Кінець літа і початок осені 2005 року супроводжувався цілою низкою природних, техногенних та політичних катаклізмів.

Із катаклізмів першої декади вересня я зупинюсь лише на трьох — урагані «Катрін» в США, зливах у Європі та політичному штормі в Україні.

Ураган «Катрін», швидкість переміщення якого перевищувала 200 кiлометрів за годину, а руйнівна сила оцінювалась за найвищою 5-ю категорією, пронісся над кількома штатами США і за першими підрахунками наніс збитків цій найбагатшій державі планети приблизно на 100 мільярдів доларів. Для порівняння — Україна має бюджет у 5 разів менший. Особливо дісталось місту Новий Орлеан з населенням у 500 тисяч жителів, більша частина якого розкинулась на поверхні, що знаходиться нижче рівня сусіднього океану. Ураган зруйнував у кількох місцях дамбу, яка захищала Новий Орлеан, і через місця руйнації води океану хлинули у місто. В результаті і три чверті міста опинились під водою, і більшість будинків занурились на три чверті під воду. Жителі міста залишились без їжі і води. Евакуація велась з самого початку катаклізму і ведеться і по-сьогодні (9-е вересня) не досить організовано. Увесь світ побачив, що навіть така могутня держава, як США, виявилась безсилою проти потужної стихії. У місті розповсюдилось мародерство. Поліція отримала дозвіл застосовувати зброю проти озброєних грабіжників. Керівники штатів, що постраждали від «Катерини», прогнозують кількість загиблих від урагану після остаточного підрахунку і врахування тих, які сьогодні числяться пропалими безвісти, на рівні 10 тисяч. Популярність президента США Джорджа Буша почала падати.

А над країнами Європи нависло інше лихо — атмосферна яма пониженого тиску, переміщаючись і трансформуючись, принесла у Австрію, Бельгію, Болгарію, Іспанію, Італію, Румунію, ФРН, Францію, Швейцарію потужні зливи, які, впавши на землю, перетворили вулиці багатьох міст в повноводні притоки великих і малих рік, води яких змивали усе на своєму шляху. Сумарні збитки по усіх цих європейських країнах від злив не набагато поступаються збиткам у США від урагану «Катрін», хоча кількість людських жертв у порівнянні з американськими незначна.

Таке враження, що якась невідома і непідвладна людям і урядам сила намагається у такий спосіб вирівняти життя у багатих та бідних країнах. І боюсь, що, якщо урагани сили «Катрін» будуть часто атакувати різні штати США, то ця держава з часом перестане бути світовим гегемоном і без атак терористів Аль-Каїди. А повідомлення про зародження над Атлантичним океаном трьох нових атмосферних вихорів, поки що, правда, ще суттєво слабкіших за «Катрін», уже поступило. Та й на Японію, Тайвань і вільні економічні зони Китаю теж накинувся тайфун 4-го рівня. Не додають оптимізму жителям багатих країн і факти падіння на землю з поки що невідомих причин в останній час в різних кінцях світу кількох «Боїнгів» з сотнями авіапасажирів на кожному борту.

А тепер я перейду до розповіді про політичний шторм в Україні.

Розпочався він у суботу 3-го вересня подачею заяви про відставку Державним секретарем України Олександром Зінченком, прийняттям цієї відставки 4-го вересня у неділю Президентом України Віктором Ющенком і прес-конференцією на телебаченні у понеділок 5-го вересня тепер уже екс-державного секретаря, який заявив, що пішов у відставку в знак протесту проти корупційних дій політичних діячів із найближчого оточення Президента України Віктора Ющенка і втратою віри, що вдасться прорвати інформаційні кордони, якими вони оточили президента, та переконати його відсторонити їх від себе. На запитання журналістів, кого має на увазі Олександр Олексійович конкретно, він назвав імена та прізвища трьох політиків: першого помічника президента Олександра Третьякова, лідера фракції НСНУ у Верховній Раді Миколи Мартиненка та Секретаря РНБОУ Петра Порошенка.

