміє, що, якби не ці експерименти і постійне впровадження усіляких новацій, то нашому досить молодому університету ще довго довелось би стояти в черзі і за 4-м рівнем акредитації і за статусом національного?» — І раніше, ніж ми досягли хоча б 50-річного віку від заснування, а це станеться лише у 2010 році, нам за спокійного життя не варто було б сподіватися на отримання цього високого статусу.

А саме тому, що життя у нас було неспокійне, і ми постійно випереджали інші вузи у впровадженні європейських і північно-американських стандартів вищої технічної освіти, ми без усіляких поблажок, натяжок і за умови серйозного моніторингу ще в 1994 році отримали 4-й рівень акредитації, який дав нам право збільшити усім працівникам зарплату на 15 %. Лише один рік за часів керівництва урядом Павла Лазаренка і створення державою суттєвої заборгованості по зарплаті розпорядженням міністра освіти нам було заборонено цю надбавку у 15 % виплачувати. А через рік, погасивши заборгованість по зарплаті, ми знову почали її виплачувати. У 2003 році вийшла нова постанова уряду, уже очолюваного Віктором Януковичем, якою ця 15-відсоткова надбавка до зарплати дозволялась працівникам лише тих вузів, які мали статус національного. І ми отримали цей статус від Президента Леоніда Кучми, до якого з демонстрацією наших досягнень ходив колишній наш губернатор Віктор Коцемир. І, отримавши статус національного, зберегли право на зарплату на 15 % вищу, ніж у тих вузах, які цього статусу не мають.

А тепер давайте підрахуємо, що це нам усім в університеті, без винятку, дало. Добавка до зарплати 15 % щомісяця додає 1,8 окладу додатково в рік. Тобто, кожен працівник вузу, який не має статусу національного, працюючи на однаковій посаді з працівником нашого університету, отримує за рік майже на два посадових окладів менше.

Колишнього президента США Рональда Рейгана названо нинішніми громадянами цієї країни самим видатним американцем від дня створення США лише тому, що він під час другого чотирирічного терміну свого президентства за рахунок зменшення податків забезпечив отримання громадянами своєї країни щороку додатково один оклад. А один із засновників США Авраам Лінкольн та геніальний учений Альберт Ейнштейн посіли після Рейгана лише 2-е та 3-е місця у цьому всеамериканському опитуванні.

Я ж вам забезпечив отримання не одного, а майже двох окладів додатково за рік. І отримав в якості оцінки діяльності на тих весняних зборах від одного із вас звинувачення у тому, що вас мучу експериментами, і запитання, коли вже я перестану усіх мучити.

До речі, цю надбавку усі працівники нашого університету від прибиральниці і лаборанта до професора і ректора отримують уже 10 років поспіль. Тобто за ці 10 років я забезпечив усім вам отримання додатково у порівнянні з вузами, ректори яких не експериментують і «не мучать» своїх працівників, на 18 посадових окладів більше, щоб отримати які у спокійному вузі, треба було б додатково відпрацювати півтора року.

Але повернемось до аналізу навчальної та навчально-методичної роботи.

Уже стало прописною істиною, що університети, які не запровадять у себе технологію дистанційного навчання в найближчому майбутньому втратять заочників, оскільки заочники будуть надавати перевагу тим вузам, для навчання в яких їм не потрібно буде витрачати час і гроші для поїздок на установчі та екзаменаційні сесії.

Тож, працюючи на перспективу, я і надалі буду вас «мучити», вимагаючи від усіх активного підключення до розв’язання задач створення і втілення у життя завершеного варіанту дистанційної технології навчання.

Як ви знаєте, рік тому назад у структурі Інституту магістратури, аспірантури і докторантури створено університетський центр дистанційної освіти (ЦДО), керівником якого було призначено великого ентузіаста і найбільш підготовленого у цьому напрямку доцента Боцулу Мирослава Павловича. Приміщення під ЦДО було надано на колишньому «Модулі» поряд з комп’ютерним центром, у якому виділено клас комп’ютерів під дистанційну освіту. Поряд з ЦДО, на другому поверсі «Модуля» завершено ремонт великої аудиторії, і після її комплектування необхідними меблями та проекційною і передавальною апаратурою ми матимемо прекрасний зал для читання лекцій з можливостями його використання в технології дистанційної освіти.

Зараз ЦДО здійснює адаптацію системи дистанційного навчання найбільш прогресивної версії eLearning Server, отриманої нами у червні нинішнього року, до вимог ВНТУ. Здійснюється переклад усієї необхідної для роботи документації на українську мову, готуються методичні вказівки для викладачів і студентів по використанню можливостей цієї системи. Організовано внутрішню університетську Інтранет-мережу дистанційного навчання, яка дозволяє використовувати можливості системи eLearning Server для студентів стаціонарної та заочної форм навчання в межах університету, а також дозволяє тестувати і налагоджувати дистанційні курси в умовах, максимально наближених до реальних перед виходом з ними в систему Інтернет. Завершується підготовка зовнішнього Інтернет-серверу дистанційного навчання ВНТУ. Його відкриття заплановано на жовтень нинішнього року.

Уже сьогодні у нас функціонує сайт ЦДО ВНТУ, окремий поштовий Web-сервер для користувачів системи дистанційного навчання та сайт безкоштовного ліцензійного програмного забезпечення.

В стадії завершення розробка програмного забезпечення технології потрійної публікації навчальних матеріалів для дистанційного навчання. Ця технологія дозволяє на базі Microsoft Word: по-перше, отримати типографський оригінал-макет для дистанційного навчання за кейс-технологією, по-друге, створити веб-сторінки і електронні посібники для дистанційного навчання через Інтернет і, по-третє, отримати базовий документ, який є основою для створення мультимедійного курсу.

Керівником ЦДО доцентом Боцулою М. П. уже передано до друку посібник під назвою «Підготовка посібників засобами Microsoft Word», в якому викладена методика використання Microsoft Word в технології потрійної публікації матеріалів.

Проводиться вдосконалення відео-інтернетного комплексу дистанційного виконання лабораторних робіт (ВІК ДЛР) з метою його інтеграції в систему дистанційного навчання eLearning Server. Уже розроблено методичне забезпечення по роботі з ВІК ДЛР.

Для ознайомлення з ВІК ДЛР до складу делегації університету із шведського міста Євле спеціально було включено проректора, який є куратором дистанційного навчання у цьому шведському університеті. Після демонстрації функціонування ВІК ДЛР шведи відзначили оригінальність і перспективність цієї розробки, по якій мною, доцентом Мирославом Боцулою і доцентом Віталієм Мокіним отримано свідоцтво про реєстрацію авторських прав у Держдепартаменті інтелектуальної власності України. Для тих, хто можливо і понині не знає, нагадаю, що автором ідеї ВІК ДЛР був я, керував бригадою по його створенню доцент Віталій Мокін, а доцентом Мирославом Боцулою було розроблене програмне забезпечення функціонування цього комплексу.

І Віталій Мокін, і Мирослав Боцула працюють на кафедрі ММСС. А що ж робиться у напрямку створення дистанційної освіти на інших кафедрах?

На кафедрі ОТ активно розробкою дистанційних курсів займається лише доцент Гороховський О.І., а на кафедрі МПА — лише доцент Шабатура Ю. В. Ще 29 осіб з інших кафедр зареєструвались в ЦДО як такі, що приступили до розробки дистанційних курсів, але лише 16 із них уже мають певні напрацювання.

Спроби виконання на кафедрах ІнІТКІ дипломних та курсових проектів, присвячених питанням розробки елементів системи дистанційного навчання, дали нульовий ефект, оскільки не виконана елементарна вимога, про яку багато говорилось і на засіданнях ректорату, і на засіданні Ученої ради університету, присвячених цій проблематиці, а саме — вони не вписуються в формати придбаної нами системи eLearning Server, на базі якої ми лише і будемо підтримувати університетську технологію дистанційного навчання.

А на двох кафедрах ІнІТКІ — кафедрі ЗІ та кафедрі ІМ — і по-сьогодні ще нічого не робиться в напрямку освоєння технології дистанційної освіти, навіть в рамках непридатних для нашого університету систем. А кафедрам ІнІТКІ, сам Бог велів, бути застрільниками навчальних Інтернет-технологій!

В ІнАЕКСУ ще жодного кроку не зроблено в напрямку створення дистанційних курсів на кафедрі фізики та кафедрі електроніки. В ІнМТ не займаються зовсім цією проблематикою кафедра автомобілів та кафедра опору матеріалів, а в ІнЕЕЕМ та ІнБТЕГП, відповідно, — кафедра ЕСЕЕ та кафедра ПЦБ.

