22-го вересня 2005 року Верховна Рада України прийняла доповнення до закону про вищу освіту, які стали предметом детального розгляду на засіданні ректорату нашого університету у понеділок 26 вересня.

Серед нових положень цього закону заслуговують на увагу за можливими наслідками у першу чергу шість, а саме: 1) заборона вузам державної форми власності набирати на платну форму навчання більше 49 % від загальної кількості зарахованих на 1-й курс, 2) підтвердження зобов’язання вузам проводити після бакалаврату підготовку як по програмах магістрів, так і по програмах спеціалістів, 3) повна ліквідація автономії вузів, навіть тих, що мають статус національних, в питаннях присвоєння вчених звань і надання грифу навчальним посібникам, 4) встановлення навчального навантаження викладачам вузів в залежності від їхніх посад, 5) заборона ректорам незалежно від віку, енергетики та досягнень і планів обіймати цю посаду більше двох термінів підряд, 6) обов’язкове введення до складу Вченої ради університету 10 % студентів.

Які ж наслідки матиме наше суспільство від впровадження у життя цих новацій?

Не треба бути дуже мудрим, аби бачити, що Верховна Рада України, проголосувавши за заборону вузам державної форми власності набирати на платну форму навчання більше 49 % від загальної кількості зарахованих на 1-й курс, у такий спосіб захистила від занепаду і краху приватні вузи.

Пояснюється ця теза дуже просто — внаслідок того, що кількість випускників середніх шкіл з року в рік скорочується, і бажання батьків цих випускників забезпечити своїм дітям вищу освіту, отриману в солідних вузах, лише введення обмеження на кількість прийнятих на платну форму навчання в цих солідних вузах змусить усіх тих, хто не пройде за конкурсом на бюджетну та платну квоти місць у солідних вузах, віднести свої документи до приватних вузів, більшість із яких не мають ні пристойного аудиторного фонду, ні достатньої кількості штатних викладачів з науковими ступенями і ученими званнями, ні пристойної бібліотеки, фонди якої створюються упродовж десятків років, ні студентських гуртожитків. Тож, якби цього обмеження не було, то усі абітурієнти, які не пройшли за конкурсом на бюджетні місця в вузах державної форми власності у цих же вузах і залишались би на платній формі навчання. А приватні вузи змушені були б закритись. Тому кожен народний депутат України і кожен працівник Міністерства освіти і науки України, який готував проект цього доповнення до закону про вищу освіту чи підтримав його прийняття своїм голосом, хотів він того чи ні, свідомо чи несвідомо, але лобіював інтереси приватних вузів і наносив шкоду вузам державної форми власності, які внаслідок введеного обмеження недоотримають фінансування від платного навчання, яке приносило у державні вузи половину коштів, необхідних для забезпечення їх життєдіяльності і розвитку.

Підтвердивши у доповненні до закону про вищу освіту зобов’язання вузам після бакалаврату проводити підготовку як за програмами магiстрів, так і за програмами спеціалістів, Верховна Рада України у такий спосіб перекреслила побажання вітчизняної вищої школи увійти в європейський освітній простір, у якому після бакалаврату усі повинні навчатись виключно лише за програмами підготовки магістрів.

Усі вузи європейських країн є автономними як в частині створення навчальних програм і навчальних посібників до них, так і в частині присвоєння вчених звань і наукових ступенів. Проглядались паростки цієї автономії і в старому законі про вищу освіту, особливо після його доповнення положенням про права вузів зі статусом національного. Але усі ці паростки знищені одним махом нинішнім доповненням до закону про вищу освіту, згідно з яким усі ці функції повністю перебрало на себе міністерство, вважаючи що цей важіль впливу на вузи, введений ще комуністами в Радянському Союзі, не варто випускати зі своїх рук.

Здавалось би, зменшенням норм аудиторного навчального навантаження на доцентів, професорів і завідувачів кафедрами Верховна Рада України робить добро вітчизняній вищій школі. Але це, в кращому випадку, самообман. Адже тепер завідувачу кафедри в рамках затвердженого кафедрі обсягу не вдасться додатково завантажити понад встановлені норми аудиторним навантаженням науково не активних доцентів і професорів та розвантажити за рахунок цього науково активних, що в кінцевому результаті приведе до зниження наукового потенціалу кафедри. І виграють від цього доповнення до закону лише науково не активні доценти і професори, оскільки вони отримають додатковий час і змогу заробити додаткові гроші за рахунок додаткового сумісництва у сусідніх приватних вузах.

