На засідання суду окрім мене прибули два представники заступника міністра Євгена Суліми та двоє моїх свідків — колишній ректор Київського національного університету технологій та дизайну, професор Олег Волков та проректор Вінницького національного технічного університету, професор Віктор Мізерний.

Представники інформаційних агентств на засідання суду не прийшли, але суддя Шевченко Т.М. за моєю згодою та згодою представників Євгена Суліми прийняла рішення судове засідання проводити, незважаючи на їх відсутність.

Спочатку суддя надала слово представниці Євгена Суліми, яка підтвердила вимоги позову, а потім слово було надане спочатку Олегу Волкову, під час свідчень якого Віктор Мізерний був за дверима залу засідань, а потім Віктору Мізерному, під час свідчень якого Олег Волков був за дверима залу засідань.

Олег Волков підтвердив надану мною на минулому засіданні інформацію про те, що він теж отримав від Євгена Суліми рахунок-фактуру на виготовлення дерев’яних вікон і вручив судді копію цього рахунку-фактури, яка відрізнялась від моєї лише тим, що в ній фігурували не 4 вікна, як у моїй, а 5 вікон, і на суму не 58 тисяч гривень, як у моїй, а на суму майже 74 тисячі гривень, і номер цього рахунку-фактури відрізнявся лише на 3 одинички від номера врученого Євгеном Сулімою рахунку-фактури мені (у мене номер був 0000219, а у Волкова 0000222).

Представниця Євгена Суліми задала Олегу Волкову два запитання: «Чи був він присутній у кабінеті Євгена Суліми, коли той за моїм твердженням вручив мені рахунок-фактуру?» На що Олег Волков відповів, що у приймальній заступника міністра Євгена Суліми 19 травня він був разом зі мною і ще з десятком ректорів, але до кабінету кожний із нас заходив по одному, а тому в момент вручення рахунків і мені, і йому нікого іншого в кабінеті Євгена Суліми не було. Друге запитання представниці Євгена Суліми до Олега Волкова стосувалось того, чому він написав 8-го липня пояснювальну записку на ім’я голови Комісії Баранова-Мохорта С.М., що 19 травня він від Євгена Суліми рахунка-фактури не отримував. На це Олег Волков відповів, що від нього вимагалось написати строго по шаблону лише за те, що було 19 травня, і не рекомендувалось писати про те, що було через день. Як виявилось, 19 травня Олегу Волкову Євген Суліма дійсно не вручив рахунок-фактуру, оскільки Волков заходив останній і для нього у Суліми уже не залишилося вільного рахунка-фактури, а тому Суліма попросив Волкова зайти через день для отримання рахунка після того, як йому цей рахунок буде доставлено.

Віктор Мізерний повторив те, що написав у своїй пояснювальній, тобто ще раз наголосив на тому, що 20 травня зранку я викликав його до свого ректорського кабінету і, вручивши йому рахунок-фактуру, отриману з моїх слів у Києві від заступника міністра Євгена Суліми, попросив зв’язатись з представником фірми «Модерн ХХІ» Володимиром Миколайовичем, контактний телефон якого дав мені Євген Суліма, щоб попробувати домовитись з ним не про проплату 58 тисяч за виготовлення вікон для будівлі міністерства згідно з врученим мені рахунком-фактурою, а самим виготовити ці вікна і поставити в міністерство, що нам обійдеться на порядок дешевше, оскільки в нашому університеті є лінія по виготовленню аналогічних вікон для університетських потреб. Але Володимир Миколайович у телефонній розмові сказав Мізерному, що наші вікна їм не потрібні, а потрібно сплатити 58 тисяч гривень згідно з виставленим рахунком-фактурою і, до того, сплатити не університетськими бюджетними грішми, а знайти якусь фірму приватну, яка цю проплату здійснить, а ми уже самі повинні домовлятись з цією фірмою, як університет компенсує їй понесені витрати.

До Віктора Мізерного у представниці Євгена Суліми було лише одне запитання: «Чи був він присутній у кабінеті Євгена Суліми, коли той вручав його ректору рахунок-фактуру?» На що, звичайно ж, Віктор Мізерний відповів, що не був.

Після того, як обидва мої свідки покинули зал засідань, слово попросив я. Я сказав: «Ваша честь! На що я хотів би звернути увагу високого суду:

1. Я зустрічався з заступником міністра Євгеном Сулімою після завершення звітування на кадровій комісії міністерства, який, ще раз стверджую, вручив мені під час цієї зустрічі рахунок-фактуру на оплату вікон на 58 тисяч гривень, 19 травня у другій половині дня, а уже вранці 20 травня я вручив цей рахунок-фактуру проректору Мізерному В.М. – Цим повідомленням я хочу звернути увагу на те, що 19 травня до вечора я міг дістатись лише до Вінниці, а тому не міг дістатись до кінця робочого дня ні до Харкова, ні до Донецька для отримання там рахунку-фактури на виготовлення вікон і повернення до вечора цього ж дня до Вінниці, в чому легко переконатись по путівці виїзду та повернення в гараж мого службового автомобіля і по даті повернення на бланку мого відрядження до Києва. – Це є додатковим свідченням того, що я отримав цей рахунок-фактуру від заступника міністра Євгена Суліми у Києві, а не у Харкові по місці розташування фірми «Модерн ХХІ» чи у Донецьку, куди, начебто, було відправлено цей рахунок-фактуру за свідчення керівника фірми Калмикова у його листі до міністерства, копія якого є у справі.

