Недостатньо  знати,  необхідно  вміти  ці  знання  застосувати!  Недостатньо  бажати,  потрібно  і  робити!
  Б.І. Мокін
Головна сторінкаДодати в Вибране

основне
Новини
Біографія
Наукова діяльність
Педагогічна діяльність
Адміністративна діяльність
Громадська діяльність
Листи, статті, доповіді
Зворотній зв'язок

Пошук

Мій акаунт на Facebook
Пошук
Головна сторінка   Новини 


10 вересня 2020

8 вересня 2020 року Міністерство освіти і науки України наказом №255-к оголосило конкурс на заміщення посади ректора Вінницького національного технічного університету, яка з 10 листопада 2020 року стає вакантною, оскільки 9 листопада дія контракту нині діючого ректора, професора Володимира Грабка завершується.

І це оголошення остаточно дезавуювало ті чутки, які ходили по нашому університету кілька днів напередодні, що міністерство вирішило створити у Вінниці новий університет шляхом об’єднання нашого технічного за змістом та вінницького від народження ВНТУ з класичним природничо-гуманітарним за змістом та донецьким від народження ДонНУ імені Стуса, який тимчасово отримав у Вінниці притулок у 2014 році на той час, що необхідний для витіснення з Донецька сепаратистів і повернення території усього Донбасу в лоно України.

Тож упродовж двох місяців після оприлюднення цього оголошення МОН України буде приймати документи від тих бажаючих взяти участь у конкурсі, документи яких відповідатимуть вимогам, визначеним Законом України про вищу освіту.

І згідно з цими вимогами в конкурсі не братиме участі наш нині діючий ректор, професор Володимир Грабко, якого на другий 5-річний термін було обрано у 2015 році, а в цьому законі, який вступив в силу у 2014 році, прописано, що будь-яка особа після вступу в силу цього закону не може посідати посаду ректора в одному і тому ж закладі вищої освіти більше двох 5-річних термінів підряд, причому ректорам, які на день вступу в силу цього закону були діючими, усі попередні роки ректорства зараховуються як один 5-річний термін, і їм дозволяється після закінчення останнього терміну обрання взяти участь в новому конкурсі у тому ж університеті, яким вони керували, ще тільки один раз. У мережі ФБ я задавав запитання очільникам нашого міністерства стосовно того, чи не матимуть місця якісь виключення з цієї вимоги чинного закону, завдяки яким наш ректор зможе отримати дозвіл балотуватись на посаду ректора нашого Вінницького національного технічного університету без його трансформації у якийсь інший заклад вищої освіти з новою назвою ще й на третій 5-річний термін поспіль, але і Єгор Стадний, який тоді ще обіймав пост заступника міністра з вищої освіти, і керівник департаменту вищої освіти міністерства Олег Шаров, який і нині обіймає цей пост, відповіли мені знову ж таки відкритим текстом у мережі ФБ, що ні, що виключень ні для кого із нині діючих ректорів не буде.

А за відсутності серед учасників конкурсу нині діючого ректора передбачити, хто із претендентів стане новим нашим ректором, сьогодні практично неможливо, бо серед них будуть достойні люди, кожен із яких має певну суму якихось здобутків.

І цих претендентів, думаю, буде чимало, тож без другого туру виборів навряд чи вдасться обійтись. Судячи з розмов, що нині точаться на кафедрах, серед провідних гравців ректорських перегонів можна очікувати появу проректора з наукової роботи, професора Сергія Павлова, директора навчально-наукового інституту екології, професора Василя Петрука, декана факультету комп’ютерних систем і автоматики, професора Олега Бісікала та завідувача кафедри загального машинобудування, професора Леоніда Поліщука.

Але, як виявилось, в колективі є й багато колег, які вважають, що в цей складний історичний період варто було б повернутись на посаду ректора мені, який успішно керував нашим вищим навчальним закладом з 1989 по 2010 роки, перетворивши Вінницький політехнічний інститут спочатку у Вінницький державний технічний університет, а потім і у Вінницький національний технічний університет, який за відносними показниками не поступався ні Національному університету «Львівська політехніка», ні навіть Національному технічному університету України «Київський політехнічний інститут».

