Мокін Борис Іванович
Мокін Борис Іванович
Головна сторінка  Громадська діяльність Публіцистика Друге дихання, або З чужої пісні слова не викинеш Розділи книги


У понеділок 7 серпня з рідного міністерства до університету надійшла факсограма, якою мене було зобов’язано дати вичерпні відповіді на усі звинувачення на мою адресу, висунуті у листі до Президента України Віктора Ющенка та до цілого ряду керівників владних ланок різного рівня пенсіонером з десятирічним пенсійним стажем із Вінниці, членом самопроголошеної «Академії оригінальних наук», прізвище якого я називати не стану, аби не додавати йому хоч і скандальної, але все ж таки популярності. Я буду в подальшому його називати, виходячи з його членства в Академії оригінальних наук, просто «Оригіналом»

В той же день я дав інтегральні відповіді на висунуті звинувачення і наступного дня теж факсом відіслав їх до міністерства.

Нижче я подаю текст мого листа до міністерства з відповідями на звинувачення, замінивши у ньому лише прізвище особи, яка мене звинувачувала, на термін «Оригінал», аби підкреслити цим, що мова йде про члена Академії оригінальних наук.

 

Відповідь на лист Міністру освіти і науки України

«Оригінала» С. М. Ніколаєнку

Шановний Станіславе Миколайовичу!

Стосовно звинувачень «Оригінала», викладених у його листі на ім’я президента держави, прем’єр-міністра, керівника парламенту, міністра освіти і науки, головного прокурора держави, президента головної академії наук країни, губернатора області та мера міста, повідомляю наступне.

1). Ще 13 років тому до мене звернувся інженер заводської лабораторії одного із заводів, розташованих у м. Вінниці, «Оригінал», з пропозицією видрукувати в якості навчального посібника по металознавству ті матеріали, які він з собою приніс. Я взяв у нього ці матеріали і передав їх на кафедру металознавства для рецензування і надання допомоги в оформленні, якщо рецензія буде позитивною. Але на науково-методичному семінарі кафедри у присутності «Оригінала» науковцями і викладачами кафедри металознавства його матеріалам була дана негативна оцінка — їх визнано було зібранням застарілих методик і пожовтілих кальок. Тому я змушений був відмовити «Оригіналу» в можливості видати у нашій університетській типографії ці матеріали і наданні дозволу використовувати їх в навчальному процесі. Після цього «Оригінал» зненавидів і мене, і учених-металознавців нашого університету і почав писати в усі ті газети, які тільки мали бажання його вислуховувати, про низький рівень, на його думку, викладання металознавства в нашому університеті і непорядність ректора.

2). Після виходу на пенсію (приблизно 10 років тому назад) і влаштування на роботу інженером з техніки безпеки однієї із лікарень міста Вінниці, «Оригінал» протягом цих років знайшов-таки приватного підприємця, який, повіривши в його геніальність і запевнення, що його посібник по матеріалознавству чекає усе прогресивне людство, погодився видрукувати цей посібник. Видрукувавши посібник, підприємець виставив нашому університету рахунок, не маючи ні договору з нами, ні нашого замовлення. Довелось мені пояснити письмово і «Оригіналу», і приватному підприємцю, що без наявності замовлення і договору на виготовлення казначейство не пропустить проплату рахунка, навіть, якби я побажав його оплатити. А бажання проплачувати у мене не було і тому, що я звик дотримуватись фінансової дисципліни, і тому, що в кошторисі витрат на утримання університету, затвердженому у міністерстві, такі витрати були не передбачені, і тому, що матерiали, які покладені в основу посібника, ще десять років тому науковці-металознавці нашого університету визнали застарілими, і тому, що посібник «Оригінала» не отримав рекомендації до друку і використання на університетській ученій раді.

Після моєї відмови проплатити приватному підприємцю вартість виготовлення посібника, якого університет не замовляв і учена рада не рекомендувала до використання, «Оригінал» запевнив мене, що у нього достатньо високих зв’язків, аби зняти мене з посади ректора. Тож оцей лист одразу усій керівній вертикалі країни, який більше нагадує текст пісні Володимира Висоцького про мешканців відомої підмосковної дачі, аніж діловий документ, і є свідченням того, що «Оригінал» приступив до виконання своєї погрози.