2. Проректор Мізерний В.М., якому я вручив рахунок-фактуру з надією, що він зможе домовитись з посередником від фірми Володимиром Миколайовичем, вказаним мені заступником міністра Євгеном Сулімою, про те, що наш університет сам виготовить ці вікна і встановить їх в будівлі міністерства, провів телефонні переговори саме з цим Володимиром Миколайовичем, наявність якого у штаті фірми «Модерн ХХІ» підтвердив і сам керівник цієї фірми Калмиков у своєму листі до міністерства. І саме цього Володимира Миколайовича в якості посередника назвав своєму головному бухгалтеру колишній ректор Київського національного університету технологій і дизайну професор Волков О.І., повернувшись до університету з аналогічним рахунком-фактурою, отриманим від заступника міністра Євгена Суліми – це свідчить про те, що і посередника від фірми Володимира Миколайовича я не видумав, а отримав його ім’я і телефонні координати саме від заступника міністра Євгена Суліми 19 травня під час зустрічі у його кабінеті.

3. Аналогічний рахунок-фактуру від заступника міністра Євгена Суліми отримав, але не 19 травня, а у інший день, і колишній ректор Київського національного університету харчових технологій, професор Українець, який за станом здоров’я відмовився від свідчення у суді, але підтвердив цю інформацію у розмові з колишнім ректором Київського національного університету технологій і дизайну, професором Волковим О.І., що той може підтвердити – це свідчить про те, що вручення рахунків-фактур претендентам на посаду ректора перед переобранням заступником міністра Євгеном Сулімою було до мого розголосу звичайною процедурою і стосувалося усіх. І те, що інші ректори університетів мовчать, свідчить лише про їхній страх перед санкціями міністерства за розголос та небажання видавати ті дружні фірми, які на їх прохання зголосились проплатити ці рахунки з розрахунком на майбутні вигідні замовлення від цих університетів на виконання якихось робіт з преференціями по оплаті за виконані роботи.

4. Я звертаю увагу шановного суду на те, що у відповіді народному депутату Лесі Оробець виконувач обов’язків міністра внутрішніх справ генерал Попков вказав, що проведене розслідування підтвердило факт вручення Євгеном Сулімою 19 травня 2010 року рахунків на оплату виготовлення вікон для міністерства частині ректорів, які звітували на кадровій комісії цього дня, а у відповіді самому Євгену Сулімі на його більш пізній запит цей же генерал Попков уже стверджує, що відповідь народному депутату Лесі Оробець є помилкою, що додаткове розслідування факту вручення Сулімою рахунків ректорам не встановило. І це при тому, що в матеріалах розслідування є свідчення і мої разом з копією врученого мені Сулімою рахунку і є свідчення Олега Волкова разом з копією аналогічного рахунку, врученого йому тим же Сулімою. І чи не тому на запит судді міністерство внутрішніх справ не відреагувало і не надіслало до суду матеріалів розслідування, що істина була встановлена під час першого розслідування, а додаткове було зроблене і сформульоване так, як попросив Суліма, і передача цих матеріалів судді могла б послужити встановленню невідповідності істинного результату розслідування тому твердженню, що надане у відповіді на запит Суліми?

Дякую за увагу!»

Після мене слово було надане представниці Євгена Суліми, яка акцентувала на тому, що жоден із моїх свідків у кабінеті Євгена Суліми під час вручення мені ним рахунка-фактури не був присутнім, отже їх свідчення нічого не варті. При цьому вона звинуватила Олега Волкова у тому, що до нього є претензії у КРУ, за що його звільнено було від виконання обов’язків ректора ще до дня виборів ректора у КНУТД.

Оскільки і Олег Волков, і Віктор Мізерний у цей час уже були видалені із зали засідань, то вони (особливо Олег Волков), звичайно ж, нічого спростувати із сказаного представницею Євгена Суліми не змогли. Але я все-таки звернув увагу судді на те, що Олег Волков оспорює це рішення міністерства про його звільнення у суді, уже на два засідання якого представники міністерства не з'явились.

Після цього я попросив дозволу зачитати ще такий документ:

До Голосіївського районного суду м. Києва,
Суддя Шевченко Т.М.
Відповідача-1 у цивільній справі №2-6134/10
за позовом Суліми Є.М. до Мокіна Б.І., ТОВ
«Діджитал Венчез» та ТОВ «Українське   
незалежне інформаційне агентство новин»
Мокіна Бориса Івановича

КЛОПОТАННЯ

На минулому тижні від керівника юридичного відділу Вінницького національного технічного університету Андрощук О.Б. мені стало відомо, що згідно з чинним законодавством справа за позовом до фізичної особи-відповідача повинна розглядатись у районному суді за місцем проживання цієї фізичної особи-відповідача.

Тож, оскільки у справі №2-6134/10 за позовом Суліми Є.М. до Мокіна Б.І., ТОВ «Діджитал Венчез» та ТОВ «Українське незалежне інформаційне агентство новин» основним відповідачем є я, Мокін Борис Іванович, то прошу передати розгляд цієї справи за місцем мого проживання у Ленінський районний суд міста Вінниці.

В разі незгоди з цим інших відповідачів по справі, прошу виділити із цієї справи окреме провадження стосовно мене і передати його на розгляд до Ленінського районного суду міста Вінниці.

Б.І. Мокін

Але суддя Шевченко Т.М. моє клопотання відхилила, заявивши, що таке клопотання треба було висувати раніше, а тепер уже пізно.

Після цього суддя оголосила, що сьогодні суд, розглянувши усі матеріали і доводи сторін, до кінця дня прийме рішення, про яке сторонам буде оголошено завтра 23 грудня 2010 року.

Оскільки на завтра я не міг залишатись у Києві у зв’язку з тим, що на цей день — 23 грудня — призначене засідання Вченої ради університету, то я попросив надіслати мені рішення суду поштою.