Недостатньо  знати,  необхідно  вміти  ці  знання  застосувати!  Недостатньо  бажати,  потрібно  і  робити!
  Б.І. Мокін
Головна сторінкаДодати в Вибране

основне
Новини
Біографія
Наукова діяльність
Педагогічна діяльність
Адміністративна діяльність
Громадська діяльність
Листи, статті, доповіді
Зворотній зв'язок

Пошук

Мій акаунт на Facebook
Пошук
Головна сторінка   Новини 


21 грудня 2019

17 та 18-го грудня 2019 року у Києві відбулися Загальні збори науковців Національної академії педагогічних наук України (НАПН України) та збори 5-и її відділень, в яких взяли участь 130 дійсних членів (академіків) та член-кореспондентів академії із 151 за списком та 92 делегати від усіх науково-дослідних інститутів, що входять до її структури.

17-го грудня о 10-й годині ранку Загальні збори, що відбувалися в актовій залі Інституту педагогіки НАПН України, відкрив Президент НАПН України, академік Василь Кремень.

Окрім нього в президії зборів ми побачили обох віце-президентів нашої академії –Володимира Лугового та Олега Топузова, голову Ради ректорів України Леоніда Губерського і гостей із числа керівників головної наукової академії держави – НАНУ та із числа керівників галузевих академій – аграрних наук, медичних, правових та мистецтвознавчих.

На попередніх Загальних зборах в президії сиділи і усі 30 членів президії нашої академії, а цього разу ці члени президії уже сиділи в залі разом з усіма іншими академіками і член-корами.

На жаль, ні міністерка освіти і науки України, ні будь-хто із її заступників участі в роботі Загальних зборів НАПН України взяти не побажали, що і не дивно, оскільки, судячи з їх публічних висловлювань, вони не визнають достатнім вклад нашої академії в теорію реформування та розвитку освіти в державі. Але цілком можливо, що керівники МОН України вирішили, що участі в роботі Загальних зборів нашої академії одного із керівників директоратів міністерства – Андрія Шевцова, який є член-кором НАПН України, а тому зобов’язаний був взяти участь в її зборах, цілком досить.

Як один із 15-и академіків-засновників нашої академії, яких в живих залишилося уже лише шестеро, в Загальних зборах взяв участь і я, тож мій репортаж про Загальні збори буде не з чужих слів, а з побаченого і почутого особисто.

За півроку після проведення попередніх Загальних зборів з життя пішли 4 наших колеги із числа академіків і член-корів, то ж на початку роботи ми вшанували їх пам’ять хвилиною мовчання.

Після вступного слова голова Загальних зборів, Президент НАПН України, академік Василь Кремень надав слово для основної доповіді на тему: «Психологічний супровід трансформації процесів в українському суспільстві та освіті» академіку-секретарю відділення психології, вікової фізіології та дефектології, академіку Сергію Максименку.

У своїй доповіді академік Максименко, оперуючи фактами, переконав усіх слухачів у тому, що з кожним днем роль психологічної науки в суспільстві – і не лише в українському – лише зростатиме, оскільки і число дітей з відхиленнями від норми за різними параметрами, обумовленими погіршенням екології, зростає, і зростає кількість людей, яким важко забезпечити нормальними умовами існування і самих себе і свої сім’ї, що стає джерелом різноманітних психологічних ускладнень, і, що особливо насторожує, надзвичайно стрімко зростає кількість людей, що беруть чи брали участь у конфліктах з застосуванням зброї та в повномасштабних воєнних діях. Для останньої категорії людей стало звичкою ділити людей на ворогів, яких треба знищувати, і друзів, які допомагали їм у боротьбі з ворогами, а тому їх треба підтримувати, незважаючи на їхні подальші дії, навіть якщо ці дії становлять небезпеку для інших людей. Тож ця категорія людей вимагає підвищеної уваги психологів, оскільки причиною нищівної агресії з боку цих людей може бути навіть будь-яка словесна незгода з їх точкою зору на якісь події, чи, не дай Боже, висловлення незгоди у вигляді плювка в їх бік чи намагання від чогось відштовхнути, чи кудись не допустити. Мені особисто, який раніше не часто цікавився питаннями психологічної сумісності в суспільстві, доповідь академіка Максименка відкрила очі на цілий ряд проблемних аспектів в питаннях взаємодії людей.