Викликає тривогу ситуація з розробкою дистанційних курсів в інституті ІнРТЗП, на трьох випускних кафедрах якого — кафедрі ПМБА, кафедрі ПКТА і кафедрі РТ і по-сьогодні нічого не робиться у цьому напрямку.

Але найгіршою ситуація з розробкою дистанційних курсів у нашому університеті є в ІнМ, жодна із 6 кафедр якого, окрім у якійсь мірі кафедри ПП, завідувач якої хоча б проявив уже інтерес, не займається розробкою хоча б якихось елементів технології дистанційного навчання — це і кафедри ІМЕН та ММЕ, очолювані докторами наук, це і кафедри ЕПОВ та ФК, очолювані кандидатами наук. І це у той час, як саме економічні спеціальності в КПІ і ХПІ уже майже повністю розробили усі елементи підготовки фахівців дистанційно і є лідерами в цих університетах по впровадженню дистанційної технології навчання. І це в той час, коли у внутрішній мережі системи дистанційного навчання нашого університету уже мають можливість працювати 816 комп’ютерів і зареєстровано 496 користувачів електронної пошти? Тобто, навіть чисто формально ми уже маємо 496 осіб, що уміють користуватись Інтернет-технологіями, а тому не мають психологічного бар’єру на шляху освоєння дистанційної технології навчання.

Наведу ще і два таких, поки що скромних числа: 205 і 70. Перше із них характеризує кількість одиниць навчально-методичної літератури, що оформлена в електронному вигляді і викладена в електронній бібліотеці університету, а друге характеризує кількість осіб, якими зроблені публікації в напрямку розробки якихось елементів дистанційного навчання. І це, звичайно ж, мало. Із такої малої кількості отримати нову якість в цілому по університету не вдасться — закони діалектики не обдуриш, і не обійдеш. Тож я закликаю активно зайнятись усім розробкою системи дистанційного навчання взагалі і дистанційних курсів зокрема.

А для стимуляції цього виду діяльності моєю аспіранткою Юлією Маримончик, нині уже Мокіною, під моїм керівництвом розроблена система оцінки досягнень кожного викладача університету в напрямку створення дистанційних курсів та методика нарахування надбавок до зарплати в межах до 25 % від основного окладу, яка буде запроваджена в життя з 2006 року після затвердження її Ученою радою університету. Я сподіваюсь, що результатом такого стимулювання буде швидке нарощення потенціалу новітніх дистанційних технологій навчання у нашому університеті.

А у навчальному році, що розпочинається, по-перше, будуть опубліковані методичні посібники з підготовки і проведення дистанційних курсів та користування системою дистанційного навчання; по-друге, будуть вдосконалені засоби розробки, публікації і редагування дистанційних курсів; по-третє, будуть організовані щомісячні практичні семінари з підготовки тьюторів і, по-четверте, запущена в експлуатацію університетська система дистанційного навчання.

Але усі ви прекрасно розумієте, що ні про яке запровадження дистанційної технології навчання в цілому по університету не можна буде вести мову до тих пір, поки усі викладачі не будуть вільно володіти комп’ютерною технікою. Нами уже багато зроблено у цьому напрямку, але і по-сьогодні ще є в колективі викладачі, які бояться сісти за комп’ютер. А тому я попереджаю, що ніхто не буде допущеним до участі в конкурсі на заміщення посади, починаючи з 1-го вересня нинішнього року, без демонстрації першому проректору уміння роботи на комп’ютері. І я підписуватиму допуск до участі в конкурсі лише за наявності на заяві завізованого першим проректором запису про володіння комп’ютером. Аналогічна вимога розповсюджуватиметься і на викладачів пенсійного віку, які звернуться з заявами про продовження строкового договору.

Я думаю вам цікавою буде така інформація — в США у цьому році в порядку експерименту створена середня школа, кожний школяр якої ходитиме на заняття з ноутбуком, у класах використовуватимуться лише електронні інтерактивні дошки, і зовсім не буде паперових підручників. Ідеологи цього експерименту вважають, що протягом 5-и років не лише середня школа, а і вища у США перейде на таку технологію. Тож і нам потрібно робити серйозні кроки у цьому напрямку.

У звітному році викладачами університету було опубліковано 84 найменування навчальних посібників. У цьому напрямку діяльності університету найбільші здобутки мають: кафедра МБА (завідувач проф. Дудар І. Н.) — 8 НП, кафедра ЗІ (завідувач проф. Лужецький В. А.) — 7 НП, по 4 НП створили 4 кафедри — МРВОАВ (завідувач проф. Іскович-Лотоцький Р. Д.), МБОПБЖ (завідувач проф. Сердюк В. Р.), ЕПОВ (завідувач у звітному році доцент Храбан А. А.) і ММСС (завідувач доцент Мокін В. Б.)

Крім 84 навчальних посібників викладачами кафедр було створено також 39 найменувань методичних вказівок. У цьому напрямку діяльності найкращі показники мають: кафедра ЕСС (завідувач проф. Лежнюк П. Д.) та кафедра радіотехніки (завідувач проф. Осадчук О. В.), кожна з яких створили по три найменування цього виду методичної продукції.

Кілька слів про організацію навчального процесу на факультеті післядипломної освіти, очолюваному доцентом Яремчуком Ю.Є.

Після того, як ми під час останньої акредитації втратили право готувати на цьому факультеті бухгалтерів, оскільки не маємо такої спеціальності в переліку дозволених спеціальностей на стаціонарі, він зумів не лише швидко переорієнтувати факультет на підготовку менеджерів, але уже розпочав набір бажаючих стати спеціалістами з комп’ютерної інженерії. Проробляються варіанти підготовки за скороченою програмою також будівельників і енергетиків.

Але я, як ректор, особливо розраховую на енергію Яремчука Ю.Є. в справі відкриття при його факультеті Центру підготовки фахівців з комп’ютерних мережевих технологій під егідою Всесвітнього центру CISCO. Якщо ми нашим випускникам зможемо давати крім диплома інженера чи магістра ще й сертифікат CISCO, то це одразу ж суттєво підніме імідж нашого університету у світі, оскільки ці сертифікати визнаються в усіх країнах, навіть у таких розвинених як США і країни Західної Європи. Попередню роботу по з’ясуванню, як пройти шлях до CISCO, Юрій Євгенович уже проробив і вийшов на конкретний план реалізації. Для втілення у життя цієї ідеї нам потрібно буде хоча б два ентузіасти на роль викладачів-інструкторів та приблизно 120 тисяч гривень для придбання 10 комп’ютерів потрібної конфігурації, відповідного мережевого обладнання та оплати навчання інструкторів і складання ними відповідних екзаменів в регіональній академії CISKO. Розмістимо цю мережу ми в одному із приміщень ГУКа. Вона буде використовуватись не лише для навчання по програмі CISKO, але і для студентів комп’ютерних спеціальностей, що вивчатимуть мережеві технології. Я розраховую, що ми цей шлях пройдемо ще до нового року. А уже з наступного року ми приступимо до його реалізації з використанням технології дистанційного навчання, що привабить до нас у першу чергу жителів районних центрів Вінниччини.

Розділ 3. НАУКОВА ТА КАДРОВА РОБОТА

Оскільки планові показники формуються по календарному року, а я звітую за навчальний, то доведеться називати по два значення — на кінець 2004 року та за півроку 2005-го.

У 2004 році було освоєно наукової тематики на суму 1 мільйон 876 тисяч гривень, у тому числі за рахунок бюджетного фінансування 525 тисяч гривень та за рахунок госпдоговорів — 1 мільйон 351 тисячу гривень. Найбільші суми госпдоговорів принесли університету у 2004 році: доцент Войцехівський О. Б. — 634 тисячі гривень, доцент Мокін В. Б. — 110 тисяч гривень і професор Петрук В. Г. — 65 тисяч гривень, тобто вони втрьох виконали 61 % від усього нашого річного обсягу госптематики.

За першу половину 2005 року ми підписали договорів по держбюджету на 701 тисячу гривень, тобто маємо приріст у 176 тисяч гривень, а по госпдоговірній тематиці поки що маємо лише 656 тисяч гривень, із яких 320 тисяч припадають на доцента Войцехівського О. Б., 126 тисяч на доцента Мокіна В. Б. і 75 тисяч на професора Юхимчука С. В. Специфіка договірної тематики Войцехівського така, що він за рік виконує велику кількість короткострокових проектів малої вартості, тож можна сподіватись, що і у нинішньому році він свої 640 тисяч набере. Але у мене немає впевненості, що у кінці року ми переступимо рубіж у 2 мільйони гривень. І особливо мене дивують економісти. У той час, як тисячі малих підприємств, що створюються, потребують розробки бізнес-планів, а уже створені потребують розробки планів стратегічного розвитку, сидіти без госпдоговірної тематики просто соромно.

