Недостатньо  знати,  необхідно  вміти  ці  знання  застосувати!  Недостатньо  бажати,  потрібно  і  робити!
  Б.І. Мокін
Головна сторінкаДодати в Вибране

основне
Новини
Біографія
Наукова діяльність
Педагогічна діяльність
Адміністративна діяльність
Громадська діяльність
Листи, статті, доповіді
Зворотній зв'язок

Пошук

Мій акаунт на Facebook
Пошук

У четвер 19 січня 2012 року львівські журналісти Світлана Мартинець та Ігор Починок у львівському щотижневику «Експрес» та на його сайті під заголовком «Підроблений геній Пі» опублікували чергову статтю із їхньої серії, присвяченої розвінчанню псевдопрофесора, псевдодоктора, псевдомедика Андрія Слюсарчука, котрий у своєму житті окрім початкової школи навчався лише у двох професійно-технічних училищах – на штукатура та на швачку і жодного дня не навчався у будь-якому вищому навчальному закладі.

Вам, шановні читачі мого сайту, я теж раджу прочитати цю статтю.

А у своїй же публікації я хочу окрім заклику ознайомитись зі статтею «Підроблений геній Пі» для підсилення зацікавленості ще й акцентувати вашу увагу на деяких її деталях.

І почну з того, що за свої 45 років життя у науковому середовищі, я вперше зіткнувся з випадком, коли людина – Андрій Слюсарчук, яка подає себе професором нейрохірургії, доктором медичних наук, яка претендує на звання «Заслужений діяч науки і техніки України» і яка досі числиться серед лауреатів Державної премії України в галузі освіти 2011 року, коли ця людина формує список своїх наукових праць зі 123 найменувань виключно шляхом або приписування свого прізвища до авторських колективів, які написали і опублікували певні наукові праці, навіть не знаючи про існування цього самозваного співавтора, або заміною авторських колективів, які написали наукові праці, на своє одноосібне авторство у цих наукових працях, не будучи до них причетним, або перелічуванням наукових праць, які начебто є опублікованими на певних сторінках певних чисел наукових видань у той час, як ні на цих сторінках, ні в цих числах, ні в яких інших числах цих наукових видань зазначені наукові праці ніколи не були опублікованими, або шляхом опублікування під своїм іменем у вітчизняних наукових виданнях статей, дослівно переписаних із наукових робіт зарубіжних авторів, опублікованих ними в зарубіжних наукових виданнях. Повторюю, про такий ступінь зухвальства і наукової непорядності мені ще ніколи не доводилося чути! І я не розумію, як такий, на усі 100% сфальсифікований список наукових праць Слюсарчука А.Т., могли завірити своїми підписами і гербовою печаткою завідувач кафедри інформаційних систем та мереж Національного університету «Львівська політехніка», професор Пасічник В.В. та вчений секретар цього ж університету, професор Павлище В.Т.? Особливо ж в умовах дії правила, що вченому секретареві для завірення списку наукових праць необхідно пред’являти наукові видання, в яких ці праці опубліковані, або, принаймні, пред’явити хоча б ксерокопії цих уже опублікованих праць? Який сором і яка пляма на наукову репутацію відомого в усьому світі університету! Університету, який до цього вважався одним із найавторитетніших у науковому світі України!

Оскільки я вже торкнувся питання впливу на репутацію Національного університету «Львівська політехніка» завірення сфальсифікованого списку наукових праць Андрія Слюсарчука, то доцільно одразу ж розглянути ще одну деталь цієї справи, від якої репутація університету теж постраждала. В «Нагородному листі» стосовно присвоєння Андрію Слюсарчуку звання «Заслужений діяч науки і техніки України», який було підготовлено для передачі в Адміністрацію Президента України у травні 2011 року і який підписали ректор НУ «ЛП» Бобало та вчений секретар науково-технічної ради НУ «ЛП» Юрій Ятчишин (копію дивіться в статті «Підроблений геній Пі»), написано, що «Професор Слюсарчук А.Т. науково обґрунтував та дослідив принципи побудови інформаційно-ефективних комплексів «Людина-комп’ютер» на основі методів та засобів штучного інтелекту». Але ж навіть у сфальсифікованому списку наукових праць Слюсарчука А.Т. немає наукових робіт, присвячених використанню методів та засобів штучного інтелекту, який, як відомо, формується на основі алгоритмів спеціальної обробки інформації в потужних комп’ютерних системах. Тож висновок науково-технічної ради Національного університету «Львівська політехніка», під яким підписались Бобало і Ятчишин, не підтверджується списком наукових праць Слюсарчука. Більше того, Слюсарчук А.Т. через місяць сам власноручно підтвердив, що він не є фахівцем в галузі штучного інтелекту, оскільки написав у червні 2011 року, тобто через місяць після його представлення у Львові до вище вказаного почесного звання, в «Особовому листку по обліку кадрів», який він заповнив у зв’язку з прийомом на роботу у Києві в Інститут інноваційних технологій і змісту освіти МОНмолодьспорту України, що він є фахівцем «в галузі медицини – нейрохірургія, неврологія, психіатрія, психологія», в чому легко переконатись, вдивившись уважно в копію цього «Особового листка», приведену в статті «Підроблений геній Пі». До речі, неуважність при оформленні документів – це річ дуже характерна для адміністрації Національного університету «Львівська політехніка». Це кидається у вічі одразу, коли читаєш в «Особовому листку», заповненому Слюсарчуком А.Т., що він народився 10 травня 1971 року, а в «Нагородному листі» від університету, що Слюсарчук А.Т. народився 9 травня 1971 року.