Тож, реагуючи на заклики тих, хто хотів би новим ректором ВНТУ бачити знову мене, я вирішив теж взяти участь в оголошеному конкурсі і уже приступив до оформлення документів, необхідних для участі в ньому.

А в університеті свою виборчу кампанію я вирішив розпочати із відповідей на низку запитань, заданих мені нещодавно одним із авторитетних колег, які я об'єднав у три комплекси, що виглядять так: «Відпрацювавши успішним ректором 21 рік, ви уже і так вписали своє ім'я в історію університету, то чому ви вирішили знову балотуватись, на чию підтримку розраховуєте, і як оцінюєте свої шанси на успіх? І чи не боїтесь ви, що повернення на цю посаду в 77 років у нинішні складні часи може виявитись не таким успішним, та в чому ви бачите свої переваги у порівнянні з іншими конкурсантами, кожний із яких буде суттєво молодшим за вас? Ну і, врешті решт, з якою програмою ви збираєтесь йти на вибори?»

Свої відповіді, шановні колеги, я почну формувати з відповіді на другий комплекс запитань, ключовим словом в якому є вік.

Нині у США на завершальній стадії президентські вибори і, як відомо, на фінішну пряму вийшли два кандидати: Джо Байден – ексвіце-президент США часів президентства Барака Обами від Демократичної партії і Дональд Трамп – нині діючий президент США від Республіканської партії. Байден є старшим за мене на півроку і на день виборів йому виповниться 78 років, але, незважаючи на такий поважний вік, півкраїни його підтримують і готові вручити йому бразди правління у США – країні, від ефективності роботи президента якої суттєво залежить благополуччя не лише трьохсотмільйонного американського народу, але і благополуччя усього світу. Тож моє ректорство у ВНТУ зі стартом у 77 років містить в собі набагато менше загроз для людства у порівнянні з президентством у США Джо Байдена зі стартом у віці 78 років. Ну і, до речі, іншому нинішньому претенденту на президентське крісло у США Дональду Трампу теж нині уже виповнилось 74 роки і, якщо виграє вибори він, то завершувати своє президентство він теж буде уже у віці, більш поважному ніж мій нинішній. Ну і не лишнім буде нагадати, що саме у віці 77 років у 1945 році президентом Фінляндії було обрано Карла Густава Маннергейма, який, починаючи з 1940 року, в ранзі командувача армією успішно захищав фінську землю від вторгнення радянських військ, а одного із переможців у 2-й світовій війні Вінстона Черчилля у Великобританії в 77 років у 1951 році було вдруге обрано прем’єр-міністром і, до речі, після 5-річної перерви, протягом якої жителі Великобританії переконались у тому, що Черчилль був більш ефективним прем’єр-міністром у порівнянні з його наступником, якого було обрано одразу по закінченню війни.

Але, мабуть, більш переконливими будуть приклади порівнянь моєї вікової категорії з віковими категоріями декого з нині діючих ректорів, які і по-сьогодні ефективно керують ввіреними їм університетами України. І почну з того, що нинішній ректор українського університету №1, яким є Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор Леонід Губерський є старшим за мене на 2 роки. А ректор Відкритого університету «Україна» – університету, який має не лише київську прописку, але і філіали в усіх обласних центрах, професор Петро Таланчук є старшим за мене на 5 років. Що ж до відомого (і далеко за межами України) ректора Харківського національного педагогічного університету, професора Віктора Прокопенка, то він є старшим за мене на 8 років. Привівши усі ці приклади, сподіваюсь, що як кандидат у ректори питання невідповідності віку я зняв.

А тепер я відповім на другу частину другого комплексу запитань, яка стосується співставлення мого віку з віком інших ймовірних учасників конкурсу на заміщення посади ректора у нашому університеті.