3). Другим мотивом ненависті «Оригінала» до мене як ректора та до викладачів нашого університету — тепер уже в галузі комп’ютерної техніки, стала відмова наших фахівців, яку підтримав і я, придбати у «Оригінала» для використання в навчальному процесі створений ним і теж видрукуваний приватно «Самоучитель для начинающего пользователя компъютером». — Але ж наш університет заслужено вважається в Україні столицею по програмуванню комп’ютерів, оскільки і заключний третій тур Всеукраїнської олімпіади з програмування, який має статус півфіналу першості Європи з програмування, проводиться саме в нашому університеті і Україну на першості Європи, яка проводиться щороку у Румунії, разом з командою НТУУ «КПІ» та командою КНУ імені Тараса Шевченка теж представляє щороку команда саме нашого університету. А такі досягнення у свою чергу можливі лише завдяки високому рівню кваліфікації наших викладачів з програмування комп’ютерів та високого рівня засвоєння знань в галузі комп’ютерної техніки нашими студентами. Звертаю увагу на те, що у нашому університеті уже протягом перших кількох місяців навчання кожен студент 1-го курсу виходить на рівень вільного володіння комп’ютером. Тож постає запитання — кому в нашому університеті може бути потрібен «Самовчитель для початківців», написаний металознавцем? А наш університет не такий багатий, щоб дозволити собі витрачати державні гроші на придбання того, що жоден студент не візьме в руки! Можливо цей «Самовчитель» і може знайти застосування в якомусь ПТУ при підготовці слюсарів чи столярів, але мене не зрозуміли б ні викладачі, ні студенти, якби я дав команду завантажити ним полиці університетської бібліотеки. Це було б аналогічно тому, що п’ятикласників, які уже вільно читають будь-які тексти, директор школи примусив би читати буквар з читанням слів по складах.

4). Стосовно того, чому я не запрошую «Оригінала» в університет на наукову чи викладацьку посаду, відповім наступне: по-перше, він не є ні доктором наук, ні кандидатом наук, ні професором, ні доцентом, ні фахівцем, який займав раніше пост рівня директора чи головного інженера крупного заводу — тобто його не можна віднести до фахівців високої квалiфікації. По-друге, із тексту його листа предметно витікає, що він вважає гуманітарні науки «демагогией», а менеджмент організацій — «нелепостью» і «лже-наукой», тож не може бути ні вихователем студентів, ні організатором процесу їх становлення як майбутніх керівників виробничих колективів. По-третє, не може бути науковцем людина, яка вважає назву дисертації «Исследование и разработка корректных статистических методов идентификации технологических объектов» «заумной» і розшифровує цю з його точки зору «заумь» так — цитую: «абракадабра какая-то, смесь еврея с мотоциклом» Остання фраза містить у собі ще й натяк, що, можливо, «Оригінал» є антисемітом. По-четверте, не може працювати в університеті, який є регіональним центром вищої освіти, науки і культури, людина, яка дії інших людей, що не співпадають з її розумінням ситуації, без суду і слідства в офіційних листах називає «преступными деяниями». А по-п’яте, у віці біля 70 років йому уже не вистачить енергії і бажання ні хоча б кандидатську дисертацію написати і захистити, ні життєву філософію змінити, ні взятись за щось складне і нове.

5). Стосовно звинувачення «Оригінала» у тому, що я — цитую: «в десяти судебных процессах с сотрудниками всегда выходил сухим из воды», відповім так. Оскільки юридична служба нашого університету виграла усі судові процеси за позовами тих співробітників, яких я звільнив з роботи за порушення чинного законодавства або нанесення збитків університету, і яких захищали професійні адвокати, то це, по-перше, є свідченням високої квалiфiкації університетських юристів, а по-друге, що я завжди діяв у відповідності з нормами чинного законодавства.