Важливим фактором для створення іміджу нашого університету як провідної наукової організації є те, що геоінформаційну систему екологічного моніторингу довкілля, розроблену групою науковців і студентів нашого унiверситету під керівництвом доцента Віталія Мокіна, Міністерство охорони навколишнього середовища України оголосило базовою для усіх областей України. І протягом навчального року, що розпочинається, команда Віталія Мокіна повинна буде адаптувати цю систему до умов усіх інших регіонів України, а потім здійснити навчання команд екологів із цих регіонів навикам її використання. Наказ про виділення нашому університету коштів на розв’язання цієї задачі уже лежить на підпису в «екологічного міністра».

За звітний період нашими ученими опубліковано 46 монографій — це непоганий показник. Найбільше монографій — п’ять — опубліковано науковцями кафедри ММСС, завідувачем якої є доцент Мокін В. Б. Аспірантами та пошукувачами захищено 26 кандидатських і 3 докторських дисертацій.

Докторами наук стали завідувач кафедри підвищення зносостійкості Валерій Іванович Савуляк, докторант 2-го року підготовки Михайло Йосипович Бурбело та доцент кафедри промислового та цивільного будівництва Алла Серафимівна Моргун — прошу поаплодувати їм. До речі, Алла Серафимівна стала першою жінкою у нашому університеті, яка захистила докторську дисертацію з технічних наук, тому давайте ще раз поаплодуємо їй персонально.

Ще з двома докторськими дисертаціями наших доцентів уже знайомляться майбутні опоненти та провідні організації, тож не виключено, що до кінця календарного року ми отримаємо ще двох докторів наук.

У звітному році успішно і активно відпрацювали усі наші 5 спеціалізованих вчених рад по захисту кандидатських та докторських дисертацій по 12 наукових спеціальностях. Тож у нас не виникло ніяких ускладнень при їх перезатвердженні на нові терміни, що теж було зроблено саме у звітному році. Я нагадаю імена керівників, які забезпечили якісну роботу цих спецрад— це доктори наук, професори: Олексій Азаров, Михайло Друкований, Ростислав Іскович-Лотоцький, Петро Лежнюк і Борис Мокін.

Надзвичайно продуктивно відпрацював у звітному навчальному році колектив Інституту магістратури, аспірантури та докторантури, до якого я відношу і усіх наукових керівників наших аспірантів та наукових консультантів докторантів. Цей колектив забезпечив нашому університету у звітному періоді значення показника ефективності аспірантури на рівні 64 %, в той час як середнє значення по усіх вузах нашого міністерства склало лише 17 %.

Учена рада цього інституту під керівництвом доцента Віталія Мокіна та його заступників — доцентів Світлани Бевз та Світлани Москвіної здійснювала постійний контроль за роботою усіх аспірантів та докторантів, не даючи ні їм, ні їхнім керівникам розслабитись, тому і маємо з року в рік результати вищі середніх по міністерству.

Не останню роль зіграло і впровадження методики оцінки ефективності та стимулювання роботи наукових керівників із числа докторів наук, професорів з аспірантами та докторантами, розробленої аспіранткою Маримончик Ю. В., згідно з якою тим науковим керівникам, які досягли кращих результатів у цьому напрямку діяльності, нараховується більша надбавка до зарплати. Оцінка проводиться щорічно по закінченні навчального року і щорічно коригуються надбавки. У минулому навчальному році ця надбавка була вперше призначена, а у нинішньому здійснена перша її корекція. За рейтингом, підрахованим з врахуванням 15 параметрів за цією методикою, перша десятка наукових керівників станом на 30 червня 2005 року виглядає так:

1. Мокін Б.І. —  2,182.

2. Лежнюк П. Д. — 1,955.

3. Грабко В. В. —  1,861.

4. Осадчук В. С. —  1,769.

5. Кожем’яко В. П. —  1,621

6. Квєтний Р. Н. —  1,611

7. Юхимчук С. В. —  1,502

8. Кузьмін І. В. —  1,335

9. Дубовой В. М. —  1,254

10. Дудар І. Н. —  1,155

Вчасно виходили у звітному році усі наші чотири наукові журнали: і очолюваний мною загальноуніверситетський «Вісник ВПІ», і очолюваний професором Кожем’якою В. П. журнал з оптико-електронних інформаційно-енергетичних технологій, і очолюваний професором Хомою О.І. філософський журнал, і стартувавший рік тому назад очолюваний професором Азаровим О. Д. журнал з комп’ютерної інженерії та нових інформаційних технологій. Перші три журнали у нас уже давно мають ВАКівський статус, а на журнал Азарова ми відправили заявку до ВАК на початку літа.

У звіті за минулий рік я покритикував директорів 4 інститутів за пасивність в організації наукових конференцій міжнародного або загальнодержавного рівнів за напрямком інститутів. Сьогодні я можу констатувати, що критика досягла мети — у звітному році проведено наукові конференції і професором Кічаком В. М. в ІнРТЗП, і доцентом Небавою М.І. в ІнМ, і професором Буренніковим Ю. А. в ІнМТ. Оскільки з цього питання у мене не було претензій до професора Васюри А. С., професора Ратушняка Г. С. і професора Азарова О. Д., то залишається знову покритикувати з цього приводу лише директора ІнЕЕЕМ професора Свиридова М. П. Сподіваюсь, що через рік, у наступному звіті, я і його назву у числі організаторів наукового форуму в нашому університеті.

Колектив нашого університету за наукові досягнення у звітний період відзначений Подякою міністра освіти і науки Кременя В. Г. з формулюванням: «За високий рівень експонатів ВНТУ, представлених на виставку, присвячену Дням науки і техніки України в Індії» та Подякою Вінницької обласної державної адміністрації та обласної ради з формулюванням: «За активну участь в організації та проведенні виставки-презентації Вінницької області в Національному комплексі «Експоцентр України».

Дипломом лауреата Премії Кабінету Міністрів України та медаллю за внесок молоді в розбудову держави в номінації «За наукові досягнення» відзначений доцент Віталій Мокін, а доцент Володимир Месюра відзначений Подякою Кабінету Міністрів за підготовку висококваліфікованих кадрів.

Стипендіатами Кабінету Міністрів цього навчального року стали кандидати наук Боцула М. П., Кулик В. В., Розводюк М. П., Штовба С. Д. та аспірант Сухоруков С. І.

Почесними грамотами Вінницької обласної державної адміністрації та обласної ради за наукові досягнення відзначені — д. т. н. Азаров О. Д., к. т. н. Войцехівський О. В., д. т. н. Кичак В. М., д. т. н. Кожем’яко В. П., к. т. н. Кулик А. Я., к. т. н. Месюра В. І., к. т. н. Мокін В. Б., д. т. н. Петрук В. Г., к. т. н. Романюк О. Н., д. т. н. Савуляк В. І., д. т. н. Сердюк В. Р., к. т. н. Стейскал В. Я., д. т. н. Філинюк М. А.

Більшість наших викладачів активно займаються науковою роботою, розуміючи, що у вищій школі бути лише переоповідувачем підручників не можна, і що треба самому вносити вклад в науку, оскільки без результатів власної наукової роботи ні з чим буде йти до студентів. Але, на жаль, є ряд викладачів, котрі перестали займатись наукою, а тому за п’ять останніх років або не мають жодних наукових публікацій, або мають лише тези конференцій, які не вважаються науковими публікаціями, оскільки не розкривають суті досліджень, або приписані до багатоавторних статей, не пов’язаних з тими дисциплінами, які викладаються цими викладачами, а тому теж не можуть йти в залік при заміщенні тих чи інших викладацьких посад. Таких викладачів, із числа тих, у кого закінчився термін роботи на посаді, я у цьому році не допустив до участі в конкурсі, а підписав з ними лише строковий договір на один рік, аби протягом цього року вони мали можливість, відновивши наукові дослідження, опублікувати, принаймні, пару наукових статей, І лише після цього я допущу їх до участі в конкурсі на заміщення посади доцента чи старшого викладача. А, якщо вони не зроблять правильних висновків і через рік знову виявляться науково пустими, то доведеться розпрощатись — більше з ними строкових договорів без участі у конкурсі я підписувати не буду, а до участі в конкурсі вони, знову ж таки, можуть бути допущеними лише за наявності наукових публікацій по тих проблемах, які вони викладають студентам на лекціях, або хоча б по проблемах споріднених. Хочу попередити, що участь у науковій роботі з відповідними науковими публікаціями в виданнях, які визнаються ВАК, у кількості, не меншій трьох протягом п’яти років, є обов’язковою умовою при продовженні строкових договорів і з викладачами, що оформили наукові пенсії.

