Згідно з отриманим мною «Повідомленням» 16 березня 2011 року у приміщенні Київського апеляційного суду (вул.. Солом’янська, 2а) об 11 годині 50 хвилин суддя Т.А.Семенюк розпочне розгляд моєї апеляційної скарги «на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 грудня 2010 року у справі за позовом Суліми Євгена Миколайовича до Мокіна Бориса Івановича, ТОВ «Діджітел Венчез», ТОВ «Українське незалежне інформаційне агентство новин», третя особа Кузьменко Світлана Володимирівна про захист честі і гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди».

Далі подаю копію моєї апеляційної скарги.

Апеляційному суду м.Києва
вул. Солом'янська, 2-А
м. Київ
МСП 03680

По справі № 2-6134/2010

Особа, яка подає апеляційну скаргу:

Скаржник (Відповідач 1): Мокін Борис Іванович

Інші особи, які беруть участь у справі:

Позивач: Суліма Євген Миколайович

Відповідач 2: ТОВ «Діджітал Венчез»

Відповідач 3: ТОВ «Українське незалежне
інформаційне агентство новин»,

Третя особа: Кузьменко Світлана Володимирівна

На рішення Голосіївського районного суду
м. Києва від 23.12.2010 р.
по справі № 2-6134/2010

АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА

Вважаю рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23.12.2010 р. по справі № 2-6134/2010 про часткове задоволення позову Суліми Є.М. до Мокіна Б.І., ТОВ «Діджітал Венчез», ТОВ «Українське незалежне інформаційне агентство новин», третя особа Кузьменко Світлана Володимирівна про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди (копія додається) незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права та таким, що підлягає скасуванню, з наступних підстав.

Судом порушено норми матеріального права:

Інформація, поширена Відповідачем 1, відповідає дійсності, що підтверджується наступними доказами:

1. Фраза із мого відкритого листа Міністру Табачнику Д.В., яку позивач Суліма Є.М. просив визнати недостовірною і спростувати, у дійсності є достовірною, оскільки станом на 20.08.2010 року (день подачі позову) я дійсно ще не сплатив біля 59 тисяч гривень Харківській фірмі «Модерн ХХІ» за виготовлення 4 дерев’яних вікон згідно з рахунком-фактурою №СФ-0000219 (копія додається, і повинна бути також у матеріалах справи), виписаним фірмою без вказання платника і врученим мені заступником Міністра Сулімою Є.М. у його кабінеті 19 травня 2010 року після мого звітування на кадровій комісії і запрошення Сулімою Є.М. зайти до нього для додаткової співбесіди.

Я зустрічався з заступником Міністра Євгеном Сулімою після завершення звітування на кадровій комісії Міністерства освіти та науки, який, ще раз стверджую, вручив мені під час цієї зустрічі рахунок-фактуру на оплату вікон на більше ніж 58 тисяч гривень, 19 травня 2010 р. у другій половині дня, а уже вранці 20 травня 2010 р. я вручив цей рахунок-фактуру проректору Мізерному В.М. – Цим повідомленням я хочу звернути увагу на те, що 19 травня до вечора я міг дістатись лише до Вінниці, а тому не міг дістатись до кінця робочого дня ні до Харкова, ні до Донецька для отримання там рахунку-фактури на виготовлення вікон і повернення до вечора цього ж дня до Вінниці, в чому легко переконатись по путівці виїзду та повернення в гараж мого службового автомобіля і по даті повернення на бланку мого відрядження до Києва. Це є додатковим свідченням того, що я отримав цей рахунок-фактуру від заступника міністра Євгена Суліми у Києві, а не у Харкові по місці розташування фірми «Модерн ХХІ» чи у Донецьку, куди, начебто, було відправлено цей рахунок-фактуру за свідчення керівника фірми Калмикова у його листі до МОН, копія якого є у справі у додатку №4 до позову Суліми Є.М. Тим паче, що у цьому ж листі Калмикова вказано, що він мене не знає і ніколи ні в які контакти зі мною не вступав.