Так, дійсно, усі ті, ймовірні конкурсанти, про яких я згадав вище, є молодшими за мене, але звертаю увагу на те, що і професор Петрук, і професор Поліщук, як і я, за віком теж уже відносяться до когорти «60+», а з точки зору людей, які охороняють кордони і фіксують тих, хто їх перетнув, не має різниці між тими, хто, перетнувши кордон, заглибився на іншу територію на 3 метри або 5 чи на 17. Тому за цим параметром перевагу наді мною мають лише професори Бісікало і Павлов, які ще до когорти «60+» не відносяться.

Але, як відомо, – і це підтвердив в одному зі своїх інтерв’ю журналістам нинішній наш ректор, професор Грабко,- в перші три роки роботи ректор, якого обрано на цю посаду вперше, проходить курс «молодого бійця», роблячи помилки і «набиваючи» репутаційні «гулі». І лише десь на четвертому році роботи ректором він перестає реагувати на побажання сторонніх високопосадовців та починає приймати зважені рішення, котрі відповідають лише інтересам очолюваного колективу. Тож за цим параметром я зі своїм досвідом роботи ректором в часові відрізки, що характеризуються різними економічними та політичними ситуаціями в Україні, маю суттєву перевагу над усіма іншими конкурсантами, кожному з яких в разі перемоги на виборах – хоче він того, чи ні, але без помилок і набивання репутаційних «гуль» протягом перших трьох років ректорства не обійтись, що в нинішній історичний період, який характеризується намаганням Кабміну скоротити витрати на вищу освіту та намаганнями нашого міністерства прикрити частину закладів вищої освіти і частину спеціальностей в них шляхом зменшення фінансування і скорочення бюджетних місць, може суттєво вплинути на подальшу долю і нашого університету в цілому і кожного із нині працюючих в ньому зокрема.

А як ще багато хто із вас, шановні колеги, пам’ятає, я за роки свого ректорства дійсно вписав в історію нашого університету чимало цікавих сторінок – це і відкриття більшості нинішніх спеціальностей для студентів і аспірантів; це і втілення в життя першими в Україні програм підготовки магістрів за європейськими стандартами, розроблених разом з професорами Датського технічного університету із Копенгагена та Лундського університету із Швеції в процесі виконання протягом 1995-1996 років спільного проекту; це і втілення в життя першими і на той час єдиними в Україні програм інтеграції навчання з виробництвом, розроблених на основі відповідних програм канадських університетів з міст Торонто, Гамільтону та Ватерлоо і втілених в життя ще у 1991 році, запізнілий аналог яких у вигляді програм дуальної освіти урядом Гройсмана було заплановано втілити в життя в нашій державі лише з 2021 року; це і завершення на початку 1994 року розпочатого у 1991 році переведення виключно російськомовного Вінницького політехнічного інституту у виключно україномовний Вінницький державний технічний університет; це і відкриття усіх нинішніх спеціалізованих вчених рад по захисту кандидатських і докторських дисертацій; це і створення університетського видавничого центру для друкування навчальних посібників і монографій, написаних українською мовою науково-педагогічними працівниками нашого університету; це започаткування більшості наших нинішніх наукових журналів; це створення системи економічного стимулювання аспірантів і докторантів та їх наукових керівників за вчасно виконані і захищені кандидатські та докторські дисертації; це втілення в життя системи помісячного преміювання працівників різних категорій за досягнення високих результатів у праці; це залучення інвестицій від приватного бізнесу для реалізації спільного проєкту і побудова за цим проектом льодового палацу, в якому кожен студент два рази на тиждень на уроках фізкультури отримував можливість протягом години безкоштовно кататись на ковзанах; це добудова корпусу факультету електроенергетики та електромеханіки і будівництво з нуля корпусів факультету комп’ютерних систем і автоматики та факультету конструювання радіоапаратури, а також будівництво трьох нових житлових будинків і перебудова одного із 7 гуртожитків в житловий будинок, в яких на сторону не було віддано жодної квартири та в яких працівники нашого університету різних категорій отримали безоплатно 250 комфортабельних повнометражних квартир, що і по-сьогодні є одним із найкращих показників серед закладів вищої освіти, підпорядкованих нашому міністерству,– і цей список можна продовжувати, але я не хочу переобтяжувати вас цими спогадами, шановні колеги, бо кожен із вас, напруживши пам’ять, зможе цей список доповнити і сам.

