Ось і скінчилися усі розглагольствування російських політиків і урядовців про дружнє відношення до братнього українського народу — 1-го січня 2006 року о 9 годині ранку російський Газпром з відома російського президента Володимира Путіна знизив тиск на вході української газотранспортної системи, по якій передається газ в Україну і до країн Західної Європи. За заявою прес-секретаря Газпрому Купріянова тиск знижено на величину, що відповідає долі України в споживанні російського газу — у такий спосіб Газпром відключив нашу державу від поставок газу з Росії.

Погрози так учинити росіяни виголошували протягом кількох останніх тижнів, вимагаючи від уряду України погодитись на поставки російського газу по ціні 230 доларів США за 1000 кубічних метрів газу — саме за такою ціною російський Газпром продає газ країнам Західної Європи.

Оскільки за договором України з Росією про поставки російського газу в Україну та його транспортування до країн Західної Європи по українській території, підписаним аж по 2013 рік включно, ціна у 50 доларів США за 1000 кубічних метрів на газ для України не повинна змінюватись до 2009 року, то підвищення ціни за газ одразу у 4,6 рази за три роки до закінчення відповідних домовленостей, установлених ще за режиму правління Україною Леонідом Кучмою, є нічим іншим, як грубим цинічним шантажем по відношенню до демократичної України та її уряду і Президента Віктора Ющенка з боку тоталітарного неоімперського режиму Володимира Путіна.

На фоні цін на газ для Грузії (110 доларів США), країн колишньої радянської Прибалтики (120—130 доларів США) і особливо Молдови (110 доларів США), до якої російський газ треба качати по українських трубопроводах через усю Україну, не кажучи уже про союзну Росії Білорусію, якій росіяни постачають газ по 45 доларів США, вимога від України платити за газ по 230 доларів США, тобто за ціною, за якою росіяни продають газ у країни Західної Європи, прокачавши його перед цим не лише по своїй території, а і по українським трубопроводам, за що вони платять Україні трохи більше 1 долара США за прокачування 1000 кубічних метрів газу на кожні 100 кілометрів — усе це свідчить не про економічну доцільність і виправданість визначеної нам ціни, а про бажання поставити на коліна наш народ, який не послухався Володимира Путіна у 2004 році і обрав своїм президентом не любого росіянам Віктора Януковича, а нелюбого їм Віктора Ющенка, а заодно і за те, що Україна відмовляється приєднуватись до Союзу Росії з Білорусією і проголосила курс на входження до Європейської спільноти країн.

Логічно припустити, що російські можновладці сподівались також цим газовим шантажем посеред зими посприяти опозиційній команді Віктора Януковича та ностальгуючим за Радянським Союзом прихильникам Наталії Вітренко вивести український народ на Майдани з вимогою відставки Віктора Ющенка і об’єднання у союз з Росією та Білорусією.

Але і під час виголошення російських газових погроз у останні дні 2005 року і сьогодні, 1-го січня 2006 року, крім тих людей, які святкують прихід Нового року біля головних ялинок наших міст, на Майданах більше нікого не було і немає. Навіть Вітренко не ризикнула вийти у ці дні на Майдан, а обмежились заявою, що саме вона знає як можна домовитись з Росією, щоб та зберегла для України дешеві ціни на газ.

Тож знову російські можновладці і їхні політтехнологи сіли в політичну калюжу, оскільки ні уряд Віктора Ющенка, ні український народ не злякалися шантажу Росії, не прийняли умови Газпрому і не стали на коліна перед Путіним.

І немає сьогодні ніякої паніки серед українців, і думаю, що і усі інші мої співвітчизники, як і я, спокійно спали після святкування Нового року о 9-й годині ранку, і ніхто не побіг включати телевізор аби подивитись на якомусь російському телеканалі шоу під назвою «Відключення України від поставок російського газу».

Ми віримо нашому уряду, який устами прем’єр-міністра Юрія Єханурова завірив нас у тому, що, незважаючи на російські погрози, газ в українські домівки та організації і малі та середні підприємства за рахунок власного видобутку та закупівель в Туркменистані буде справно подаватись і 1-го січня, і в усі наступні дні. Адже у газовому балансі України закуплений у Росії газ складає лише 35 %, тобто з Росії ми отримуємо лише 27 мільярдів кубічних метрів газу, 20 мільярдів кубічних метрів газу добуваємо з власних джерел в Україні, а ще 35 мільярдів кубічних метрів купуємо у туркменів, з якими договір на поставку по ціні 50 доларів США за 1000 кубічних метрів уже підписано. Як кажуть наші урядовці, лише того газу, який ми попередньо накопичили в наших газосховищах (а це десь біля 20 мільярдів кубічних метрів) та власного видобутку голубого палива Україні вистачить аби забезпечити потреби населення до весни, навіть при повній газовій блокаді з боку Росії, тобто, навіть якщо вона відмовиться прокачувати до нас по своїй території куплений нами у Туркменистані газ.