Першим в обговоренні доповіді виступив віце-президент НАНУ, академік Пирожков.
З його виступу, в якому він наголосив на плідній співпраці НАНУ і НАПНУ з проблем соціогуманітарних наук та на суттєвості вкладу науковців із НАПНУ в їх розв’язання, мені особливо запам’ятався його вислів, що саме від ефективності роботи психологів залежить рівень нормалізації клімату в суспільстві.

Другим в обговоренні доповіді академіка Максименка виступив директор Інституту соціальної та політичної психології НАПН України Микола Слюсаревський. Його виступ фактично став доповненням доповіді Максименка в частині наповнення числовими характеристиками висловлених Максименком психологічних проблем. Цікаво було почути, що завдяки впровадженню в життя розробленої у цьому інституті методики вдалося підвищити число прихильників 12-річної школи в середовищі батьків з 14,6% (від числа опитаних) у 2015 році до 40,2% у 2019 році. Слюсаревський наголосив також на тому, що оскільки прогнозується до 5 мільйонів тих, хто потребуватиме психологічної допомоги лише із-за війни на східних кордонах України, то прийом у заклади вищої освіти на психологію слід не зменшувати, як планує МОНУ, а навпаки збільшувати. І як доказ у підтримку цієї тези він повідомив, що в Україні, в якій мають місце психологічні проблеми як із-за війни на Сході, так і у зв’язку з низьким рівнем заробітку та недостатньою кількістю добре оплачуваних робочих місць, на кожні 100 тисяч жителів є лише 14 практичних психологів, у той час як у такій економічно розвиненій і не воюючій на своїй території країні, якою є США, цей же параметр є у декілька разів більшим, що є наслідком того, що в університети США на психологію приймається в кілька разів більше студентів ніж навіть на комп’ютерні науки.

А директор Інституту виховання НАПН України, академік Іван Бех, який виступив наступним, підкреслив, що саме психологія сприяє зміцненню моралі, яка є критерієм ефективності виховного процесу.

Після Івана Беха виступив директор одного із провідних департаментів МОНУ, член-кор НАПН України Андрій Шевцов, виступ якого було присвячено проблемам інклюзивної освіти. Він підкреслив, що ті методики, які розроблені для підвищення ефективності навчання учнів шкіл з особливими потребами, не працюють на рівні студентів закладів вищої освіти, оскільки характерні для навчання дітей синдроми госпіталізму та гіперпротекції стають вторинними при підготовці студентів з ОПП. А тому потрібно працювати і над розробленням специфічних методик організації навчального процесу для студентів з особливими проблемами.

Проректор академії управління Вадим Бартко, який виступив наступним, і який є одним із розробників проекту Закону України «Про надання психологічної допомоги», розповів про суть цього проекту, в якому в 7 розділах знайшли місце 32 статті. Він підкреслив, що людина, щоб бути психологічно здоровою, повинна бути психічно здоровою, але не потрібно забувати, що психологічно нездорова людина не обов’язково є психічно нездоровою.

Шостим в обговоренні доповіді Максименка виступив директор Українського науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи Віталій Панок. Він звернув увагу на труднощі, які виникають при впровадженні результатів прикладних психологічних досліджень в освітню практику, обумовлені тим, що кошти для цього не виділяються, як не виділяються вони і на авторський супровід після впровадження. А своєю тезою, що психологічна служба не виконує виховну функцію, а виконує лише функцію соціалізації, Віталій Панок фактично вступив у протиріччя з тезою Івана Беха, що вплив психології на виховний процес є домінуючим.

Головуючий на зборах Президент НАПН України, академік Василь Кремень, який після кожного виступу робив певні узагальнення висловленого, виступаючи після виступу Віталія Панка, повідомив, що у суботу він мав розмову з прем’єр-міністром Гончаруком, в якій навів доводи у підтримку тези, що НАПН України потрібна державі. Вислухавши доводи Василя Кременя, прем’єр-міністр заявив, що він не має наміру руйнувати нашу академію, а лише вимагає підвищити ефективність її роботи. Ця інформація одразу ж підвищила рівень радості і позитиву в очах і перемовинах усіх присутніх на зборах.

А далі виступила заступник директора Інституту спеціальної педагогіки і психології НАПН України Леся Прохоренко, яка фактично відзвітувала про те, які технології психолого-педагогічного супроводу навчання дітей з ОПП створено в інституті і впроваджено в життя.

Потім виступив заступник директора Інституту професійної освіти та освіти дорослих НАПН України, прізвища якого я не розібрав при його представленні. І оскільки його виступ був побудований у загальних фразах без конкретної прив’язки до доповіді Максименка, то я його прізвища не став уточняти і пост-фактум.