І звичайно ж, шановні колеги, таких потужних результатів мені не вдалося б отримати, працюючи на посаді ректора, якби не наявність у мене мандатів народного депутата Верховної Ради УРСР 12-го скликання і народного депутата Верховної Ради України 1-го скликання та статусу одного із засновників незалежної української держави, прізвище якого поряд з прізвищами інших засновників закарбоване на одній із внутрішніх стін українського парламенту, і статусу одного із академіків-засновників Національної академії педагогічних наук України, адже депутатські мандати і статус одного із засновників незалежної української держави надавали мені можливість вирішувати питання фінансування з міністром економіки, не обтяжуючи себе записами в довжелезні списки до нього, черга в яких могла дійти лише через кілька місяців, а статус академіка-засновника Національної академії педагогічних наук України надавав мені можливість частину питань з міністром освіти вирішувати за філіжанкою кави в перервах між засіданнями під час загальних зборів академії, не обтяжуючи себе попередніми записами до нього на прийом в його кабінеті заздалегідь. А свідченням того, що це фактори немаловажні, може служити те, що моєму наступнику на посаді ректора, професору Грабку за 10 років роботи ректором так і не вдалося отримати хоч якісь кошти на будівництво і не вдалося побудувати жодної нової квартири для працівників нашого університету. І оскільки і мої депутатські мандати, які згідно з Законом про статус народного депутата України і сьогодні надають мені можливість за необхідності без попереднього запису відвідувати владні кабінети, і мої засновницькі статуси від мене нікуди не ділись, то їх наявність надає мені переваги над нинішніми учасниками ректорських перегонів у вирішенні багатьох питань забезпечення життєдіяльності нашого університету і сьогодні, адже ніхто із них ні депутатських мандатів, ні засновницьких статусів, рівних моїм, не має.

Ну і на завершення розмови про співставлення характеристик претендентів на посаду ректора я хочу звернути увагу на такий немаловажний для успішної роботи на цій посаді аргумент, яким є орієнтування в якомога більшому спектрі спеціальностей, підготовка за якими здійснюється в очолюваному ним закладі вищої освіти. А за цим аргументом я маю абсолютну перевагу над усіма претендентами, бо кожен із них є досить вузьким фахівцем у напрямку своїх досліджень у той час як життя змусило мене освоїти дуже широкий спектр спеціальностей, починаючи з монтажника-верхолаза та електрозварювальника на будівельних майданчиках Кривого Рогу в довузівський період, інженера-електромеханіка з електроприводу і автоматизації за дипломом про закінчення електротехнічного факультету в Криворізькому гірничорудному інституті, математика-програміста електронних обчислювальних машин по закінченню цього інституту, кандидата технічних наук з теорії автоматичного керування за аспірантською підготовкою у Криворізькому гірничорудному інституті та захистом кандидатської дисертації у Київському політехнічному інституті, доктора технічних наук за двома спеціальностями – технічна кібернетика і теорія інформації та автоматичне керування в електроенергетиці – за докторською дисертацією, захищеною теж у Київському політехнічному інституті, викладача навчальних курсів радіоавтоматики та електротехнічних пристроїв радіосистем на радіотехнічному факультеті Вінницького філіалу Київського політехнічного інституту, викладача навчальних курсів з теорії автоматичного керування та математичних основ кібернетики на факультеті автоматики та обчислювальної техніки Вінницького політехнічного інституту, викладача повномасштабного навчального курсу вищої математики під час кількох років роботи на однойменній кафедрі Вінницького політехнічного інституту у період «витіснення» мене на цю кафедру за ініціативою завідувача рідної мені у той період кафедри автоматики, професора Малікова, завідувача кафедри електричних систем на енергетичному факультеті цього ж інституту за ініціативою ректора, професора Кузьміна, завідувача кафедри електропостачання на енергетичному факультеті Київського політехнічного інституту за сумісництвом під час роботи в Мінвузі УРСР директором Навчально-методичного кабінету з вищої освіти, викладача навчального курсу методології та організації наукових досліджень за погодинним навантаженням для магістрів наукового спрямування за усіма спеціальностями після обрання ректором ВПІ. ВДТУ, ВНТУ, викладача навчального курсу математичних методів ідентифікації та оптимізації електромеханічних процесів на факультеті електроенергетики та електромеханіки ВНТУ, а також одночасно викладача навчальних курсів з функціонального аналізу та методології і організації наукових досліджень в галузі інформаційних технологій на факультеті комп’ютерних систем і автоматики ВНТУ після складення повноважень ректора. Тож, як видно з цього переліку, я орієнтуюсь досить ґрунтовно практично в усіх основних напрямках підготовки фахівців з вищою освітою в нашому університеті.