Як ви усі знаєте, на початку весни нинішнього року міністерство розпочало реформування вітчизняної вищої освіти за європейськими стандартами у тому числі і в кадровій роботі.

Раніше усі наші директори і декани виконували свої функціональні обов’язки на умовах суміщення з основною посадою доцента, професора чи завідувача кафедри з відповідною доплатою до основної посади за виконання цих додаткових обов’язків. Тобто вони виконували ці обов’язки паралельно з основними протягом робочого дня. І при звільненні когось від виконання обов’язків директора чи декана, цей хтось залишався працювати на основній посаді доцента, професора чи завідувача кафедри. Саме на таких умовах у минулому році ми здійснили конкурсне обрання директорів усіх профільних навчально-наукових інститутів та деканів факультетів.

Згідно ж з міністерською реформою посади директорів навчально-наукових інститутів та деканів факультетів, які мають у своєму складі кафедри, стали штатними, з установленими по них ставками заробітної плати.

І віднині директори та декани можуть працювати доцентами, професорами чи завідувачами кафедр лише на умовах сумісництва, тобто в додатковий час, а тому цього сумісництва не може бути більше, ніж на 0,5 ставки, оскільки Кодекс законів про працю забороняє працювати більше 10 годин на добу.

Тож довелось нам знову оголошувати конкурс на заміщення щойно введених, а тому ще вакантних 7 посад директорів профільних навчально-наукових інститутів та 14 деканів факультетів, які мають у своїй структурі кафедри та здійснюють фахову підготовку. Заяви від бажаючих взяти участь в конкурсі згідно з оголошенням в нашому університетському «Імпульсі», який зобов’язані читати усі викладачі, приймались до 14 липня.

Для участі в конкурсі на заміщення посад директорів інститутів подали заяви лише нинішні директори цих інститутів, тож їх вибори пройдуть на безальтернативній основі. Але я підпишу з ними контракти після виборів лише за умови, що за них проголосує хоча б та кількість делегатів конференції трудового колективу, яка визначена статутом університету мінімальною. Якщо ж хтось із директорів не набере цієї мінімальної кількості голосів колективу, то будуть оголошені повторні вибори з висуненням нових кандидатур.

Із 14 колишніх деканів у конкурсі братимуть участь 10, троє не братимуть участі у зв’язку з оформленням наукової пенсії, а один відмовився працювати деканом на умовах штатності цієї посади. 11 деканів будуть обиратись на безальтернативній основі, і лише в конкурсі на три деканські посади братимуть участь по два претенденти — це доценти Видмиш А. А. і Терешкевич Л. Б. на посаду декана ФКСАЕСЕП, доценти Мадьяров В. Г і Зелінський В. Ц. на посаду декана ФЕЕ та доценти Лесько О. Й. і Смоленська А. В. на посаду декана ФІПСМ.

Посади 5 деканів факультетів підвищення кваліфікації, післядипломної освіти та по роботі з іноземними студентами і надалі будуть заміщатись за наказом без конкурсу, оскільки ці факультети мають лише деканати, але не мають у своєму складі кафедр, а тому їх деканів немає кому обирати. З тих же причин на таких же умовах призначатимуться на посади 5 директорів інститутів інтегруючого характеру та післядипломної освіти. Посади ще двох директорів інтегруючих інститутів і надалі суміщатимуться на громадських засадах з посадами проректора з навчальної та проректора з виховної роботи.

Як ви знаєте, ця реформа передбачала суттєве скорочення посад заступників директорів навчально-наукових інститутів та деканів факультетів. Раніше кожен директор і кожен декан мав по два заступники, які свої функції виконували теж на умовах суміщення з основною посадою асистента, старшого викладача, доцента, професора чи завідувача кафедри, з доплатою за виконання додаткових обов’язків у розмірі відповідно 40 % та 30 % від окладу по основній посаді.

Раніше надбавка директору за виконання обов’язків на умовах суміщення становила 50 % від основного посадового окладу. Два заступники директора, за виконання обов’язків яких кожному доплачувалось по 40 % від основного окладу, додатково разом отримували 80 % окладу. В сумі з директорською доплатою це складало додатково 1,3 окладу.

Тепер же, коли посада директора стала штатною, він на себе використовує повністю один оклад. Тож виходить, що без суттєвого збільшення витрат на зарплату йому можна дати лише одного заступника. І цим заступником директора, що залишився, став заступник з наукової роботи, оскільки обидва штатні декани віднині фактично будуть відігравати роль заступників директора з організаційної, навчальної та методичної роботи.

Декан раніше, коли виконував обов’язки на умовах суміщення, мав доплату 40 % від окладу по основній посаді. Два його заступники, кожному з яких доплачувалось 30 % від основного окладу, разом отримували 60 % від окладу. В сумі з деканською доплатою це складало додатково один оклад.

Тепер же, коли посада декана стала штатною, він на себе увесь цей оклад і забрав. Тож, навіть залишивши лише одного заступника декана, ми витрачатимемо на утримання їх разом з деканом 1,3 окладу, що більше на 0,3 окладу, ніж було раніше. Але, звичайно ж, посаду одного заступника декана на умовах суміщення з основною посадою ми зобов’язані мати, хоча б уже для того, щоб було кому виконувати обов’язки декана у разі його хвороби чи відпустки. І, оскільки декан разом з директором інституту буде керувати усією організаційною, навчальною і методичною роботою факультету, то логічно було залишити декану лише заступника з виховної роботи, котрий перейматиметься гуртожитками і позааудиторною роботою зі студентами, буде брати участь в роботі університетської ради з виховної роботи та допомагатиме органам студентського самоврядування. Кого вибрати на цю роль із нинішніх двох заступників деканів на кожному факультеті, вирішуватимуть декани факультетів, що будуть обрані на початку вересня, за погодженням з директорами інститутів і проректором з виховної роботи.

І перекладати свої обов’язки по організації навчальної та методичної роботи на факультеті на заступника декана з виховної роботи я жодному із деканів не дозволю. Прошу деканів про це не забувати.

Розділ 4. ВИХОВНА РОБОТА

Виховна робота у нашому університеті, керівництво якою здійснювалось Радою з виховної роботи, у звітному році зосереджена була переважно на чотирьох основних напрямках: по-перше, це профілактична робота по запобіганню правопорушень та оперативне реагування в разі їх виникнення; по-друге, це створення культурологічної аури в університеті для підвищення естетичного та етичного рівнів студентського та викладацького колективів; по-третє, це забезпечення відповідного морально-психологічного клімату в гуртожитках студмістечка; і по-четверте, це сприяння розвитку студентського самоврядування.

Досягти абсолютної досконалості в будь-якому із цих чотирьох напрямків ще ніколи і нікому на довгий час не вдавалося, тож уже те, що в звітному році у нас не було випадків самогубств студентів, не було притягнень до кримінальної відповідальності викладачів за хабарництво, не було виявлено студентів, які вступили до університету за підробленими документами про середню освіту, не було випадків притягнення до кримінальної відповідальності за злочини іншого характеру осіб, які в день пред’явлення їм звинувачення були нашими студентами чи викладачами — усе це свідчить про те, що в цілому в цих напрямках роботи і колектив університету спрацював достойно, і Фортуна від нас не відвертала свого обличчя.

У звітному році в нашому університеті досить міцно стали на ноги органи студентського самоврядування на усіх рівнях. Це і студентські ради, і студентські профкоми та профбюро.

