Міністру МОНМС
Табачнику Д.В.
колишнього ректора Вінницького національного
технічного університету, депутата Верховної
Ради України 1-го скликання,
академіка Національної академії педагогічних
наук України, заслуженого діяча науки і техніки
України, доктора технічних наук, професора
Мокіна Б.І.

ДРУГИЙ ВІДКРИТИЙ ЛИСТ

Шановний Дмитре Володимировичу!

Щойно прочитав Указ Президента України Віктора Януковича про призначення Суліми Євгена Миколайовича першим заступником міністра МОНМС, опублікований на сайті УНІАН 25 грудня 2010 року.

Я розумію, що Президент України не міг підписати Указ про призначення Євгена Суліми на посаду Вашого першого заступника без висунення Вами його кандидатури і отримання підтримки цієї кандидатури з боку Прем’єр-міністра України Миколи Азарова.

А це у свою чергу означає, що Вам вдалося переконати Прем’єр-міністра України Миколу Азарова у тому, що не підтвердились факти порушення Євгеном Сулімою Закону України про Державну службу, оприлюднені мною у моєму зверненні до Прем’єр-міністра, яке він направив для перевірки керівнику Головдержслужби Тимофію Мотренку, котрий до перевірки цих фактів із-за ліквідації його відомства ще і не приступав і явно уже приступати і не буде.

І, я думаю, що головним Вашим аргументом у підтримку кандидатури Євгена Суліми було рішення Голосіївського районного суду, винесене 22 грудня 2010 року, але озвучене у суді 23 грудня суддею Шевченко Т.М. про часткове задоволення позову Євгена Суліми до мене про визнання інформації про вручення мені Сулімою рахунка-фактури на майже 59 тисяч гривень такою, що не підтвердилась у судовому дослідженні і підлягає спростуванню.
Але Ви поспішили використати рішення суду, на якому, до речі, стоїть штамп, що воно ще законної сили не набрало і набере законну силу лише після 10-денного терміну, якщо не буде оскаржене в апеляційному порядку.

Але у тому, що воно буде мною оскаржене в апеляційному порядку Ви можете не сумніватись, тому що суддя Шевченко Т.М. залишила мені багато аргументів, за кожним із яких її рішення може бути визнане в апеляційному порядку не правочинним. Ось ці аргументи:

1. Я отримав у Вінниці повістку через Центральний поштамт лише на третє засідання суду і то лише в кінці дня, у який у Києві відбувалося це третє засідання — це обумовлене, скоріш за усе, тим, що повістки із суду, які можливо і направлялись, але не за тією адресою, за якою я проживаю у Вінниці, а за помилково вказаною в позові Суліми Є.М. — тож, мабуть, тому вони поштою мені і не були вручені. Моє пояснення з цього приводу є у матеріалах справи.

2. Незважаючи на те, що я був відповідачем №1 по судовому позову Суліми Є.М., мені не були поштою направлені копії позову і супровідних до нього документів після відкриття справи №2-6134/2010, і я змушений був знайомитись зі змістом позову Суліми Є.М. напередодні четвертого засідання безпосередньо в Голосіївському районному суді, що не дозволило мені скористатись при написанні заперечення на позов допомогою кваліфікованого юриста, оскільки я не мав визначеного законом попереднього терміну.

3. Незважаючи на те, що я є відповідачем №1 по судовому позову Суліми Є.М. усі три засідання суду, про два із яких я навіть не знав, а стосовно третього дізнався запізно, проводились у мою відсутність та в присутності лише представника фірми «Діджитал Венчез», але без представництва агентства УНІАН та без залученої в якості третьої особи журналістки Світлани Кузьменко, без з’ясування причин і моєї, і представника агентства УНІАН, і Світлани Кузьменко відсутності.

4. Незважаючи на те, що я є відповідачем №1 (ключовим) по судовому позову Суліми Є.М., який проживає у Києві, в порушення чинного законодавства Голосіївський районний суд міста Києва позов Суліми Є.М. розглядав за місцем його проживання у Києві, а не за місцем мого проживання, як відповідача, у Вінниці. А моє клопотання про передачу справи в Ленінський районний суд міста Вінниці або виділення провадження по мені у окрему справу з передачею її у Ленінський районний суд міста Вінниці суддею було відхилено. Це клопотання я передав з проханням залучити до справи під час засідання суду 22 грудня.