І ще на одну деталь, пов’язану з представленням Слюсарчука А.Т. Національним університетом «Львівська політехніка» до почесного звання «Заслужений діяч науки і техніки України», я хотів би звернути увагу. Згідно з листом міністерства, розісланим до вищих навчальних закладів ще у 2010 році, від вищих навчальних закладів вимагається, щоб присвоєнню почесного звання «Заслужений діяч науки і техніки України» передувало присвоєння за два роки до цього почесного звання «Відмінник освіти України», А присвоєнню почесного звання «Відмінник освіти України» повинно передувати за рік до цього отримання «Почесної грамоти міністерства», якій у свою чергу повинно передувати отримання за рік до цього «Почесної грамоти облдержадміністрації і обласної ради». Таким чином, Слюсарчуку А.Т., щоб «дослужитись» до представлення у Національному університеті «Львівська політехніка» до почесного звання «Заслужений діяч науки і техніки України» необхідно було пропрацювати в цьому університеті, як мінімум, 5 років і отримати за ці 5 років усі попередні відзнаки. Він же був представлений до цього почесного звання уже через 6 місяців після прийняття на роботу. І тут уже виникають питання не лише до вченої ради НУ «ЛП» і ректора Бобало, які представили Слюсарчука А.Т. до цього почесного звання в обхід встановленого міністерством алгоритму, але і до керівників міністерства, без санкції яких, як я розумію, ректор Бобало навіть не ризикнув би це представлення виносити на вчену раду і підписувати.

А тепер я хочу звернути вашу увагу, шановні читачі, на приведену у статті «Підроблений геній Пі» цитату із автобіографії Слюсарчука А.Т., написаної ним при прийомі на роботу в Інститут інноваційних технологій і змісту освіти МОНмолодьспорту України у червні 2011 року. Ось ця цитата: «В армії не служив в зв’язку з проходженням військової кафедри РДМУ ім. Пирогова, військова спец. лікар-підводник, полковник запасу, військово не зобов’язаний, комісований за станом здоров’я». Я почну аналіз цієї цитати з нагадування, що офіцер запасу не може бути військово не зобов’язаним. Для того, щоб стати військово не зобов’язаним потрібно бути відправленим не в запас, а у відставку. Підемо далі – РДМУ ім. Пирогова розташований у Москві, тому його військова кафедра не може готувати спеціалістів для підводного флоту, оскільки згідно з діючими нормативами навчального процесу на військових кафедрах студенти раз на тиждень повинні виїжджати у військові частини, для служби в яких вони готуються на цих кафедрах. А медичні частини, де лікують підводників, є лише у Санкт-Петербурзі, Сєвероморську, Владивостоці і Севастополі, куди з Москви доїхати, пройти практичне заняття і повернутись назад до Москви за один день в принципі неможливо. Тепер щодо того, що Слюсарчук А.Т. є полковником запасу. Цього не може бути в принципі, оскільки навіть ті офіцери, які проходять дійсну службу у військах у мирний час, виходять у відставку не вище ніж підполковниками. Адже для того, щоб стати полковником, діючому офіцеру необхідно пройти підвищення кваліфікації в Академії відповідного військового профілю. Ті ж офіцери, які військову службу не проходять, в запас виходять переважно капітанами і лише в рідких випадках майорами. В Україні є лише одна людина, яка в армії не служила, але отримала звання полковника запасу, і звати цю людину Дмитро Табачник. І пройшов він у свій час шлях від лейтенанта запасу до полковника запасу за кілька років лише тому, що працював тоді Главою адміністрації Президента України Леоніда Кучми. Але, нагадаю, що коли журналісти звернули увагу Леоніда Кучми на «космічний характер» військового злету керівника його адміністрації, він одразу ж видав указ, яким розжалував Дмитра Табачника із полковників запасу знову в лейтенанти запасу. І ось тепер у відомстві міністра Дмитра Табачника, якого розжалувано із полковників запасу, з’явився ще один ні дня не служивший в армії 40-річний полковник запасу.