6). Раніше я думав, що лише науковці нашого університету дали негативну оцінку посібникам «Оригінала», і лише я відмовився оплачувати їхнє виготовлення приватною друкарнею. Але, прочитавши фразу із його листа — цитую: «Подобное я могу сказать и о других ректорах технических вузов и особенно о ректоре КПИ Згуровском М. З. и К?, ректоре Днепропетровской металлургической академии Величко А. Г. и ректоре Приазовского технического университета Волошине В. С.» — я зрозумів, що аналогічні відповіді «Оригінал» отримав і від ректорів цих університетів, про які уже ніхто не може сказати, що там на низькому рівні викладається металознавство. Тож після прочитання цієї фрази у листі «Оригінала» я ще з більшою повагою почав відноситись до спеціалістів з металознавства нашого університету, і мені стало уже не так страшно від ознайомлення з наступною фразою «Оригінала» — цитую: «На основании изложенного убедительно прошу всех Вас навести, наконец-то, в этом наиважнейшем деле порядок, до 1.09.06 г. разобраться с указанными вредителями образования, науки, производства во благо процветания Украины и счастья наших детей и внуков». — Прочитавши це, я подумав: «Як же добре, що ми живемо сьогодні в демократичній Україні, і на календарі не 1937 рік! — Інакше пішли б ми уже разом зі Згуровським М. З., Величком А. Г. та Волошиним В. С. по етапу на Колиму як вороги народу!»

7). Стосовно інших звинувачень на мою адресу, скажу таке:

Наукових публікацій у мене уже більше 300 (з їхнім списком можна ознайомитись в моїй особовій справі, яка є в міністерстві), із яких 10 наукових монографій, більше 150 наукових статей, опублікованих в українських наукових виданнях, більше 100 наукових статей, опублікованих в наукових виданнях Росії, Білорусії, Литви, та більше 20, опублікованих в наукових виданнях країн далекого зарубіжжя.

У 2005 році я не обирався за конкурсом на посаду ректора університету на безальтернативній основі, як вказує «Оригінал», а уклав додатковий контракт з міністром на збільшення терміну роботи на посаді ректора до 7 років у зв’язку з наданням університету статусу національного, і до цієї процедури ніякого відношення заступник міністра Огнев’юк В. О. не мав.

Запитання «Оригінала» до мене через газету «33 канал» ніколи опублікованими не були — до мене з ними приходила журналістка і після моїх детальних відповідей на кожне з цих запитань, газета відмовилась ці запитання публікувати.

Мої обидві дисертації знаходяться там, де і повинні знаходитись — в бібліотеці НТУУ «КПІ», оскільки в спецрадах самого цього вузу я їх захищав відповідно у 1971 та 1984 роках.

Вартість навчання на комп’ютерних курсах при університеті складає не 4,5 тисячі грн, як вказує «Оригінал», а, відповідно, для учнів шкіл — 180 грн, для дорослих — 230 грн.

8). Що стосується випадів «Оригінала» проти мого старшого сина Віталія Мокіна, то для їх спростування повідомляю таке.

Віталій закінчив фізико-математичну гімназію, а будучи студентом 2-го курсу університету із рук Президента НАНУ академіка Патона отримав золоту медаль за перемогу у конкурсі молодих математиків.

Після закінчення університету навчався в аспірантурі і за три місяці до її закінчення успішно захистив кандидатську дисертацію за спеціальністю «Математичне моделювання та обчислювальні методи» (технічні науки).

Весною нинішнього року, у віці 31 рік, успішно захистив в Інституті проблем моделювання в енергетиці НАНУ дисертацію доктора технічних наук за тією ж спеціальністю. Він створив методологію побудови математичних та геоінформаційних моделей розгалужених річкових систем. Результати дисертації опубліковані в 90 наукових статтях та 4 монографіях і викладені в доповідях на 25 наукових конференціях і симпозіумах, у тому числі в країнах далекого зарубіжжя. Крім того він є автором 4 навчальних посібників.