5. Оскільки суду мною і позивачем були надані копії листів виконувача обов’язків міністра внутрішніх справ Попкова С.Є., які несли взаємно виключаючі твердження, одне з яких підтверджувало мою правоту, а друге правоту позивача,то на четвертому засіданні суду 23 листопада 2010 року суддя Шевченко Т.М. прийняла рішення витребувати до суду матеріали тих розслідувань у Міністерстві внутрішніх справ, за якими писались ці листи. Але до початку 5-го і, як виявилось, останнього засідання суду 22 грудня 2010 року ці матеріали із Міністерства внутрішніх справ не поступили, в чому я пересвідчився, ознайомившись із матеріалами справи безпосередньо перед початком судового засідання, однак суддя не перенесла розгляд справи на наступний термін, аби дочекатись надходження цих документів у розпорядження суду, щоб розглядати справу в умовах зняття виниклих у цих листах Попкова С.Є. протиріч по суті позову. А це було дуже важливо, оскільки перша відповідь Попкова С.Є враховувала той факт, встановлений слідчим після допиту тоді ще ректора Київського національного університету технологій і дизайну Волкова О.І., що не лише я отримав рахунок-фактуру на майже 59 тисяч гривень від Євгена Суліми, а і Волков О.І. теж отримав від нього аналогічний рахунок, 7-значний номер якого відрізнявся від мого лише на три одиниці (даний мені рахунок має номер 0000219, а даний Волкову О.І. рахунок має номер 0000222), а сума в рахунку-фактурі, врученому заступником міністра Сулімою Є.М. тоді ще ректору Волкову О.І., дорівнювала майже 74 тисячі гривень. А під час додаткового розслідування Міністерством внутрішніх справ Волков О.І уже не допитувався і його свідчення та копія врученого йому рахунка-фактури уже не фігурували в матеріалах додаткового розслідування. Тобто додаткове розслідування мало явно замовний характер, що могло бути з’ясовано у суді і могло стати поводом для службового розслідування стосовно слідчого, який вів додаткове розслідування — ось чому, на мій погляд, матеріали першого і додаткового розслідування і не були передані з Міністерства внутрішніх справ до Голосіївського районного суду, незважаючи на їх запит суддею місяцем раніше.

6. В жодному рядку тексту рішення Голосіївського районного суду, винесеного суддею Шевченко Т.М. жодного слова не сказано, що 22 грудня в засіданні суду давали свідчення свідки Волков О.І. та Мізерний В.М., перший із яких підтвердив, що він також отримав рахунок-фактуру на майже 74 тисячі гривень від заступника міністра Євгена Суліми і надав копію цього рахунку-фактури, а другий підтвердив те, що за моєю вказівкою він зв’язувався телефоном з посередником від фірми «Модерн ХХІ» Володимиром Миколайовичем, координати якого були дані Євгеном Сулимою під час мого відвідування 19 травня 2010 року його кабінету. Не знайшло відображення у рішенні суду і те, що керівник фірми «Модерн ХХІ» Калмиков у своєму листі (є у матеріалах справи), направленому до міністерства на запит голови комісії Баранова-Мохорта С.М по розслідуванню інформації, наведеної у моєму першому відкритому листі до міністра Табачника Д.В, повідомив, що і співробітник на ім’я Володимир Миколайович у його фірмі працює, і рахунок-фактуру №СФ 0000219 його фірма виписувала, і що зі мною (Мокіним Б.І.) він ніколи не бачився і взагалі про моє існування не знав і ніякого рахунка-фактури мені не надавав, що опосередковано доводить, що я цей рахунок-фактуру отримав не від керівника чи представника фірми «Модерн ХХІ», а, як і Волков О.І., отримав його від заступника міністра Євгена Суліми під час перебування у його кабінеті. Читаючи рішення судді Шевченко Т.М. від 23 грудня 2010 року, важко втриматись від думки, що це рішення було написане раніше, ще до початку судового засідання 22 грудня 2010 року, оскільки в це рішення не увійшло жодного слова, сказаного будь-ким із учасників судового розгляду під час засідання 22 грудня.

7. Останнє засідання по справі суддею Шевченко Т.М. було розпочате о 12 годині дня 22 грудня 2010 року і закінчилось біля 14 години дня. Завершуючи його суддя сказала, що йде в дорадчу кімнату для винесення рішення, яке буде винесене нею до кінця дня, але виголосить вона це рішення лише наступного дня — 23 грудня о 9-й годині ранку. І сторони можуть при цьому оголошенні або бути присутніми, або їм постановлене рішення буде надіслане поштою. Однак у самому рішенні вказано, що — цитую: «23 грудня 2010 року Голосіївський районний суд у складі: головуючого судді Шевченко Т.М. з участю секретаря Загорулько Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Суліми Євгена Миколайовича до Мокіна Бориса Івановича, ТОВ «Діджітал Венчез», ТОВ «Українське незалежне агентство новин», третя особа Кузьменко Світлана Володимирівна, про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди, - встановив:» - кінець цитати. Із цієї цитати видно, що суддя Шевченко Т.М. проводила повноцінне засідання суду ще й 23 грудня 2010 року, але уже без участі жодного із відповідачів, які навіть не запрошувались судом бути присутніми на цьому засіданні. А це є грубим порушенням норм процесуального права, оскільки рішення суду згідно з законодавством повинне оголошуватись одразу ж після виходу членів суду з дорадчої кімнати того ж дня, тобто рішення повинне було бути винесеним 22 грудня 2010 року, а не 23 грудня 2010 року.

