Друге засідання Київського апеляційного суду по розгляду моєї апеляційної скарги розпочалося о 15 годині 20 хвилин у середу 11 травня 2011 року у залі засідань №1008 під головуванням судді Семенюк. А через півгодини це засідання уже закінчилось.

Як завжди на початку засідання я і обидві адвокатеси Євгена Суліми назвали себе і свої паспортні дані та місце проживання. Від інформаційних агентств знову нікого не було, не прийшла і журналістка Світлана Кузьменко. Я спробував наголосити на тому, що варто було б усе-таки, щоб хтось бодай один із представників журналістики був на засіданні, але усі три судді відповіли мені майже хором, що оскільки апеляційну скаргу я подав лише від себе, то їх присутність не є обов’язковою. Тож засідання розпочалося. Суддя Семенюк наголосила на тому, що усі учасники процесу зобов’язані були ознайомитись з усіма матеріалами судової справи заздалегідь, тому зачитувати нічого не стала, а звернулась до мене з запитанням, чого я хочу. Я попросив спочатку надати мені можливість зачитати документ, який дозволила використати при розгляді справи автор цього документу, народний депутат України Леся Оробець. Ось цей документ:

Я розраховував на те, що після оприлюднення змісту цього документу, він буде залучений до справи, і я попрошу, щоб суд звернувся до Генеральної прокуратури, аби вона надала матеріали розслідування, яке, як витікає з наведеного документу, просила здійснити Леся Оробець.

Але, незважаючи на те, що на першому засіданні суду суддя Семенюк пообіцяла, що дозволить мені оприлюднити цей документ на наступному засіданні, і цього разу вона мені оприлюднити цей документ не дозволила, і до матеріалів справи його залучити відмовилась, заявивши, що апеляційний суд розглядає лише чи не було порушення процедури під час розгляду справи в районному суді, а нові докази розглядати не зобов’язаний. Я звернув увагу на те, що в матеріалах справи в районному суді взагалі проігноровані свідчення двох свідків – ректора КНУТД, професора Волкова та проректора ВНТУ, професора Мізерного, перший із яких надав районному суду копію такого ж платіжного доручення, як і вручене заступником міністра Євгеном Сулімою мені, і теж вказав на те, що це доручення йому було вручене цим же Євгеном Сулімою в його кабінеті, а другий розповів про те, як за моїм дорученням зв’язувався з названим мені Євгеном Сулімою посередником від ТОВ «Модерн ХХІ» Володимиром Миколайовичем і пробував уговорити посередника на те, що ми ці 4 вікна зробимо самі, і тоді ці 4 вікна коштуватимуть не 59 тисяч гривень, а не більше трьох тисяч. Але вговорити посередника на наш варіант виготовлення вікон проректору Мізерному не вдалося, після чого я відмовився виступати спонсором міністерства в оплаті виготовлення цих вікон у ТОВ «Модерн ХХІ». Після цієї моєї репліки суддя Семенюк звернулась до адвокатес Євгена Суліми, чи мають бажання і вони щось сказати, але «білявка», як і на усіх попередніх засіданнях і Голосіївського районного, і Київського апеляційного суду, промовчала, а інша заявила, що вона підтримує усе те, що написане від імені Євгена Суліми. Після цього суд пішов в дорадчу кімнату, з якої вийшов назад через кілька хвилин, і суддя Семенюк оголосила, що в задоволенні апеляційної скарги мені відмовлено. Що рішення суду буде таким, я і не сумнівався, і ще до початку засідання поздоровив адвокатес Євгена Суліми з перемогою, але пообіцяв, що діждусь того дня, коли і на моїй вулиці буде свято, адже, як сказав геніальний російський поет: «…Есть Божий судия! Он ждет! Он недоступен звону злата. И мысли и дела Он знает наперед. – Тогда напрасно вы прибегнете к злословью, оно вам не поможет вновь!...» І, я думаю, що «Божий судия» ще покарає Євгена Суліму і за цю неправедну перемогу також.

А я виконаю рішення суду і направлю і міністру ще один відкритий лист, і на сайті опублікую усе, що вимагає суд, однак не сьогодні, оскільки, хоча й рішення Голосіївського районного суду вступило в силу, але на його виконання, згідно з вимогою Євгена Суліми, приведеною у його позовній заяві, мені надається 15 днів. Тож і на сайт я розміщу ту інформацію, яка в рішенні суду визначена, і відправлю її у листі міністру аж 25 травня 2011 року, тобто за день до закінчення терміну, визначеного позовною заявою Євгена Суліми, задоволеною Голосіївським районним судом міста Києва.