І оскільки ніхто і ніщо не може зупинити плин часу, і ніхто і ніщо не може продати комусь, подарувати чи купити для когось відрізок часу, додатковий до йому відміряного, то час — це є ніким не здолана і нікому не підконтрольна сила. І ця нездоланність та непідконтрольність і підносить її до рівня Божественної і наймогутнішої Сили у нашому Всесвіті.

А годинники — то є ікони Бога часу. І для того, щоб Бога не гнівити і не стимулювати його до скорочення відведеного нам часу, потрібно з повагою і турботою відноситись до його ікон – вчасно заводити, міняти батарейки і ремонтувати та розміщувати на самих поважних місцях – на руках, без яких наше життя стає не самостійним; на столі перед очима - для щомиттєвого нагадування про плинність часу і стимулювання його економного витрачання; на верхній частині стіни - для підкреслення визнання його зверхності.

Згадавши про свій вік, я зрозумів, що до кінця відрізка часу, відміряного особисто мені, залишилось, мабуть, не так уже й багато. А тому я прийшов до ще одного важливого висновку — варто на цьому відрізку часу, що залишився, зосередитись на тому, що є найбільш цікавим і де можна досягти найвагоміших результатів. А оскільки в політиці я уже більше того, чого досяг у 1990-1994 роках, досягти в принципі не зможу, та й сама політика сьогодні стала функцією великих грошей, яких у мене немає, то варто мені з політикою уже розпрощатись зовсім, а зосередитись лише на тому, що у мене нині непогано виходить, тобто на наукових дослідженнях і журналістській аналітиці. Виходячи з цього висновку, я і буду будувати своє подальше життя.