Оскільки із цих 0,49% виборчих дільниць, що ще не подали в електронному вигляді до ЦВК інформації про результати виборів, більшість знаходиться у Криму і Луганській області, які є регіонами підтримки Віктора Януковича, то можна спрогнозувати остаточний результат другого туру президентських виборів на рівні 48,85% у Віктора Януковича та на рівні 45,57% у Юлії Тимошенко. Варто звернути увагу, також, на те, що у зведеному закордонному виборчому окрузі за Юлію Тимошенко проголосували 60,57% виборців, що прийшли на виборчі дільниці, а за Віктора Януковича лише 33,96%.

Для аналізу ситуації, що склалася, наведемо ще кілька чисел, які характеризують ці вибори.

Взяли участь у виборах 69,15% від числа виборців, занесених у зведений державний реєстр.

Віктор Янукович переміг у 8 областях Півдня та Південного Сходу України, Кримській автономії та у Севастополі, тобто у 10 системоутворюючих адміністративних територіальних одиницях, від яких у виборах взяли участь сумарно біля 11 мільйонів громадян України.

Юлія Тимошенко перемогла в 16 областях Центру, Північного Сходу, Півночі та Заходу України, у Києві та у зведеному закордонному виборчому окрузі, тобто, у 18 системоутворюючих адміністративних територіальних одиницях, від яких у виборах взяли участь сумарно більше 13 мільйонів громадян України.

Які ж висновки із цього можна зробити?

Перший із цих висновків є таким — Україна отримала президента, за якого проголосували 48,85% виборців, що прийшли на виборчі дільниці, тобто, президента, за якого проголосували менше 50% від числа тих, що взяли участь у виборах.

Другий із цих висновків є таким — Україна отримала президента, за якого проголосували лише 35,71% виборчих територій, тобто, президента, який на момент обрання має підтримку лише на одній третині системоутворюючих адміністративних територіальних одиниць.

Третій із цих висновків є таким — Україна отримала президента, за якого проголосували 33,78% виборців, занесених у зведений державний виборчий реєстр, тобто, президента, який на момент обрання має підтримку лише однієї третини дорослого населення держави.

Четвертий із цих висновків є таким — Україна отримала президента, за якого проголосували лише 33,96% громадян України, які в день виборів знаходились за кордоном, тобто, президента, який не користується підтримкою дипломатичного корпусу держави, оскільки логічно припустити, що за Віктора Януковича, як лідера опозиції, за кордоном проголосували в основному ті громадяни України, які, не маючи роботи у рідній державі, виїхали до інших країн на заробітки.

До цих висновків в силу особливостей виховного процесу в загальноосвітніх та правоохоронних вищих навчальних закладах можна додати ще два, а саме:

п’ятий висновок — Україна отримала президента, який в силу особливостей автобіографії навряд чи колись стане авторитетним для працівників правоохоронних і судових органів, оскільки вони двічі стояли по різні сторони одних і тих же процесів;

шостий висновок — Україна отримала президента, який в силу особливостей відношення до шкільних занять навряд чи колись стане авторитетним для працівників освітньої галузі, оскільки у них і школою і університетом закладене негативне відношення до людей, які допускають багато помилок при письмовому викладі думок і плутають відомих прозаїків з поетами.

Ну а сьомий висновок витікає з висловлювань зарубіжних політиків і журналістів — Україна отримала президента, який знову ж таки в силу особливостей автобіографії навряд чи колись стане авторитетним для впливових фінансових кіл і політичних лідерів інших країн до Росії включно, принаймні, допоки нею правитиме колишній офіцер спецслужби, що спирається на правоохоронні органи, Володимир Путін.

Тож нинішню ейфорію виборчого штабу Віктора Януковича і Партії регіонів дуже скоро змінить анфілада проблем, від яких у будь-кого постійно болітиме голова. Із цих проблем я відзначив би у першу чергу такі:

Як переформатувати парламентську коаліцію для утворення власного уряду в умовах наближення виборів до місцевих рад та ризику комуністів, Блоку Литвина і Блоку НУНС не попасти до складу місцевих рад в разі їх об’єднання у парламенті з Блоком Партії регіонів?

Як в разі створення лояльної парламентської коаліції поділити між її членами апетитні керівні посади без ущемлення своїх політичних соратників?

Як задовольнити владні апетити політичних соратників і при цьому уникнути обвинувачень з боку вітчизняних і західних політиків та журналістів в репресіях і придушенні демократії?

Як без відновлення «Росукренерго» і здачі газотранспортної системи, підземних газосховищ та «Енергоатому» і шельфу Чорного моря розрахуватись зі спонсорами, які фінансували виборчу кампанію?

Як виконати обіцянки підняти пенсії і зарплати в умовах відсутності потрібних для цього коштів у Бюджеті країни та Пенсійному фонді?

Як провести в життя задеклароване одним із впливових членів Партії регіонів, але непопулярне в народі підвищення на 5 років пенсійного віку, не викликавши невдоволення навіть у прихильників з Донбасу?

Як прийняти Бюджет країни, який повинен вноситись до парламенту урядом, на чолі якого стоїть Юлія Тимошенко, котра наполягає на прийнятті того регіонально спрямованого бюджету, який уже внесено, який зусиллями народних депутатів від Партії регіонів було відхилено, і який базується на відхиленому Віктором Ющенко Бюджетному кодексі?

Як виконати обіцянку про запровадження російської мови в якості другої державної в умовах того, що для зміни відповідної статті Конституції України у Партії регіонів немає у парламенті необхідних для цього 300 голосів?

Список проблем можна продовжувати і продовжувати, але я на цьому зупинюсь і перейду до аналізу причин невдачі у другому турі президентських виборів Юлії Тимошенко.

