Власне цей заключний матч розіграшу Кубка ректора між 8 навчально-науковими інститутами нашого університету повинен був відбутися ще в середу, але його довелось перенести у зв’язку з моєю поїздкою до Києва для участі в засіданні Президії Академії педагогічних наук України.

Це був уже третій розіграш Кубка ректора по футболу, першим володарем якого стала у 2007 році команда ІнБТЕГП, а другим у 2008 році — команда Інституту електроенергетики та електромеханіки (ІнЕЕЕМ).

У цьому році минулорічні володарі кубка — команда ІнЕЕЕМ, яка в чвертьфінальному матчі перемогла команду Інституту інформаційних технологій та комп’ютерної інженерії (ІнІТКІ), була вибита в полуфінальному матчі командою ІнМ, яка в свою чергу в чвертьфіналі перемогла команду Інституту машинобудування і транспорту (ІнМТ).

А перші володарі кубка — команда ІнБТЕГП — у цьому році на шляху до фіналу у чвертьфіналі перемогли команду Інституту радіотехніки, зв’язку та приладобудування (ІнРТЗП), а в полуфіналі — команду Інституту автоматики, електроніки та комп’ютерних систем управління (ІнАЕКСУ), котра у свою чергу в чвертьфіналі вибила з розіграшу команду Інституту магістратури, аспірантури та докторантури (ІнМАД).

У фінальному матчі цього року домінувала команда ІнБТЕГП, яка впевнено обіграла команду ІнМ і стала третім володарем Кубка ректора по футболу.

Переможці — команда ІнБТЕГП — отримали грамоти, медалі «під золото» та 1430 грн, виділених з ректорської зарплати, а переможені — команда ІнМ — отримали грамоти, медалі «під срібло» та 770 грн від ректора.

Коли я започаткував цей кубок, то обіцяв зі своєї зарплати виділити переможцям 1300 грн. за перше місце і 700 грн. за друге місце, але цього року у зв’язку з кризою вирішив додати по 10%, щоб врахувати інфляцію. Звичайно, виділяти кожному футболісті за друге місце по 50 грн., а за перше місце по 100 грн. — це дуже мало, але усе-таки певний матеріальний стимул до перемоги.

Слід відзначити, що до проведення нашого кубка позитивно віднеслася обласна футбольна федерація, яка подарувала університету нові футбольні сітки для воріт, а переможців фіналу поздоровив особисто голова цієї федерації, колишній відомий майстер шкіряного м’яча Гатауллін.

А про рівень футбольної майстерності студентів нашого університету свідчить те, що напередодні розіграшу Кубка ректора футбольна збірна ВНТУ, яка представляла Вінницьку область на Всеукраїнській універсіаді, стала бронзовим призером цієї універсіади. Вона спочатку виборола перше місце в зональних змаганнях на Поділлі, а у фінальних змаганнях виграла у переможців інших зон — студентських збірних Дніпропетровської області, Львівської області та Автономної Республіки Крим — і посіла в групі перше місце. У півфінальному матчі — знову за формулою змагань з командою Львівщини, яка посіла друге місце у нашій групі, — команда нашого університету повела з рахунком 2:0, що не сподобалося суддям, і вони видалили з поля одного з наших лідерів. Граючи довгий час у меншості та маючи налаштовану проти себе бригаду суддів, на жаль, наші футболісти пропустили три м’ячі і програли 2:3. Але у грі за третє місце, яку судили інші судді, і судили об’єктивно, наша команда виграла у збірної Одеської області з рахунком 4:2. А львів’яни, вийшовши на поле без підтримки симпатизуючої їм бригади суддів, у фіналі програли збірній Харківської області, яка і стала чемпіоном Всеукраїнської універсіади.

На завершення цього матеріалу відзначу, що під керівництвом головного тренера, завідувача кафедри фізвиховання Анатолія Голубовича «бронзу» на Всеукраїнській універсіаді для нашого університету вибороли 18 футболістів, серед яких були і 5 наших іноземних студентів із Камеруну, у тому числі і капітан команди — основний воротар Ндже Лопес та визнаний кращим гравцем фінальної частини універсіади — Деніз Соппо Альфонс. А особливо важливим, на мій погляд, є те, що цей склад нашої університетської футбольної команди вперше за історію проведення універсіад вивів Вінниччину в призери.