До речі, в західних університетах таких об’єднань, якими є наші студентські профспілки, що дістались нам від радянської системи, немає. Ті функції, які виконують наші студентські профкоми і профбюро, в західних університетах покладені на органи студентського самоврядування. Тож, навіть до створення відповідних студентських рад у вітчизняних вузах студентське самоврядування на профспілковому рівні було достатньо розвиненим. З утворенням додаткових органів студентського самоврядування у вигляді студентських рад постала проблема координації їх роботи з роботою студентських профспілок. У нашому університеті цю координацію поки що здійснює загальноуніверситетська Рада з виховної роботи на чолі з проректором з виховної роботи професором Буяльською Т. Б., яка є також одним із координаторів від нашого університету проекту європейської програми Tempus-Tacis в напрямку розвитку студентського самоврядування, виконання якого разом з Черкаським національним університетом, Київським міжнародним лінгвістичним університетом, університетом французького міста Дюнкерк, Студентською радою при президенті України та Спілкою студентів Англії і Північної Ірландії ми здійснювали упродовж усього звітного року. Наші делегації на чолі з обома координаторами проекту — проректором Буяльською Т. Б. та директором ІнІНВ Мізерним В. М. вивчали досвід студентського самоврядування у вузах Франції та Великобританії у тому числі і в знаменитому Кембріджі з виїздом до цих країн на два тижні за кошти Європейського Союзу. Членами цих делегацій під керівництвом Тамари Болеславівни узагальнені та опубліковані у вигляді брошури матеріали, напрацьовані в результаті вивчення стану справ зі студентським самоврядуванням у французьких та англійських університетах. У липні проведено семінар у Вінниці за участю усіх учасників проекту, на якому були оприлюднені, обговорені і затверджені усі напрацьовані результати. Завершується створення за кошти проекту центру студентського самоврядування у нашому університеті, техніка для обладнання якого уже лежить у нас на складі — це комп’ютери, факси, принтери, сканери і навіть інтерактивна електронна дошка.

Восени до Франції поїде ще одна наша делегація, а весною майбутнього року ще одна наша делегація поїде до Англії. Тож у наступному році однією із дуже важливих задач для нашого університету буде успішне завершення виконання цього європейського проекту по студентському самоврядуванню, оскільки його успішність відкриє нам дорогу до інших проектів цієї європейської програми у майбутньому, а неуспішність може закрити дорогу і усім іншим проектам, котрі сьогодні напрацьовуються.

Кілька слів про роботу кураторів. Настав час створити і застосовувати не лише більш об’єктивні критерії для оцінки роботи кураторів та моделі, за допомогою яких можна спрогнозувати результати діяльності куратора, але і розробити методику нарахування надбавки до основного окладу куратора з використанням цих об’єктивних критеріїв і моделей. Саме таку задачу я запропонував розв’язати своїй аспірантці Юлії Маримончик у заключній главі її кандидатської дисертації. По тому, як вона взялася за розв’язання цієї задачі, можна сподіватись, що у наступному календарному році ця методика запрацює.

І тоді, я сподіваюсь, від кураторства ніхто не буде відмовлятись, і ні у кого не виникатиме питань, чому одному куратору здійснено одну доплату, а другому іншу.

Суттєвий вклад у виховну роботу як серед наших студентів, так і серед школярів Вінниччини у звітному році, як завжди, вносив колектив редколегії університетського часопису «Імпульс», серед якого на особливу відзнаку заслуговує редактор Ірина Зянько.

У звітному році нам довелося виступати відповідачами по трьох судових справах — за позовом колишніх працівників.

Усі три судові справи адміністрація університету виграла як у судах першої інстанції, так і в апеляційних, що говорить про те, що в діях адмінiстрації порушень чинного законодавства по відношенню до колишніх працівників не було.

У наступному календарному році нашу країну чекає серйозне політичне випробування — вибори до Верховної Ради України суто на партійній основі. У такий спосіб народних депутатів України ми ще не обирали. І на цих виборах український народ, а у складі народу і колектив нашого університету, фактично, будуть складати екзамен на політичну зрілість і вірність принципам демократії, на відданість красивим ідеалам Помаранчевої революції.

Я особисто під час виборчої кампанії буду виконувати вказівку президента держави, яку він дав ректорам на розширеному засіданні Підсумкової колегії нашого міністерства, суть якої заключається у тому, що ректори повинні займатись організацією навчання і науки у вузі, а не політикою.

Одразу ж хочу підкреслити, я ні від кого з вас не буду вимагати підтримувати ту чи іншу партію. І нікого не буду переслідувати за те, що він підтримував не ту партію, якій симпатизував я. Ви усі люди розумні, патріотично налаштовані, усі хочете добра рідному народу і зміцнення рідній державі, тож не мені вас агітувати за кого голосувати. У кожного з вас є своя думка і конституційне право її відстоювати.

Про одне я вас тільки хочу просити — якщо будете брати активну участь в агітаційній кампанії на користь якоїсь конкретної партії, не обливайте брудом своїх політичних противників, залишайтесь інтелігентними людьми. Щоб після виборів при зустрічі можна було не відвертатись один від одного. І пам’ятайте, що згідно Конституції України під час лекцій в університеті ви не маєте права агітувати за конкретні партії. За межами університету — будь ласка, агітуйте за кого хочете, а у межах університету лише закликайте усіх студентів до того, щоб вони були патріотами, щоб обов’язково були не байдужими до долі країни, щоб обов’язково пішли на вибори і здійснили свій вибір і щоб не брали участі у брудних політичних акціях. І як я обіцяю вам нікого не переслідувати за вибір, відмінний від мого, так ви повинні обіцяти студентам, що поважатимете їх вибір і не переслідуватимете їх за те, що вони підтримають не ту партію, яку підтримуватимете ви, і прошу потім цих обіцянок дотримуватись.

Кілька слів про адміністративно-територіальну реформу віце-прем’єр-міністра Романа Безсмертного, проти якої сьогодні за допомогою ЗМІ та трибуни Верховної Ради України і депутатських трибун місцевих рад ополчилась уся опозиція нинішній владі, як явна, так і прихована.

Я особисто цю реформу підтримую, незважаючи на її досить велику ціну, і вважаю, що вона повинна бути проведена у найкоротші строки ще до парламентських виборів 2006 року. Об’єктивно, лише у такий спосіб можна розірвати усі ті телефонно-приятельські, покровительсько-віддячувальні і корупційно-хабарницькі зв’язки, якими пов’язана більшість чиновників, наділених повноваженнями, на усіх рівнях виконавчої влади, адже без реформи, що допускає звільнення усіх і відбір у нові структури влади найбільш достойних, будь-які звільнення будуть скасовуватись у судовому порядку, і усі звільнені чиновники повертатимуться знову на свої місця, цементуючи створений десятиліттями бюрократично-чиновницький уклад, у якому, як у порослому ряскою і лататтям ставку після вкидання в нього каменя, будуть дуже швидко затухати будь-які реформаторські хвилі. І якщо недосвідчена, але розумна і не вражена старою бюрократичною практикою людина має шанс стати провідником реформаторських ідей, без чого наша держава ніколи не досягне рівня провідних європейських країн, то навіть розумний спеціаліст, пройшовши багаторічний бюрократичний вишкіл, особливо ж у солідному віці провідником таких нових ідей уже ніколи не стане, як не стануть професори, котрі вперше сіли за комп’ютер у 60 років, ініціаторами впровадження у навчальний процес новітніх комп’ютерних інформаційних технологій.

Я нагадаю, що першим моїм кроком, який я зробив, ставши ректором 16 років тому, було проведення адміністративно-структурної реформи, в результаті якої було замінено більшість проректорів і усіх деканів. І, якби я цього тоді не зробив, то сьогодні не було б у нас ні 10 % докторів наук, професорів, ні 5-и спеціалізованих рад по захисту кандидатських та докторських дисертацій, ні статусу національного, оскільки усе пішло б по роками наїждженій колії.

На жаль, більшість ЗМІ, оговтавшись від переляку і переконавшись, що над ними не будуть чинитись розправи за те, що вони некоректно поводили себе на президентських виборах, сьогодні знову повернулись до того ж режиму інформаційного кілерства на адресу тих же таки суб’єктів — Віктора Ющенка та його соратників. І, якщо раніше я і сам збирався критикувати неоптимальні кроки команди Ющенка, про що мною було заявлено вголос, то під впливом безпощадної і неконструктивної критики усіх тих телеканалів і газет, які на хвилі проголошеної новою владою свободи і демократії знову стали антиющенківськими, мені критикувати уже не хочеться.

Ще однією непростою проблемою, якою переймається сьогодні вся Україна, є невідворотній вступ нашої держави до Світової організації торгівлі, яка об’єднує уже більшість держав і під егідою якої уже перебувають 95 % основних торгових потоків світу.

