Аналогічна Постанова була прийнята Кабміном України приблизно місяць тому і стосовно Національного університету «Львівська політехніка» (НУЛП).

Приємно, звичайно, усвідомлювати, що, принаймні, хоча б шість українських університетів цими постановами у правах підняті до рівня університетів Європи і США та Канади.

Але водночас виникають запитання: «А чому саме ці шість ВНЗ стали такими щасливчиками? Які критерії використало Міністерство освіти і науки України, готуючи на засідання Кабміну проекти цих постанов? Чому в число цих шести щасливчиків наряду з дійсно потужними університетами попали і університети, які в науковому плані важко віднести навіть до середняків? Чому із шести щасливчиків три, тобто, половина, представляють частину Західного регіону України (Львівську і Рівненську області), яка за кількістю населення є меншою і за окремо взяту Донецьку область, і за Дніпропетровську область, кожна з яких є набагато потужнішою і в науковому плані?»

Давайте подивимось на рейтинг українських університетів «ТОП-200 УКРАЇНА» за 2008 рік, складений за версією ЮНЕСКО і опублікований в №19 за 30 травня 2009 року щотижневика «Дзеркало тижня». Цей рейтинг складено за трьома критеріями, які обраховані за об’єктивними даними, наданими самими ВНЗ у своїх звітних документах. Цими критеріями є: 1) Оцінка якості науково-педагогічного потенціалу, 2) Оцінка якості навчання, 3) Оцінка міжнародного визнання. За кожним із цих критеріїв кожному ВНЗ виставлена певна кількість балів, котрі, склавшись, визначають сумарний рейтинг кожного ВНЗ і місце в підсумковій рейтинговій таблиці.

Очевидно, що найбільш об’єктивним критерієм для надання тому чи іншому університету статусу дослідницького ВНЗ є критерій, наведений вище першим, складовими частинами якого є кількість в колективі ВНЗ викладачів з науковими ступенями і вченими званнями; кількість патентів на винаходи, отриманих науковцями ВНЗ; кількість монографій і статей в наукових журналах з ВАКівським статусом, надрукованих працівниками ВНЗ; кількість науковців ВНЗ, які є дійсними членами чи член-кореспондентами державних академій наук: кількість науковців ВНЗ, які є лауреатами державних премій в галузі науки і техніки; кількість науковців ВНЗ, які за свій вклад в науку отримали почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України»; ефективність аспірантури і докторантури; загальний обсяг фінансування наукових досліджень і процент інноваційної тематики. Із цього переліку складових цілком очевидно, що на статус «дослідницького» мають право претендувати лише ті університети, які мають вищу оцінку за цим критерієм.

А тепер давайте подивимось, як же виглядають наші шість щасливчиків, ставших «дослідницькими», на фоні інших ВНЗ, котрі цього статусу не отримали.

Перше місце і в підсумковій рейтинговій таблиці із 70,08 балами і в рейтинговій колонці за першим критерієм із 40,13 балами посідає Київський національний університет, що однозначно підтверджує його право на отримання статусу «дослідницького».

А ось НУКМА із сумарним рейтинговим балом у 31,74 бали посідає в підсумковій рейтинговій таблиці лише 9-е місце, а у рейтинговій колонці за першим критерієм із 12,59 балами — навіть 12-е місце, що уже налаштовує на певні роздуми стосовно правомочності «дослідницького» статусу цього університету, адже його надано лише шістьом ВНЗ.

Нікуди не дітись від цих сумнівів, коли дивишся на рейтингові показники Національної юридичної академії України, адже з сумарним рейтинговим балом у 30,51 НЮАУ посідає лише 14-е місце в підсумковій рейтинговій таблиці і лише 7-е місце — в рейтингу за першим критерієм. Особливо дивує її «дослідницький» статус на фоні того, що із харківських ВНЗ і Харківський національний університет імені Каразіна, який посідає третє місце в підсумковій рейтинговій таблиці, і Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут», який посідає п’яте місце в підсумковій рейтинговій таблиці, мають кращі показники і в загальному рейтингу і в рейтингу за першим критерієм, але чомусь статус «дослідницького» серед харківських університетів отримала саме НЮАУ, яка обом приведеним вище харківським університетам поступається за усіма «дослідницькими» показниками.

