1-го листопада з дозволу заступника міністра Михайла Степка я пішов у відпустку, яка триватиме до 16 грудня. Звичайно, як і в попередні роки, я нікуди не поїду відпочивати по путівці, на безкоштовне отримання якої маю право згідно з законом про статус народного депутата України, а проведу відпустку за робочим столом, працюючи над науковими проектами, статтями і монографією, навчальним посібником та цією книжкою. Я не вмію і не хочу відпочивати, особливо ж тепер, після 60-и, коли кожен рік життя уже може стати останнім, а не реалізовані плани ще є.

Від звичайних ректорських робочих днів дні моєї відпустки будуть відрізнятись лише тим, що документи я не підписуватиму, а лише переглядатиму і даватиму поради, які рішення по них приймати, виконувачу обов’язків ректора 1-му проректору Володимиру Грабку, а також не буду здійснювати прийоми усіх бажаючих, а зустрічатимусь лише з тими працівниками університету, яких сам захочу запросити до розмови. Не відповідатиму я і на телефонні дзвінки з владних органів та не їздитиму на всілякі наради, які керівниками цих органів проводитимуться протягом цього часу.

Але матиму право у цей період в середині дня відвідувати будь-які політичні заходи будь-яких політичних сил у тому числі з виїздом в інші населені пункти.

Я залишив за собою право, оформивши його відповідним наказом, під час відпустки проводити засідання ректорату і Ученої ради університету, а також приймати рішення по стратегії розвитку університету та представляти університет на нарадах у міністерстві та у всіляких експертних радах і комісіях з цього приводу.

А в останній робочий день перед відпусткою, у понеділок 31 жовтня я провів засідання ректорату, на якому було розглянуто ряд питань, по декількох із яких я хочу висловитись і на цих сторінках.

Почну з того, що ми підвели перші підсумки роботи навчально-виробничого центру з виготовлення та дослідження властивостей тротуарної плитки, створеного в структурі Інституту інтеграції навчання з виробництвом.

Нагадаю, що рік тому з ініціативи директора Інституту інтеграції навчання з виробництвом Віктора Мізерного ми закупили обладнання для виробництва тротуарної плитки, облаштували приміщення для нього, здійснили наладку, відпрацювали технологію і навчились виготовляти першосортну тротуарну плитку і бордюрний камінь до неї. Студенти будівельних спеціальностей не лише освоїли процес виготовлення тротуарної плитки у цьому центрі, але і навчились її укладати для створення площ і тротуарів. І ота красива, вимощена кольоровою тротуарною плиткою, алея від 1-го до 2-го корпусу довжиною у 100 метрів та шириною майже 3 метри, яка створена протягом вересня і жовтня цього року, це є плід рук і зусиль студентів 3-го курсу Інституту будівництва, теплоенергетики та газопостачання Романа Мандзюка, Сергія Коваленка, Ігоря Кривошеєва, Андрія Пруса та Павла Мурзановського, які у вільний від основних навчальних занять час виклали її під керівництвом доцента кафедри інтеграції Олександра Таранухи, внісши цим ще один аргумент в підтвердження дієвості нашої ідеології інтеграції навчання з виробництвом. За кілька років, силами наших студентів і кафедри інтеграції, ми викладемо цією тротуарною плиткою усі площі перед усіма корпусами, зробивши їх вічними і не потребуючими кожні 5 років нової укладки асфальту, що і дорого, і в жарку пору року спричиняє появу неприємних випаровувань, які не сприяють ні піднесенню настрою, ні зміцненню здоров’я.

Після закінчення засідання ректорату ми змогли ознайомитися ще з одним щойно завершеним витвором керованої доцентом Віктором Мiзерним кафедри інтеграції — Центром студентського самоврядування, обладнаним комп’ютерами, факсом, сканером і ксероксом та красивими, зробленими на замовлення, меблями, встановленими в добре відремонтованому приміщенні на 1-му поверсі головного навчального корпусу. Уся техніка для цього центру поступила нам з Франції в рамках виконання проекту по програмі Tempus-Tacis, до виконання якого наш університет разом з Черкаським національним, Київським міжнародним лінгвістичним, французьким університетом із міста Дюнкерк та асоціацією студентів Англії та Північної Ірландії приступив на початку нинішнього року.