Противники команди Віктора Ющенка, знову ж таки, як явні, так і ті, хто поки що ховається під маскою соратників, придумують тисячі доводів, аби відтягнути день нашого вступу до СОТ. Адже після вступу України до СОТ стануть неконкурентоспроможними і закриються усі ті застарілі енерго- і матеріалозатратні виробництва, які вони скупили за безцінь під час скорумпованої приватизації і з яких вони отримують сьогодні мільйонні прибутки. Тож вступ України до СОТ одразу ж їх чи їхніх хазяїв перетворить із олігархів у простих смертних, які живуть на одну зарплату. Наведу приклад із життя Вінниччини, де ще недавно було 40 цукрових заводів, половина з яких були побудовані ще в 19-му столітті, а третина — у першій половині 20-го століття і жодного заводу не побудовано на базі новітніх цукрових технологій, створених 10-15 років тому назад. У жодній країні світу на захід від українського кордону уже не працюють цукрові заводи, які побудовані більше 30 років тому назад, оскільки вони споживають у 10 разів більше енергоресурсів і води і втрачають під час переробки цукрового буряку на 10 % більше цукру, ніж це має місце на цукрових заводах з сучасними технологіями, будівництво яких триває два місяці, а окупність затрат не перевищує двох років. І в першу чергу саме за рахунок таких застарілих заводів, як цукрові, енергоємність ВВП в Україні, яка складає 0,89 кг умовного палива на 1 долар продукції, у 2, 6 рази перевищує середньосвітове значення цього показника і у 5 разів перевищує його значення в таких країнах, наприклад, як Австрія чи Данія. Тож сьогодні не захищати треба старі цукрові заводи, а якомога швидше їх ліквідувати. Тоді прийдуть інвестори і побудують оптимальну кількість цукрових заводів з новітніми, повністю автоматизованими технологіями. На цукровому заводі більшість працівників працює не довше місяця — саме у такі терміни намагаються вкластись цукровари, щоб звести до мінімуму втрати цукру у буряках на кагатних полях. Тож здіймання галасу про масове безробіття у зв’язку з закриттям застарілих цукрових заводів є зайняттям більше політичним, ніж економічним. Я вже не кажу про якість цукру, виробленого на застарілих виробництвах за допомогою сезонних робітників з неповною середньою освітою і схильних до вживання продукту, супутнього цукроварінню.

І засівати поля нам потрібно не стільки цукровими буряками, скільки, скажімо, такими технічними культурами як рапс, з якого можна виробляти не лише олію, а і дизельне пальне. І цілий ряд країн, навіть таких, у яких менше сільськогосподарських земель, ніж в Україні, уже давно такою переробкою рапсу займаються і роблять себе незалежними від поставок нафти і нафтопродуктів з інших країн. Про перспективність вирощування рапсу в Україні і вироблення з нього замінників нафтопродуктів, між іншим, професор Друкований М. Ф. говорив ще з десяток років тому назад. Але його ніхто не хотів чути у старій владі, зацикленій на власних доходах від поставок російської нафти. Але, я сподіваюсь, що його почує нова влада, адже в українських ЗМІ уже почали з’являтися публікації, присвячені вирощуванню і переробці рапсу, як альтернативі отримання пального для автотранспорту

До речі, саме із-за потреб в російській нафті ми від багатьох політиків чуємо заклики до об’єднання України у братній союз зі слов’янськими державами — Росією і Білоруссю. Виникає питання, а чому не у союз з братніми слов’янськими державами — Польщею, Чехією, Словаччиною і Литвою, які уже є членами Європейського Союзу, і з якими ми теж колись прожили багато років у спільних державах? І, можливо, вирощення рапсу та його переробка дасть кінець кінцем усім нам зрозуміти, що жити в Україні можна — і добре жити — і без російської нафтової труби, з якої нафта тектиме, до речі, якщо Росія не відкриє нових родовищ, уже не більше 30 років. І уже російські учені і практики-економісти самі починають розробляти проекти заміни нафти рапсом з тим, щоб використати неозорі російські простори для запровадження рапсових технологій.

Я уже в одному із попередніх звітів наводив такі числа: США виробляє 33 % світового валового продукту, Європейський Союз — 20 %, а Росія — лише 0,8 % при майже такій же як і в Україні енергоємності ВВП у 0,84 кг умовного палива на 1 долар виробленої продукції. І, навіть об’єднавшись з Україною і Білоруссю, Росія буде майже у 20 разів економічно слабшою за ЄС і майже в 30 разів слабшою за США. А коли через 20-30 років у неї закінчаться поклади нафти і газу, то її відставання від США і об’єднаної Європи стане ще більшим. Тож тих, хто закликає знову Україні об’єднатись з Росією, я прошу подумати про долю своїх дітей і внуків, яким доведеться жити у цій державі і через 20 років і через 30. А те, що Росія не зможе ліквідувати економічне відставання від США та ЄС за рахунок впровадження новітніх технологій свідчить така інформація консалтингової фірми Lux Research: на фінансування робіт в області нанотехнологій, за якими майбутнє, у 2004 році країни ЄС витратили 1 мільярд доларів, США — 800 млн доларів, Японія — 500 млн, Китай — 100 млн, а у Росії до цього часу навіть не затверджена програма державного фінансування цієї галузі.

Розділ 5. МІЖНАРОДНІ ЗВ’ЯЗКИ

У звітному році найтіснішими у нас були зв’язки з Великобританією, Францією, Португалією, Польщею, Румунією, Швецією, Китаєм, Еквадором, Камеруном, Ізраїлем, Палестиною, Молдовою і Росією, хоча на рівні тільки підготовки фахівців ми мали зв’язки крім вище перерахованих також ще з 13-ма державами світу із Африки, Азії і Європи, такими як Ангола, Бангладеш, Білорусь, Еритрея, Єгипет, Ємен, Йорданія, Ліван, Литва, Малайзія, Пакистан, Сирія і Судан, 120 громадян яких на кінець звітного року були нашими студентами.

З університетами Великобританії і Франції ми протягом року успішно виконували Європейський проект по програмі Tempus по розвитку студентського самоврядування — про нього я уже розповів у попередньому розділі звіту.

Намічається налагодження наукових контактів між китайськими ученими та професором Огородніковим В. А. Три китайських професори два тижні тому відвідали наш університет заради зустрічі з ним. Після переговорів загального плану зі мною, Віталій Антонович забрав цих професорів на свою дачу за містом, і, я сподіваюсь, що вони від нього поїхали під враженням не лише його наукової теорії визначення швидкості автомобіля під час зіткнення з перешкодою по ступеню деформації металу, що увійшов у контакт з перешкодою, але і під враженням його гостинності.

З Румунією у нас стабільні контакти з університетами міст Яси, Сучава і Бакеу. Зі Швецією аналогічні контакти з університетом міста Євле. З Ізраїлем ми дружимо через колишнього нашого професора Ротштейна, який щороку півроку живе і працює у Єрусалимі, а півроку у Вінниці.

Камерун і Палестина є нашими багаторічними стабільними постачальниками студентів, а Еквадор і Китай долучились до цього процесу в останні півтора роки. Особливо активно у звітному році запрацювала еквадорська фірма, з якою ми заключили угоду, на чолі якої стоїть наша землячка. Ця фірма обіцяє поставляти нам щорічно на підготовче відділення до 50 випускників еквадорських шкіл за умови, що частину їх ми потім відпустимо на навчання в інші вузи, наприклад, в Івано-Франківський університет нафти і газу або Київський авіаційний університет. Ми такі умови прийняли і уже кількох відпустили після закінчення ними нашого підготовчого відділення — це був перший випуск. Уже на сьогодні я підписав більше 20 запрошень громадянам Еквадора, за які фірма внесла перший внесок, що гарантує їх прибуття.

Дві фірми постачатимуть нам студентів із Китаю, обіцяють теж до 50 в рік. Як ви усі могли переконатись протягом року, перші китайці у нас уже навчаються. Крім співробітництва по лінії підготовки фахівців, з Китаєм ми налагодили і наукові зв’язки і уже виконуємо спільний науковий проект, відповідальним виконавцем якого є доцент кафедри ЛОТ Сергій Павлов, який добре прорекламував свої наукові розробки в напрямку створення оптоелектронних засобів медичної техніки на виставці досягнень української науки у Китаї, вигравши перед цим конкурс проектів для Китаю в Україні.

З Польщею наші контакти поки що на рівні нашої участі в їх наукових конференціях та виставках — на цьому напрямку у звітному році найкраще засвітились професори Володимир і Олександр Осадчуки та Василь Петрук, а також доцент Віталій Мокін, який знову отримав особисте запрошення виступити з доповіддю у Польщі в період з 01 по 05 вересня, тобто уже через день.

Постачає нам студентів на навчання за контрактом і Росія. Як правило, із Росії до нас на навчання приїздять громадяни українського походження, батьки яких працюють на Півночі, або Далекому Сході, а бабусі та дідусі живуть на Вінниччині чи в прилеглих до неї областях.

Співпрацюємо з університетами Росії ми також по лінії Міжнародної академії наук вищої школи, центр якої знаходиться у Москві, а я є членом Президії Українського відділення цієї академії.