Після Олександра Зінченка біля тих же самих мікрофонів і перед тими ж самими телекамерами сів Петро Порошенко, який прибув у студію через хвилин п’ятнадцять після початку прес-конференції Олександра Зінченка. Петро Порошенко заявив, що усі звинувачення на його адресу, які висловлені щойно Олександром Зінченком, є бездоказовими.

А у середу 7-го вересня перед телекамерами виступив віце-прем’єр-міністр Микола Томенко і теж заявив про подачу ним заяви про свою відставку, додавши до звинувачень Олександра Зінченка ще й звинувачення на адресу Голови Верховної Ради України Володимира Литвина та Київської міської державної адміністрації, очолюваної Олександром Омельченком. У цей же день Президент України призначив на посаду Державного секретаря України Олега Рибачука, увільнивши його від обов’язків віце-прем’єр-міністра з питань євроінтеграції. У своїй першій прес-конференції Олег Рибачук оголосив, що очолюваний ним секретаріат буде виконувати функції канцелярії президента держави і не втручатиметься ні в діяльність Кабінету Міністрів, ні в діяльність правоохоронних та судових органів.

У четвер 8-го вересня на засіданні Верховної Ради України народні депутати зняли депутатські повноваження з 12-и тих своїх колег, які перейшли на роботу у структури виконавчої влади, у тому числі і з Петра Порошенка, незважаючи на те, що днем раніше він подав заяву про відставку з посади Секретаря РНБОУ і направив до парламенту заяву про відкликання своєї попередньої заяви про добровільне складення з себе депутатських повноважень. У цей же день опівдні по телебаченню виступив Президент України Віктор Ющенко і повідомив, що щойно він відправив у відставку і Петра Порошенка з посади Секретаря РНБОУ, і Олександра Турчинова з посади Голови СБУ, і Юлію Тимошенко разом з очолюваним нею урядом, а також відсторонив від виконання обов’язків першого помічника Олександра Третьякова на час проведення компетентними службами перевірки звинувачень, озвучених Олександром Зінченком і Миколою Томенком, на його адресу. Виконувачем обов’язків прем’єр-міністра президент призначив Дніпропетровського губернатора Юрія Єханурова, який у 1999—2001 роках був першим віце-прем’єр-міністром в уряді Віктора Ющенка і який є і професіоналом, і порядною людиною.

У своїй заяві Віктор Ющенко мотивував своє рішення відправити у відставку усіх вище перерахованих політичних і державних діячів тим, що він уже втомився мирити між собою цих своїх соратників і остаточно переконався, що їх протистояння почало шкодити державі і погіршувати ситуацію в країні. Заяву про відставки Віктор Ющенко супроводив запевненням, що до усіх відставлених соратників він продовжуватиме відноситись по-дружньому і сподівається, що вони себе поведуть теж з розумінням ситуації, що склалася.

Петро Порошенко відгукнувся негайно. Він заявив, що і після відставки з посади секретаря РНБОУ залишається вірним соратником президента і працюватиме на тому напрямку і на тій посаді, які президент йому вкаже. Він ще раз наголосив на тому, що усі звинувачення Олександра Зінченка і Миколи Томенка є безпідставними і бездоказовими. І підкреслив, що він сам подав у відставку, аби правоохоронні органи мали можливість об’єктивно перевірити усі обвинувачення, висунуті проти нього. Однак уже у четвер 8-го вересня різноманітні ЗМІ помістили інформацію про те, що колишній державний секретар надав СБУ і Генеральній прокуратурі документи, які підтверджують висловлені ним звинувачення. Але уже через день Генеральний прокурор Святослав Піскун спростував цю інформацію повідомленням, що Олександр Зінченко поки-що передав до прокуратури не документи про підтвердження фактів корупції, а лише заяви про корупційні дії. Тож сьогодні ніхто не зможе спрогнозувати, чим усе це закінчиться.

Країна завмерла в очікуванні реакції Юлії Тимошенко. А вона взяла паузу і розпочала свою прес-конференцію на телеканалі «Інтер» лише о 20-й годині у п’ятницю 9-го вересня. Під час прес-конференції у студії Юлія Тимошенко була лише з телеведучим, а журналісти розмістились в іншому приміщенні і спілкувались з нею за допомогою Інтернету в інтерактивному режимі.

