Її дисертація була присвячена розробці технології дистанційного викладання курсу інженерної і комп’ютерної графіки у вищих навчальних закладах. Захищала Олена свою дисертацію грамотно і красиво, що викликало позитивну реакцію усіх членів спеціалізованої ради, які одноголосно проголосували за присудження їй наукового ступеня кандидата педагогічних наук. А перший віце-президент НАПН України, академік Мадзігон, який теж є членом цієї спецради, у своєму виступі звернув увагу усіх присутніх на те, що саме над такого спрямування дисертаціями сьогодні у першу чергу потрібно працювати аспірантам.

За процедурою захисту довелось виступати і мені, як науковому керівникові аспірантки. Під час свого виступу я вжив словосполучення: «Я, як колишній ректор Вінницького національного технічного університету». На мій подив, ці мої слова викликали негативну емоційну реакцію кількох членів спеціалізованої вченої ради, із числа тих, які часто беруть участь за кордоном у різного роду наукових форумах. Усі вони в один голос мені заявили, що колишніх ректорів не буває, оскільки в усьому цивілізованому науковому світі є нормою, що ректор – це не лише посада, яку певна особа посідає визначений законодавством термін, а і статус, який ця особа набуває довічно і який в історичній хронології вищого навчального закладу закарбовується навіки. І зі Світової асоціації ректорів нікого із її членів не виключають після того, як вони залишили посаду ректора, а продовжують звертатись до них в усякого роду офіційних зверненнях, використовуючи словосполучення: «Пане ректор!» Почувши це, я теж згадав, що на конференції Світової асоціації ректорів, яка відбувалася у Брюсселі, і в якій взяв участь і я, серед учасників були і ті, хто в даний час уже не посідав ректорської посади, але до них усі звертались, починаючи своє звернення зі слів: «Пане ректор!»

А після завершення засідання спеціалізованої ради я від її членів почув ще й таке: «Зверніть увагу, Борисе Івановичу, на те, кого із попередніх ректорів університету, якому виповнилося більше 100 років, пам’ятають професори цього університету без заглядання в книгу з історії чи в музей. Як правило, без шпаргалки і без підказки вам назвуть того ректора, який створив цей вищий навчальний заклад, того ректора, який перетворив цей вищий навчальний заклад в університет, і того ректора, який керував університетом найдовше. Тож про вас, який перетворив Вінницький політехнічний інститут у Вінницький державний технічний університет та домігся присвоєння університету статусу національного, і який відпрацював на посаді ректора ВПІ, ВДТУ і ВНТУ 21 рік, що стане найдовшим терміном, оскільки за новим законом про вищу освіту усі майбутні ректори матимуть право перебувати на посаді ректора лише два терміни по 5 років кожний, – про вас пам’ятатимуть усі майбутні покоління викладачів і студентів вашого університету. А тому гордо несіть чесно набутий вами і нічим не заплямований статус ректора і ніколи не називайте себе колишнім ректором».

Чесно кажучи, я, як усяка нормальна людина, не дуже люблю, коли мені роблять зауваження, але цього разу я був вдячний усім тим членам спеціалізованої вченої ради при НДІ педагогіки НАПН України, які зробили мені вище наведене зауваження. Більше того, це зауваження мені додатково підняло настрій, який і так уже був піднесеним завдяки гарному захисту дисертації моєю аспіранткою.