2. Факт вручення 19 травня 2010 року рахунка-фактури №СФ-0000219, виписаного Харківською фірмою «Модерн ХХІ» для оплати за виготовлення вікон мені, запрошеному заступником міністра Сулімою Є.М. після звітування на кадровій комісії до його кабінету для додаткової індивідуальної співбесіди, підтверджено після розслідування на вимогу народного депутата України Лесі Оробець в офіційній відповіді їй тимчасово виконувачем обов’язків Міністра внутрішніх справ України Попковим С.Є.(копія додається і повинна бути також у матеріалах справи). Далі подаю цитату із цієї відповіді: «Крім того, виконуючому обов’язки ректора університету Мокіну Б.І. 19.05.2010 під час перебування в Міністерстві освіти і науки України було надане платіжне доручення з метою перерахування, як благодійний внесок, коштів для проведення ремонтних робіт у Міністерстві. У подальшому, після приїзду на місце своєї роботи, отримавши відповідні консультації, у телефонній розмові роз’яснив керівництву Міністерства про неможливість оплати вказаного рахунку, на що йому було повідомлено, що оплата рахунку є благодійним внеском і не є обов’язковою» — кінець цитати.

І під кримінальну відповідальність з цього приводу Суліма Є.М., як витікає із відповіді т.в.о. Міністра внутрішніх справ України, не підпадає не тому, що не мало місця вручення мені Сулімою Є.М. рахунку-фактури №СФ-0000219, а тому, що оплатити цей рахунок він просив на умовах надання благодійної допомоги.

Проведене розслідування (перше) підтвердило факт вручення Євгеном Сулімою 19 травня 2010 року рахунків на оплату виготовлення вікон для міністерства частині ректорів, які звітували на кадровій комісії цього дня, а у відповіді самому Євгену Сулімі на його більш пізній запит цей же т.в.о. Міністра внутрішніх справ Попков С.Є. уже стверджує, що відповідь народному депутату Лесі Оробець є помилкою, що додаткове розслідування факту вручення п. Сулімою рахунків ректорам не встановило. І це при тому, що в матеріалах розслідування є свідчення і мої разом з копією врученого мені Сулімою Є.М. рахунку, і є свідчення Олега Волкова разом з копією аналогічного рахунку, врученого йому тим же Сулімою Є.М.. Оскільки суду мною і позивачем були надані копії листів виконувача обов’язків Міністра внутрішніх справ Попкова С.Є., які несли взаємно виключаючі твердження, одне з яких підтверджувало мою правоту, а друге правоту позивача,то на четвертому засіданні суду 23 листопада 2010 року суддя Шевченко Т.М. прийняла рішення витребувати до суду матеріали тих розслідувань у Міністерстві внутрішніх справ, за якими писались ці листи. Але до початку 5-го і, як виявилось, останнього засідання суду 22 грудня 2010 року ці матеріали із Міністерства внутрішніх справ не надійшли, в чому я пересвідчився, ознайомившись із матеріалами справи безпосередньо перед початком судового засідання, однак суддя не перенесла розгляд справи на наступний термін, аби дочекатись надходження цих документів у розпорядження суду, щоб розглядати справу в умовах зняття виниклих у цих листах Попкова С.Є. протиріч по суті позову. А це було дуже важливо, оскільки перша відповідь Попкова С.Є враховувала той факт, встановлений слідчим після допиту тоді ще ректора Київського національного університету технологій і дизайну Волкова О.І., що не лише я отримав рахунок-фактуру на майже 59 тисяч гривень від Євгена Суліми, а і Волков О.І. теж отримав від нього аналогічний рахунок, 7-значний номер якого відрізнявся від мого лише на три одиниці (даний мені рахунок має номер 0000219, а даний Волкову О.І. рахунок має номер 0000222), а сума в рахунку-фактурі, врученому заступником міністра Сулімою Є.М. тоді ще ректору Волкову О.І., дорівнювала майже 74 тисячі гривень. А під час додаткового розслідування Міністерством внутрішніх справ Волков О.І уже не допитувався і його свідчення та копія врученого йому рахунка-фактури уже не фігурували в матеріалах додаткового розслідування. Тобто, додаткове розслідування мало явно замовний характер, що могло бути з’ясовано у суді і могло стати поводом для службового розслідування стосовно слідчого, який вів додаткове розслідування - ось чому, на мій погляд, матеріали першого і додаткового розслідування і не були передані з Міністерства внутрішніх справ до Голосіївського районного суду, незважаючи на їх запит суддею місяцем раніше.