Попередніми трьома абзацами я, фактично, уже почасти відповів і на перший комплекс заданих мені запитань, тож для вичерпної відповіді на нього зупинюсь ще й на тому, на чию підтримку я розраховую на виборах, та як оцінюю свої шанси ці вибори виграти.

Звичайно, я не розраховую у першому турі виборів на підтримку близьких друзів інших конкурсантів, які голосуватимуть за висунутих ними кандидатів в ректори, що із-за розпорошення голосів між кандидатами скоріш за все приведе до того, що жоден із кандидатів не набере у першому турі необхідних 50% плюс ще хоча б один голос, але розраховую на те, що, здоровий глузд і здатність до критичного осмислювання ситуацій, що притаманні більшості науково-педагогічного персоналу нашого університету, та й інстинкт самозбереження підкажуть більшості виборців у другому турі віддати голоси саме мені, а тому вважаю, що мої шанси виграти ці вибори у другому турі є такими, що вселяють надію і підживлюють бажання брати в них участь.

Ну і наостанок в порядку відповіді на останнє запитання коротко охарактеризую програму, з якою я йду на вибори в якості кандидата в ректори, і лейтмотивом якої та основною її суттю є поняття «повернути». Тобто в разі перемоги на виборах, працюючи ректором нашого університету, я намагатимусь:

  • повернути довіру до нашого університету випускників шкіл до того рівня, який був за попереднього мого ректорства, коли на кожне бюджетне місце у нас претендували від 5 до 50 абітурієнтів, а студентів контрактної форми навчання було стільки ж, скільки і бюджетників, чого ми, на жаль, не спостерігаємо нині;
  • повернути довіру до нашого університету іноземних абітурієнтів до того рівня, який був у ті роки, коли іноземних студентів у нас було щорічно до 600 осіб, а не менше 100 осіб, яких ми маємо нині;
  • повернути той рівень престижу дипломам магістрів нашого університету в очах роботодавців, яким він був за попереднього мого ректорства, коли завдяки цьому престижу кращі випускники бакалаврату нашого університету надавали перевагу навчанню за магістерськими програмами саме нашого університету, а не віддавали перевагу навчанню в польських університетах, як це спостерігається нині;
  • повернути бажання кращим випускникам магістратури вступати до аспірантури, навіть долаючи високі конкурсні планки, як це було ще 10-15 років тому, і не брати в аспірантуру для заповнення виділених бюджетних місць будь-кого, керуючись лише критерієм їх згоди, як це має місце нині;
  • повернути бажання випускникам аспірантури завершувати навчання в ній обов’язковим захистом дисертацій, як це було за попереднього мого ректорства, а не «сходити з дистанції» наприкінці з власної ініціативи, як це часто спостерігається нині;
  • повернути бажання тим випускникам аспірантури, які успішно захистили дисертації і стали фахівцями високого рівня, залишатись по закінченню аспірантури хоча б на частку ставки на випускових кафедрах, як це було за попереднього мого ректорства, а не віддавати перевагу працевлаштуванню за межами університету з повним відривом від нього, як це спостерігається нині;
  • повернути науковцям нашого університету зацікавленість впроваджувати свої найновітніші наукові розробки в університетські навчальні та наукові лабораторії, створюючи цим передумови підвищення якості підготовки фахівців, що є важливим фактором цього підвищення в умовах відсутності державного фінансування на ці цілі;
  • повернути бажання висококваліфікованим фахівцям, що працюють на підприємствах і фірмах, передавати свої знання на частку ставки за сумісництвом студентам нашого університету, як це було раніше, а не миритись з тим, що нині більшість з них на тих умовах, що їм пропонує університет, працювати за сумісництвом в університеті не бажає;
  • повернути надію тим працівникам нашого університету, які не мають змоги придбати квартиру, отримати її від університету безоплатно, як це було за мого ректорства;
  • повернути преміальну систему стимулювання підвищення продуктивності праці кожного працівника університету, як це було за мого ректорства, а не преміювати вибірково і без оприлюднення інформації про критерії та прізвища премійованих, як це має місце нині;
  • повернути високий спортивно-оздоровчий імідж нашого університету шляхом розбудови на руїнах льодового палацу нової спортивної арени та оновлення відкритих спортивних майданчиків у тому числі і з залученням приватних інвестицій;
  • повернути знову в число першочергових та втілити у життя процес розмежування законодавчої та виконавчої гілок влади в університеті шляхом добровільної передачі ректором функцій голови Вченої ради іншому, обраному радою, авторитетному професору, здатному організувати дієвий контроль з боку Вченої ради за діяльністю ректора та його адміністрації, що сприятиме недопущенню будь-яких порушень з їх боку.

Звичайно, я не обіцяю, що в разі обрання ректором одразу ж виконаю усі ці 12 «повернень», але обіцяю щось із запланованого реалізувати уже на першому році, щось на другому, а щось, можливо, аж на п’ятому, який на посаді ректора для мене буде останнім, бо ще на один дозволений законом термін я балотуватись не планую.

Ну а на запитання, за допомогою якого інструментарію я буду реалізовувати програму цих 12 «повернень», я уже даватиму відповідь після того, як буду обраний ректором.

Ось на цьому я і поставлю крапку у цій інформації, яка є першою присвяченою виборам ректора в нашому університеті.

 

Версія для друку


[08.07.2020] Не робіть, як я!
[07.06.2020] Розповідь про те, як Вінницький міський голова Моргунов втратив 300 голосів
[01.06.2020] Літо у ВНТУ починається з оновлення корпусу деканів
[15.05.2020] Що очікувати після реформування системи захисту дисертацій?
[27.04.2020] Коронавірусні будні університетського професора
[04.03.2020] Весь мир насильно мы разрушим до основанья, а затем - мы наш, мы новый мир построим!
[19.01.2020] «Ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази»
[28.12.2019] Передноворічні роздуми ексректора, який ще працює професором
[21.12.2019] Попри побажання та потуги недоброзичливців академія педагогічних наук продовжує жити
[03.12.2019] Чи варто нашому ректору позитивно реагувати на пропозицію мера міста про передачу частини земельної ділянки університету в комунальну власність?
[30.11.2019] Мої враження від зустрічі з заступником міністра Єгором Стадним
[09.11.2019] Факультету радіоелектроніки - 50
[29.10.2019] То що ж ми знаємо про Маннергейма та його вклад в становлення фінської держави?
[06.10.2019] Як виглядає наш ВНТУ на фоні інших ЗВО зі статусом національного
Головна сторінкаДодати в Вибране
© 2007-2015. Персональний сайт Мокіна Б.І. Усі права захищено. Несанкціоноване використання матеріалів сайту не дозволяється. У випадку використання цих матеріалів на інших сайтах не допускається будь-яке редагування тексту, а посилання на даний сайт є обов`язковим.