Виходячи з того, що у звітний 5-річний термін роботи на посаді професора кафедри САІТ я написав і опублікував два підручники, у тому числі один із них англійською мовою, три навчальних посібники, чотири монографії, більше двох десятків статей у наукових фахових журналах, у томі числі і кілька в закордонних журналах із скопусівського списку, виступив з доповідями на 15 науково-технічних конференціях, підготував в аспірантурі трьох докторів філософії, уже затверджених, а четвертого довів до етапу виходу на захист дисертації, я був упевнений у тому, що отримаю підтримку більшості членів Вченої ради університету при таємному голосуванні і буду обраний професором кафедри САІТ на наступний 5-річний термін.

Але мені було цікаво й те, скільки я отримаю голосів «Проти», адже як незмінний головний редактор наукового журналу «Вісник Вінницького політехнічного інституту», заснованого у 1993 році, я є тим, хто призначає рецензентів для «сліпого» рецензування рукописів наукових робіт, що поступають в редакцію Вісника ВПІ з метою опублікування і підписую відмову в опублікуванні при негативних відзивах рецензентів, невідомих авторам при «сліпому» рецензуванні. І траплялося, що відмову в опублікуванні отримували, як автори відхилених робіт, і дехто із нинішніх членів Вченої ради університету.

Я не є членом Вченої ради університету, тож участі у цьому засіданні не брав, а лише очікував інформацію про результати виборів, перебуваючи у своєму кабінеті у 5-му навчальному корпусі.

І ось ця інформація надійшла: в таємному голосуванні взяли участь 72 члени Вченої ради університету, проти мого обрання на посаду професора кафедри САІТ проголосували лише 5 членів ради – я думаю, що таким результатом можна пишатися, особливо враховуючи те, що відхилив я робіт, поданих членами ради для опублікування в «Віснику ВПІ», більше 5-и.