Розпочала свій виступ Юлія Володимирівна з того, що задекларувала 10 напрямків, на яких її уряду вдалося досягти вагомих успіхів. Потім акцентувала на тому, що підвищення цін на бензин, м’ясо і цукор сталося лише тому, що проти уряду її опонентами із табору соратників проводилась спланована акція, аби довести президенту її неспроможність цим урядом ефективно керувати. А потім із уст Юлії Тимошенко прозвучали уже і не зовсім дружні, і уже далеко не соратницькі оцінки відношення до неї Президента України Віктора Ющенка — спочатку у вигляді докорів, а в процесі відповідей на запитання журналістів уже і у вигляді прямих звинувачень, аж до фактичного підтвердження тези, що уже просочилась у ЗМІ, про те, що Віктор Ющенко, як соратник, її зрадив уже втретє: перший раз, коли, будучи прем’єр-міністром, дозволив Президенту України Леоніду Кучмі відправити її у відставку з посади віце-прем’єр-міністра; другий раз, коли він, знову ж таки як прем’єр-міністр, разом з Леонідом Кучмою підписав меморандум про антинародні і антидержавницькі дії опозиції, головну скрипку в яких грала саме Юлія Тимошенко; а третій раз, уже нині, коли він, як президент держави, на догоду її ворогам із його найближчого оточення відправив її у відставку з посади прем’єр-міністра, незважаючи на те, що лише два тижні тому під час святкування Дня незалежності України назвав очолюваний нею уряд самим молодим і самим ефективним за усі 14 років існування України як незалежної держави. Завершила свої відповіді на запитання журналістів Юлія Володимирівна тим, що запевнила і їх, і усіх телеглядачів у тому, що у наступному році на вибори до Верховної Ради України очолюваний нею блок піде самостійно курсом, паралельним з президентським, але не в блоці з пропрезидентською партією, в якій головні ролі відіграють її вороги Петро Порошенко, Роман Безсмертний та Микола Мартиненко. І пообіцяла, як і кілька років тому Віктор Ющенко, повернутись у владу, причому одразу після парламентських виборів 2006 року.

Задамося запитанням: «Що із сказаного Юлією Тимошенко у цей вечір додасть їй іміджу в очах людей, які їй симпатизують, чи, принаймні, відносяться нейтрально, а що вплине на імідж негативно?»

На мій погляд, позитиву їй додасть сам факт відставки через два тижні після високої оцінки діяльності очолюваного нею уряду президентом держави і лише через 8 місяців після створення цього Кабінету Міністрів. Особливо на фоні того, що попередник Віктора Ющенка на найвищій посаді в державі Леонід Кучма, який формував уряди далеко не із ідеологічних соратників і на чолі цих урядів ставив скоріше суперників ніж соратників, за 10 років президентства жоден із своїх урядів, включаючи і уряд, очолюваний Віктором Ющенком, не відправив у відставку, не давши попрацювати хоча б рік. Адже 8-місячного терміну недостатньо навіть для того, щоб усім міністрам повністю опанувати ситуацію, що склалась на полях діяльності їхніх міністерств.

Набере додаткових балів Юлія Володимирівна ще й від того, що ця відставка мала місце на фоні звинувачень у корупції, висунутих її основним суперникам в оточенні президента такими ідеологічно різними політиками, як народний депутат Микола Мельник, Державний секретар України Олександр Зінченко та віце-прем’єр-міністр Микола Томенко, а також колишній президентський охоронець майор-емігрант Микола Мельниченко, який оприлюднив чергову порцію компромату зі своїх плівок, на яких записані розмови колишнього президента Леоніда Кучми з різними політичними і державними діячами, у тому числі і з тими, хто сьогодні входить у близьке оточення Віктора Ющенка, а у часи найвищої могутності Леоніда Кучми входив і в його близьке оточення.

