У понеділок, 24 жовтня 2005 року, сталася надзвичайна подія в економічному житті України — відбувся відкритий аукціон по повторному продажу металургійного заводу-гіганта з замкнутим циклом переробки залізної руди в сталь і металопрокат, тобто, фактично навіть не заводу, а комбінату «Криворіжсталь».

Нагадаю, що «Криворіжсталь» було приватизовано рік тому, за часів президентства Леоніда Кучми. Два українських олігархи Віктор Пінчук (зять Леоніда Кучми) та Рінат Ахметов (найвпливовіша особа у Донбасі), які стали власниками і яким для цього попередньо були створені сприятливі умови, заплатили за «Криворіжсталь» на аукціоні чотири мільярди гривень, що еквівалентно восьмиста тисячам доларів США.

Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко під час Помаранчевої революції на Майдані і в ЗМІ в один голос заявляли, що «Криворіжсталь» украдено у держави, тому що вартість комбінату є суттєво більшою тієї суми, яку заплатили за нього на аукціоні Пінчук з Ахметовим.

Після перемоги на президентських виборах Віктора Ющенка, прем’єр-міністр створеного ним уряду Юлія Тимошенко подала до суду позов до власників «Криворіжсталі» та Фонду держмайна, вимагаючи скасування результатів аукціону по продажу «Криворіжсталі», оскільки він був проведений з порушеннями.

Суд задовольнив позов Кабінету Міністрів, і «Криворіжсталь» було повернено у державну власність.

Соціалісти і комуністи зажадали надання «Криворіжсталі» статусу приватизаційної недоторканості, аби увесь прибуток від продажу виробленого на комбінаті металу йшов до Державного бюджету.

Віктор Пінчук та Рінат Ахметов, які, програвши суди в Україні, подали скаргу у Міжнародний європейський суд, та їхні друзі і соратники теж виступили проти повторної приватизації «Криворіжсталі», принаймні, до отримання міжнародного судового рішення по їх скарзі.

Але конкурс на повторну приватизацію «Криворіжсталі» Фондом держмайна, очоленим після Помаранчевої революції соціалісткою Валентиною Семенюк, було оголошено ще за прем’єрства Юлії Тимошенко з подальшою підтримкою уже прем’єром Юрієм Єхануровим.

У цьому конкурсі Віктор Пінчук і Рінат Ахметов брати участь відмовились, але взяв участь їх вітчизняний конкурент — «Індустріальний союз Донбасу», який боровся з зареєстрованим у Нідерландах консорціумом Mittal Steel до відмітки у 24 мільярди гривень і зійшов з дистанції, коли аукціонна ціна «Криворіжсталі» виросла ще на 200 мільйонів гривень, тобто досягла відмітки 24,2 мільярда гривень. Саме за таку ціну було продано «Криворіжсталь» власнику Mittal Steel індусу Лакшмі Міталу, який з власністю в 25 мільярдів доларів США посідає третє місце у світовому табелі найбагатших людей планети.

Порівнюючи ціну 4 млрд грн, яку в минулому році заплатили за «Криворіжсталь» Пінчук з Ахметовим, з ціною 24,2 млрд грн, за якою комбінат продано нині Лакшмі Міталу, переконуємось у тому, що Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко були праві у своїх заявах на Майдані під час Помаранчевої революції, в яких тодішня влада звинувачувалась ними у сприянні розтринькуванню за безцінь державної власності.

Після отримання від Лакшмі Мітала 24,2 мільярдів гривень, а він обіцяє їх перерахувати протягом двох місяців, і повернення Пінчуку з Ахметовим із цієї суми 4-х мільярдів до бюджету держави буде перераховано більше 20-и мільярдів. Враховуючи те, що дефіцит бюджету в Україні у цьому році, який повинен бути погашеним за рахунок надходжень від приватизації, складає 7,2 мільярдів гривень, це означає, що 13 мільярдів гривень із отриманої суми уряд зможе використати для досягнення інших цілей, пріоритетними серед яких називають дострокове погашення частини іноземного боргу, розвиток освіти і науки, нарощення обсягів будівництва житла, поповнення золотого запасу Національного банку України і погашення боргів по вкладах, які дістались Україні від Радянського Союзу.