Уже кілька років підряд ми приймаємо на бюджетні місця на 1-й курс до 10-и громадян Молдови, включаючи окрему квоту для Придністров’я. Це українці, які проживають у Молдові, є її громадянами, але бажають навчатись в Україні. Квоти на їх прийом нам спускає наше міністерство. Цим ми вносимо свій вклад у стабілізацію ситуації у Молдові та Придністров’ї і у якійсь мірі здійснюємо український вплив на окремі категорії громадян цієї країни та її неспокійного регіону.

На жаль, недостатньо уваги приділяли ми у звітному році участі в конкурсах на отримання грантів для поїздок на термін від одного місяця до півроку за кордон на наукові стажування. А різноманітні міжнародні фонди надають для цього значні можливості. І досить солідний прошарок викладачів, що володіють англійською мовою, ми теж уже маємо. Тому, будь ласка, сміливіше включайтесь у ці конкурси. Он Щеглова повернулась з такого стажування у США, і ми її одразу поставили куратором по економічних дисциплінах програми нашого входження до Болонського процесу, оскільки освітній світогляд у неї суттєво зріс. А з умовами участі в цих конкурсах ви можете ознайомитись в ІнМЗ безпосередньо чи на сайті цього інституту.

Розділ 6. ЕКОНОМІКА І МТБ УНІВЕРСИТЕТУ

У звітному навчальному році від держави ми отримали 17 мільйонів гривень і приблизно 14 мільйонів гривень заробили самі, надаючи платні послуги населенню. Але навіть цими самостійно заробленими коштами ми все одно самі розпоряджатись не могли, оскільки згідно з законом про Державний бюджет України вони віднесені до спеціального фонду держбюджету. Тож на витрату кожної гривні необхідно було отримувати дозвіл міністерства. А при проплатах ще й Державне казначейство перевіряло, чи є у нашому кошторисі, затвердженому міністерством, така стаття витрат. І, якщо такої статті витрат не було, чи вона була уже вибрана, то казначейство відмовлялось давати дозвіл на проплату і повертало платіжні документи назад. Так сталося, наприклад, коли ми за рішенням ректорату хотіли перерахувати 2000 гривень допомоги потерпілим від повені в Закарпатті, і коли хотіли перерахувати 2000 гривень в Вінницький госпіталь для інвалідів, який оголосив збір коштів для придбання літотриптера — установки для не хірургічного видалення каміння з нирок.

А тому я завжди зі саркастичною посмішкою читаю повідомлення в газетах про те, що комісія КРУ у якійсь бюджетній організації виявила не цільове використання бюджетних коштів. Як правило, ревізори КРУ мають своє бачення розподілу по статтях витрат, яке з року в рік міняється і санкціоноване лише їхніми власними внутрішніми інструкціями, котрі складаються так, щоб ревізор не пішов з організації, яку він перевіряв, без виявлення порушень фінансової дисципліни. От і виходить, що, якщо в якомусь корпусі після сильного дощу потекла стеля, і керівник змушений на її ремонт для придбання будівельних матеріалів використати гроші, що планувались в кошторисі під матеріали для комп’ютерної техніки, то ревізор КРУ уже запише в акті, що мало місце нецільове використання бюджетних коштів. Або, якщо ректор профінансував участь студентської команди КВН чи студентської спортивної команди у відповідних змаганнях не по тій статті, по якій вважають дозволеним таке фінансування внутрішні інструкції КРУ, то, незважаючи на наявність дозволу Державного казначейства на фінансування саме по тій статті, по якій ці витрати були профінансовані, ревізор КРУ у своєму акті обов’язково запише, що мали місце нецільові витрати бюджетних коштів. А із таких записів в актах ревізорів КРУ і набігають оті мільйони, про які вони рапортують в газетах.

Я вам наведу один приклад із життя нашого університету. Під час президентських виборів я відмовився дати дозвіл на розвішування агітаційних плакатів кандидатів в президенти в корпусах і гуртожитках і не дозволив ходити по кімнатах у гуртожитках агітаторам, мотивуючи це тим, що кандидатів у президенти багато, а тому у нас не вистачить стін для усіх їхніх агітаційних матеріалів, а від напливу агітаторів студентам у гуртожитках не буде продиху. На другий день після моєї відмови до університету заявився ревізор КРУ, який через два дні склав акт про нецільове використання чорнобильського фонду у вигляді незаконної виплати студентам-чорнобильцям 97 тисяч гривень. Мотивував він це тим, що Вінниця не є чорнобильською зоною, а тому ми не маємо права доплачувати нашим студентам-чорнобильцям чорнобильську добавку до стипендії. І навіть, коли йому було показано статтю закону, в якій чітко вказано, що в разі вступу до університету абітурієнта із чорнобильської зони у віці до 18 років за ним зберігаються чорнобильські доплати до 23 років, де б не знаходився цей університет, ревізор КРУ все одно відмовився переробити свій акт, який нам довелося оскаржувати у суді, витрачаючи на це свій час і нерви.

Але повернемось до перших двох чисел, які прозвучали у цьому розділі — до 17 мільйонів бюджетних коштів, отриманих нашим університетом від держави, та 14 мільйонів спец коштів, зароблених нами за надання платних послуг.

Бюджетні кошти пішли на виплату 100 % стипендії, 80 % зарплати співробітників, 65 % зарплати викладачів і 60 % вартості комунальних послуг по забезпеченню університету теплом, електроенергією, водою і газом.

А 20 % зарплати співробітників, 35 % зарплати викладачів і 40 % вартості комунальних послуг ми сплатили із тих коштів, які заробили самі за рахунок надання платних послуг населенню.

Крім того, за рахунок цих же власних коштів ми платили за зв’язок та покривали витрати на відрядження і участь в наукових конференціях, утримували транспорт, комп’ютерні центри та інженерні комунікації, купляли навчальне обладнання, меблі для залів, лабораторій, кафедр та гуртожитків, комп’ютери, ліцензоване програмне забезпечення і підручники та навчальні посібники, здійснювали усі види ремонтних робіт, підтримували видавничу та науково-дослідну діяльність університету, а також здійснювали інші проплати, необхідні для забезпечення життєдіяльності університету.

Саме за рахунок цих коштів ми у звітному році завершили створення сучасного центру зварювальних технологій і лабораторії комп’ютерної діагностики автомобілів — в Інституті машинобудування, сучасного автоматизованого центру виробництва тротуарної плитки та освоєння технологій оздоблення нею територій — в Інституті інтеграції навчання з виробництвом, сучасної лабораторії засобів захисту інформації — в Інституті інформаційних технологій та комп’ютерної інженерії, сучасної відеокомп’ютерної системи спостереження за ходом вступних іспитів — у приймальній комісії, ефективної системи захисту від посягань сторонніми особами на майно комп’ютерних центрів у нічні години.

Приблизно 500 тисяч із цих коштів ми витратили на продовження реконструкції 1-го гуртожитку. Планувалось витратити для цієї мети більше, але довелося від більших витрат на реконструкцію відмовитись у зв’язку з підвищенням на 50 % протягом звітного року заробітної плати, значну частину якої, як я уже відмічав, ми платимо з власних коштів університету.

Але у навчальному році, що розпочинається, ми плануємо реконструкцію 1-го гуртожитку довести до стадії чистових робіт. Завершимо у цьому році ми і капітальний ремонт останніх стояків 4-го студентського гуртожитку. Потрібно буде здійснити і капітальний ремонт їдальні в нашому спортивно-оздоровчому таборі. Про інші напрямки соціальної підтримки колективу я розповідати не буду, аби не «відбивати хліб» у голови профкому університету Василя Ковальчука, який виступатиме після мене.

А цей розділ своєї доповіді я завершу інформацією про підписання влітку дуже вигідного для нашого університету договору з фірмою «Хорс-Телеком», згідно з яким ця фірма за свій рахунок здійснить нам 100-відсоткову телефонізацію усіх кімнат в студентських гуртожитках і проведе в усі студентські кімнати Інтернет. Роботи по цьому договору розпочалися — уже до гуртожитків підведено оптоволоконний кабель від АТС-58, збудованої цією фірмою, яка обслуговуватиме, замість виведеної з експлуатації застарілої АТС-44, не лише студентські гуртожитки, а і університетські корпуси.

