Це звернення обумовлено тим, що єдиний повномасштабний критий каток у Вінниці, що розташований у центрі міста, не в змозі нині забезпечити усім хокейним командам та гурткам фігурного катання, створеним у місті, нормальні умови тренування і змагань, не кажучи уже про обмежені можливості створення для пересічних бажаючих умов покататись на ковзанах, що не нагадують квартирування тюльки в консервних банках.

І почувши цю телевізійну новину, я не міг не згадати, що ще 8 років тому у Вінниці було два критих катки, один із яких, створений на території Вінницького національного технічного університету в роки мого ректорства на основі втілення в життя спільного проєкту приватного інвестора з нашим університетом, був фактично льодовим палацом з площею льоду у 1600 квадратних метрів, з трибунами для глядачів хокейних матчів і батьків майбутніх фігуристок, з душовими кімнатами і затишним кафе, в якому можна було, втомившись від катання на ковзанах, випити чашку свіжезвареної кави чи з’їсти порцію-другу морозива. І ковзанів з собою бажаючим покататись не потрібно було приносити, бо в університетському льодовому палаці у другій половині дня обслуговуючий персонал пропонував їх вибирати із 300 пар різних розмірів і добре заточених. І хокейні команди у цьому палаці і тренувались і змагались в матчах не лише місцевого масштабу, а й міжміського. І кожен студент університету двічі на тиждень мав можливість у першій половині дня безкоштовно протягом однієї години насолоджуватись катанням на ковзанах у цьому льодовому палаці.

Але комусь із сильних міста нашого, причетних до побудови катка, що в центрі Вінниці, стало некомфортно від того, що левова частина бажаючих покататись на ковзанах, стала перетікати до університетського льодового палацу, тож вони почали здійснювати вплив на нашого ректора Володимира Грабка у якийсь такий, мені невідомий, спосіб, що він змушений був розірвати угоду про спільне використання університетом льодового палацу з приватним інвестором, за гроші якого було побудовано цей льодовий палац. І цей інвестор демонтував наземні споруди критого катка, які були його власністю, і, вклавшись в інший проєкт, відновив цей льодовий палац в іншому місті, доставляючи радість покататись на ковзанах уже не нашим, а його жителям. А на університетській території залишилась лише бетонна підошва від катка та чаша, яка і сьогодні придатна для заливки у ній води, але яка, на жаль, без включення в роботу демонтованих компресійних установок стати льодом уже не може. До речі, на одній із світлин, розміщених в кольоровому буклеті, випущеному бібліотекою нашого університету до 55-річчя ректора Володимира Грабка, ми бачимо шановного Володимира Віталійовича на ковзанах на прекрасному льодовому полі під шатровим куполом університетського льодового палацу – і ця світлина, на жаль, залишиться у нашій пам’яті лише одним із небагатьох свідчень того, що у нас в університеті колись-таки був такий прекрасний льодовий палац. І дуже шкода, що нинішній наш мер Моргунов, який ініціює сьогодні будівництво другого критого катка у Вінниці, і який був у години руйнації університетського льодового палацу секретарем Вінницької міської ради, нічого не зробив тоді для того, щоб зберегти цей прекрасний критий каток від знищення.

І було б не дивно, якби, отримавши кошти від Кабміну на будівництво другого критого катка у Вінниці, Міська рада запропонувала цей каток побудувати саме на місці колишнього університетського льодового палацу, адже і місце дуже зручне для жителів району Вишенька, і університетська громада не буде проти, і усі земляні та бетонні роботи уже виконані, і труби для підведення води змонтовані, і електричні кабелі підведені, тож можна буде частину коштів, які виділятимуться під стандартний проєкт, використати і на інші цілі.

А якщо проєкт Міської ради реалізувати як спільний з нашим університетом, в який університет увійде земельною ділянкою, підошвою і бетонною чашею та трубами і електричними кабелями, а також водою з університетського водогону і електроенергією від університетської підстанції, то не потрібно буде ні витрат університетських коштів на будівництво катка, ні отримання згоди Кабміну на передачу Міській раді у комунальну власність під це будівництво тієї частини університетської земельної ділянки, на якій нині ми бачимо руїни колишнього нашого університетського льодового палацу.

До речі, в разі конкурсного повернення на посаду ректора восени цього року я збирався в числі інших проєктів реалізувати і проєкт відновлення льодового палацу, звичайно ж, уже не в такому європейському вигляді, яким він був раніше, а у більш скромному варіанті, але придатному і для катання на ковзанах бажаючих, і для змагання хокейних команд, і для тренування фігуристів. Але, якщо Міська рада знайде спосіб отримати від Кабміну кошти на будівництво другого критого катка у Вінниці і запропонує збудувати його на місці нашого колишнього університетського палацу, то я буду лише вітати таке рішення, адже воно дозволить реалізувати одну із моїх задумок і без прикладення сил особисто мною.