Що цікаво, частина тих народних депутатів України, які були ініціаторами прийняття Верховною Радою постанови про заборону продажу «Криворіжсталі», першими принесли в секретаріат проекти законів про використання коштів, отриманих від цього продажу.

Продаж «Криворіжсталі» за 24,2 млрд грн., що на 38 % більше від усіх приватизаційних надходжень за 14 років існування незалежної української держави, — це, без сумніву, епохальна подія, яка, по-перше, демонструє усьому світу справедливість обвинувачень до колишньої влади про сприяння нею процесам скуповування за безцінь об’єктів державної власності наближеними до неї олігархами, що за кінцевими результатами еквівалентне розкраданню більшої частини цієї власності. По-друге, це доказ того, що усе, придбане за безцінь за допомогою незаконних маніпуляцій, рано чи пізно, доведеться повернути державі або при цій владі, або при тій, що прийде колись їй на зміну. По-третє, це сигнал для усіх інвесторів, що в разі перемоги в чесному аукціоні вони, придбавши якийсь об’єкт української державної власності, можуть бути спокійними за вкладені капітали. По-четверте, це «божа благодать» українському народу у вигляді 4 мільярдів доларів США, що впали у державну казну абсолютно неочікувано, як «манна небесна», і які дозволять нинішній владі успішно розв’язати усі проблеми з виплатою підвищених пенсій та зарплат, а також розпочати процеси реформування армії і сільського господарства, що створить для провладних політичних сил сприятливий клімат під час майбутніх парламентських виборів. По-п’яте, це серйозний удар по політичному іміджу СДПУ (о) Віктора Медведчука та Партії регіонів Віктора Януковича, за правління яких і відбувся продаж «Криворіжсталі» рік тому за ціну, у 6 разів меншу реальної вартості цього комбінату, і серйозне підживлення іміджу політичних сил, на чолі яких стоять Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко, завдяки яким народу повернуто реальну вартість «Криворіжсталі».

Голова Фонду держмайна Валентина Семенюк у проведенні аукціону по продажу «Криворіжсталі» участі не брала, офіційно у зв’язку із хворобою. Але, мабуть, має право на існування і думка, що вона передала право підпису усіх паперів своєму заступнику Бондару не стільки із-за того, що у неї недопустимо піднявся тиск, скільки тому, що політбюро соціалістів, до партії яких входить і Валентина Семенюк, прийняло рішення виступити проти продажу «Криворіжсталі». Додатковим свідченням на користь цієї думки є те, що у день проведення аукціону Валентина Семенюк подала президенту заяву про відставку. Але уже після аукціону Віктор Ющенко відзначив велику заслугу Валентини Семенюк в кваліфікованій підготовці документів, супроводжуючих продаж, а тому відставку не прийняв і запропонував їй і надалі очолювати Фонд держмайна. Відгукнувся і лідер соціалістів Олександр Мороз, який від імені СПУ погодився з тим, щоб Валентина Семенюк продовжувала працювати на цій важливій для народу посаді.

Ажіотаж навколо «Криворіжсталі» викликав у мене приємні спогади, адже у 1960-61 роках я, приїхавши до Кривого Рогу по комсомольській путівці і закінчивши двомісячні вечірні курси електрозварників, півроку відпрацював монтажником-верхолазом на будівництві прокатного цеху «Блюмінг-2», а у 1961-62 роках саме на цьому заводі в електроремонтному цеху я протягом майже року проходив практику після вступу на 1-й курс електротехнічного факультету Криворізького гірничорудного інституту. Тоді існувала така система вищої освіти у Радянському Союзі, згідно з якою студенти 1-го курсу, у яких не було 2-х років трудового стажу після закінчення середньої школи, одразу після вступу до вузу направлялись на рік на роботу на підприємства по профілю вибраної інженерної спеціальності з вечірнім відвідуванням занять протягом цього часу та з поверненням на стаціонарне навчання через рік у спеціальні групи, навчання в яких тривало на півроку довше, ніж в нормальних групах. Пройшов через цю систему і я. А у 1965 році я ще півроку відпрацював на «Криворіжсталі» у прокатному цеху «Блюмінг-2» під час переддипломної практики, результатом якої став захист дипломного проекту на тему « Розробка системи автоматичного керування електроприводом летючих ножиць прокатного стану». Але захистом дипломного проекту мій зв’язок з «Криворіжсталлю» не обірвався, оскільки уже будучи завідувачем кафедри електричних систем Вінницького політехнічного інституту у період 1981—84 років, на замовлення служби головного енергетика комбінату я з групою своїх аспірантів і науковців виконав дослідження по оптимізації системи генерації та споживання реактивної потужності в системі електропостачання комбінату, а також розробив і впровадив в її електромережі систему автоматичної компенсації ємнісних струмів під час однофазних замикань на землю. Обірвався мій творчий зв’язок з «Криворіжсталлю» у 1985 році, коли я пішов в адміністрацію — спочатку став проректором у Вінницькому політехнічному інституті, потім керівником підрозділу у Мінвузі УРСР, а потім ректором ВПІ.

