Недостатньо  знати,  необхідно  вміти  ці  знання  застосувати!  Недостатньо  бажати,  потрібно  і  робити!
  Б.І. Мокін
Головна сторінкаДодати в Вибране

основне
Новини
Біографія
Наукова діяльність
Педагогічна діяльність
Адміністративна діяльність
Громадська діяльність
Листи, статті, доповіді
Зворотній зв'язок

Пошук

Мій акаунт на Facebook
Пошук

Саме цим реченням починається текст Статті 60 Конституції України, другим завершальним у якій є речення: «За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність».

Про цю статтю Конституції України я згадав, коли ознайомився з текстом РОЗПОРЯДЖЕННЯ № 71-07 по ВНТУ від 16 січня 2020 р., підготовленим, судячи по реквізитам, директором Інституту магістратури, аспірантури та докторантури, доктором технічних наук, професором Олександром Грушком.

У цьому розпорядженні є такий пункт – цитую:

«2. завідувачам кафедр:
2.1. організувати науковий семінар щодо стану завершеності дисертації аспіранта з урахуванням чинних вимог, зокрема, ПОРЯДКУ проведення експерименту з присудження ступеня доктора філософії (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019р. № 167). Період проведення семінару - з 17.02.2020 р. по 17.03.2020 р.; 
2.2. надати в ІнМАД інформацію (дата, час, аудиторія) про проведення наукового семінару аспірантів 4-го року навчання на відповідних кафедрах;
2.3. в роботі наукового семінару повинні взяти участь передбачувані рецензенти (2 особи), які в подальшому здійснюватимуть попередню експертизу дисертації здобувача щодо її наукової новизни, теоретичного та практичного значення, а також передбачуваний голова, якщо разова спеціалізована вчена рада (далі рада) планується створюватись у ВНТУ. У випадку створення ради у ВНТУ передбачувані рецензенти та голова повинні повністю відповідати вимогам, які висуваються до членів ради;
2.4. у витязі мають бути зазначені стан завершеності роботи; наукова новизна; теоретичне та практичне значення; аналіз наукових публікацій за темою дисертації; пропозиції щодо складу ради та заклад, де вона планується створюватись; попередні висновки наукового керівника, рецензентів та передбачуваного голови ради;
2.5. надати в ІнМАД витяг із засідання наукового семінару кафедри протягом тижня після його проведення;» - кінець цитати.

А далі я процитую Статтю 21 Конституції України, у якій сказано: «Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужними та непорушними». Із тексту цієї статті легко бачити, що порушення прав людини є злочином.

Як відомо, конституція держави має вищість над іншими законами, кожен із яких не повинен суперечити її основним положенням. У свою чергу будь-який закон має вищість над наказами, а тим більше розпорядженнями, що видаються керівниками певної державної установи чи організації, які наділені правом керувати цими установами чи організаціями від імені держави.

А оскільки у Статті 68 Конституції України записано, що: «Кожен зобов’язаний неухильно додержуватись Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності», а у Статті 3 Конституції України записано, що: «Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людьми за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави», то із тексту цих статей витікає, що в разі, якщо керівник якогось структурного підрозділу державного університету пише розпорядження, які порушують права працівників чи студентів або аспірантів цього університету, то його дії підпадають під ознаку злочинних.

Ну і на завершення доказової бази, на основі якої я робитиму висновки далі, нагадаю, що в Законі України про вищу освіту немає жодної статті, в якій би від аспіранта, який успішно склав іспити по усіх дисциплінах освітньо-наукової програми, успішно атестований за наукову складову після закінчення 3-го року підготовки і допущений до виконання програми 4-го року підготовки, вимагалось би за 6 місяців до завершення цього заключного року на семінарі визначати ступінь готовності до захисту дисертації на здобуття наукового ступеню доктора філософії у певній галузі знань.

А тепер здійснимо аналіз змісту пункту 2 Розпорядження №71-07 по ВНТУ, процитованого вище, на його відповідність приведеним вище положенням Конституції України та Закону України про вищу освіту.

І почну я цей аналіз з підпункту 2.1, дещо вкорочена цитата з якого є такою: «2.1. організувати науковий семінар щодо стану завершеності дисертації аспіранта …Період проведення семінару - з 17.02.2020 р. по 17.03.2020 р.»

