На це запитання, звичайно ж, може дати вірну відповідь лише він сам і лише собі самому. Ми ж можемо лише конструювати варіанти відповідей-здогадок, найбільш привабливими із яких, судячи з публікацій у ЗМІ, є три: 1). Або рисою характеру у будь-якій ситуації диктувати оточенню свої умови? 2). Або попередньою домовленістю з Путіним і Медведєвим саме за таким сценарієм привести Україну в зону інтересів Росії, переклавши відповідальність за це на Захід? 3). Або спробою змусити Європу і Росію, конкуруючи, наввипередки пропонувати Україні кращі умови співпраці для залучення її до кола своїх інтересів?

Тиждень тому, спираючись на обіцянки, дані Віктором Януковичем провідним західним політикам, які були висвітлені в усіх інтернет-виданнях, та враховуючи те, що наш президент сьогодні замкнув на себе прийняття рішень з усіх важливих питань, я виклав на своєму сайті один із можливих варіантів подальшого розвитку подій навколо Юлії Тимошенко.

Порушення ще однієї кримінальної справи проти уже ув’язненої Юлії Тимошенко, відмова народних депутатів України від Партії регіонів підтримати у Верховній Раді поправку до законопроекту про декриміналізацію 365 статті Кримінального Кодексу України, за якою вона ув’язнена, останні заяви Віктора Януковича, в яких він висловив невдоволення з приводу того, що західні політики намагаються нав’язати йому неприйнятні для нього рішення, теплі зустрічі президентів та прем’єр-міністрів України і Росії в Донецьку і Санкт-Петербурзі та спокійне ставлення Віктора Януковича до того, що керівники ЄС скасували зустріч із ним 20 жовтня 2011 року у Брюсселі, свідчить про те, що або наш президент вирішив довести усьому світу, що буде так, як він хоче, або що ситуація навколо Юлії Тимошенко розвивається саме так, як було задумано і узгоджено з керівниками Росії ще у ті дні, коли приймалось рішення порушити проти Юлії Тимошенко першу кримінальну справу.

Аналізуючи основні віхи біографії Віктора Януковича, легко бачити, що і в середовищі засуджених, і в середовищі автомобілістів Єнакієво, і в середовищі бізнесових та службових осіб Донецької області, і в середовищі членів Партії регіонів, і в середовищі вищих посадовців країни він завжди намагався бути лідером, тобто бути тим, до кого усі прислухаються і чиї вказівки усі виконують. Тож нічого дивного немає у тому, що, ставши президентом однієї із найбільших європейських країн, він вирішив «построїти» і усю Європу, знехтувавши зверненнями до нього провідних західних політиків та урядовців і змушуючи їх заради утримання України на шляху до Європейського Союзу змиритись з тим, що їх улюблена Юлія Тимошенко буде «сидіти». Але, якщо це так, то досить високою є імовірність того, що на цьому шляху Віктора Януковича чекає доля боксера легкої ваги, який перемігши спочатку на першості міста і області, а потім республіки, вирішив вступити у двобій з абсолютним чемпіоном світу у надважкій вазі.

Другий варіант відповіді — а можливо, усе так і було задумано, аби і Юлію Тимошенко «посадити», і Україну до Митного Союзу та Євразійського економічного простору привести, і винуватцем таких рішень оголосити високих західних друзів Тимошенко, які заради неї зіштовхнули зі шляху до Європи владу України, чим перевести в розряд аморальних і унеможливити сприяння з боку цих друзів накладенню штрафних санкцій на осіб, причетних до ув’язнення Юлії Тимошенко, у вигляді внесення їх до списків нев’їздних до країн Європи і Північної Америки та списків тих, чиї рахунки будуть замороженими в західних банках. Але я боюсь, що ця задумка може стати і непродуктивною для нашої держави, оскільки сумарний ВВП майбутніх членів Євразійського економічного простору є на порядок нижчим за ВВП країн Заходу, і проблематичною в досягненні задуманого, оскільки високі західні захисники Юлії Тимошенко, аналізуючи розвиток подальших подій в Україні та стану російсько-українських стосунків, швидко зорієнтуються у тому, що ж було задумано, і не забаряться з адекватною відповіддю, яка навряд чи сподобається і владі України, і її народу.

А якщо не сподобається народу, то стає далеко не нульовою імовірність того, що Віктор Янукович не буде переобраний президентом України ще на один термін у 2015 році. І в якості аргументу, чому це може статись, я хочу навести такий приклад. Один із моїх колег, який не сприймає комуністичну ідеологію і ніколи не захоплювався Юлею Тимошенко, після оголошення проти неї ще однієї кримінальної справи, пов’язаної тепер уже з давно «почившою у бозі» газовою компанією «Єдині енергетичні системи України», у розмові зі мною сказав, що в знак незгоди з її переслідуванням, якщо у 2015 році на президентських виборах до другого туру вийдуть Віктор Янукович і комуніст Петро Симоненко, то він, не люблячи комуністів, все одно буде голосувати не за Януковича, а за Симоненка, оскільки впевнений, що висуванця комуністів через 5 років можна буде на виборах замінити, а щодо висуванця олігархів, то його через 5 років мінятиме обов’язково інший висуванець олігархів, який перемагатиме за допомогою попередника і теж у майбутньому гнобитиме опозицію, а на президентських виборах реалізовуватиме сценарій передачі влади тепер уже своєму висуванцю, президентську кампанію якого теж фінансуватимуть олігархи. Тобто обрання Віктора Януковича у 2015 році президентом ще на один термін, на думку мого співбесідника, може привести до встановлення в Україні режиму довічного правління олігархів.

Тож в разі запровадження Віктором Януковичем в Україні авторитарного правління, логічно припустити, що у 2015 році бажаючих голосувати «проти всіх» уже не буде, що усі, хто не підтримуватиме Віктора Януковича, голосуватимуть за його суперника, хто б ним не був. Навіть, якщо до цього часу в Україні не буде нового Майдану чи якихось інших масових протестних заходів. Головне, що цей протест уже сформувався у душі кожного, хто не є симпатиком Віктора Януковича. І по мірі погіршення умов життя, що є неминучим в умовах економічної кризи і втілення болісних реформ, таких людей ставатиме усе більше. А внутрішній протест людей, навіть тих, хто боїться своєї тіні і ніколи ніде «не висовується», не подолати ні міліції, ні прокуратурі, ні СБУ, ні «Беркуту», ні «Соколу», ні «Альфі». І нашій нинішній владі слід пам’ятати, що саме ті, хто завжди мовчать і усі розпорядження влади сумлінно виконують, стають найбільш жорстокими, коли їх внутрішній пригнічений страхом протест виривається на волю. Так було і з «улюбленим», як вважав і він сам і його оточення, лідером Румунії комуністом Чаушеску у 90-і роки минулого століття, так сталося і зараз з «улюбленим», у що він теж вірив, лідером Лівії антикомуністом Каддафі — їх обох натовп людей, внутрішній протест яких вирвався на волю, розтерзав без суду і слідства.

Тож давайте усі разом підказувати нашому президенту, щоб він приймав такі рішення, які зміцнюватимуть демократію в Україні. Давайте створювати можливості виплескуватися на волю внутрішньому протесту кожного бажаючого тоді, коли йому стає важко мовчати. Давайте учити владу реагувати на ці сплески не загонами міліції і порушенням кримінальних справ, а позитивним вирішенням людських проблем. І тоді сумарний внутрішній протест народу не накопичуватиметься до розмірів цунамі, які знищують усе на своєму шляху, не розрізняючи, хто був добрим до нього, а хто ні.