І дійсно заслонка на одній із п’яти російських приграничних з Україною газоперекачувальних станцій, а саме, на ГПС «Суджа» 13 січня відкрилась. Але Україну такий спосіб транспортування газу до Європи – через ГПС «Суджа» - не міг задовольнити, оскільки за умови, що Росія відмовляється постачати газ в Україну, у східні та південні області нашої держави із газових сховищ, що розміщені на наших західних кордонах, газ можна подавати, лише використовуючи у реверсному режимі ту вітку української ГТС, до якої підключена російська труба, що проходить через Суджу. Тож Нафтогаз України звернувся до Газпрому Росії, щоб той розпочав подачу газу до Європи через Україну, використовуючи будь-яку іншу із 5 своїх ГПС на кордоні з Україною і залишаючи закритою заслонку на ГПС «Суджа» до того часу, поки не буде підписано контракт між Росією і Україною про поставки російського газу до нашої держави, що дозволить усю українську ГТС використовувати виключно лише у прямому режимі проходження газу від наших східних до західних кордонів. Росія не погодилась і знову перекрила усі свої заслонки на вході до української газотранспортної системи. Тож європейські країни продовжують залишатись без законтрактованого російського природного газу. А зима у Європі продовжує лютувати, як ніколи. Радіо, телебачення і газети Росії в газовій кризі звинувачують Україну і пропонують Європі вкладати кошти у будівництво газопроводу по дну Балтійського моря в обхід України, будівництво якого нині заблоковано, оскільки, по-перше, не вистачає інвестицій, а по-друге, Естонія не погодилась на прокладку цієї труби по дну моря в межах її територіальних вод.

Як на мій погляд, то в цьому і криється одна із розгадок безпрецедентно цинічної поведінки російських керманичів. Ото буде сміху, якщо реакцією Європи стане вкладання коштів теж у обхідну для України, але південну трубу транспортування газу із Азербайджану через Туреччину, про прокладення якої ще тільки ведуться розмови. У цьому випадку Росія втратить свій нинішній статус монополіста у постачанні газу до Європи, а разом з цим і статус держави, яка може собі дозволити зверхню поведінку до Європейського Союзу, у країн якого є ще й такі варіанти, як збільшення видобутку газу на шельфах біля берегів Великої Британії і Нідерландів і прокладка газопроводів від цих шельфів до своїх промислових центрів.

Другою розгадкою нинішньої поведінки російських керманичів Путіна і Медведєва є, звичайно ж, намагання, звинувативши у газових проблемах виключно нашу державу, створити негативний імідж України у Європі, аби назавжди відбити бажання європейських країн прийняти нас, хоча б колись, до НАТО і ЄС.

Третя розгадка теж на поверхні – підсилити позицію Партії регіонів і особисто Віктора Януковича настільки, щоб вони під російські обіцянки отримання дешевого газу у разі їх приходу до влади змогли підняти український народ на протестні виступи проти Президента Ющенка і Прем’єр-міністра Тимошенко, які у газовій війні демонструють єдність позицій, та змусити обох піти у відставку. І, дивлячись на поведінку фракції регіонів у Верховній Раді України 13 січня під час слухань газового питання та вслухавшись у те, що зі швидкістю учня 1-го класу прочитав зі шпаргалки її лідер Віктор Янукович з парламентської трибуни, легко бачити, що сьогодні саме третій мотив поведінки російських керманичів і є домінуючим.

Але є ще й четверта розгадка – у Росії просто-напросто уже не вистачає запасів природного газу для забезпечення тих обсягів річних поставок, які фігурують у підписаних з європейськими країнами контрактах, тож їй потрібна якась причина для того, щоб певний проміжок часу газ у ці країни не поставляти. Для обґрунтування цієї тези я наведу цитату зі статті – далі мовою оригінала – Н. Г. Кириллова : «Сможет ли угольный метан заменить природный газ?», опубликованной в №5 за 2008 год журнала «НефтьГазПромышленность»: «Однако, в последнее время ситуация стала меняться. Так, за последние два года в России объем добычи нефти снизился на 8%. Еще более сложная ситуация складывается с природным газом. В 2007 г. внутренний дефицит газа в России достиг цифры в 6 млрд. куб. м. Прогнозы еще более пессимистичны. Так, еще в 2006 г. в специальном докладе Минпромэнерго, отмечалось, что в 2010 году в России не будет хватать около 30, а к 2015 г. – уже более 45 млрд. куб. метров природного газа. Причины складывающейся ситуации объясняются просто. Месторождения, разведанные до 1991 года и дававшие до 80% всех объемов традиционных углеводородов, практически истощились, что приводит к ежегодному существенному падению их добычи. Новые нефтегазовые месторождения, расположенные на шельфах арктических морей, представляют собой так называемые «парамаржинальные или субмаржинальные месторождения». По мнению специалистов Минпромэнерго, это означает, что на их освоение и ввод в эксплуатацию требуются значительные финансовые средства, которых у России просто нет. Так, предполагается, что уже в ближайшие четыре года потребуется не менее 600 млрд. долларов. Россия связала себя международными контрактами на продажу нефти и природного газа на ближайшие 15-20 лет и не может сократить экспортные поставки традиционных энергоресурсов за рубеж. А это означает, что при падении добычи отечественным потребителям нефти и природного газа придется туже и туже затягивать пояс. Хотим мы того или нет, но эпоха «нефтегазовой паузы» для России закончилась. К сожалению, в настоящее время российская промышленность не может поставлять на мировой рынок конкурентоспособную продукцию, а существование экономики России и социально-политическая стабильность страны обеспечивается исключительно на «нефтегазодоллары» – кінець цитати.

До висловленого відомим російським ученим залишається додати лише те, що у зв’язку з трикратним падінням світових цін на нафту у 2008 році потік «нафтогазодоларів» у Росію суттєво скоротився і буде продовжувати скорочуватись. А це означає, що невдовзі у Росії економічна криза набуде катастрофічного масштабу. Тож її керманичам потрібен сьогодні «зовнішній ворог», на якого можна перекласти у свідомості народу вину за виникнення цієї кризи. І Україна зі своєю газотранспортною системою і функцією транзиту природного газу від Росії у Європу на роль цього «ворога» підходить у даний час найкраще. Ось і уся філософія нав’язаної Україні Росією газової війни.