А те, що на таке здатен і російський президент Путін, і голова російського Газпрому Міллер, у одного з яких по жилах тече кров лицарів КДБ, а у другого — кров лицарів Тевтонського ордену, дивлячись на їхні «скляні» телевізійні очі, можна не сумніватись. І можна не сумніватись, що усім спецслужбам Росії уже поставлені задачі зробити усе, аби не допустити можливості виконання Україною своїх зобов’язань по транспортуванню російського газу до країн Західної Європи. Це потрібно для того, щоб зруйнувати імідж нашої держави в очах Європи і США. Щоб нинішній український президент Віктор Ющенко із-за недопоставок газу в Європу став таким же не любимим європейцями, як у свій час був нелюбимим там із-за підозри про причетність до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе колишній наш президент Леонід Кучма. Але, якщо Леоніда Кучму росіяни прийняли тоді у свій круг, то нині Віктора Ющенка вони, на думку політологів, прагнуть політично знищити, щоб у такий спосіб відбити бажання в народів інших пострадянських держав обирати собі президентів із числа політиків, не бажаних для Росії.

Я не знаю, як далі розвиватиметься газова атака Росії на Україну, але впевнений, що Росія не діждеться того, щоб Президент України Віктор Ющенко став на коліна перед Путіним. І не діждеться вона і того, щоб український народ із-за газової атаки відсахнувся від свого президента. Навпаки, ця зовнішня загроза об’єднає нас усіх навколо нинішньої влади. А команда Віктора Януковича, якого підтримують російські газові агресори, на парламентських виборах у березні отримає менше голосів, ніж отримала б, якби газового шантажу не було.

І вкотре я змушений з осудом згадувати нашого першого президента Леоніда Кравчука, який підписав договір з Росією і США про наше повне ядерно-ракетне роззброєння, передав Росії усі наші тактичні ракети з ядерними боєголовками, і віддав наказ про знищення усіх наших стаціонарних стратегічних ракетних установок. Резонно запитати — Чи дозволила б сьогодні Росія собі так поводити по відношенню до України, якби у нас залишалося хоча б дещо з того могутнього ядерно-ракетного арсеналу, який ми мали? Відповідь однозначна: — Ні! І підтвердженням цьому є те, що злиденну Корею навіть США бояться всерйоз зачіпати, оскільки у Кореї є кілька ракет і кілька ядерних боєголовок. А у нас усього цього страшного добра було у сотні разів більше, ніж їх має Корея. Сьогодні ж один із наших гарантів за договором про наше ядерне роззброєння — Росія — здійснює на нас газову атаку, а другий гарант — США — спокійно цю атаку спостерігає, навіть не погрожуючи Росії пальчиком, оскільки вона є його союзником у боротьбі з тероризмом. А Леонід Макарович замість того, щоб покаятись перед українським народом, з екранів телевізора розповідає сьогодні усім нам, що він тоді поступив мудро.

Сьогодні, 1-го січня 2006 року, окрім газової атаки російського Газпрому в Україні сталася ще одна знакова подія — вступила в силу Конституційна реформа, згідно з якою наша держава із президентсько-парламентської республіки перетворилась в парламентсько-президентську.

Віднині Президент України Віктор Ющенко є лише главою держави, гарантом конституції, головнокомандувачем збройних сил та має право призначати глав обласних державних адміністрацій, керівника СБУ та двох міністрів — міністра оборони і міністра закордонних справ. Прем’єр-міністра України та запропонований ним Кабінет Мінiстрів віднині призначає і відправляє у відставку виключно Верховна Рада, яка несе відповідальність за дії призначеного нею вищого органу виконавчої влади. А главою виконавчої влади в Україні віднині є прем’єр-міністр, якому президент держави не має права ні наказати щось виконати чи не виконати, ні послати його у відставку у разі невиконання.

До березневих виборів, через нинішній уряд і нинішніх губернаторів, у президента держави, фактично, буде ще достатньо повноважень, але після березневих парламентських виборів, коли новий парламент сформує новий, не підпорядкований президенту уряд, а глави обласних державних адміністрацій перетворяться лише у наглядачів за виконанням чинного законодавства виконавчими комітетами обласних, районних та міських рад, які відберуть владні повноваження у відповідних державних адміністрацій, ми з вами житимемо уже у країні з зовсім іншим розподілом повноважень між різними гілками влади.