Висновок із вище сказаного: суддя і процедури не дотрималась і по суті не усі обставини справи з’ясувала, тож її рішення не може вважатись правочинним. І не нульовою є імовірність того, що Київський апеляційний суд визнає мої аргументи достатніми для скасування рішення Голосіївського районного суду.

Але я цілком свідомий того, що Євген Суліма — тепер уже перший заступник міністра — не буде сидіти, склавши руки, і спробує і на суддю Київського апеляційного суду, якому буде доручено вести розгляд моєї апеляційної скарги, знайти спосіб впливу. Однак у мене усе-таки жевріє надія, що гучні заяви перших керівників нашої держави про необхідність посилення боротьби з корупцією у будь-яких її проявах знайдуть відгук у Київському апеляційному суді, і цей суд зуміє поставити законну крапку у справі за позовом Євгена Суліми до мене.

І я сподіваюсь, що після цього і інші ректори, яким, як і мені та Волкову О.І., Суліма Є.М. вручав рахунки на майже 59 чи майже 74 тисячі гривень, теж посміливішають і теж про ці рахунки розкажуть. Як уже готовий розповісти про вручений йому рахунок, якщо його запитають слідчі, колишній ректор Київського національного університету харчових технологій Анатолій Українець, який на нещодавніх виборах ректора набрав майже 80% голосів делегатів Конференції трудового колективу, але результати якого скасовані за тією ж технологією, що і у Донецькому національному університеті — шляхом раптового віднайдення документів ще одного претендента, якого міністерство, в якому за ці питання відповідає саме заступник міністра Євген Суліма, начебто, забуло допустити до участі у конкурсі.

Я одного не розумію, шановний Дмитре Володимировичу, - невже Вам абсолютно начхати на те, що про Вас думатимуть ректори університетів, яким Ваш заступник Євген Суліма вручав рахунки на оплату в якості благодійних внесків, і перед якими Ви зараз виступаєте з заявами, що Борис Мокін сказав неправду про вручення йому і іншим ректорам Євгеном Сулімою рахунків-фактур типу врученого мені №СФ 0000219 чи врученого Олегу Волкову №СФ 0000222?

Адже рано чи пізно правда все-одно стане відомою. І я думаю, що це станеться ще за нинішньої влади.

На це мене надихають слова сказані мені одним із слідчих, які мене допитували (а їх було аж троє — із різних відомств у різні дні), у відповідь на моє запитання стосовно того, чому вони, розуміючи, що я кажу правду і надаю абсолютно достовірні документи і записи, не класифікують дії Євгена Суліми як протизаконні. Цей слідчий мені сказав — команди немає. — Але при цьому додав, що усе що мною сказане і записане нікуди не дінеться. Що настане день, коли начальству Євгена Суліми потрібно буде знайти «цапа-відбувайла» за ті дії, що збуджують незадоволення у суспільстві, і тоді поступить команда, і усі документи та записи заживуть новим життям, і Євген Суліма ще буде відповідати по закону. Тож наберіться терпіння.

Задумайтесь над усім вище сказаним, шановний Дмитре Володимировичу!

Адже одна справа сперечатись і висловлювати відмінну від загальноприйнятої думку стосовно того, чи був Голодомор і чи були патріотами України вояки УПА, а зовсім інша дивитись у вічі ректорам, заявляючи про те, що їм ніяких рахунків Євген Суліма не вручав, і знаючи при цьому, що вони знають про те, що Ви знаєте, що він ці рахунки таки вручав. І якщо Ви думаєте, що потім можна буде, звільнивши Євгена Суліму, списати усе виключно лише на нього, то Ви помиляєтесь, оскільки затверджуючи Євгена Суліму своїм першим заступником в умовах, коли Вам уже точно відомо, що рахунки він ректорам на майже 59 і майже 74 тисячі гривень усе-таки вручав перед переобранням на новий термін, Ви тим самим теж стаєте опосередковано причетним до цих рахунків. А це, як Ви розумієте, авторитету Вам не додасть ні в очах викладачів ВНЗ та студентів, ні в очах політиків і журналістів. Навіть за умови, що Ви заявлятимете, що я «перегрівся на сонці».

З повагою, оскільки усе ще думаю,
що Ви особисто до вручення цих рахунків
відношення не маєте, а захищаєте Євгена
Суліму виключно лише з позицій захисту
«честі мундира» Вашого заступника
Борис Мокін