Дуже вдалим ходом Юлії Тимошенко, на мій погляд, було переведення стрілок на своїх опонентів в оточенні президента в поясненнях причин підвищення цін на м’ясо, цукор і бензин. Люди, які люблять Юлію Володимирівну, з задоволенням сприймуть її пояснення, що ті соратники президента, які хотіли її відставки, і зробили усе так, щоб викликати зростання цін, розраховуючи, що народ у цьому зростанні цін звинуватить уряд. І тепер тисячі агітаторів із числа її прихильників будуть щедро поливати цими поясненнями ниву українського електорату, що обов’язково принесе їй додатковий урожай під час наступних парламентських виборів

І, звичайно ж, дуже вдалим було завершення прес-конференції, коли Юлія Володимирівна, склавши помаранчеву і синю стрічки із атрибутики прихильників Віктора Ющенка та Віктора Януковича, отримала у своїх руках прапорець, який майже не відрізнявся від національного, якщо не звернути увагу на те, що жовтий і помаранчевий — це все-таки різні кольори. І підтвердження тому, що саме так, об’єднуюче, Юлія Тимошенко буде діяти в майбутньому уже є — згадайте її поїздку напередодні Дня незалежності до Донецька з 350 мільйонами гривень для погашення заборгованості шахтарям по зарплаті і чергове підвищення зарплат бюджетникам з 1-го вересня, а також обіцянку погасити заборгованості по комунальних платежах за рахунок заморожених з радянських часів вкладів в Ощадбанку.

Тож, якщо усі ті великі і малі олігархи, які сьогодні перебувають у немилості у нинішньої влади, направлять свої спонсорські грошові потоки у передвиборчу касу Юлії Тимошенко, то на майбутніх парламентських виборах її блок може набрати не менше 30 % голосів, що може виявитися найвищим результатом і дасть їй право сформувати коаліційний уряд, який згідно з Конституційною реформою, що вступить у силу з 1-го січня 2006 року, уже буде ходити не під президентом, а під Верховною Радою. І керівник цього уряду уже буде не другою державницькою фігурою після президента, а фігурою, рівноцінною президентській. І тепер уже не лише соціалісти, комуністи, соціал-демократи об’єднані та регіонали, а і блок БЮТ у Верховній Раді України буде робити усе можливе, аби не допустити ревізії Конституційної реформи.

Як на мій погляд, то Юлія Володимирівна в душі завжди була прихильником Конституційної реформи, оскільки не в її характері бути другою, а її заклики до ревізії були продиктовані бажанням продемонструвати президенту свою політичну вірність і впевненістю у тому, що нікому Конституційну реформу все-одно уже відмінити не вдасться.

А тепер давайте поглянемо, що із сказаного Юлією Тимошенко на прес-конференції 9-го вересня може привести до зниження її іміджу і навіть до втрати частини електорату.