Створена ним на замовлення міністерства охорони навколишнього середовища після виграшу тендера, в якому брали участь і провідні київські наукові колективи, геоінформаційна система екологічного моніторингу довкілля нині прийнята базовою в Україні, а наш університет визначено центром перепідготовки для фахівців із усіх областей України, що використовуватимуть цю систему.

Він дійсно працює директором Інституту в структурі нашого університету, але не Інституту менеджменту, як вказує «Оригінал», а Інституту магiстратури, аспірантури та докторантури. За час роботи Віталія Мокіна на цій посаді ефективність докторантури стала 100 %, а ефективність аспірантури досягла 64 % (при 17 % в середньому по міністерству) — це легко перевіряється по звітній інформації університету, яка є в Управлінні підготовки кадрів Департаменту кадрової роботи міністерства.

На цьому я буду закінчувати свої пояснення. Якщо міністерству не шкода грошей і часу на відрядження, то готовий прийняти в університеті будь-яку комісію, яка перевірятиме звинувачення «Оригінала». Хоча, як на мене, то будь-який неупереджений погляд на зміст цих звинувачень, одразу ж дає повну психологічну характеристику їх автора

З повагою —

ректор ВНТУ Б. І. Мокін

Відверто кажучи, давши таку детальну відповідь, я розраховував на те, що після цього мене міністерство залишить у спокої. Адже, по-перше, із тексту листа «Оригінала» видно, що він жодного дня не працював в університеті, тож не йому судити про університетські справи. По-друге, з тієї ж причини він не може претендувати на друкування своїх творів в університетському видавництві, оскільки згідно зі статутом університету воно не має самостійного статусу, а є внутрішнім університетським підрозділом, створеним для друкування лише праць співробітників унiверситету — тож, навіть, якби рукописи посібників «Оригінала» мали найкращі відзиви, все одно ми не зобов’язані їх друкувати. Такі «безбатченки», як він, повинні звертатись з пропозиціями про друкування в загальнодержавні видавництва. А, по-третє, я вважав, що мій авторитет народного депутата Верховної Ради України, який був біля витоків створення незалежної української держави, авторитет ректора, який вивів провінційний «політех» в розряд університетів зі статусом національного, знаних у світі, авторитет ученого, який постійно керує 3—5 аспірантами і публікує десятки нових наукових праць щороку, серед яких 1—2 монографії та 3—5 патентів на винаходи, і який користується повагою колег — увесь цей сукупний авторитет переважить безпідставні звинувачення людини, яка ніколи не була не те, що крупним менеджером, але навіть менеджером середньої руки, про що свідчать ним же подані у листі біографічні дані, яка ніколи не займалась наукою, про що свідчить відсутність наукових статей в наукових виданнях, і яка, судячи зі стилю і форми подачі матеріалу в листі, є неадекватною.

Але не так сталося, як гадалося. Уже в кінці дня 9-го серпня до університету надійшла факсограма з міністерства, яка містила наказ № 10/ 140 від 09.08.2006 року по Державній інспекції навчальних закладів МОН України такого змісту —

На виконання доручення Міністерства освіти і науки України

наказую

1. Перевірити питання, зазначені у зверненні (Ім’ярек), щодо ситуації, яка склалась у Вінницькому національному технічному унiверситеті.

2. З цією метою відрядити до зазначеного навчального закладу в період з 10 по 11 серпня 2006 року головного державного інспектора відділу інспектування вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації Семенюк Катерину Сергіївну.

3. При необхідності за погодженням з керівництвом управління освіти і науки Вінницької обласної державної адміністрації та вищими навчальними закладами до перевірки залучити висококваліфікованих фахівців.

4. Контроль за виконанням наказу залишаю за собою.

Заступник голови інспекції (Підпис) В. Ф. Мудрик

А на другій сторінці містився перелік питань, які потрібно інспектору перевірити — подаю їх в тому ж порядку, але не в стовпчик, а в рядок: Наукові праці Мокіна Б. І.? Докторська дисертація? Чи проводить лекції з математики? Чи ректор працював на заводі? Який внесок у вітчизняну освіту і науку? Посадова інструкція? Які є нагороди, звання, досягнення? Причини звільнення науково-педагогічних працівників Стахова О. П. та Жукова А. О.? Причини звільнення інших працівників? Причини відмови у видавництві і використанні у навчальному процесі матеріалів (Ім’ярек)? Переобрання на посаду ректора на 7 років? Створення інститутів? Чому син ректора директор інституту? Судові справи проти інституту?