І чи не тому на запит судді Міністерство внутрішніх справ не відреагувало і не надіслало до суду матеріалів розслідування, що істина була встановлена під час першого розслідування, а додаткове було зроблене і сформульоване так, як попросив Суліма Є.М., і передача цих матеріалів судді могла б послужити встановленню невідповідності істинного результату розслідування тому твердженню, що надане у відповіді на запит Позивача?

Звертаю увагу суду на те, що на ухвалу про витребування доказів Голосіївського районного суду від 23.11.2010 р. МВС не надало жодної відповіді, а суд першої інстанції не вжив жодних процесуальних дій, щоб ці докази таки залучити до справи. Отже, мало місце неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, що є підставою для скасування рішення згідно п.1ст. 309 ЦПК.

3. Факт передачі мною проректору Вінницького національного технічного університету Мізерному В.М наступного дня після мого повернення із Києва врученого мені 19 травня 2010 р. у Києві заступником Міністра Сулімою Є.М. рахунка-фактури №СФ-0000219 для з’ясування умов здійснення проплати у Володимира Миколайовича, працівника фірми «Модерн ХХІ», названого мені Сулімою Є.М. в якості контактної особи, підтверджується пояснювальною запискою Мізерного В.М. (копія додається і повинна бути також в матеріалах справи).

4. Факт наявності в штаті фірми «Модерн ХХІ» працівника на ім’я Володимир Миколайович та виписки фірмою рахунка-фактури №СФ-0000219, врученого мені Сулімою Є.М., підтверджується листом керівника фірми «Модерн ХХІ» п. Калмикова, надісланого у відповідь на запит комісії, створеної міністром Табачником Д.В. (є в матеріалах справи в якості додатку №4 до позовної заяви Суліми Є.М.).

Також саме цього Володимира Миколайовича в якості посередника назвав своєму головному бухгалтеру колишній ректор Київського національного університету технологій і дизайну професор Волков О.І., повернувшись до університету з аналогічним рахунком-фактурою, отриманим від заступника міністра Євгена Суліми – це свідчить про те, що і посередника від фірми Володимира Миколайовича я не вигадав, а отримав його ім’я і телефонні координати саме від заступника Міністра Євгена Суліми 19 травня 2010р. під час зустрічі у його кабінеті.

5. Свідок Волков Олег Ігоревич своїми показами підтвердив інформацію про вручення йому заступником міністра Сулімою Є.М. платіжного документа, аналогічного тому, який було вручено 19 травня 2010 року мені. Свідок Волков О.І. станом на 19 травня 2010 року був ректором Київського національного університету технологій і дизайну і теж проходив індивідуальну співбесіду після звітування на кадровій комісії в кабінеті Суліми Є.М. у той же час, що і я. Свідок Волков О.І. підтвердив надану мною на засіданні 23.11.2010 р. інформацію про те, що він теж отримав від Євгена Суліми рахунок-фактуру на виготовлення дерев’яних вікон і надав до матеріалів справи копію цього рахунку-фактури, яка відрізнялась від моєї копії лише тим, що в ній фігурували не 4 вікна, як у моїй, а 5 вікон, і на суму не майже 59 тисяч гривень, як у моїй, а на суму майже 74 тисячі гривень.

Звертаю увагу суду на те, що номер рахунку-фактури, виписаного тією ж Харківською фірмою «Модерн ХХІ» і отриманого від Суліми Є.М. свідком Волковим О.І., (копія повинна бути в матеріалах справи) відрізнявся лише на 3 одинички від номера врученого Євгеном Сулімою рахунку-фактури мені (у мене номер був 0000219, а у Волкова 0000222).

