Таке запитання у програмі «Факти тижня» на телеканалі ICTV у неділю 27 листопада 2011 року прозвучало із уст ведучої цієї програми Оксани Соколової під час інтерв’ю, яке вона брала у відомого російського телеведучого, можливо останнього демократа на російському телебаченні Володимира Познера, запрошеного на телеканал ICTV для участі у висвітленні теми, присвяченої 65-річному ювілею Нюрнбергського процесу над фашизмом.

Відповідь Володимира Познера у вільному викладі прозвучала так — Сталіним злочинів проти людства було скоєно не менше ніж Гітлером з різницею лише у тому, що за наказом чи за згоди Гітлера знищувались мільйони представників інших народів для забезпечення добробуту німців, а за наказом чи за згоди Сталіна знищувались мільйони представників свого народу для забезпечення добробуту лише тих, хто гарно прислужував створеному Сталіним режиму. Але уже багато років в шкільних підручниках і в Україні, і в Росії ні про злочини Сталіна проти власного народу, ні про його дружбу з Гітлером, ні про кривавий поділ ними Європи на сфери впливу не пишуть, тому наступні покоління і в Україні, і в Росії починають спокійно сприймати спроби ще живих сталіністів відродити до нього пам’ять, як до умілого менеджера соціалістичної епохи і творця перемоги над фашизмом. У той час як у німецьких підручниках пишуть про злочини Гітлера проти людства, а у школах Німеччини, в одній із яких навчається і онук Познера, вчать, що до злочинів Гітлера причетний і німецький народ, який привів його до влади і підтримував, а тому кожен німець повинен нести у своїй пам’яті відчуття провини перед іншими народами. І відчуття вихованої школою цієї провини навіть у наступних поколіннях, непричетних до злочинів Гітлера, формує протест у кожного німця проти встановлення пам’ятників Гітлеру. І саме Нюрнбергський судовий процес, на думку Володимира Познера, став каталізатором антифашистського виховання усієї німецької нації. А над сталінізмом, як констатує Володимир Познер, судового процесу не було, сталінських поплічників від керівництва державою ні на якому рівні не було усунуто, тому під впливом цих сталіністів із шкільних підручників почали зникати розділи, присвячені злочинам Сталіна, про які заговорили вголос у 60-ті роки минулого століття. А вчителі ні у радянських школах, ні в українських ніколи не намагались і не намагаються прищепити своїм учням почуття провини за сталінські злочини. Тож нічого дивного немає у тому, що жоден німець не буде ініціювати встановлення пам’ятника Гітлеру, у той час, як немало знайдеться таких і росіян, і українців, які і ініціюватимуть, і підтримуватимуть встановлення пам’ятників Сталіну.

Від себе додам. Більшість тих ветеранів, яких переслідували сталінські поплічники, відправляючи у концтабори і на заводи ГУЛАГу, та які кували перемогу над гітлерівською Німеччиною і її фашистськими союзниками на фронтах Другої світової війни, уже померли. А серед ветеранів, що ще є живими, уже більше тих, які служили в охоронних загонах ГУЛАГу, в «заградотрядах» НКВД, у армійських відділах СМЕРШу, на тилових складах — тобто саме тих сталінських поплічників, які не ризикували життям на фронтах, які не отримували поранень, які отримували кайф суперменів, влаштовуючи розстріли, які добре харчувались, а тому і живуть довше. Ось під впливом саме цієї частини ветеранів окремі представники молодшого покоління, виховані школою і суспільством, котре не спромоглося у судовому процесі засудити злочини сталінізму, сьогодні ініціюють і встановлюють пам’ятники Сталіну і його соратникам як у вигляді монументів, так і у вигляді назв вулиць і площ в українських містах. І я прошу вибачення у тих уже небагатьох бойових і трудових ветеранів воєнної пори, які дожили до сьогоднішніх днів, за критичні зауваження до тих їхніх однолітків, яких я відніс до сталінських поплічників. Я, як і усі інші українці, хто не воював під час Другої світової війни, щиро вдячний вам, справжнім захисникам Вітчизни, за те, що ви перемогли гітлерівську Німеччину та її сателітів, викорчували коріння фашизму і не дозволили нас перетворити на рабів для обслуговування окупантів. Але я вірю, що злочини сталінського режиму рано чи пізно будуть засуджені в судовому порядку, і що з часом жоден українець не бажатиме у будь-якій формі увіковічувати Сталіна.

До речі, через день після телетрансляції на ICTV цього інтерв’ю з Володимиром Познером у Вінниці в бібліотеці ім. Тімірязєва о 17-й годині розпочався «круглий стіл», присвячений значенню для українського народу і світу Всеукраїнського референдуму 1-го грудня 1991 року як акту підтвердження проголошеної Верховною Радою УРСР 24 серпня 1991 року незалежності України. Я брав участь у цьому «круглому столі» і як безпосередній учасник тих подій — депутат Верховної Ради УРСР 12-го скликання, і як представник партії ВО «Батьківщина». З репортажем про мою позицію під час «круглого столу», опублікованим прес-службою партії ВО «Батьківщина» під заголовком «Референдум – найдемократичніший спосіб народовладдя», можна ознайомитися на сайті Вінницької обласної організації партії ВО «Батьківщина».

Але багато хто із вас, шановні жителі Вінниччини, з цією моєю позицією міг ознайомитись ще цього ж дня, слухаючи «прямий ефір» на телестудії ВДТ-6 у програмі «Політрада», котра розпочалася о 19 годині 15 хвилин, у якій я брав участь у тій же якості і доносив до глядачів ту ж саму позицію, що і під час «круглого столу» годиною раніше.