Розділ 7. ПОКАЗНИКИ РОБОТИ РЕКТОРА ЯК ВИКЛАДАЧА, ЕКСПЕРТА, НАУКОВЦЯ, ГРОМАДСЬКОГО ДІЯЧА ТА ЧЛЕНА НАЦІОНАЛЬНОЇ СПІЛКИ ЖУРНАЛІСТІВ

1). Як викладач:

— на умовах погодинного навантаження прочитав два лекційних курси — «Математичні методи ідентифікації електромеханічних процесів» (для студентів 2-го та 3-го курсів) і «Оптимізація електроприводів» (для студентів 5-го курсу);

— у співавторстві з доцентом Віталієм Мокіним і науковим співробітником Олександром Мокіним підготував і видав навчальний посібник по математичних методах ідентифікації електромеханічних процесів, доповнивши відомі вам перші дві частини, написані раніше у співавторстві з Віталієм Мокіним і присвячені ідентифікації лінійних неперервних та дискретних детермінованих і стохастичних систем, третьою частиною, написаною у співавторстві з Олександром Мокіним і присвяченою ідентифікації нелінійних систем та систем з розподіленими параметрами;

— керував роботою чотирьох аспірантів (Олександр Мокін, Сергій Жуков, Олена Слободянюк, Юлія Маримончик) і трьох пошукувачів, із яких двоє (Віталій Мокін та Віктор Мізерний) успішно працюють над докторськими дисертаціями, а Наталія Ляховченко успішно працює над кандидатською дисертацією.

2). Як експерт:

— виконував обов’язки голови однієї докторської спецради (по спеціальностях 01.02.05, 05.13.05, 05.13.13) та члена ще двох спецрад — однієї докторської (по спеціальностях 05.11.08, 05.11.13, 05.11.16) та однієї кандидатської (по спеціальностях 05.09.03, 05.14.02);

— виконував обов’язки члена експертної ради міністерства з інформатики, прорецензувавши та давши оцінку біля 50 проектам, поданим колективами учених різних вузів для отримання державного фінансування;

— виконував обов’язки наукового редактора наукового журналу «Вісник Вінницького політехнічного інституту», усі 6 чисел якого виходили без запізнення, а усі статті проходили жорстке рецензування.

3). Як науковець:

— опублікував у співавторстві з Самуїлом Кацивом, Андрієм Камінським та Михайлом Розводюком три наукові монографії, в які увійшли результати, отримані при написанні ними під моїм керівництвом кандидатських дисертацій;

— опублікував у співавторстві з аспірантами більше десятка наукових статей у наукових журналах за переліком ВАК;

— отримав у складі наукових колективів 5 патентів на винаходи та авторські комп’ютерні програми;

— виконував обов’язки члена Президії Академії педагогічних наук України, яка має статус галузевої державної, та члена Президії Міжнародної академії наук вищої школи, яка має статус міждержавної;

— обраний у травні і приступив до виконання обов’язків члена Національного комітету Української асоціації з автоматичного управління;

— виконував обов’язки голови або члена оргкомітету біля десятка наукових та науково-технічних конференцій, що проходили у звітному році на базі нашого університету та інших наукових організацій.

4). Як громадський діяч та член Національної спілки журналістів:

— опублікував книгу історико-публіцистичного характеру «Що за горизонтом?», в якій виклав авторське бачення подій, що мали місце в університеті, на Вінниччині та в Україні і світі протягом року з лютого 2004 по лютий 2005;

— опублікував ряд публіцистичних статей, присвячених аналізу подій та пропозиціям стосовно шляхів реформування в різних напрямках життєдiяльності держави, в «Бюлетені ВАК України», в «Дзеркалі тижня», в університетському «Імпульсі» та в кількох місцевих газетах;

— надіслав письмові звернення до міністра та губернатора з закликом розібратись і публічно висловити свою точку зору з приводу публікацій і депутатського запиту народного депутата Миколи Мельника стосовно отримання з порушенням нормативних документів ректором Вінницького державного педагогічного університету Олександром Шестопалюком обох його учених звань — і професора, і, як нещодавно з’ясувалось, і доцента також.

Чесно признаюсь, що, якби до мене не потрапила інформація про те, що в рамках адміністративно-територіальної реформи знову розглядається питання про об’єднання усіх державних університетів Вінниці в один, ректором якого буде поставлено Олександра Шестопалюка, оскільки і академік АПНУ Борис Мокін, і член-кореспондент АМНУ Василь Мороз, і професор Леонід Середа уже переступили через поріг 60-и років, то не виключено, що я теж був би лише пасивним спостерігачем усіх тих подій, що розгорнулись навколо не відповідаючого нормативним документам вищої школи отримання Олександром Шестопалюком усіх його вчених звань. Але після того, як я дізнався, що в рамках нового університету мені, як ректору майбутнього Вінницького політехнічного інституту у структурі Вінницького державного університету доведеться виконувати розпорядження людини, яка, незважаючи на обіймання протягом кількох років посад начальника обласного управління освіти та заступника губернатора з питань освіти, так до цього часу і не вивчила нормативні документи вищої школи, я стороннім спостерігачем більше бути уже не міг. Сьогодні усіма високими покровителями Шестопалюка робиться усе можливе і неможливе для того, щоб вивести його з-під удару і звинуватити у всьому виключно лише колишнього ученого секретаря Тернопільської академії народного господарства, котрий, начебто зробив це, не поставивши до відома Шестопалюка, який, підписуючись на цих документах, начебто нічого не знав про те, що обрання за конкурсом на посаду доцента і представлення до ученого звання доцента — це різні події, між якими повинно пройти не менше року. В рамках цих заходів по спасінню реноме Шестопалюка мене запевнено одним із керівників міністерства у тому, що питання об’єднання вінницьких університетів з порядку денного знято, а, якщо воно і підніматиметься, то не стоятиме питання про призначення ректором об’єднаного університету Олександра Шестопалюка. Це мене заспокоїло, і я перестав цікавитись Шестопалюком.

Що ж до питання об’єднання вінницьких університетів в один, то ви мою точку зору знаєте — я не проти об’єднання і не проти повернення нас знову у Вінницький політехнічний інститут, але за умови збереження за інститутом права бути юридичною особою і надання об’єднаному університету статусу національного, оскільки в разі втрати цього статусу ми усі втратимо 15-відсоткову надбавку до зарплати, на що звичайно ж ніхто в нашому колективі не погодиться. А щодо ректорства, то я погоджусь і на те, щоб бути ректором лише у Вінницькому політехнічному інституті, якщо на посаду ректора об’єднаного університету буде запропонована авторитетна в науковому світі людина, яка захистила і кандидатську, і докторську дисертації і без порушень нормативних документів отримала учені звання доцента і професора.

Дякую за увагу, шановні колеги, і ще раз поздоровляю Вас з початком нового навчального року, який, я вірю, буде для нас усіх ще більш плідним, ніж рік, за який я перед Вами відзвітував

 

Збори позитивно оцінили мою діяльність на посаді ректора, тож я отримав не лише юридичне, а і моральне право продовжувати керувати університетом в такому ж ключі і в навчальному році, що розпочинається.

На зборах була також заслухана інформація голови профкому університету Василя Ковальчука про виділення курортно-санаторних путівок в санаторії на загальнодержавних курортах, путівок в університетський дитячий табір відпочинку та університетський санаторій-профілакторій у Вінниці, путівок в університетський спортивно-оздоровчий табір на Південному Бузі біля села Степашки на Ладижинському водосховищі, путівок на університетську базу відпочинку в кримському місті Саки на березі Чорного моря.

На цих же зборах були прийняті доповнення до Статуту університету, суть яких зводилась до того, що до переліку платних послуг, які надає університет населенню, було включено надання і медичних послуг, а санаторій-профілакторій, котрий власне ці медичні послуги і надає, було включено до складу університету в якості структурного підрозділу.

А на другий день, у сонячну теплу середу 31 серпня на університетському стадіоні відбулося традиційне свято посвяти у першокурсники, у якому взяли участь не лише більше ніж півтори тисячі вчорашніх абітурієнтів, що стали першокурсниками, а і вдвоє більше їх батьків, родичів та друзів.

І на завершення Свята знань, у четвер 1-го вересня на першій академічній годині в усі студентські аудиторії разом з викладачами увійшли лідери різних ланок студентського самоврядування, які виступили з 30-хвилинними лекціями про роль студентського самоврядування в житті університету, в основу яких були покладені реальні напрацювання в цьому напрямку в нашому університеті, матеріали, що надіслані з міністерства, та матеріали, що викладені в брошурі, написаній колективом авторів під редакцією професора Тамари Буяльської по результатах виконання нашим університетом 1-го етапу проекту по програмі Tempus-Tacis по студентському самоврядуванню разом з черкасцями, киянами, французами та англійцями.




© 2007-2015. Персональний сайт Мокіна Б.І. Усі права захищено. Несанкціоноване використання матеріалів сайту не дозволяється. У випадку використання цих матеріалів на інших сайтах не допускається будь-яке редагування тексту, а посилання на даний сайт є обов`язковим.