Свідок Волков О.І. повідомив, що у приймальній заступника Міністра Євгена Суліми 19 травня 2010 р. він був разом зі мною і ще з десятком ректорів, але до кабінету кожний із нас заходив по одному, а тому в момент вручення рахунків і мені, і йому нікого іншого в кабінеті Євгена Суліми не було. На запитання представника позивача стосовно того, чому Волков О.І. написав 8-го липня пояснювальну записку на ім’я голови Комісії Баранова-Мохорта С.М., що 19 травня 2010 р. він від Євгена Суліми рахунка-фактури не отримував, свідок відповів, що від нього вимагалось написати строго по шаблону лише за те, що було 19 травня 2010 р., і не рекомендувалось писати про те, що було через день. Як виявилось, 19 травня 2010 р. Олегу Волкову Євген Суліма дійсно не вручив рахунок-фактуру, оскільки Волков заходив останній і для нього у Суліми уже не залишилося вільного рахунка-фактури, а тому Суліма попросив Волкова зайти через день для отримання рахунка після того, як йому цей рахунок буде доставлено із Харкова. Цим, очевидно, і пояснюється різниця на три номери між нашими рахунками.

6. Аналогічний рахунок-фактуру від заступника Міністра Євгена Суліми отримав, але не 19 травня 2010 р., а у інший день, і колишній ректор Київського національного університету харчових технологій, професор Українець А.І., який за станом здоров’я відмовився від свідчення у суді, але підтвердив цю інформацію у розмові з колишнім ректором Київського національного університету технологій і дизайну свідком Волковим О.І. Отже, вручення рахунків-фактур претендентам на посаду ректора перед переобранням заступником Міністра Євгеном Сулімою було до мого розголосу звичайною процедурою і стосувалося усіх. І те, що інші ректори університетів мовчать, свідчить лише про їхній страх перед санкціями Міністерства за розголос та небажання видавати ті дружні фірми, які на їх прохання зголосились проплатити ці рахунки з розрахунком на майбутні вигідні замовлення від цих університетів на виконання якихось робіт з преференціями по оплаті за виконані роботи. І цей страх є не безпідставним, оскільки Євген Суліма, який був одним із заступників Міністра освіти і науки після його реорганізації в Міністерство освіти і науки, молоді та спорту Указом Президента України від 24 грудня 2010 року уже призначений першим заступником Міністра, тобто, отримав суттєве підвищення і суттєво більші можливості покарання неслухняних ректорів.

7. Свідок Мізерний В.М. (проректор Вінницького національного технічного університету) пояснив, що 20 травня 2010 р. зранку я викликав його до свого ректорського кабінету і, вручивши йому рахунок-фактуру, отриману з моїх слів у Києві від заступника Міністра Євгена Суліми, попросив зв’язатись з представником фірми «Модерн ХХІ» Володимиром Миколайовичем, контактний телефон якого дав мені Євген Суліма. Метою такого дзвінка була спроба домовитись з працівником фірми «Модерн ХХІ» не про проплату більше 58 тисяч грн. за виготовлення вікон для будівлі МОН згідно з врученим мені рахунком-фактурою, а самим виготовити ці вікна і встановити їх в МОН, що нам обійдеться на порядок дешевше, оскільки в нашому університеті є лінія по виготовленню аналогічних вікон для університетських потреб. Але Володимир Миколайович у телефонній розмові сказав свідку Мізерному В.М., що наші вікна їм не потрібні, а потрібно сплатити оті більше 58 тисяч гривень згідно з виставленим рахунком-фактурою і, до того ж, сплатити не університетськими бюджетними грішми, а знайти якусь приватну фірму, яка цю проплату здійснить, а ми уже самі повинні домовлятись з цією фірмою, як університет компенсує їй понесені витрати.

В судовому засіданні від 22.12.2010 р. (згідно звукозапису судового процесу) було допитано двох свідків – Волкова О.І. та Мізерного В.М., проте в рішенні суду їх показанням не надана правова оцінка, більше того, про їх присутність та допит взагалі не згадується. Отже, має місце невідповідність висновків суду обставинам справи, що є підставою для скасування рішення згідно п.3 ст. 309 ЦПК.

Судом порушено норми процесуального права.

