У вересні Верховна Рада України 4-го скликання прийняла доповнення до закону про місцеве самоврядування, яким повернула депутатам місцевих рад усіх рівнів депутатську недоторканість, вилучену народними депутатами 2-го скликання у 1996 році у зв’язку з масовою криміналізацією багатьох місцевих рад, яка досягла свого піку у Криму, де усі більш-менш помітні функціонери двох потужних кримінальних угруповань — Сейлемів і Башмаків, прикриваючись депутатською недоторканістю депутатів місцевих рад якогось рівня, до складу яких вони легко пробивались шляхом підкупів, шантажу і погроз, фізично знищували кожного, хто осмілювався виступити з критикою їхніх дій чи висловити незгоду з їхніми рішеннями.

В якості мотивації позитивного голосування по цьому закону народні депутати від усіх політичних блоків і фракцій одностайно висловлювали тезу, що у такий спосіб вони намагаються захистити тих депутатів місцевих рад, які після виборів стануть опозицією, від помсти тих, хто в результаті цих виборів прийде до влади. Хоча має право на існування і думка, що цим законом народні депутати України вирішили спростити собі задачу входження на новий термін до Верховної Ради України у 2006 році шляхом спрямування грошових потоків і зусиль нових шукачів депутатської недоторканості на вибори до місцевих рад, місць в яких більше 200 тисяч, а тому коштуватиме кожне з них претендентам набагато дешевше.

Президент України Віктор Ющенко неоднократно, і навіть уже після прийняття цього закону Верховною Радою, висловлювався за зняття депутатської недоторканості навіть з народних депутатів України, не кажучи уже про депутатів місцевих рад. Тож для усіх прихильників Віктора Ющенка як грім з ясного неба прозвучало повідомлення, що в кінці першої декади жовтня він підписав закон, яким депутатам місцевих рад поверталась недоторканість, хоча за день до цього ще раз підтвердив про своє неприйняття цього особливого депутатського статусу.

Журналісти і політологи висловили припущення, що Віктор Ющенко підписався під положенням про законодавче надання депутатської недоторканості депутатам місцевих рад під тиском лідера Партії регіонів Віктора Януковича, який заявив про те, що в разі не підписання президентом держави цього закону, він відкличе свій підпис з Меморандуму про порозуміння, підписаного президентом, прем’єр-мінiстром, керівником парламенту та лідерами більшості парламентських фракцій напередодні другого голосування у Верховній Раді по кандидатурі Юрія Єханурова.

Найбільше здивувало усіх — як прихильників так і противників Віктора Ющенка — те, що гарант конституції, підписавши законодавче положення про недоторканість депутатів місцевих рад, свідомо пішов на її порушення, оскільки в Конституції України чітко записано, що депутатська недоторканість розповсюджується виключно лише на народних депутатів України. І змінити статус депутатів місцевих рад можна лише шляхом внесення змін до Конституції України, а не прийняттям закону, який її порушує.

Складається враження, що Віктор Ющенко не знає конституції держави, якою керує, і має радників, які йому бояться сказати про це.

Після підписання цього закону, спохватившись і зрозумівши, що він перевищив свої повноваження, Віктор Ющенко на другий день надіслав подання до Конституційного Суду України з проханням перевірити прийнятий Верховною Радою і підписаний ним закон на відповідність основним положенням конституції держави.

Звичайно, Конституційний Суд України визнає закон, в якому закладено недоторканість депутатів місцевих рад таким, який не відповідає конституції держави, і скасує його. Але, вступивши в силу після опублікування, цей закон змусить правоохоронні органи закрити усі карні справи, в яких звинуваченими є депутати місцевих рад обласного, міського, районного і селищного рівнів. І сотні депутатів, проти яких були порушені карні справи, стануть не підсудними. Багато хто з них почне розбиратись зі свідками. І я абсолютно впевнений у тому, що після того, як Конституційний Суд України, поновивши свою діяльність, дай Бог, хоча б через півроку, оскільки навряд чи його ротація завершиться раніше, визнає закон не дійсним і відмінить неконституційно введену недоторканість депутатів місцевих рад, що дозволить правоохоронним органам поновити закриті карні справи, жодна із цих справ до суду уже не дійде, оскільки усі свідки відмовляться від даних ними раніше показань — одних залякають або приберуть, а інші зневіряться.

На жаль, в певній мірі зневірився і я. Я знову почав думати про те, що, можливо, був правий, наводячи у своїй книжці «Перші підсумки» приклади, що характеризують Віктора Ющенка як політика, який недотягує до лідера нації, а тому не зможе утримати керованою ситуацію в країні в разі виникнення політичних катаклізмів. І що, можливо, неправим я виявився, на жаль, саме у своїй останній книжці «Що за горизонтом?», присвяченій Помаранчевій революції, коли, піддавшись загальнонаціональному пориву, обумовленому отруєнням Віктора Ющенка, повірив у те, що він стрибкоподібно виріс до рівня загальнонаціонального лідера.

І сьогодні я став ще більшим прихильником Конституційної реформи, яка повинна увійти в силу з 01 січня 2006 року, і завдяки якій постать прем’єр-міністра України стане рівновеликою постаті її президента, оскільки зневірився у тому, що Віктор Ющенко за допомогою тих соратників, що ще лишились навколо нього, зможе побороти корупцію і закласти основи демократії у нашій державі.

Постскриптум 1: 14-го жовтня Президент України Віктор Ющенко відправив у відставку Генерального прокурора України Святослава Піскуна. Різні політичні сили домагались цієї відставки, і вона очікувалась. Але коли це сталося, то само собою у багатьох політиків і журналістів виникло запитання, чому це сталося лише і саме після того, як Святослав Піскун порушив карні справи проти найближчого соратника Віктора Ющенка колишнього секретаря РНБОУ Петра Порошенка та його оточення у секретаріаті?

Постскриптум 2: 14 жовтня Президент України Віктор Ющенко зустрівся з усіма провідними вітчизняними олігархами, серед яких ми побачили з екранів телевізорів і Ахметова, і Пінчука, і Коломойського, і Ярославського, і батька Петра Порошенка, і багатьох інших особистостей, доходи яких перевищують бюджет держави, про яких менше року тому назад ми чули із уст кандидата у президенти Віктора Ющенка, що вони незаконно присвоїли народне добро, яке після його перемоги на президентських виборах буде повернуте назад народу, а усі вони понесуть сувору відповідальність за свої дії перед законом.

На цій зустрічі Віктор Ющенко запевнив олігархів, що вони можуть заспокоїтись і тим із них, хто вчасно і у повній мірі платитиме податки, нічого більше не загрожує. Нікого більше не цікавитиме, яким чином вони стали власниками нинішнього їхнього майна.

Олігархи вийшли від президента держави дуже задоволеними, адже він пообіцяв їх особисто захищати і подібні зустрічі проводити щокварталу.

А у мене після цієї зустрічі президента з олігархами виникло відчуття, що міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, який усе ще горить ідеєю втілити у життя основний лозунг Помаранчевої революції — «Бандитам — тюрми!» — скоро або сам піде у відставку, або його відправить у відставку Віктор Ющенко.

Але факт відставки Юрія Луценка одночасно, по суті, можна буде розцінювати і як підтвердження того, що Віктор Ющенко стає Кучмою-2, у що вірити мені особисто не хочеться.