Що цікаво — поряд, у іншому Вінницькому університеті ректором працює людина, до якої є серйозні претензії стосовно законності отримання ним учених звань доцента і професора. З вимогою перевірити ці сумніви до Міністерства освіти і науки протягом двох останніх років надійшли листи від звільнених співробітників цього університету, від журналістів, від Голови Національної спілки журналістів України, від народного депутата України, від керівництва навчального закладу, в якому цим майбутнім ректором було з порушенням отримано учене звання доцента. Але цьому ректору ніякими комісіями міністерство не докучає, претензій йому не висловлює, тож він спокійно продовжує посідати ректорську посаду.

А по відношенню до мене уже на другий день після надходження листа до міністра від людини, яка ніякого відношення до університету не має і ніколи в ньому не працювала, листа, з якого видно, що людина є неадекватною, і наказ по інспекції вийшов, і комісія по перевірці моєї діяльності з виїздом на місце створена.

На мій погляд така оперативність може мати лише два пояснення: або автор листа до міністерства зі звинуваченнями на мою адресу написав його на замовлення моїх недругів з високих київських кабінетів, котрі одразу ж викликали міністра в один з цих кабінетів і віддали розпорядження негайно «розібратись» зі мною, або ж міністр, побачивши перелік осіб, яким надіслано листа, і розуміючи, що від цих адресатів можуть поступити відповідні запити, вирішив спрацювати на упередження і надіслати комісію, яка підготувала б відповіді на усі випади проти мене, аби потім відписуватись висновками цієї комісії. Подальші події покажуть, яка з цих альтернатив несе в собі істину.

І саме зараз, у четвер 10 серпня, коли я кладу на екран комп’ютера оці рядки, розпочала роботу в університеті комісія. З нашого боку до її складу на правах осіб, які надають матеріали, увійшли перший проректор Володимир Грабко і юрисконсульт Олена Стасюк, яких я викликав з відпустки, з боку міністерства — головний державний інспектор, кандидат філософських наук Катерина Семенюк, та провідний спеціаліст із обласного управління Олена Стецишина. Усі вони саме зараз зустрiчаються з автором звинувачувального листа.

Продовжую цього ж дня пізно увечері, після від’їзду на Київ державного інспектора.

Майже дві години вислуховували члени комісії монолог «Оригінала» — автора звинувачувального листа на мою адресу. Нічого нового, як мені стало відомо від Володимира Грабка та Олени Стасюк, котрі були присутніми при цьому, він не сказав — «Оригінал» у режимі патефону, у якого замкнулась доріжка на платівці, по кілька разів повторив усе те, що раніше виклав у листі. Хіба що, до числа обвинувачених названих у листі, додав ще директора Інституту системного аналізу НТУУ «КПІ» професора Олексія Новикова, який, як керівник методичної комісії міністерства з питань комп’ютеризації, ознайомившись зі змістом «Оригіналового» «Самовчителя», оцінив його негативно.

Увесь інший час цього дня пішов на пошуки в канцелярії, в архіві, на кафедрах, в відділі кадрів документів, якими спростовувались звинувачення «Оригінала», та виготовлення копій з них і завірення цих копій печаткою. І спростування виявилось повним, а державний інспектор до Києва повезла велику торбу паперів та довідку, в якій по кожному звинуваченню Оригінала мало місце спростування з посилкою на підтверджуючий його документ.




© 2007-2015. Персональний сайт Мокіна Б.І. Усі права захищено. Несанкціоноване використання матеріалів сайту не дозволяється. У випадку використання цих матеріалів на інших сайтах не допускається будь-яке редагування тексту, а посилання на даний сайт є обов`язковим.