Перестають бути непідконтрольними і судові органи, оскільки прокуратурі повернено функцію нагляду за діями суддів і право на зупинення рішень судів у разі виявлення органами прокуратури порушень під час судових розслідувань чи винесення вироків. Звичайно, для країн розвиненої демократії такий крок був би кроком назад, але для нашої корумпованої країни повернення прокуратурі функції нагляду над судами збільшує імовірність прийняття цими судами справедливих рішень.

Я завжди був прихильником Конституційної реформи, із-за чого нинішня влада, представники якої були її послідовними противниками, мене так і не признала «своїм», незважаючи на мою повну підтримку як усіх інших ідей Помаранчевої революції, так і Віктора Ющенка як основного генератора цих ідей.

І не підтримую Віктора Ющенка в його не сприйнятті Конституційної реформи я не тому, що не вірю йому чи в його чесність. За рік президентства він підтвердив і свою чесність, і демократичність, і вболівання за народ, і бажання привести Україну до Європейської спільноти країн з їх високим рівнем життя. Але де гарантія, що після нього президентом України не стане політик з характеристиками Володимира Путіна чи, не дай Бог, Олександра Лукашенка, який уже домігся прийняття у Білорусії навіть закону про кримінальну відповідальність за критику на його адресу? Такої гарантії немає. Тож і не треба випробовувати долю. Не треба зосереджувати в руках однієї людини усю повноту влади в державі, перетворюючи його в царя чи, що ще гірше, в султана. Краще нехай вища влада буде в руках більшої кількості людей, кожний із яких є підконтрольним якомусь колективному органу. Це суттєво зменшує імовірність появи в Україні режимів тоталітаризму, авторитаризму чи диктатури. Хоча на перших порах це може привести і до нестабільності у владі та суспільстві. Але нам усім треба буде набратись терпіння і пережити період нестабільності без відчаю і реагування на заклики відновити сильну одноосібну владу.

Постскриптум 1: 4-го січня 2006 року ЗМІ рознесли звістку про те, що Україна і Росія домовились припинити газове протистояння і підписали протокол, яким врегулювали ціну на російський газ для України і ціну транспортування російського газу по українських газопроводах до країн Європи.

Віднині, принаймні протягом 2006 року, Україна буде платити російському Газпрому по 95 доларів США за кожні 1000 кубічних метрів газу, а Росія буде платити Україні по 1,6 долара США за транспортування такої ж кількості газу на кожні 100 кілометрів.

Я думаю, що поступливість Росії, яка устами голови правління РАО «Газпром» Міллера вимагали від України платити за газ по 230 доларів США, обумовлена тим, що на 4-го січня було призначене зібрання міністрів енергетики країн Європейського співтовариства, які повинні були висловити своє відношення до українсько-російського газового конфлікту і, за прогнозами політологів та журналістів, ці висловлювання були б не на користь Росії. Тож російський президент Володимир Путін вирішив спрацювати на випередження і змінив по відношенню до України гнів на милість.

Цікаво, як тепер буде дивитись у вічі усім керівник Газпрому Міллер, який твердо і неодноразово заявляв на весь світ, що меншою за 230 доларів США ціна за російський газ для України уже ніколи не буде?

І чи не вимагатиме українська влада від керівництва Газпрому публічного вибачення за поведінку їхнього прес-секретаря Купріянова, який неоднократно звинувачував на весь світ Україну у крадіжці газу з газопроводів на своїй території у перші дні нового року, із-за чого, на його думку, на Захід поступала недостатня кількість газу, у той час, як це зменшення поставок було обумовлене виключно тим, що Газпром на російському боці газопроводу цілеспрямовано і провокаційно знижував тиск до рівня, нижчого за технологічно потрібний для перекачування задекларованої кількості газу?

Постскриптум 2: у 1991 році у Радянському Союзі групою політиків консервативного толку та військових, відомою під російською абревіатурою ГКЧП, було здійснено спробу державного перевороту, в процесі ліквідації якого Радянський Союз розпався на 15 незалежних держав, серед яких отримала незалежність і Україна. В одній із своїх попередніх книжок я писав, що в Україні ГКЧП-істам треба було б поставити пам’ятники, як діячам, завдяки діям яких наша держава отримала незалежність. І яка різниця, що цілі у них були зовсім інші — головне, що якби не було їхньої спроби перевороту, то Радянський Союз існував би і сьогодні. І від нашої незалежності у складі Радянського Союзу Володимир Путін залишив би не більше, ніж її мають сьогодні Татарстан чи Республіка Саха (Якутія).

А нині право мати пам’ятник в Україні завдяки газовій агресії отримав російський президент Володимир Путін. Поясню, чому я так вважаю.