Переважна більшість українців пов’язують зміцнення української держави, утвердження на її теренах демократії і піднесення добробуту народу України до європейських стандартів усе-таки з іменем Віктора Ющенка, а не Юлії Тимошенко, яка, по-перше, напередодні свого вступу на посаду прем’єр-міністра задекларувала у російських ЗМІ свою любов до Росії, а по-друге, працюючи уже на посаді прем’єр-міністра, демонструвала прихильність до авторитарного стилю керівництва економікою та соціалістичних по суті процесів реприватизації і зовсім не звертала уваги на долю малого та середнього бізнесу. І жодного прихильника після Помаранчевої революції Віктор Ющенко не втратив би, якби Петра Порошенка чи Анатолія Кінаха поставив керівником уряду, а Юлії Тимошенко запропонував пост віце-прем’єр-міністра чи секретаря РНБОУ. Тож Юлії Володимирівні, критикуючи оточення президента, ні в якому разі не слід було кидати тінь на самого Віктора Ющенка. Тобто, не треба було давати стверджувальну відповідь на запитання про потрійну зраду по відношенню до неї Віктора Ющенка, оскільки Віктор Андрійович завжди зможе це ефективно і зрозуміло парирувати, сказавши, що інтереси України для нього в конкретних політичних ситуаціях завжди стояли і стоятимуть вище інтересів будь-кого із його родичів і друзів. І уже зовсім негативно була сприйнята мною (і не лише мною) її заява про те, що Президент України Віктор Ющенко віддав розпорядження правоохоронним органам України і попросив правоохоронні органи Росії поновити її кримінальні справи. Я абсолютно упевнений у тому, що навіть зараз, після того, як Юлія Володимирівна фактично облила брудом президента, він все-одно не віддасть розпорядження і не звернеться з проханням поновити її кримінальні справи. І мене ніколи ніхто не зможе переконати у тому, що він міг здійснити такі кроки у той час, коли вона ще стояла поряд з ним у статусі керівника уряду. На мій погляд, Юлія Тимошенко стала жертвою якогось інтригана, який нашептав їй у вухо цю несумісну з образом Віктора Ющенка інформацію з метою їх посварити. Але ж, якщо вона претендує у майбутньому на роль лідера нації, то не повинна і не має морального права попадатись на таку примітивну наживку! І я впевнений, що так думаю не лише я — людина яка не є фанатичним прихильником Віктора Ющенка і яка в попередніх своїх книжках його досить гостро критикувала, — а так думають усі неупереджені громадяни України. І вони не простять Юлії Володимирівні її спроб облити дьогтем їхню Ікону і Надію.

І те, що усі російські телеканали в один голос співчувають сьогодні Юлії Тимошенко, є, на мій погляд, свідченням того, що відкриваючи проти Юлії Володимирівни кримінальну справу, Російська військова прокуратура цілилась не в неї, а у кандидата в президенти України Віктора Ющенка шляхом дискредитації його соратниці.

А 10 вересня зранку, саме у той час, коли я поклав на екран комп’ютера оці рядки, радіо ЕРА принесло звістку про те, що щойно, виступаючи на з’їзді представників рад усіх рівнів, народний депутат Богдан Губський закликав усі демократичні сили об’єднатись у один виборчий блок під проводом Юлії Тимошенко. І це той самий Богдан Губський, який вчора на телеканалі ICTV впевнено заявив, що Юлія Тимошенко на своїй прес-конференції оголосить, що, незважаючи на відставку, вона все одно залишиться у команді Віктора Ющенка і піде на парламентські вибори у одному виборчому блоці з його прихильниками.

Кілька слів про моє відношення до рішення Президента України Віктора Ющенка відправити у відставку усіх, хто пов’яз у цьому конфліктному протистоянні.

Одразу ж скажу, що, на мій погляд, він прийняв оптимальне рішення, а далі поясню, чому я так думаю.

По-перше, цим він одразу ж підкреслив, що приймає рішення сам, а не за підказкою свого близького оточення, чим одразу ж спростував частину звинувачень Юлії Тимошенко, котра на прес-конференції намагалась нас усіх переконати у тому, що президент приймає рішення, виконуючи замовлення її опонентів зі свого близького оточення.

По-друге, цим Віктор Ющенко ще раз підкреслив усьому українському народу і усій світовій спільноті, що інтереси держави для нього є вищими інтересів його друзів і соратників. На мій погляд, саме так і повинен діяти лідер нації.

Ну, а по-третє, чисто по-людськи, не міг Віктор Ющенко відправити у відставку лише завжди урівноваженого і стабільного Петра Порошенка, який ризикував свободою і капіталами, підтримуючи Віктора Ющенка, який витратив немало своїх грошей на забезпечення його виборчої кампанії під час парламентських 2002 року та президентських 2004 року перегонів, який завжди стоїть і стоятиме за спиною президента і кожний свій виступ починає з того, що він виконує волю і програму президента. І залишити на посаді імпульсивну і не завжди передбачувану Юлію Тимошенко, яка завжди намагається стояти поряд з президентом, а виступаючи, може і не згадати про те, що вона виконує волю і програму президента, але ніколи не забуває підкреслити свою роль у прийнятті політично вигідних для її іміджу рішень. І котра так до кінця і не усвідомила, яку політичну ціну заплатив Віктор Ющенко у своїх стосунках з Росією і США, призначивши її прем’єр-міністром.

