Постскриптум 1: після отримання підписаних з Росією газових угод секретаріатом Президента України Віктора Ющенка, опоненти Юлії Тимошенко, незважаючи на конфіденційність цих угод, зняли з них копії і вкинули їх текст в Інтернет. Тож тепер ми усі знаємо, що в 3-му кварталі Газпром Росії продаватиме нам свій газ за ціною у 219 дол. США, а у 4-му кварталі – за ціною у 162 дол. США за 1000 кубічних метрів. Тож ми матимемо змогу заповнити наші підземні сховища «про запас» газом дешевшим, ніж той, який у цих сховищах маємо зараз. А це є ще одним доказом мудрості Юлії Тимошенко, яка домовилась з Володимиром Путіним про такі ціни. А оприлюднення текстів угод опонентами Юлії Тимошенко є ще однією їхньою помилкою.

Постскриптум 2: слухаючи відповіді Юлії Тимошенко на запитання політологів, журналістів і політиків, що зібралися у п’ятницю увечері 23 січня в студії Савіка Шустера на ТРК «Україна», я ще раз переконався у тому, що їй сьогодні рівних у здатності «тримати удар» і «наносити контрудари у відповідь» в Україні немає. Вона по праву є політичним лідером сьогоднішньої України. І, думаю, що з таким же переконанням після цієї передачі залишився не лише я, а і усі, хто її слухав без упередження. Про це, до речі, свідчить і те, що її відповіді на запитання представниками різних регіонів України, що знаходилися у студії Савіка Шустера і тримали в своїх руках пульти для голосування, були оцінені позитивно на рівні 85%, на що звернув увагу і сам Савік Шустер. Я, між іншим, такої високої оцінки у цій студії у попередніх передачах ще не бачив.

Постскриптум 3: у суботу вранці в газеті «День» за 23 січня 2009 року я прочитав статтю політолога із НаУКМА Ігоря Лосєва під заголовком «Сеанс національного самобичування». Його думки, висловлені у цій статті, настільки є співзвучними моїм, що я вирішив популяризувати через свій сайт деякі з них. Ігор Лосєв розпочав свою статтю словами: «Ось, нарешті, все таємне стало явним. На черговій «Свободі слова» на каналі «Інтер» з вуст першого віце-прем’єра Олександра Турчинові ми почули, хто є власником «Інтера» (хоча, чесно кажучи, здогадувались про це й раніше). І було б дуже дивно, якби за таких «товстих» обставин «Інтер» поводився інакше, ніж він поводиться... Сам пан Фірташ був присутній у студії й вельми активно брав участь у розбірках (назвати те, що відбувалося, цивілізованою дискусією язик не повертається). Про що сперечалися? Ну, звісно ж, про газ, про те, хто винен у його відсутності. Забігаючи наперед, скажу, що «Інтер» і вся його журналістсько-редакторська «рать» доклала титанічних зусиль, аби «пригвоздити» до ганебного стовпа Україну» – кінець першої цитати зі статті Ігоря Лосєва.

Від себе, для тих, хто цієї телепередачі не дивився, додам, що за повідомленням Олександра Турчинова одним із основних власників телеканала «Інтер» є Дмитро Фірташ – той самий, котрий є також власником банка «Надра», якому Національний банк України виділив найбільшу частку (7 млрд. грн. при першій ітерації плюс 3 млрд. грн. при другій) траншу МВФ, та власником кампанії «Росукренерго» – посередника між Газпромом Росії і Нафтогазом України з 2006 року, від посередницьких послуг якої відмовилась Юлія Тимошенко, позбавивши Дмитра Фірташа у такий спосіб можливості, починаючи з січня 2009 року, отримувати без будь-яких зусиль з його боку на свої рахунки мільярди «газових» доларів.

А тепер я наведу другу цитату зі статті Ігоря Лосєва: «Потім на подіум «Свободи слова» бадьоренько вийшла єдина у своєму роді пані Богословська. Звично назвавши владу держави Україна «бандитською», Інна Германівна поклала відповідальність за газовий конфлікт, звісно, на Україну. З її надемоційного виступу можна було зрозуміти, що безгрішна, справді «янгольська» Росія стала жертвою підступності й агресивності «сатанинської» України. Мені здається, що майже всі ці люди, що втоптують у бруд країну, яку могли б вважати своєю, грають у російській, а не в українській команді. Вони захищають інтереси Росії в Україні за рахунок України й на шкоду Україні. І це головна біль нашої держави. Це її трагедія… Пані Богословська, як завжди, не давала слова сказати своїм опонентам, щохвилини перебиваючи їх… Ведучі «Інтергазпрому» відкрито підгравали (для телеканалу це типово) симпатичній їм стороні й не церемонилися з «хлопчиками для биття», ставлячи запитання, але не даючи на них відповідати. І Олександру Турчинову, й Ігорю Діденку з «Нафтогазу» доводилося по 10-15 разів просити, щоб їх не переривали, не затикали їм роти й дозволили нарешті відповісти. Зате пану Фірташу телеведучі надали режим «найбільшого сприяння», відчайдушно намагаючись догодити добродійникові. А Україна була винна. Винна в усьому. Зокрема, й у тому, що «Газпром» закрутив вентиль, і в тому, що він виставляє карально-поліцейські ціни, й у тому, що Україна не капітулювала перед сусідами, й у тому, що намагається відстоювати свої права. У якій іще державі можна побачити й почути подібне? Де ще можливе таке національно-нігілістське й політично-безвідповідальне зборище?... Загалом виникало враження ретельно відрежисованої й скоординованої інформаційної атаки на Україну зсередини України. І подумалося тоді, що держави можуть жити без газу й нафти власного видобутку, без золотих родовищ, без виходу до океану, без чорнозему, без рідкоземельних елементів, без лісів, без гір і багато без чого ще. Але є один ресурс, без якого існування держави неможливе. Це патріотизм та сама любов до Вітчизни, яка не дозволяє з насолодою обливати її брудом…» – кінець цитати.