Україна у спадщину від Радянського Союзу, в якому було дуже багато дешевого газу, отримала надзвичайно енергомісткі технології і шосте місце у світовому споживчому табелі за кількістю газу, який споживає країна щороку. Багато держав, які мають набагато більшу кількість населення, набагато більшу площу, набагато більший ВВП і бюджет споживають газу набагато менше, ніж наша держава. І ніхто за роки незалежності всерйоз не займався у нас впровадженням технологій енергозбереження, яких вітчизняні вчені можуть запропонувати не менше, ніж їх є за кордоном. Більше того, навіть Державний Комітет з питань енергозбереження позбавили самостійного статусу. І лише тепер, коли російський Газпром і президент Росії вирішили підняти нам ціну на газ з 50 доларів США за 1000 метрів кубічних до 230, ми згадали про енергозбереження на державному рівні. Сьогодні і Президентом України Віктором Ющенком, і прем’єр-міністром Юрієм Єхануровим проблема енергозбереження піднята в ранг першочергових і найбільш важливих. І я впевнений у тому, що, розв’язавши цю проблему, Україна стане незалежною остаточно і у повному обсязі суверенітету. Тож людині, яка нас надихнула на це — Володимиру Путіну, незважаючи на те, що він переслідував зовсім інші цілі, ми маємо моральне право встановити пам’ятник. Адже не розпочни він на нас газову атаку, ми ще довго нічого б не робили в галузі енергозбереження, викидаючи мільярди гривень на вітер. А втіливши технології енергозбереження, ми ці мільярди зможемо використати на благо людям і зміцнення незалежності та нарощення економічної могутності. А це варте пам’ятника!

Постскриптум 3: а я знову вирішив на найближчому ректораті вийти «в люди» з ідеєю створення повітряних акумулюючих електростанцій в Україні, з якою ми з моєю помічницею Наташею Острою публічно виходили на прем’єр-міністра Віктора Януковича під час його перебування у нас в університеті у 2004 році, і яку він тоді відкинув, як не актуальну.

Нагадаю, що навколо Рівненської та Хмельницької атомних електростанцій у землі є багато великорозмірних карстових печер, з яких за мінімуму капітальних вкладень можна швидко зробити сховища для стисненого повітря. Поставивши оборотні електромашинні турбіни на вході таких сховищ, можна вночі, коли є надлишок електроенергії, за допомогою цих електромашинних турбін, які працюватимуть в режимі електрокомпресорів, закачувати повітря у сховища до розрахунково допустимих значень тиску (приблизно 5 МПа). А вдень, коли в електромережах з’являється дефіцит електроенергії, подавати стиснене повітря із сховищ на ті ж самі електромашинні турбіни, які працюватимуть тепер уже в режимі вітряних електростанцій, і генерувати додаткову електроенергію. ПАЕС — це екологічно абсолютно чисті акумулятори, за допомогою яких і запасати електроенергію можна і забезпечувати роботу атомних електростанцій у базовому режимі. Та й для теплових електростанцій на вугіллі використання таких акумуляторів теж є заходом підвищення ККД, оскільки будь-які зупинки, а потім додаткові пуски енергоблоків завжди приводять до зниження коефіцієнту корисної дії електростанції в цілому. Тож на другому етапі можна було б зайнятись будівництвом ПАЕС і біля таких теплових станцій, як Ладижинська чи Запоріжська ДРЕС, використовуючи в якості місць розташування повітресховищ відпрацьовані гранітні чи глиняні кар’єри, яких в Україні тисячі.

До речі, якщо накрити Україну мережею ПАЕС, то і електромобілі легше буде впроваджувати у життя.

Постскриптум 4: 5 січня на екранах телевізорів з’явилися незалежно один від одного три політики жіночої статі — Юлія Тимошенко, Інна Богословська і Наталія Вітренко, які в один голос звинуватили міністра енергетики Плачкова і голову Нафтогазу України Івченка в зраді національних інтересів у зв’язку з підписанням ними договору з Росією на поставку газу в Україну по ціні 95 доларів за 1000 кубічних метрів. Ні Плачков, ні Івченко на ці звинувачення ніяк не зреагували, а прем’єр-міністр Юрій Єхануров пояснив цей жіночий випад бажанням попіарити себе та невдоволенням, що проблему розв’язано без їхньої допомоги, яка буквально нав’язувалась уряду.

Що цікаво, заступник по партії Юлії Тимошенко Олександр Турчинов зажадав від Генеральної прокуратури України відкрити карну справу проти українських газових високопоставлених перемовників за звинуваченням у зраді національних інтересів України, а віце-спікер російської Держдуми Володимир Жириновський, котрий постійно витирає ноги об усе українське, одночасно зажадав від Генеральної прокуратури Росії відкрити карну справу проти російських газових високопоставлених перемовників за звинуваченням у зраді національних інтересів Росії. Чим не парадокс!