Виходячи зі своєї досить детальної і багаторічної обізнаності з «Криворіжсталлю», я можу з упевненістю експерта стверджувати, що пропозиція соціалістів і комуністів залишити цей комбінат у державній власності не є стратегічно продуманою. Адже дуже багато обладнання на комбінаті є технологічно і морально застарілим, тож уже через рік-два увесь той прибуток, який мала б держава від продажу продукції «Криворіжсталі», пішов би на відновлення основних фондів та їх модернізацію. І навіть на забезпечення соціальних програм уже коштів не вистачило б. А Лакшмі Мітал підписав зобов’язання вкласти у майбутньому до 12 млрд грн. у розвиток таких програм, завдяки яким робітники «Криворіжсталі» матимуть і постійний приріст житла і нарощення обсягів медичних послуг.

І ще про один важливий аспект переходу «Криворіжсталі» у власність цього найбільшого у світі міжнародного металургійного консорціуму варто згадати. У консорціуму немає проблем зі збутом своєї продукції, в той час як у вітчизняних виробників металу вони є і будуть, оскільки нас обмежують в доступі на їхні ринки і Європейський Союз і Росія, а в Азії з ринків металів нас почали витісняти китайці. Та й антидемпінгові судові процеси, якими супроводжується збут нашого металу в багатьох країнах, теж не сприяють збільшенням надходжень від продажу цього виду промислової продукції на світових ринках.

Задамося питанням: «Що виграє Лакшмі Мітал, придбавши «Криворіжсталь»?».

Відповідь проста — він прибрав до рук один із найбільших металургійних заводів у світі, який був його потужним конкурентом на світових ринках, оскільки виплавляв набагато дешевший метал завдяки тому, що його робітникам виплачувалась у десять разів менша зарплата, ніж на заводах консорціуму, яка до того ж складала лише 5—7 % собівартості виплавки металу, у той час, як на заводах консорціуму складова зарплати у собівартості тонни виплавленого металу досягає в залежності від країни від 50 % до 70 %. Тож, навіть піднявши у кілька разів зарплату працівникам «Криворіжсталі» і вклавши певну частину прибутку у соціальні програми, консорціум все одно матиме завдяки володінню комбінатом і для себе додатковий суттєвий приріст прибутку.

— А що ж виграє Україна від продажу «Криворіжсталі» цьому консорціуму? — Відповідь на це запитання теж проста. — Працівники комбінату з часом отримають у 3—5 разів вищу зарплату, що дозволить їм стати більше задоволеними життям у рідній країні і більш потужними внутрішніми інвесторами держави за рахунок збільшення їх купiвельної спроможності. Крім того, держава буде мати стабільні прогнозовані надходження до казни за рахунок виплати податків процвітаючим підприємством (а відомо, що у цього індуса усі підприємства є процвітаючими). На «Криворіжсталі» працюють біля 40 тисяч працівників, додайте сюди в середньому ще по три члени їхніх сімей і отримаєте не менше, ніж 150 тисяч людей, які будуть задоволені роботою, житловими умовами і рівнем медичних та освітніх послуг. А до цього додайте ще й ті види виграшів, про які я уже сказав раніше.

Тож противниками повторного продажу «Криворіжсталі» можуть бути лише або ті, хто виявився позбавленим можливості отримувати прибутки від причетності до реалізації виплавленого комбінатом металу, або ті, хто хоче прийти до влади в Україні на хвилі погіршення життєвого рівня народу.