На цьому ж засіданні ректорату ми підбили підсумки участі наших студентів в різноманітних олімпіадах, серед яких мені хочеться звернути увагу у першу чергу на прекрасний виступ нашої команди програмістів у півфіналі 30-ї першості світу, яка проходила у столиці Румунії Бухаресті в період з 11 по 18 жовтня 2005 року. В цьому півфіналі взяли участь 43 команди з 6 європейських країн, які стали призерами чвертьфіналів, у тому числі 8 команд з України. За умовами конкурсу командам, у кожну з яких входили по три студенти під керівництвом викладача, пропонувалось розв’язати 9 задач, на що відводилось 5 годин часу. Найкращий результат показали, розв’язавши кожна по 6 задач за 5 годин, три команди — команда Київського національного університету ім. Шевченка, команда Софійського унiверситету із Болгарії і команда нашого ВНТУ. Лише дві хвилини, потрачені додатково на розв’язання цих 6 задач за виділені 5 годин, у порівнянні з болгарами, поставили студентів нашого унiверситету на 3-е місце, а болгар на 2-е. Слід зазначити, що 4-е та 5-е місця посіли теж українські команди — команда НТУУ «КПІ» та команда фізико-технічного інституту із НТУУ «КПІ». І лише на шостому місці опинилась команда господарів змагання — Бухарестського університету. 11-е місце посіла команда Донецького національного технічного університету, 18-е — перша команда Харківського національного університету радіоелектроніки, 23-є — друга команда цього ж університету і 29-е — команда Львівського національного університету імені І. Франка.

Лідером нашої команди був Богдан Власюк, для якого це були останні змагання у статусі студента, оскільки 31 жовтня він закінчив університет і став магістром. Разом з ним у півфіналі боролися студенти Дмитро Білоус і Дмитро Коржик, які ще матимуть можливість позмагатися і в наступному році. Тренував нашу команду доцент кафедри інтелектуальних систем Володимир Месюра.

Перші дві команди братимуть участь у фіналі олімпіади, який пройде у квітні 2006 року у Техасі (США).

На засіданні ректорату ми вирішили звернутись до штаб-квартири АСМ з проханням допустити до участі у фінальних змаганнях і команду нашого університету, адже вона затратила на отримання однакового результату лише на 2 хвилини більше від болгар. Такий прецедент, як виявилось, уже був у 1994 році, і тоді третю команду із Європи, якою тоді була болгарська команда, оргкомітет олімпіади допустив до участі у фінальних змаганнях. Але, навіть, якщо позитивного рішення про участь нашої команди у фіналі не буде прийнято, ми результатом її виступу у півфіналі світової першості задоволені, оскільки він підтвердив високу якість підготовки у нашому університеті спеціалістів в області комп’ютерних наук, які знаходяться на стрижні науково-технічного прогресу.

Ще один важливий аспект, який ми обговорили на засіданні ректорату, стосувався майбутніх вступних іспитів до університету. Оскільки міністерство відмовилось від одночасного впровадження у майбутньому році прийому до вузів виключно на основі зовнішнього тестування, незалежного ні від випускних шкіл, ні від приймальних комісій вузів, то нам необхідно було визначитись з правилами прийому до нашого університету у 2006 році. Усі погодились, що вступний іспит ми проведемо, як і раніше, комплексний, включивши в білет по три питання з алгебри, геометрії і фізики, але сформулюємо усі ці питання за законами тестів. Один потік у 60 абітурієнтів тестуватиметься протягом однієї години, тож за один день ми тестуватимемо до 500 осіб, що дасть змогу приймальній комісії протестувати усіх бажаючих за чотири дні.