1. Я отримав у Вінниці повістку через Центральний поштамт лише на третє засідання суду і то лише в кінці дня, в який у Києві відбувалося це третє засідання – це обумовлене, скоріш за усе, тим, що повістки із суду направлялись не за тією адресою, за якою я проживаю у Вінниці, а за іншою адресою, помилково вказаною в позові Суліми Є.М., тож, мабуть, тому вони поштою мені і не були вручені. Моє пояснення з цього приводу є у матеріалах справи. Судом не було з’ясовано причини неявок мене на перше та друге судові засідання та докази того, що хтось за мене ці повістки отримував. На даний час у м. Вінниці відсутня вулиця К. Цеткін, а заступник Міністра освіти Є.Сулима мав можливість ознайомитись із матеріалами моєї особової справи, яка є в МОН та вказати мою правильну адресу. Вважаю, що такі дії позивача Суліми Є.М. були спрямовані на те, щоб створити для суду можливість визнання причини моєї неявки неповажними та розглянути справу без мене, лише на підставі доказів Суліми. І про третє засідання суду я дізнався лише тому, що мене знають у місті Вінниці, а тому надіслали мені третю повістку додому на вулицю Р. Стахурського прямо з Головпоштамту.

2. Незважаючи на те, що я є відповідачем №1 по судовому позову Суліми Є.М. усі три засідання суду, про два із яких я навіть не знав, а стосовно третього дізнався запізно, проводились у мою відсутність, та в присутності лише представника фірми «Діджітал Венчез», яка співпрацює з агентством УНІАН, але без представництва самого агентства УНІАН та третьої особи Світлани Володимирівни Кузьменко, без з’ясування причин і моєї, і представника агентства УНІАН, і Кузьменко С.В. відсутності.

3. Мені не було надіслано копії позовної заяви Суліми Є.М. і з нею я вперше ознайомився у матеріалах справи лише напередодні 4-го засідання. Це не дало мені можливості скористатись правовою допомогою кваліфікованого юриста при формуванні заперечення на позов – я змушений був ці заперечення писати в приміщенні суду сам.

4. Незважаючи на те, що я є відповідачем №1 (ключовим) по судовому позову Суліми Є.М., який проживає у Києві, в порушення чинного законодавства суд позов Суліми Є.М. розглядав за місцем його проживання у Києві, а не за місцем мого проживання, як фізичної особи- відповідача, у Вінниці. А моє клопотання, оприлюднене і передане для залучення до справи при другій моїй появі в судовому засіданні 22 грудня 2010 року, про передачу справи в Ленінський районний суд міста Вінниці або виділення провадження по мені у окрему справу з передачею її у Ленінський районний суд міста Вінниці суддею було відхилено.

5. Оскільки суду мною і позивачем були надані копії листів виконувача обов’язків Міністра внутрішніх справ Попкова С.Є., які несли взаємно виключаючі твердження, одне з яких підтверджувало мою правоту, як відповідача, а друге правоту позивача, то на четвертому засіданні суду 23 листопада 2010 року суддя прийняла рішення витребувати до суду документи того розслідування у Міністерстві внутрішніх справ, за яким писались ці листи. Але до початку 5-го і, як виявилось, останнього засідання суду 22 грудня 2010 року ці документи із Міністерства внутрішніх справ не поступили, однак суддя не перенесла розгляд справи на наступний термін, аби дочекатись надходження цих документів у розпорядження суду, щоб розглядати справу в умовах зняття виниклих у цих листах Попкова С.Є. протиріч по суті позову. Я знайомився з матеріалами справи перед початком засідання суду 22 грудня 2010 року і у ній матеріалів, які повинні були надійти з Міністерства внутрішніх справ, не було.

6. В рішенні суду немає жодної згадки про свідчення свідків Волкова О.І. та Мізерного В.М., якими вони підтверджували надану мною інформацію про те, що рахунок-фактуру на оплату за виготовлення вікон за ціною у майже 59 тисяч гривень вручив мені заступник Міністра Суліма Є.М. у своєму кабінеті – адже аналогічний рахунок-фактуру він вручив і Волкову О.І., копія і свідчення якого надані були суду 22 грудня 2010 року. Зовсім проігноровані і свідчення Мізерного В.М., пояснення якого є у справі, з яких витікає, що він вів перемовини про оплату врученого мені Сулімою Є.М. рахунка-фактури на другий день після вручення саме з посередником від фірми, вказаним мені теж Сулімою Є.М.. А про те, що в штаті фірми «Модерн ХХІ» є співробітник, з яким Мізерний В.М. вів перемовини, та що рахунок, вручений мені Сулімою Є.М. виписувався цією фірмою, підтвердив сам керівник цієї фірми – лист від нього є у матеріалах справи. Але усі ці свідчення проігноровані, як і моя інформація про це, яка теж є у матеріалах справи. Складається враження, що рішення було складене суддею ще до засідання суду 22 грудня 2010 р., оскільки в його текст не ввійшло нічого із того, що прозвучало в суді в цей останній день.

