У четвер 24 березня у другій половині дня відбулося планове засідання Вченої ради університету, на якому великій групі наших викладачів були вручені атестати доцентів, прийнято рішення про присвоєння вченого звання професора першому проректору університету Олександру Романюку і розглянуто звіт проректора з наукової роботи професора Сергія Павлова про наукові досягнення нашого колективу за попередній календарний рік роботи.

Завершуючи засідання, у заключному слові ректор університету професор Володимир Грабко повідомив, що станом на першу половину минулого року за рахунок економії коштів у попередні два роки було заощаджено 9 мільйонів гривень, з яких 6 мільйонів у кінці минулого року йому довелось використати на поточні витрати.

Мене заключне слово ректора порадувало, адже цим повідомленням він підтвердив те, що, йдучи на вибори ректора, які відбулися 2 вересня минулого року, я не блефував, коли у своїй програмі заявив, що в разі обрання мене ректором ще на один термін буду будувати ще один житловий будинок на 40 квартир (пп. 6.3 та 6.4), аби додати ці 40 нових квартир до тих 250, які я побудував у попередні роки роботи ректором, і які ректорат і профком розподілили серед працівників університету.

Адже уже цих заощаджених 9 мільйонів гривень вистачило б на те, щоб звести «коробку» нового будинку. А саме їх заощадження є свідченням того, що я умів на рахунку університету накопичувати кошти без погіршення поточного життєзабезпечення університету. Тож і в-подальшому заощаджував би, аби протягом наступних кількох років добудувати цей будинок, будівництво якого збирався розпочати у 2011 році.

До речі, у своїй промові на виборах ректора професор Володимир Грабко підкреслив, що в разі його перемоги на виборах він теж буде виконувати ту програму, з якою виступив я, і з якою і сьогодні можна ознайомитись на моєму персональному сайті та на офіційному сайті ВНТУ (скріншот).

Але використання нинішнім ректором заощаджених мною 9 мільйонів гривень не на початок будівництва нового житлового будинку, а на поточні витрати породжує запитання: «А, можливо, він і не збирається виконувати ту програму розвитку, яка звучала на виборах ректора, і яка напередодні виборів була затверджена і ректоратом, і Вченою радою університету, і з обіцянкою виконувати яку він і переміг на виборах з різницею в один голос?» — Обіцянкою, даною у присутності заступника міністра Євгена Суліми, котрий підтримував його кандидатуру здійсненням неприкритого тиску на делегатів Конференції трудового колективу університету.

Але відповідь на це запитання, на мій погляд, ми отримаємо не раніше 30 серпня, коли ректор Володимир Грабко згідно з чинним законодавством і Статутом університету на загальних зборах колективу виступить зі звітною доповіддю про результати першого року роботи на посаді ректора. А поки-що, поживемо-побачимо!

Повернувшись до свого кабінету після засідання Вченої ради університету, я розгорнув березневий номер нашого університетського часопису «Імпульс», вручений мені, як і усім іншим членам Вченої ради, перед початком засідання 24 березня.

Увагу мою в цьому «Імпульсі» привернула редакційна стаття «Цінуймо жінок — вони того варті», в якій описані перипетії конкурсу «Міс ВНТУ», що відбувся напередодні Міжнародного жіночого дня. Про всі нюанси цього дійства у статті написано, і не знайшлося місця лише одній події — моєму виступу, в якому я повідомив, що засновую із власних коштів на умовах спонсорства премію у 1000 гривень для переможниці конкурсу «Міс ВНТУ», аби урівняти цей конкурс по цьому параметру з конкурсом «Міс Наука», і першому врученню мною цієї премії переможниці конкурсу «Міс ВНТУ 2011» Катерині Барченко.

Тож мало того, що проректор з виховної роботи університету доцент Анна Писклярова не подякувала мені хоча б телефоном за те, що я заснував і вручив премію переможниці конкурсу «Міс ВНТУ», що проходив під її егідою, але в додаток до цього і як головний редактор «Імпульсу» Анна Писклярова, без участі якої не могла бути затвердженою до друку редакційна стаття, теж проігнорувала заснування мною і перше вручення цієї премії, принизивши у такий спосіб мене ще раз.

І це при тому, що я є її науковим консультантом по докторській дисертації, офіційно затвердженим у позаминулому році Вченою радою університету! І при тому, що за моєї активної участі вона уже опублікувала більше десятка наукових статей по темі докторської дисертації!

Це мене наштовхнуло на думку, що проректор Анна Писклярова визнає в якості наукового консультанта по своїй докторській дисертації виключно лише ректора університету, і після того, як я перестав ним бути, мої консультації її перестали цікавити. Але я без жалю і без претензій складаю з себе обов’язки наукового консультанта Анни Писклярової і не заперечую, щоб її консультантом став новий ректор, професор Володимир Грабко, який є моїм науковим учнем і представляє мою наукову школу. Я думаю, що він її зможе консультувати не гірше за мене, але в зв’язку з тим, що їй доведеться адаптуватись до стилю нового консультанта, а йому до нової для нього теми, робота над докторською дисертацією у Анни Писклярової, мабуть, дещо затягнеться, і можливо не на один рік. Але це мене уже не обходить і не цікавить.