І останнє, на чому я хотів би зробити акцент, характеризуючи спектр піднятих на засіданні ректорату питань, це поява ще однієї жінки в командному складі університету. Мова піде про кандидата технічних наук, доцента Войтко Вікторію Володимирівну, яку я на минулому тижні призначив деканом факультету перепідготовки в галузях економіки та комп’ютеризації Інституту прогресивних освітніх технологій. До недавнього часу обидві ці посади суміщав (одну на громадських засадах) кандидат технічних наук, доцент Яремчук Юрій Євгенович — особистість яскрава, добре організована і цілеспрямована. Але стало зрозумілим, що після покладення на цей інститут функцій координатора усіх розробок в університеті по дистанційних технологіях навчання і введення до його структури навчально-сертифікаційного центру міжнародної комп’ютерно-мережної системи CISCO, Юрію Євгеновичу справлятись з функціональними обов’язками і декана, і директора, та ще й в умовах роботи над докторською дисертацією та становленням нової спеціальності по адміністративному менеджменту комп’ютерних мереж в рамках базової кафедри комп’ютерної техніки, буде не під силу. Тому і вирішено було Яремчука залишити лише на посаді директора інституту, а на посаду декана підібрати іншу людину, здатну працювати не менш активно. Мій вибір упав на Вікторію Войтко з наступних причин: по-перше, її сестра-близнючка, кандидат технічних наук, доцент Світлана Бевз, яка уже кілька років працює заступником директора Інституту магістратури, аспірантури і докторантури, зарекомендувала себе дуже гарним менеджером, тож вірилось у високу імовірність того, що і її сестра із того ж самого «замісу» буде керівником не гіршим. По-друге, працюючи за суміщенням на посаді не дуже помітній — заступником декана з виховної роботи факультету комп’ютерного інтелекту, Вікторія Войтко зуміла зробити свою посаду помітною не лише в межах Інституту інформаційних технологій та комп’ютерної інженерії, але і в університеті, а по-третє, вона теж є представником тієї плеяди наших перших магістрів, які підтвердили мою ідею, що можна організувати так навчання в комплексі «магістратура-аспірантура», що кожен випускник аспірантури буде вчасно, ще до її закінчення, захищати кандидатську дисертацію. Сьогодні представникам цієї плеяди перших магістрів лише по 31 року від народження, але вони уже усі займають солідні посади: Віталій Мокін і Юрій Яремчук — директори інститутів, Анжеліка Азарова і Вікторія Бевз — заступники директорів інститутів, Вікторія Войтко — декан факультету, на якому за спеціальними програмами за півтора роки особи з вищою освітою отримують другу вищу освіту в області менеджменту, комп’ютерної техніки, енергетики та будівництва.

Тож з призначенням Вікторії Войтко деканом ФПЕК у вищому ешелоні влади в університеті стало 12 жінок, прізвища і посади яких варто перерахувати, як певну віху в історії університету — це: проректор університету з виховної роботи та гуманітарної політики, професор Тамара Буяльська; головний бухгалтер університету Ліана Нечепуренко; заступник з наукової роботи директора ІнМ, доцент Анжеліка Азарова; заступник з питань магістратури директора ІнМАД, доцент Світлана Бевз; заступник з питань аспірантури, докторантури і роботи спецрад директора ІнМАД, доцент Світлана Москвіна; декан факультету перепідготовки кадрів з економіки і комп’ютеризації ІнПОТ, доцент Вікторія Войтко; декан факультету функціональної електроніки та лазерної техніки ІнАЕКСУ, доцент Наталія Заболотна; декан факультету по роботі з іноземними студентами ІнМЗ, доцент Наталія Кондратенко; декан факультету підвищення кваліфікації з інформаційних технологій проектування в машинобудуванні ІнМТ, доцент Олена Шиліна; завідувач кафедри мовознавства, професор Лариса Азарова; завідувач кафедри педагогіки, психології і соціології, доцент Лариса Мацько; завідувач кафедри іноземних мов, доцент Ірина Степанова. Звичайно, для університетів гуманітарного профілю, де жінок у вищому ешелоні влади, принаймні, не менше ніж чоловіків, а то і більше, це число є смішним, але для вузів технічного профілю воно є цілком пристойним.