7. Останнє засідання по справі суддею Шевченко Т.М. було розпочате о 12 годині дня 22 грудня 2010 року і закінчилось біля 14 години дня. Завершуючи його суддя сказала, що йде в дорадчу кімнату для винесення рішення, яке буде винесене нею до кінця дня, але виголосить вона це рішення лише наступного дня – 23 грудня о 9-й годині ранку. І сторони можуть при цьому оголошенні або бути присутніми, або їм постановлене рішення буде надіслане поштою. Однак у самому рішенні вказано, що – цитую: «23 грудня 2010 року Голосіївський районний суд у складі: головуючого судді Шевченко Т.М. з участю секретаря Загорулько Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Суліми Євгена Миколайовича до Мокіна Бориса Івановича, ТОВ «Діджітал Венчез», ТОВ «Українське незалежне агентство новин», третя особа Кузьменко Світлана Володимирівна, про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди, - встановив:» - кінець цитати. Із цієї цитати видно, що суддя Шевченко Т.М. проводила повноцінне засідання суду ще й 23 грудня 2010 року, але уже без участі жодного із відповідачів, які навіть офіційно не запрошувались судом бути присутніми на цьому засіданні. А це є грубим порушенням норм процесуального права, оскільки рішення суду згідно з законодавством повинне оголошуватись одразу ж після виходу членів суду з дорадчої кімнати того ж дня, тобто, рішення повинне було бути винесеним 22 грудня 2010 року, а не 23 грудня 2010 року.

Отже, я вважаю рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23.12.2010 р. по справі № 2-6134/2010 про часткове задоволення позову Суліми Є.М. до Мокіна Б.І., ТОВ «Діджітал Венчез» та ТОВ «Українське незалежне інформаційне агентство новин», третя особа Кузьменко Світлана Володимирівна про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, при його постановленні не досліджено всі докази, не встановлено дійсні відповідні їм правовідносини, висновки суду спростовуються матеріалами справи, а тому оскаржуване рішення не може бути правильним по суті, обґрунтованим, законним та справедливим з вище вказаних підстав.
     
З огляду на викладене вище, відповідно до п.2 ч.1 ст.307, ст.309 ЦПК України,

ПРОШУ:

1. Скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23.12.2010 р. по справі № 2-6134/2010.

2. Ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Суліми Є.М. у повному обсязі.

Додатки:

1. Копія Рішення від 23 грудня 2010 року Голосіївського районного суду по справі №2-6134/2010 за позовом Суліми Є.М. до Мокіна Б.І., ТОВ «Діджітал Венчез», ТОВ УНІАН, третьої особи Кузьменко С.В.

2. Копія рахунку-фактури №СФ-0000219, виписаного Харківською фірмою «Модерн ХХІ» і врученого мені заступником міністра освіти і науки України Сулімою Є.М. у його кабінеті 19 травня 2010 року.

3. Копія відповіді т.в.о. міністра внутрішніх справ Попкова С.Є. народному депутату Лесі Оробець.

4. Копія «Пояснювальної записки» проректора ВНТУ Мізерного В.М., написаної ним 09.07.2010 року.

5. Докази сплати державного мита та витрат на ІТЗ судового процесу.

6. Копії апеляційної скарги в 4-х екземплярах.

Б.І. Мокін

Цю апеляційну скаргу, подання якої зупинило процес набуття чинності рішення Голосіївського районного суду м. Києва за цією справою на термін до завершення її розгляду Київським апеляційним судом, я відіслав кур’єрською поштою в суд ще 27 грудня 2010 року.

Про результати розгляду цієї апеляційної скарги у судовому засіданні 16 березня 2011 року я розповім після повернення з Києва, де я перебуватиму ще й 17 березня, оскільки братиму участь в річних зборах Національної академії педагогічних наук України, академіком і членом президії якої я є.