Причина перша — всесвітня фінансова криза, яка в Україні вилилась ще й в економічну, боляче вдаривши як по тим представникам середнього і малого бізнесу, які взяли кредити в банках, так і по тим, що поклали вільні кошти на депозит і повірили телевізійним звинуваченням опонентів Юлії Тимошенко, що в усіх тих негараздах, що їх спіткали, винен її уряд.

Причина друга — відміна Указами Президента України Віктора Ющенка багатьох постанов Кабміну, націлених на наповнення бюджету і виконання програми уряду.

Причина третя — не підтримка у Верховній Раді України опозицією (Партія регіонів, комуністи) та частиною блоку НУНС, керованою Віктором Ющенком та колишнім керівником його секретаріату Віктором Балогою, проектів законів, що вносились Кабміном та фракцією БЮТ і були націлені на наповнення бюджету і виконання урядової програми.

Причина четверта — популістський крок союзників по парламентській коаліції — народних депутатів від Блоку Литвина, які внесли і домовились з опозицією про підтримку проекту закону про підвищення соціальних стандартів, після прийняття якого парламентом уряд зобов’язаний був підвищувати пенсії і зарплати у бюджетній сфері в умовах відсутності вільних коштів на це, що дало змогу Партії регіонів і її лідеру Віктору Януковичу зробити прийняття цього закону одним із головних і ефективно діючих передвиборчих козирів.

Причина п’ята — намагання Президента України Віктора Ющенка в усіх своїх публічних виступах покласти відповідальність за кризові явища в Україні виключно лише на Юлію Тимошенко і її уряд.

Причина шоста — заклики Президента України Віктора Ющенка і колишнього голови Верховної Ради України Арсенія Яценюка до своїх прихильників у другому турі президентських виборів, у який вийшли лише Юлія Тимошенко і Віктор Янукович, проголосувати проти обох. Голосування проти обох кандидатів більше 4% виборців підтверджують те, що ці заклики не залишились поза увагою.

Причина сьома — не підтримка Юлії Тимошенко у другому турі Сергієм Тігіпком, незважаючи на її пропозиції йому очолити після виборів уряд. Від своїх знайомих із Кривого Рогу, Одеси і Донецька, які у першому турі виборів віддали свій голос за нього, я знаю, що, якби Сергій Тігіпко закликав своїх прихильників проголосувати за Юлію Тимошенко, більшість із них його послухали б. А так багато з них залишилась вдома, оскільки за Віктора Януковича вони голосувати теж не захотіли.

Причина восьма — застосування дуже ефективної технології в селах областей Центру України, суть якої полягає у тому, що плата у другому турі президентських виборів пропонувалась не за голос за кандидата, а за неучасть в голосуванні, яку легко перевірити по виборчих списках після закриття виборчих дільниць. В останній тиждень перед другим туром виборів мені про це повідомляли майже щодня батьки студентів нашого університету, що проживають у різних селах Вінниччини, яким люди, що називали себе прихильниками Віктора Януковича, пропонували по 150 гривень за те, щоб вони не брали участь у голосуванні. І те, що на Вінниччині прийшли на вибори лише 70,89% внесених до виборчих списків, свідчить про ефективність вищезгаданої технології.

Причина дев’ята — чистки в рядах партії «Батьківщина» після проведення дострокових парламентських виборів 2007 року і призначення нових керівників обласних партійних організацій, котрі одразу ж поміняли керівників низових партійних ланок, відштовхнувши від Юлії Тимошенко тих, кого було виключено з партії, і сформувавши тим самим частину рядів прихильників Сергія Тігіпка, які у другому турі виборів залишились вдома. Так, лише на Вінниччині протягом 2008 року були виключені з рядів партії «Батьківщина» майже усі ті, кого напередодні дострокових парламентських виборів 2007 року привів до партії тодішній керівник Вінницької обласної партійної організації Георгій Філіпчук. А це були люди авторитетні, тож разом з ними з числа прихильників «Батьківщини» пішли цілі колективи. А після виключення з партії лідера «Молодого БЮТУ», який мав надзвичайно великий авторитет у студентів університетів Вінниці, майже усі його прихильники із числа студентів теж пішли з БЮТ. І це теж є однією із причин, чому на 5 дільницях при нашому університеті Юлія Тимошенко отримала лише 72% голосів. І я, наприклад, знайомому приватному підприємцю, який на своїх автобусах під час Помаранчевої революції возив на Київський Майдан вінничан і годував їх за власний рахунок, не можу закинути докір за те, що він у другому турі президентських виборів залишився вдома, якщо його, як прихильника Георгія Філіпчука, спочатку виключили з рядів «Батьківщини», а потім місцева влада позбавила ліцензії на автобусні перевезення, і ніхто із функціонерів партії, до кого він звертався, не став на його захист. І я боюсь, що подібні речі були і в інших регіонах підтримки Юлії Тимошенко.

Сьогодні мене запитують, чи не збираюся я перейти під знамена Сергія Тігіпка, адже він теж є почесним професором нашого університету. Я відповідаю — ні, не збираюсь. Я і надалі буду прихильником Юлії Тимошенко, оскільки, незважаючи на невтішні результати виборів, продовжую вважати, що вона є найкращим кандидатом на посаду президента України. І оскільки я впевнений, що вона і через 5 років не втратить своїх лідерських, ораторських і розумових якостей, то я її підтримуватиму і на наступних президентських виборах, навіть, якщо мене — чи не останнього із приведених Георгієм Філіпчуком на Вінниччині до «Батьківщини» за вищенаведену критику з партії виключать.

Член партії ВО «Батьківщина»,
Заслужений діяч науки і техніки України,
академік Академії педагогічних наук України
та кількох Академій наук зі статусом громадських,
організацій, доктор технічних наук, професор
Борис Мокін