Заборона обіймати посаду ректора більше двох термінів поспіль, фактично, є шлагбаумом для претендентів на цю посаду, які ще не переступили 50-річний віковий поріг. Адже кожен ректор хоче виходити на пенсію саме з цієї посади. Тож повних сил і реформаторської енергії 40-річних ректорів ми тепер більше не бачитимемо, що не дуже добре для будь-яких вузів, але для новостворених особливо. Ректорський старт у 50-річному віці — це добре для укріплення стабільності і демократії у вузі, але не дуже добре для нарощення потужності вузу і переходу його в нову якість.

Ну і останнє, шосте доповнення — це введення 10 % студентів до складу Вченої ради вузу. Я не проти розвитку органів студентського самоврядування у вузах, але на умовах, що вони наділяються лише правом дорадчого голосу. А вводити їх до складу органу, в якому голосуються питання про присвоєння вчених звань доцента і професора і обрання на вищі наукові посади — це нонсенс! Це уже щось із того соціалістичного, ленінського, щоб кожній кухарці забезпечувалось право керувати державою. Це ж уже було в Радянському Союзі — і не виправдало себе! Але ми знову вирішили наступити на ті ж самі граблі тепер уже в незалежній Україні. Я хотів би побачити реакцію кого-небудь із народних депутатів України, проголосувавших за це доповнення, в момент, коли їм оголосили б, що операцію на мозку їм робитиме не досвідчений нейрохірург, а молоденька медсестра?

Отакі не дуже веселі думки у мене виникли після ознайомлення з доповненням до закону про вищу освіту.

Цей закон змушує і мене серйозно замислитись над своєю подальшою долею, адже у червні 2007 року у мене закінчується контракт, а у нових виборах ректора я уже брати участь в якості претендента на ректорську посаду не матиму права, навіть якщо вистачатиме і здоров’я, і довіри колективу. Перспектива в 64 роки набути статусу радника ректора, тобто, фактично, стати науковим трутнем, який уже нічого не робить, а лише отримує ректорську зарплату, не надто зігріває. Тож варто подумати про відкриття нової спеціальності і нової кафедри, керівництво якими заповнило б моє життя після складення ректорських повноважень. Оскільки в останній час я серйозно взявся за дослідження в галузі електричного транспорту, то цілком логічним буде відкриття спеціальності 6.092201 «Електричні системи і комплекси транспортних засобів» напрямку «Електромеханіка». Члени ректорату на цьому ж засіданні підтримали мою пропозицію про відкриття нової спеціальності, якою я опікуватимусь не лише як ректор, а і як майбутній завідувач випускної кафедри.

Постскриптум 1: 14 жовтня засоби масової інформації передали заяву міністра освіти і науки Станіслава Ніколаєнка про те, що уже в нинішньому навчальному році кількість спеціальностей у вищій школі буде зменшено у шість разів, тобто, їх стане порядку сотні, а кількість напрямків підготовки бакалаврів буде зменшено у чотири рази, тобто, їх стане порядку двадцяти. Якщо це серйозна заява, яка буде втілена у життя, то реалізація моєї ідеї відкриття у нашому університеті підготовки спеціалістів по електричним системам і комплексам транспортних засобів суттєво спрощується. Адже спеціалізацію в рамках існуючої спеціальності ми можемо відкрити і самі, рішенням Ученої ради університету, не оббиваючи пороги у міністерстві і його фахових комісіях, що суттєво зекономить нам кошти і нерви.

Постскриптум 2: у цей же день, 14 жовтня, ЗМІ повідомили про масовий протест студентів у багатьох містах України проти запровадження у життя проаналізованого мною вище закону про зміни і доповнення до закону про вищу освіту у зв’язку з небажанням їх їхати і відпрацьовувати три роки за направленням. Тож не виключено, що президент накладе вето на цей закон, адже йому недоцільно викликати хвилі протестів у студентському середовищі напередодні парламентських виборів, до яких залишилось уже менше півроку.