Оскільки аспіранти 4- року згідно з законом і нормативними документами вищої школи  мають право завершувати підготовку своїх дисертацій до захисту аж до вересня 2020 року, то робити висновки про невиконання плану роботи над дисертацією на підставі доповіді на семінарі в лютому 2020 року є актом незаконним, особливо ж якщо на підставі цих висновків керівництву спаде на думку для перестраховки відрахувати аспіранта ще до закінчення нормативного терміну навчання в аспірантурі.

Але я, наприклад, який у свій час подав дисертацію до захисту вчасно, витратив на її текстове оформлення менше двох заключних місяців аспірантури, тож по міркам вище процитованого розпорядження по ВНТУ я попав би в число тих, хто не виконує план роботи над дисертацією. І взагалі, я вважаю, і такі приклади мені відомі, що далеко не нульовою є ймовірність того, що аспіранту на написання дисертації при наявності відповідних публікацій з нульової відмітки до завершального акорду може вистачити і півроку.

А тепер я процитую підпункт 2.3, в якому вимагається: «2.3. в роботі наукового семінару повинні взяти участь передбачувані рецензенти (2 особи), які в подальшому здійснюватимуть попередню експертизу дисертації здобувача щодо її наукової новизни, теоретичного та практичного значення, а також передбачуваний голова, якщо разова спеціалізована вчена рада (далі рада) планується створюватись у ВНТУ. У випадку створення ради у ВНТУ передбачувані рецензенти та голова повинні повністю відповідати вимогам, які висуваються до членів ради».

Після цитування цього підпункту я хочу звернути увагу на те, що «рецензентами» і «головою разової спеціалізованої ради» можуть вважатись лише особи, яким цей статус присвоєно рішенням Вченої ради університету, підтвердженим наказом ректора після його затвердження у НАЗЯВО. Тож вимагати від професорів, які цього статусу ще не мають, щоб вони прийшли на семінар з відгуками на ще не завершену, а скоріш за все і ще не оформлену текстуально дисертацію, є актом незаконним і не обов’язковим для виконання ними. І не виключено, що на завершальній стадії у ті півроку, що пройдуть після семінару, дисертація отримає таку спрямованість, що один чи й обидва рецензенти повинні будуть замінені фахівцями іншого наукового спрямування.

А далі я проаналізую підпункт 2.4, в якому прописано наступне: «2.4. у витязі мають бути зазначені стан завершеності роботи; наукова новизна; теоретичне та практичне значення; аналіз наукових публікацій за темою дисертації; пропозиції щодо складу ради та заклад, де вона планується створюватись; попередні висновки наукового керівника, рецензентів та передбачуваного голови ради».

Читаючи цей підпункт, ми бачимо, що ті, хто прийде на семінар, повинні дати пропозиції про те, що саме вони мають стати «рецензентами» і «головою спецради», і, ще не маючи цього статусу, вони уже зобов’язані дати висновки по дисертації, як такі, що начебто уже цей статус мають – мені особисто у цьому підпункті, в разі його виконання, навіть не зовсім ясно, чого буде більше – шахрайства, чи корупції.

А далі я знову звернусь до Конституції України, у третьому реченні Статті 62 якої сказано: «Обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях».

Згідно з цією статтею докази в неготовності дисертації до захисту, отримані на семінарі , проведеному за півроку до завершення визначеного відповідним законом нормативного терміну навчання в аспірантурі та ще й з подачі осіб, які без відповідного наказу ректора, затвердженого у НАЗЯВО, наділені правами, яких вони ще не мають, цілком підпадають під означення «одержаних незаконним шляхом», а негативні висновки, зроблені особами, які ще не мають статусу «рецензентів» і «голови спецради» та ще й з використанням неповно викладених матеріалів дисертації, підпадають під означення «припущення», а тому не можуть служити підставою для визнання аспіранта таким, що не виконує план підготовки дисертації до захисту.

Тож аспіранти 4-го року підготовки, які, не дай Бог, будуть достроково відраховані з аспірантури з посиланням на вище викладені «докази» та «припущення», підуть до суду і виграють його та будуть відновлені в аспірантурі для продовження роботи над дисертаціями, оскільки у відповідності з четвертим реченням Статті 32 Конституції України: «Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації».

Ну а завершити цей аналіз я хочу у формі роздумів, першим із яких є: «А чи доцільно нам в університеті і далі зберігати Інститут магістратури, аспірантури та докторантури?»

