У №160-161 за 9-10 вересня 2011 року Ігор Лосєв у своїй черговій і цікавій, як завжди, публікації «О чем «плачут» в Киеве и Москве?» аналізує у тому числі і дискусію (стосовно ролі Дмитра Табачника в українській історії) між професором Гаранем із НАУКМА та журналістом Чаленком, влаштовану Євгеном Кисельовим у його програмі на телеканалі «Інтер».
Ігор Лосєв пише — цитату подаю російською мовою, оскільки мені довелось читати цю його роботу в російськомовному варіанті газети «День»: «Чаленко торжествующим тоном заявил, что в Украине 800 вузов, и всем их руководителям Д. В. Табачник нравится и только КМА «мутит воду». Но, думаю, что сотням наших «воспитателей юношества» еще придется отвечать на неприятные этические вопросы, в том числе и своим студентам. И ждать этого недолго. Какую молодежь мы хотим иметь, какой морали можем от нее требовать при таком моральном облике «воспитателей»? Если сотни ректоров продемонстрировали, что рабочее место, оклад, льготы для них неизмеримо важнее, чем какие-то моральные «абстракции»? Кое-кто успокаивает свою совесть тем, что не хотел подставлять под удар свой вуз… Оправдания всегда найдутся, но нравственная проблема остается. Ректоры имели возможность дать уникальный по глубине искренности урок морали, дать его личным примером, но не воспользовались такой возможностью. А это означает, что в строгом смысле слова воспитателей у нас нет, а есть только чиновники от педагогики, «винтики» бюрократической машины, направленной на воспроизводство моральных рабов…» — кінець цитати.
Від себе додам, що занурившись в глибини моїх новин на цьому сайті, ви, шановні читачі, зможете переконатись у тому, що будучи ректором (до 7 вересня 2010 року), я не був покірним «гвинтиком» системи, створеної Дмитром Табачником, за що і був покараний цією системою за мовчазної згоди одних ректорів і письмової підтримки її дій, наданої на вимогу тодішнього важливого елемента цієї системи — начальника кадрового департаменту міністерства Сергія Баранова-Мохорта — у вигляді пояснювальних записок, в яких ці ректори, не обтяжуючи себе муками совісті, чорне назвали білим.