На завершення аналізу я хочу звернути вашу увагу, шановні читачі, на те, що, незважаючи на наявність документів, що засвідчують «липовість» і документів про вищу медичну освіту Слюсарчука А.Т., і документів про те, що він із Росії прибув до України доктором медичних наук, і незважаючи на відсутність власних наукових праць та фальсифікацію їх списку, наш герой, який уже третій місяць сидить у львівському СІЗО за обвинуваченням у шахрайстві та підробці документів, за свідченням працівника Інституту інноваційних технологій і змісту освіти МОНмолодьспорту України пана Кошеля продовжує обіймати у цьому інституті посади старшого наукового співробітника та завідувача сектором біолого-медичної освіти. Тобто, маючи як мінімум три підстави, підлеглі Дмитра Табачника не звільняють псевдодоктора, псевдопрофесора, псевдомедика з жодної із посад, на які він був прийнятий як такий, що є доктором наук, професором і фахівцем з вищою медичною освітою. Тож, хочеш не хочеш, а проймешся запитанням: «Невже у нашій країні корупція в усіх владних ешелонах дійшла уже до такої межі, що і Слюсарчук А.Т. і його покровителі вірять у те, що йому вдасться відкупитись і залишитись і лікарем, і доктором наук, і професором нейрохірургії, і лауреатом Державної премії України в галузі освіти, і керівним працівником в Інституті інноваційних технологій та змісту освіти МОНмолодьспорту України?»

Мій висновок із усього вище сказаного такий: рано ще Україні заявляти про готовність до вступу в Європейське співтовариство демократичних держав. Адже в будь-якій із держав ЄС ректор університету, що підписав подання про нагородження бездипломного шахрая і пройдисвіта двома найвищими освітянськими нагородами від президента держави, та міністр, що присвоїв бездипломному шахраєві і пройдисвіту вчене звання професора і провів рішення про представлення цього бездипломного шахрая і пройдисвіта до звання Лауреата Державної премії в галузі освіти і навіть посприяв у підписанні президентом держави указу про це лауреатство, обов’язково подали б у відставку на другий день після оприлюднення цих їх аморальних вчинків журналістами. А в Україні і ректор Бобало, і міністр Табачник не те, що не подають у відставку за безпосередню причетність до вище описаного скандалу, а, навпаки, роблять вигляд, що це їх взагалі не стосується. Та й президент держави ніяк на цей скандал не реагує, хоча, подавши йому на підпис текст указу про присвоєння бездипломному шахраєві і пройдисвіту звання Лауреата Державної премії в галузі освіти, який він підписав і дозволив оприлюднити, автори цього подання керівника держави, котрий несе відповідальність за все, що відбувається у ній, як мінімум, принизили. Тож про який вступ України до Європи на такому фоні, який нічого спільного з демократичними цінностями не має, може йти мова?

Версія для друку


[12.06.2023] Про вклад академіка Леоніда Каніщенка в формування майбутнього президента України
[30.12.2022] Кілька слів напередодні 80-річчя про мій вклад у підготовку наукових кадрів
[10.09.2020] Відповідь на запитання, чому я вирішив балотуватись кандидатом у ректори
[08.07.2020] Не робіть, як я!
[07.06.2020] Розповідь про те, як Вінницький міський голова Моргунов втратив 300 голосів
[01.06.2020] Літо у ВНТУ починається з оновлення корпусу деканів
[15.05.2020] Що очікувати після реформування системи захисту дисертацій?
[27.04.2020] Коронавірусні будні університетського професора
[04.03.2020] Весь мир насильно мы разрушим до основанья, а затем - мы наш, мы новый мир построим!
[19.01.2020] «Ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази»
[28.12.2019] Передноворічні роздуми ексректора, який ще працює професором
[21.12.2019] Попри побажання та потуги недоброзичливців академія педагогічних наук продовжує жити
[03.12.2019] Чи варто нашому ректору позитивно реагувати на пропозицію мера міста про передачу частини земельної ділянки університету в комунальну власність?
[30.11.2019] Мої враження від зустрічі з заступником міністра Єгором Стадним
[09.11.2019] Факультету радіоелектроніки - 50
Головна сторінкаДодати в Вибране
© 2007-2015. Персональний сайт Мокіна Б.І. Усі права захищено. Несанкціоноване використання матеріалів сайту не дозволяється. У випадку використання цих матеріалів на інших сайтах не допускається будь-яке редагування тексту, а посилання на даний сайт є обов`язковим.