Завершив обговорення пленарної доповіді першого дня Загальних зборів на вранішньому засіданні начальник відділу психологічної служби ДСНС Сичевський, який присвятив його проблемі цивільного захисту населення під час надзвичайних ситуацій.

Після цього Президент НАПН України Василь Кремень вручив нагороди тим науковцям академії, які їх заслужили – це був і державний орден Княгині Ольги, який було вручено нашим президентом за дорученням Президента України Володимира Зеленського, і наші відомчі медалі – Володимира Мономаха, Івана Франка та Лесі Українки.

А після обіду з 14-ї до 16-ї години цього ж дня 17 грудня відбулися збори відділень академії, на яких згідно з вимогами статуту НАПН України таємним голосуванням лише академіків відділення обирались дійсні члени академії по кожному відділенню.

По відділенню вищої освіти, членом якого є і я, на одне вакантне місце обирався лише один претендент – академік-секретар нашого відділення, доктор філософських наук, член-кор. НАПН України Петро Саух, який перед тим, як бути призначеним нашим академіком-секретарем, 15 років відпрацював ректором Житомирського національного університету. І оскільки він є відомим вченим то в умовах безальтернативності ніяких неочікуваних сюрпризів не сталося – Петро Саух був обраний академіком по нашому відділенню майже одностайно (лише один голос при таємному голосуванні було подано проти).

А з 16-ї години академіки усіх відділень знову зібрались в актовій залі Інституту педагогіки, щоб відкритим голосуванням підтвердити вибір академіків на відділеннях. І, як виявилось, одна вакансія академіка по відділенню професійної освіти і освіти дорослих виявилась не заповненою, оскільки, незважаючи на допустимих три тури голосування, на цьому відділенні було обрано лише одного академіка при наявних двох вакансіях. Звичайно, при відкритому голосуванні на підтвердження результатів обрання академіків на відділеннях, ніяких сюрпризів не сталося – усі 8 академіків, які були обрані на відділеннях, були підтримані і відкритим голосування усієї спільноти академіків.

А з 10-ї години ранку наступного дня 18 грудня збори відділень продовжили свою роботу – обирали член-кореспондентів. У нашому відділенні на 3 вакансії претендували 8 бажаючих обратись член-корами. Таємним голосуванням, в якому взяли участь уже не лише академіки, а і член-кори, за два тури голосування ми обрали член-корами по нашому відділенню вищої освіти ректора КНЕУ, професора Лук’яненка (в пам’ять про попереднього ректора КНЕУ Павленка, який був академіком по нашому відділенню, але пішов уже із життя), директора Інституту вищої освіти НАПН України, професора Калашнікову (бо логічно, щоб єдиним науково-дослідним інститутом, що входить до структури нашого відділення, керувала якщо не академік, то хоча б член-кор.) та ректора Східно-Європейського національного університету, професора Коцана (бо важливо, щоб в НАПН України і Волинь була представлена вченим із Луцька).

Вибори у відділеннях тривали до 13-ї години, а з 14-ї години процедура обрання член-корів уже всією спільнотою академіків і член-корів і до того ж знову-таки таємним голосуванням повторилась в актовій залі Інституту педагогіки, але в списки для таємного голосування уже були внесені лише ті претенденти, які вибороли це право під час голосування на відділеннях. Після опрацювання лічильною комісією усіх бюлетенів і підрахунку голосів виявилось, що більшість претендентів набрали у свою підтримку 90 голосів і більше при необхідних 70 (лише одна кандидатура набрала 87 голосів, але і цього було досить з великим запасом). А тому усі 17 претендентів, які були обраними член-корами на відділеннях, отримали підтвердження свого обрання і при таємному голосуванню усією спільнотою академіків і член-корів нашої академії.

Поки лічильна комісія підраховувала голоси, ми відкритим голосуванням обрали чотирьох іноземних членів нашої академії, двоє із яких були із Польщі, один (по нашому відділенню вищої освіти) із Білорусі і один із Франції. Обрали, знову ж таки відкритим голосуванням, ще й шістьох почесних академіків із різних вітчизняних організацій, пов’язаних з освітою якогось рівня. По нашому відділенню вищої освіти почесним академіком було обрано ректора Національного університету «Запорізька політехніка», професора Белікова. Для довідки – ні іноземні члени академії, ні почесні академіки академічної стипендії не отримують, для них це обрання служить лише додатковою складовою до іміджу.

