Після того, як парламентська фракція «Наша Україна» і її основа — партія «Народний Союз «Наша Україна» оголосили про перехід в опозицію до «Антикризової коаліції» і створеного цією коаліцією уряду Віктора Януковича, політичні сили, що увійшли до «Антикризової коаліції», почали вимагати відставки з уряду усіх «помаранчевих» міністрів — і тих, які увійшли до уряду за квотою «Нашої України», тобто, Зварича, Ліхового, Павленка, Поляченка, і тих, які увійшли за квотою президента держави, тобто, Луценка, Тарасюка, Гриценка.

Зварич і Ліховий пішли у відставку добровільно одразу ж, як тільки фракцією «Наша Україна» було прийняте рішення перейти в опозицію, і замість них уже майже місяць працюють міністрами юстиції та культури відповідно Лаврінович та Богуцький.

Павленко і Поляченко заяви про складення з себе повноважень міністра відповідно у справах молоді та охорони здоров’я подали, але на прохання прем’єр-міністра продовжують виконувати обов’язки мінiстрів, оскільки Віктор Янукович усе ще не втратив надії на те, що під впливом президента держави парламентська фракція «Наша Україна» знову сяде за стіл переговорів з лідерами «Атикризової коаліції».

Але, незважаючи на часто висловлювані Віктором Януковичем надії на приєднання «Нашої України» до «Антикризової коаліції», його соратники розпочали масовану атаку на трьох помаранчевих міністрів, призначених в уряд на вимогу Віктора Ющенка, тобто на Луценка, Тарасюка і Гриценка.

Міністра внутрішніх справ Юрія Луценка представники «Антикризової коаліції» звинувачують у тому, що він, керуючись помаранчевим закликом «Бандитам — тюрми!», переслідує не злочинців, а політичних противників.

У відповідь Юрій Луценко заявляє, що ті, кого він переслідує, дійсно є бандитами або казнокрадами, і ловить він їх на цілком законних підставах, але, на жаль, їх відпускають, закриваючи порушені міліцією кримінальні справи, органи прокуратури до Генеральної включно, на які згідно з чинним законодавством покладено обов’язок проведення розслідувань по кримінальних справах і прийняття рішень про передачу їх до суду чи закриття за відсутності складу злочину, чи підтверджуючих скоєння злочину матеріалів.

Прем’єр-міністр Віктор Янукович по відношенню до Юрія Луценка займає нейтральну позицію — він не ставить питання про відставку головного міліціонера країни, але і не захищає його від нападок своїх соратників по «Антикризовій коаліції».

Станом на сьогодні — середу 22 листопада — рішенням Верховної Ради України Юрій Луценко є відстороненим від виконання обов’язків міністра на період роботи депутатської слідчої комісії, створеної для розслідування правопорушень в органах внутрішніх справ, але на вимогу президента держави він продовжує виконувати ці обов’язки, незважаючи на рішення народних депутатів.

Кілька днів тому Генеральна прокуратура України оприлюднила заяву про те, що вона розкрила два факти корупційних дій міністра Юрія Луценка, за які він рішенням Печерського суду міста Києва оштрафований в адміністративному порядку на 340 гривень.

Як виявилось, «корупційні» дії Луценка полягали лише в тому, що він одному із своїх заступників, який активно викриває правопорушників в міліцейському середовищі, достроково присвоїв звання полковника, а також у тому, що двом особам, які допомогли розкрити злочини, але не є військовими, він в якості нагороди і для особистого захисту вручив іменні пістолети.

На фоні до цього часу не знайдених слідчими Генеральної прокуратури корупціонерів, які використали не за призначенням мільярди гривень під час президентських виборів 2004 року, масштаб викриття «корупційних» дій Юрія Луценка виглядає сміхотворним.

Роботою міністра зовнішніх справ Бориса Тарасюка незадоволені не лише члени «Антикризової коаліції», а і сам глава уряду Віктор Янукович. І перш за все за те, що цей міністр проводить у зовнішній політиці лінію президента держави на євроінтеграцію, ігноруючи заклики прем’єр-міністра на зближення з Росією.

Кілька днів тому парламентські соратники Віктора Януковича, поставивши в порядок денний Верховної Ради України позачерговий звіт міністра зовнішніх справ, здійснили жорстку словесну атаку на Бориса Тарасюка і постановили через деякий час повернутись до розгляду його діяльності з метою змусити Віктора Ющенка відкликати його з уряду і замінити лояльною до політики Віктора Януковича людиною.

На менший рівень нападок на тому ж засіданні Верховної Ради України витримав і міністр оборони Анатолій Гриценко, якого теж парламентарі змусили достроково звітувати про свою діяльність, оскільки їм не подобається його націленість на вступ України до НАТО і впровадження натовських стандартів в українських збройних силах. Але формально на Гриценка народні депутати нападали не за це. Формально його звинувачували в потаканні корупційним діям вищих офіцерів армії, в продажу за безцінь військового майна, яке коштує мільярди гривень. І ніхто з агресивно націленої більшості народних депутатів не хотів почути і позитивно відреагувати на заяву міністра оборони про те, що оцінку військового майна перед продажем здійснював Фонд державного майна, а не офіцери, які майном розпоряджались. А з цього витікає, що за втрачені мільярди треба питати не з армійських офіцерів, а з тих чиновників Фонду держмайна, котрі здійснювали оцінку.

По Гриценку парламентарі прийняли рішення такого ж характеру, що і по Тарасюку.

Тож зараз уся Україна в очікуванні — здасть Віктор Ющенко Анатолія Гриценка, Юрія Луценка і Бориса Тарасюка, чи відстоїть і примусить інших урядовців та й самого прем’єр-міністра рахуватися з незалежною точкою зору цих міністрів та їх правом втілювати у життя програму президента держави?

У мене склалося враження, що Віктор Янукович готовий до того, щоб в його уряді були такі незалежні постаті, але його радники і соратники по Партії регіонів цього не хочуть. Вони прагнуть повного реваншу за поразку на президентських виборах 2004 року. І як довго ці реваншистські настрої Віктору Януковичу вдасться стримувати, сьогодні навряд чи хто-небудь може передбачити.

Як на мене, то декого з реваншистів стримує від відкритого виступу на усіх напрямках проти Віктора Ющенка лише те, що армією, мілiцією і міжнародними відносинами керують вірні його соратники.

Якщо ж Віктор Ющенко, не витримавши політичного тиску з боку «Антикризової коаліції», передасть силові відомства і закордонну політику в руки реваншистів, то його самого, на мій погляд, у політичному плані чекає доля демократичного керівника Чилі Сальватора Альєнде, який був таким же м’яким, толерантним і, керуючись принципами демократії, забороняв керівникам спецназу арештовувати генерала Піночета навіть тоді, коли той уже приготувався потопити чилійську демократію в крові.