Адже він був створений на виконання узгоджених з Мінвузом УРСР рекомендацій проекту, виконаного нашим університетом у період з 1994 по 1996 роки у співдружності з Датським технічним університетом із Копенгагена та Лундським технологічним інститутом Лундського університету із Швеції на тему: «Створення системи підготовки магістрів у Вінницькому державному технічному університеті за західноєвропейськими стандартами» у той період, коли підготовка магістрів ще не була узаконена в Україні і українські вищі технічні заклади освіти ще випускали інженерів, а нам було міністерством дозволено відбирати після 4-го курсу найкращих і готувати з них магістрів, яким надавався статус  претендентів на вступ до аспірантури, для чого необхідно було створити Інститут магістратури, в структуру якого було включено і відділ аспірантури та докторантури.

Але нині на другому рівні підготовки фахівців з вищою технічною освітою уже не готуються інженери, а кожен університет технічного профілю на цьому рівні уже випускає лише магістрів, якими опікуються випускові кафедри, закріплені за відповідними факультетами.

Тож студенти, що навчаються за програмами підготовки магістрів, тобто, основний контингент студентів, заради якого ІнМАД і створювався, уже ніякого відношення до ІнМАД не мають. А для керівництва навчанням і підготовкою дисертацій тими кількома десятками аспірантів та декількома докторантами, що є у нашому університеті, уже така потужна структура, якою є Інститут магістратури, аспірантури та докторантури (ІнМАД), не потрібна – з цими задачами цілком впорається відділ аспірантури і докторантури під безпосереднім керівництвом проректора з наукової роботи.

А другий мій роздум пов’язаний з необхідністю скорочення витрат на забезпечення функціонування нашого університету у 2020 році, оскільки ми уже знаємо, що міністерство збирається забезпечити кожен ЗВО базовими коштами лише у розмірі 80% від бюджету 2019 року, а скільки нам перепаде додаткових коштів нині ще невідомо, але я думаю, що це буде менше 20% від минулорічного бюджету. А тому проблема скорочення витрат стає дуже актуальною. Тож ліквідація такої структури як ІнМАД, діяльність керівництва якою, як показав вище приведений аналіз одного із його розпоряджень, стала сумнівною, нині переходить в розряд питань актуальних, оскільки приведе до скорочення витрат.

Ну а третій мій роздум полягає у тому, що директору ІнМАД , професору Олександру Грушку, який нині в полегшеному режимі працює ще й професором на кафедрі опору матеріалів, пора повертатись в базовий режим професора цієї кафедри, оскільки після смерті на початку нинішнього тижня одного із її ключових професорів - професора Федотова, вона потребує повномасштабного професорського підсилення Олександром Грушком, який хоч і погано знає Конституцію України, але професором з опору матеріалів є повноцінним і авторитетним.

Версія для друку


[28.12.2019] Передноворічні роздуми ексректора, який ще працює професором
[21.12.2019] Попри побажання та потуги недоброзичливців академія педагогічних наук продовжує жити
[03.12.2019] Чи варто нашому ректору позитивно реагувати на пропозицію мера міста про передачу частини земельної ділянки університету в комунальну власність?
[30.11.2019] Мої враження від зустрічі з заступником міністра Єгором Стадним
[09.11.2019] Факультету радіоелектроніки - 50
[29.10.2019] То що ж ми знаємо про Маннергейма та його вклад в становлення фінської держави?
[06.10.2019] Як виглядає наш ВНТУ на фоні інших ЗВО зі статусом національного
[09.09.2019] Об’єктивності, справедливості та історичної правди заради, або нехай Наглядова рада університету нас розсудить
[30.07.2019] Чому я - доктор наук, професор, академік, заслужений діяч науки і техніки - голосував за Зеленського і його партію?
[22.06.2019] А може доцільніше піти іншим шляхом?
[23.05.2019] Перші враження від перших кроків
[22.04.2019] Кілька аргументів до пояснення, чому я, правильно визначивши тенденцію, помилився в числах
[07.04.2019] Розповідь про діяльність Національної академії педагогічних наук України у 2018-му
[01.04.2019] Що відбулося і що очікувати?
Головна сторінкаДодати в Вибране
© 2007-2015. Персональний сайт Мокіна Б.І. Усі права захищено. Несанкціоноване використання матеріалів сайту не дозволяється. У випадку використання цих матеріалів на інших сайтах не допускається будь-яке редагування тексту, а посилання на даний сайт є обов`язковим.