На закінчення цього розділу я хочу нагадати, що ще у своїй книжці «Перші підсумки» я обґрунтував, що найоптимальнішою посадою для Юлії Тимошенко — цієї дійсно симпатичної і талановитої жінки була б посада Голови Бюджетного комітету Верховної Ради України, оскільки саме на цій посаді вона набула популярності і саме у цей період Фортуна була повернута лицем до неї. І, на жаль, доводиться констатувати, що Фортуна відвертала своє лице від Юлії Тимошенко і під час її перебування на посаді віце-прем’єр-міністра, і під час перебування на посаді прем’єр-міністра. І яка різниця від того, що у першому випадку Фортуна прибрала її з посади руками Леоніда Кучми, а у другому — Віктора Ющенка. Важливим є те, що удача під час перебування на цих посадах їй не сприяла, а тому з моєї точки зору, тобто, з точки зору фаталіста, їй ці посади заради особистого благополуччя і благополуччя України не слід обіймати і в майбутньому.

Постскриптум 1: після виступу Олександра Зінченка мене, на жаль, не покидає думка, незважаючи на мої настійливі намагання її від себе відігнати, суть якої полягає у такій сентенції — а чи не був вихід Олександра Олексійовича з партії СДПУ(о) і перехід під знамена Віктора Ющенка реалізацією одного із проектів хитромудрого лідера цієї партії і колишнього глави президентської адміністрації Віктора Медведчука, який міг це спланувати на випадок перемоги Віктора Ющенка на президентських виборах для особистої підстраховки та підстраховки Леоніда Кучми, яку їм міг би забезпечити Олександр Зінченко, опинившись у ролі близького соратника Віктора Андрійовича і зайнявши одну із чільних посад у державі? Як тут тепер не згадати те, що після переходу Олександра Зінченка під прапори Віктора Ющенка його колеги по колишній партії майже не допікали йому докорами і не обливали брудом, що завжди практикується по відношенню до політичних перебіжчиків такого рангу, і не вимагали негайного звільнення ним посади заступника Голови Верховної Ради України? І чи не є виступ Олександра Зінченка проти багаторічних соратників Віктора Ющенка теж продиктованим тим же Віктором Медведчуком з метою ослаблення позицій чинного президента держави і відсторонення від нього найближчих порадників після того, як Віктор Володимирович переконався, що Олександру Зінченку не вдалося відтіснити від Віктора Ющенка інших його соратників і стати єдиним душеприказчиком на кшталт самого Віктора Медведчука при Леонідові Кучмі? Усе таємне рано чи пізно стає явним, тож рано чи пізно і на ці мої запитання пролунають відповіді. І краще аби я помилився, оскільки до Олександра Зінченка я і по-сьогодні відношусь з повагою, хоча і не в усьому погоджуюсь з вибраною ним формою протесту.

Постскриптум 2: відправив у відставку президент держави і усю вінницьку верхівку Державної митної служби України — і Голову ДМСУ Володимира Скомаровського і усіх трьох його заступників — Вовка, Ганжу і Мудрого, що уже можна розцінювати як суттєву втрату Петром Порошенком впливу на Віктора Ющенка, оскільки усім було відомо у Вінниці, що їх призначення пролобіював саме Петро Олексійович. А Голова СБУ Олександр Турчинов перед своєю відставкою встиг, якщо вірити повідомленням ЗМІ, реанімувати кримінальну справу проти Володимира Скомаровського, яка була закрита за відсутністю злочинних дій, що йому інкримінувались, ще в 1999 році. На мій погляд, навряд чи народний депутат України Володимир Скомаровський, який був лідером Помаранчевої революції у Вінниці, погодився б скласти з себе депутатські повноваження і очолити митну службу держави, якби спрогнозував нинішній розвиток подій?