Національний університет «Львівська політехніка» у підсумковій рейтинговій таблиці із 31,17 балами посідає 12-е місце, але у рейтинговій колонці за першим критерієм із 11,15 балами цей університет є лише 21-м. Тож при усій моїй повазі до львівських політехніків я не розумію, чому вони з такими показниками отримали статус «дослідницького» ВНЗ, а, наприклад, Національний гірничий університет із Дніпропетровська, який із 34,96 балами у підсумковому рейтингу є шостим, як є шостим із 18,22 балами і у рейтингу за першим критерієм, цього статусу не отримав.

Але особливо дивує отримання «дослідницького» статусу Львівським національний університетом імені Івана Франка, який із 25,67 балами посідає 32 місце у підсумковому рейтингу та із 7,90 балами 44 місце у рейтингу за першим критерієм. Тут, як легко бачити, входженням до шестірки кращих дослідницьких організацій міністерства навіть і «не пахне». Особливо на фоні, наприклад, Дніпропетровського національного університету, відомого своїми дослідженнями в галузі космосу і ракетобудування, який стоїть набагато вище ЛНУ і у підсумковому рейтингу (7-е місце з 33,69 балами), і у рейтингу за першим критерієм (17-е місце з 11,37 балами).

Однак усе, що сказане вище, тьмяніє перед «дослідницьким» статусом Національного університету «Острозька академія», яка із 15,64 бала посідає 110-е місце в загальному підсумковому рейтингу та із 4,32 бала 132-е місце в рейтингу за першим критерієм. Про які серйозні дослідження в НУОА може йти мова, якщо в цьому університеті немає ні помітної кількості науковців вищої кваліфікації рівня кандидатів і докторів наук та доцентів і професорів у порівнянні з іншими університетами, ні помітної наукової активності серед тих учених, які там є ? — Інакше не оцінювалась би діяльність академії за першим «дослідницьким» критерієм усього в 4,32 бала!

Я ще раз хочу наголосити на тому, що кількісні показники, за якими обраховувався авторами «ТОП-200 УКРАЇНА» перший критерій, є абсолютно об’єктивними, оскільки вони взяті із звітних документів університетів, надісланих до міністерства.

На мій погляд, допоки ми будемо отак, як це нині зроблено, визначати, якому із університетів носити статус «дослідницького», доти Україні не стати ні розвиненою державою, ні цивілізованою.

І на завершення цих роздумів кілька слів про преференції для університетів, які отримали статус «дослідницького».

Відомо, що в кожному університеті не більше третини професорсько-викладацького складу активно займається науковим пошуком і отримує пристойні результати, а дві третини — це є переоповідачі змісту підручників у студентських аудиторіях. Але ж Постановами Кабміну вдвічі підвищується зарплата усім, хто працює в університетах, які отримали статус «дослідницьких», тобто, удвічі більшу зарплату віднині там будуть отримувати і серйозні науковці, що цілком справедливо, і переоповідачі змісту підручників, що під категорію справедливості на фоні звичайних зарплат активних науковців в університетах, які статусу «дослідницького» не отримали, аж ніяк не підведеш.

Тож варто було б статус «дослідника» надавати не цілим колективам окремих університетів, а ввести цей статус в кожний університет для частини найбільш активних науковців, щоб саме вони на підставі об’єктивних критеріїв отримували вдвічі більшу зарплату — це було б стимулом займатись науковими дослідженнями в усіх університетах України і було б втіленням категорії справедливості в середовищі науковців.

Радник Прем’єр-міністра України
на громадських засадах,
ректор Вінницького національного
технічного університету, акад. АПНУ,
засл. діяч науки і техніки України,
докт. техн. наук, професор
Борис Мокін