Завершились Загальні збори прийняттям Постанови, в якій були підведені підсумки діяльності академії у попередній період і визначені завдання на період наступний та постановлено, що наступні Загальні збори НАПН України відбудуться на початку квітня 2020 року.

А завершити цей репортаж про Загальні збори НАПН України я хочу поверненням до теми, пов’язаної з нашим ВНТУ – і ось чому. Чекаючи результатів підрахунку голосів лічильною комісією, я прогулювався коридором Інституту педагогіки і звернув увагу на портретну галерею на стіні перед входом в актову залу. Це були портрети директорів цього інституту, починаючи з дня його заснування у 1926 році. Портретів директорів у цій галереї розміщено 9, нинішній директор є 10-м, його портрет буде розміщено у галереї після того, як він директорську посаду залишить. Отже за 93 роки від дня заснування інституту ним керували 10 директорів. Але, подивившись на терміни, в які посідав посаду директора той чи інший науковець цього інституту, я звернув увагу, що два із них були директорами лише по два роки кожен, а один виконував обов’язки директора взагалі лише один рік, але усі вони визнані повноправними директорами, і усі вони однаково пошановані.

І під час цих оглядин портретів директорів Інституту педагогіки мені знову згадалося, що саме професор Роман Кігель, який створив наш інститут у Вінниці, починаючи з загально технічного факультету КТІХП з перетворенням його за 14 років спочатку у Вінницький філіал КПІ, а потім з 1-го січня 1974 року і у самостійний Вінницький політехнічний інститут, яким теж встиг покерувати цілих два з половиною роки, підписавши дипломи випускниками 1974.1975 та 1976 років, і був першим ректором ВПІ. Але розміщенням на головному корпусі меморіальної дошки професору Івану Кузьміну з написом на ній, що він є першим ректором ВПІ, ректорат нинішнього нашого ВНТУ, який є правонаступником ВПІ, фактично позбавив професора Романа Кігеля статусу першого ректора створеного ним інституту.

І хоч я «кричу» – і в індивідуальних розмовах, як особистих, так і через публікації у фейсбуці, – керівникам університету та керівникам нашої Наглядової ради про цю несправедливість по відношенню до Романа Кігеля уже кілька місяців, ніхто нічого міняти не бажає. А усього то потрібно – на меморіальній дошці професора Івана Кузьміна замінити напис «Перший ректор» на напис «Другий ректор» або «Ректор з 1976 по 1989 роки». Що тим паче необхідно зробити ще й з огляду на те, що 20 років тому на навчальному корпусі №1, побудованому Кігелем, встановлено меморіальну дошку і йому, на якій написано, що він був засновником і керівником Вінницького політехнічного інституту з 1960 по 1976 роки. Але я обіцяю, що буду домагатись історичної справедливості і далі, і не варто розраховувати нинішнім керівникам нашого університету на те, що я рано чи пізно махну на все рукою і, втомившись «кричати», замовкну.

Версія для друку


[19.01.2020] «Ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази»
[28.12.2019] Передноворічні роздуми ексректора, який ще працює професором
[03.12.2019] Чи варто нашому ректору позитивно реагувати на пропозицію мера міста про передачу частини земельної ділянки університету в комунальну власність?
[30.11.2019] Мої враження від зустрічі з заступником міністра Єгором Стадним
[09.11.2019] Факультету радіоелектроніки - 50
[29.10.2019] То що ж ми знаємо про Маннергейма та його вклад в становлення фінської держави?
[06.10.2019] Як виглядає наш ВНТУ на фоні інших ЗВО зі статусом національного
[09.09.2019] Об’єктивності, справедливості та історичної правди заради, або нехай Наглядова рада університету нас розсудить
[30.07.2019] Чому я - доктор наук, професор, академік, заслужений діяч науки і техніки - голосував за Зеленського і його партію?
[22.06.2019] А може доцільніше піти іншим шляхом?
[23.05.2019] Перші враження від перших кроків
[22.04.2019] Кілька аргументів до пояснення, чому я, правильно визначивши тенденцію, помилився в числах
[07.04.2019] Розповідь про діяльність Національної академії педагогічних наук України у 2018-му
[01.04.2019] Що відбулося і що очікувати?
Головна сторінкаДодати в Вибране
© 2007-2015. Персональний сайт Мокіна Б.І. Усі права захищено. Несанкціоноване використання матеріалів сайту не дозволяється. У випадку використання цих матеріалів на інших сайтах не допускається будь-яке редагування тексту, а посилання на даний сайт є обов`язковим.