Постскриптум 3: у понеділок 12 вересня до мене в університет завітав народний депутат Микола Мельник, від якого я дізнався, що не усе так уже й однозначно в долі ректора Вінницького державного педагогічного університету Олександра Шестопалюка. Міністр Станіслав Ніколаєнко у розмові з Миколою Мельником (зі слів останнього) повідомив, що усі звинувачення, висунуті засобами масової інформації і колишнім проректором ВДПУ Валерієм Казмірчуком проти Олександра Шестопалюка, підтвердились. Тож міністр не звільняє Олександра Шестопалюка з посади ректора лише тому, що не знає, кого призначити на його місце

Постскриптум 4: у вівторок 13 вересня Президент України Віктор Ющенко у Верховній Раді України підписав «Декларацію єднання та співпраці заради майбутнього України» з лідерами 9 парламентських фракцій (Мартиненком, Єремєєвим, Морозом, Костенком, Ковалем, Шаровим, Пустовойтенком, Довгим, Кінахом, Заплатинським, Богатирьовою), включаючи і фракцію регіонів (Богатирьова). Відмовились підписати цю угоду лідер комуністів Петро Симоненко, лідер фракції соціал-демократів об’єднаних Леонід Кравчук і лідер блоку Юлії Тимошенко Олег Білорус.

Тепер можна сподіватись, що запропонований Віктором Ющенком на посаду прем’єр-міністра Юрій Єхануров парламентом на цій посаді буде затверджений.

Але одночасно можна спрогнозувати, що прихильники Юлії Тимошенко звинуватять Віктора Ющенка у відході від принципів Помаранчевої революції, оскільки підписання такої угоди з регіоналами фактично є підписанням амністії для усіх представників колишньої влади від переслідувань за корупційні дії у минулому. Це дасть право учасникам Помаранчевої революції зі східних і південних областей перейти на бік Юлії Тимошенко повним складом. Але це, одночасно, позбавить її притоку прихильників із колишнього провладного блоку, що входили до Партії регіонів.

Здивувала позиція колишнього президента нашої держави Леоніда Кравчука. Оголошувати себе «об’єднувачем нації» в рамках започаткованого ним відповідного утворення і відмовитись підтримати ініціативу президента діючого щодо об’єднання фракцій у парламенті в ім’я розбудови України — це уже ні в які пояснення не вписується.

У своєму виступі після підписання угоди про співпрацю у парламенті Віктор Ющенко наголосив, що не допустить більше будь-яких відходів від демократичних принципів і встановленого законом порядку у питаннях приватизації і що ті дії по реприватизації, які проводились урядом Юлії Тимошенко, більше не повторяться. Зупинені будуть і утиски малого та середнього бізнесу на місцях. А це означає, що та частина активістів Помаранчевої революції, яка представляла малий і середній бізнес, залишаться прихильниками Віктора Ющенка, оскільки утисків вони зазнавали і від представників уряду Юлії Тимошенко.

У цей же день 13 вересня фракція СДПУ(о), заблокувавши трибуну Верховної Ради України, домоглась від Генерального прокурора Святослава Піскуна звільнення під заставу у 500 тисяч гривень колишнього закарпатського губернатора Івана Різака, який знаходився у СІЗО за обвинуваченням у доведенні до самогубства колишнього ректора Ужгородського національного університету професора Сливки. Фактично усі ми стали свідками своєрідного «парламентського тероризму» з боку соціал-демократів об’єднаних. Після цього нічого не буде дивного у тому, що будь-яка інша фракція, котрій не сподобається якесь рішення виконавчої влади, у такий же спосіб буде домагатись його скасування. А народ, надивившись усього цього «розгулу демократії», забажає повернення або «царя» з необмеженими повноваженнями, або «диктатури пролетаріату» з її всесильністю правоохоронних органів.

Постскриптум 5: у середу 14 вересня перед телекамерами колишній президент України Леонід Кравчук звинуватив президента нинішнього Віктора Ющенка у тому, що виборчу кампанію останнього фінансував опальний російський олігарх, який нині проживає у Лондоні, Борис Березовський. Про це Леоніду Кравчуку повідомив сам Борис Березовський у телефонній розмові. Леонід Кравчук продемонстрував також копії рахунків, згідно з якими Борис Березовський перераховував гроші якимось фірмам в офшорних зонах, з яких, на думку Кравчука, поступали гроші для фінансування Помаранчевої революції, котра була складовою виборчої кампанії Ющенка.

