Звичайно, декого із Вас здивує, що я звертаюсь до Вас як почесний ректор ВНТУ, оскільки Ви усі добре знаєте, що перший проректор Олександр Романюк дозволу підписати рішення Вченої ради університету про присвоєння мені цього почесного звання, засідання якої під його головуванням відбулося 7 вересня 2010 року, і по-сьогодні від нинішнього ректора, який приступив до виконання своїх ректорських обов’язків, повернувшись з Києва наприкінці того ж дня, ще не отримав. А без підпису головуючого на засіданні Вченої ради університету першого проректора Романюка на протоколі цього засідання її рішення не вступає в силу. Тож, де-юре, я і сьогодні ще не є почесним ректором, але, судячи з Вашого привітного відношення до мене під час зустрічей, де-факто я таким себе маю право вважати. Особливо з огляду на те, що це під моїм керівництвом наш університет першим в Україні ще у 1991 році розпочав готувати спеціалістів і магістрів за стандартами країн Європи, США і Канади, що це під моїм керівництвом ВНТУ домігся статусу національного і увійшов до 20 кращих університетів України, що це моїми зусиллями в університеті було створено 5 спеціалізованих вчених рад з захисту кандидатських і докторських дисертацій за 12 спеціальностями, що це я зробив ВНТУ єдиним від України асоційованим членом IFIA зі штаб-квартирою у Женеві, що це я, працюючи 21 рік ректором і незважаючи ні на які кризові явища в економіці, кожні 5 років будував для Вас і вводив в експлуатацію по 50 нових квартир, давши Вам сумарно за час ректорства 250 квартир — цей список можна продовжити, але Ви і самі його ще добре пам’ятаєте, тож я його продовжувати не буду.

А сьогодні у цей святковий день я хочу вселити у Вас надію на те, що не за горами ті дні, коли освітяни в Україні відчують до себе саме таке шанобливе ставлення, на яке вони заслуговують.

Звичайно, сьогодні, коли Ви до Дня працівників освіти ще не отримали зарплати і стипендії за вересень, коли на чолі головного освітянського відомства стоїть людина, яка робить усе, що від неї залежить, для ліквідації університетської автономії і перетворення університетів в «гвинтики» міністерської машини і на догоду Кремлю сприяє «перелицьовуванню» української історії, вилучаючи з неї героїку боротьби українського народу з царською і більшовицькою Росією, коли почесного професора нашого університету лідера опозиції Юлію Тимошенко тримають у СІЗО і інкримінують їй злочини, яких вона не вчиняла, у світле майбутнє важко повірити, але не впадайте у відчай, адже за будь-якою зимою обов’язково наступає весна.

Тож чекайте її, вірте в неї, сприяйте її приходу, і вона обов’язково прийде.

Зі святом Вас, шановні освітянські генерали, полковники, капітани, лейтенанти, прапорщики, курсанти, кадети і ті, на чиїх «погонах» ще ніяких відзнак немає, але Ви їх обов’язково виборете!