Із 154 делегатів конференції на засідання прибули 153.

Розпочав засідання заступник міністра освіти і науки України Євген Сулима, який прибув до нашого університету за півгодини до початку, поспілкувавшись перед цим з ректором Вінницького державного педагогічного університету професором Олександром Шестопалюком в його кабінеті.

А ще зранку цього ж дня до нас прибув заступник директора департаменту кадрової роботи міністерства Микола Братченко, який скрупульозно перевірив усю документацію, пов’язану з проведенням конференції, і залишився задоволений якістю її підготовки.

Для участі в засіданні конференції до університету прибули також начальник Вінницького обласного управління освіти і науки Івасюк, голова обласної профспілки освітян Пугачов, заступник мера міста Вінниці Гунько та моложавий представник Вінницької обласної державної адміністрації, якого я, на жаль, не знаю.

У вступному слові Євген Сулима закликав членів конференції трудового колективу проявити мужність і гідно протистояти спробам знову сісти в крісло ректора колишньому політизованому ректору, який за державні кошти пише ганебні публіцистичні книжки, котрі рекомендує до друку не поважаюча себе університетська вчена рада. Євген Сулима вказав також на те, що колишній ректор має невживчивий характер, постійно скрізь творить собі ворогів, і замість того, щоб в міністерстві полюбовно розв’язувати питання, пише на сайті відкриті листи міністру. Тож, допоки в університеті буде такий ректор, університету не варто очікувати добра з боку міністерства. До речі, до нас на вибори побажали прибути кореспонденти кількох вінницьких друкованих видань, але Євген Сулима заборонив допускати журналістів до залу. Більше того, він наказав вивести з залу навіть нашого університетського фотографа Маркова, який для історії університету хотів зняти процес виборів на відеокамеру.

Після цього до керування засіданням конференції приступив голова профкому університету Василь Ковальчук. За програмою конференції він провів обрання робочої президії, до якої увійшли сам Василь Ковальчук, проректор з виховної роботи Анна Писклярова та за пропозицією Євгена Сулими і сам Сулима. Потім були обрані мандатна і лічильна комісії та секретаріат.

Після цього було надане слово спочатку першому претенденту — першому проректору Володимиру Грабку, а за ним і другому претенденту — мені. Ми обидва готувались виступати по 15 хвилин, але на пропозицію Євгена Сулими нам надали лише по 10 хвилин.

Оскільки обох нас усі члени конференції трудового колективу добре знають, а у попередні дні ми провели три півторагодинні зустрічі в актовому залі як з викладачами і співробітниками так і зі студентами, де відповіли на усі запитання, то після наших виступів на засіданні конференції трудового колективу нам запитань не задавали.

А далі головуючий на засіданні Василь Ковальчук запропонував перейти до обговорення кандидатур. Йому заперечив Євген Сулима, який спочатку запропонував голосувати без обговорення, а потім погодився на паритетний порядок виступів по одному по черзі на підтримку першого та другого кандидата. Оскільки на підтримку Володимира Грабка бажаючих виступати не виявилось, то Євген Сулима запропонував Василю Ковальчуку не надавати слова і бажаючим виступити на підтримку мене.

Тож після цього була оголошена перерва спочатку для виготовлення лічильною комісією виборчих бюлетенів, які захистили від підробок підписами усіх 5 членів лічильної комісії та університетською печаткою, а потім і для таємного голосування. Усі делегати по мандатам під розпис отримали виборчі бюлетені і усі пройшли через дві кабіни для таємного голосування та вкинули бюлетені по виходу із кабін в прозору опломбовану урну.

Підрахунок голосів був здійснений на очах в усіх делегатів та високих гостей за столом президії. В результаті підрахунку 71 голос виявився відданим мені, 72 голоси — Володимиру Грабку, четверо проголосували проти обох, а 6 бюлетенів виявилися зіпсованими. У процентному відношенні до списку делегатів конференції за Володимира Грабка проголосували 46,75%, а за мене 46,10%. Тож одноголосно обидва були рекомендовані міністерству для розгляду в якості претендентів на посаду ректора нашого університету, адже згідно з положенням про вибори ректора конференція зобов’язана рекомендувати міністерству розглянути усіх претендентів, які набрали 30% голосів і більше.

В заключному слові Євген Сулима подякував делегатам конференції за їх вибір і пообіцяв повну підтримку очолюваної ним кадрової комісії тому, хто набрав голосів більше.

Я у своєму заключному слові подякував колективу за те, що вони 21 рік «терпіли» мене на посаді ректора, чотири рази переобираючи на цю посаду, і пообіцяв допомагати молодому ректору в усьому, що стосуватиметься університету.

Але після мене знову слово взяв Євген Сулима і сказав, що молодому ректору не потрібна буде моя допомога, оскільки йому допомагатиме міністерство.

Після цього ми обмінялись різкими репліками, обумовленими моїм повідомленням, що я записав на свій диктофон увесь хід нашого засідання, і це засідання на цьому було завершене.

А уже наступного дня з міністерства зателефонував Микола Братченко і висловив побажання міністерства, щоб ми надіслали нарочним стенограму засідання і супровідні документи до кінця наступного дня — п’ятниці, або ж привезли ці документи у понеділок до 9 години ранку, хоча попередньо у листі за підписом Євгена Сулими нам була визначена дата подачі цих документів до міністерства — середа 9 вересня.

Як пояснив Микола Братченко, такий поспіх обумовлений тим, що на вівторок назначене засідання кадрової комісії, а у четвер до університету збирається приїхати сам міністр з наказом про призначення Володимира Грабка ректором ВНТУ.

Раніше я думав, що Євген Сулима будує свої відносини зі мною, не узгоджуючи їх з міністром Дмитром Табачником, так би мовити, за його спиною. Але те, що він направив Євгена Сулиму, стосовно якого я повідомив йому у листі, що його заступник Сулима вимагав від мене проплатити майже 59 тисяч гривень за виготовлення чотирьох дерев’яних вікон для будівлі міністерства у харківській фірмі «Модерн ХХІ», і проти якого ще ні СБУ, ні МВС не завершили розслідування, розпочате на вимогу народного депутата Лесі Оробець, проводити засідання конференції трудового колективу по виборам ректора, де серед претендентів був і я — усе це переконало мене, що Євген Сулима приїхав «тиснути» на колектив з відома міністра. І від цього мені стало дуже сумно, і за Дмитра Табачника, від якого я 11 років тому отримував подяки, і за нашу освіту за те, що в ній можливо те, що сьогодні має місце, і за рідну державу, що вона має і таку освіту, і такий склад керівників міністерства.