І, якщо від попередніх дій Леоніда Кравчука мені було просто боляче і ніяково за те, як, неподобаюче статусу і історичній ролі, веде себе перший президент України, то остання його заява викликала відразу. Навіть, якби слова Березовського і були правдою, про це повідомити українському народу повинен був не перший президент України, а хтось інший, наприклад, народний депутат від СДПУ(о) Нестор Шуфрич. А тим паче виходити в ефір першому президенту з обвинуваченнями на адресу третього президента, посилаючись лише на голослівні заяви російського олігарха, ображеного на Віктора Ющенка за те, що той не дає йому дозволу приїхати в Україну — це є приниженням в першу чергу державницької постаті «Першого Президента України» і ще одним підтвердженням того, що ми маємо першого президента, який до цього часу не усвідомив своєї епохальної ролі в історії України. Ну не пристало Першому президенту України Леоніду Кравчуку змагатись за першість у скандальній популярності з рядовим опозиції Нестором Шуфричем? І нерозуміння цього Леонідом Кравчуком мене одночасно шокує, обурює і засмучує!

Віктор Ющенко, який у цей день уже був у Нью-Йорку, де наступного дня повинен був виступити з промовою на Генеральній Асамблеї ООН, спростував заяву Леоніда Кравчука, пославшись на те, що під час виборчої кампанії використовував виключно лише кошти свого легально створеного виборчого фонду, в чому легко переконатись перевіривши усі надходження до цього фонду і витрати з нього.

Як на мій погляд, то соціал-демократи об’єднані саме тому і доручили своєму однопартійцю Леоніду Кравчуку озвучити це обвинувачення на адресу Віктора Ющенка, що розуміють — не стане третій президент подавати до суду на першого президента навіть тоді, коли усі ці вигадки будуть офіційно спростовані відповідними органами.

Змусила замислитись мене і та обставина, що Леонід Кравчук виступив зі своїми звинуваченнями на адресу Віктора Ющенка та його соратників усього лише через тиждень після атаки на соратників президента з боку колишнього однопартійця Олександра Зінченка — хочеш не хочеш, а виникає відчуття скоординованості цих подій.

Постскриптум 6: у четвер 15 вересня прес-конференцію провів соратник Юлії Тимошенко екс-голова СБУ Олександр Турчинов, який фактично повторив усі ті звинувачення, що раніше прозвучали із уст Олександра Зінченка і Юлії Тимошенко. Єдине, що додалось після прес-конференції Олександра Турчинова до українського інформаційного тезаурусу — це те, що стала зрозумілою спланованість і послiдовність виступів усіх цих поважних політичних діячів в рамках однієї піар-кампанії.

У цей же день Юлія Тимошенко заявила, що вона згодна знову стати соратницею Віктора Ющенка за умови, що він відмінить рішення про відставку її уряду і поверне її до влади та відсторонить від себе Романа Безсмертного, Петра Порошенка та Олександра Третьякова.

У цей же день заступник Володимира Литвина по Народній партії України Олег Зарубінський оголосив про створення політичного блоку Литвина, до якого будуть прийматись усі політичні партії і громадські організації, які погодяться піти на вибори 2006 року разом з Володимиром Литвином.

У цей же день вперше у ЗМІ прозвучала інформація про те, що борг приватної фірми ЄЕСУ, фактичною власницею якої до кінця 20-го століття була Юлія Тимошенко, погашено державними векселями України на 60 мільйонів доларів, які, в свою чергу, можуть бути пред’явлені Росією Україні для погашення у будь-який час у майбутньому.

У цей же день уряд, усі міністри якого є виконувачами обов’язків, а виконувачем обов’язків прем’єр-міністра є Юрій Єхануров, подав до Верховної Ради України проект Бюджету країни на 2006 рік. До речі, згідно чинного законодавства це був останній день подачі такого проекту.