І перш за все мене цікавили відповіді Віталія Кличка на запитання стосовно стану демократії і розбудови громадянського суспільства в Україні, стосовно єдності опозиційних сил напередодні жовтневих виборів до Верховної Ради України та ще не визначених за датою виборів мера Києва, стосовно ізоляції від суспільства шляхом посадки до в’язниць політичних лідерів опозиції, стосовно визнання української мови як єдиної державної мови в Україні, стосовно співпраці в разі перемоги на парламентських виборах його партії УДАР з провладною Партією регіонів та стосовно зняття депутатської недоторканості, які обов’язково повинні прозвучати, а у відповідях на які він змушений буде під тиском журналістів однозначно визначитись.

Одразу ж признаюсь, що Віталій Кличко як політик цього вечора справив на мене приємне враження і у першу чергу завдяки тому, що тримався впевнено і відповідав саме так, як мені і хотілось почути.

На запитання російською мовою він відповідав російською мовою, на запитання українською мовою він теж відповідав українською – і це незважаючи на те, що ще пару років тому ми від нього не чули жодного українського слова. І абсолютно однозначно заявив, що державною мовою в державі Україна повинна бути лише одна мова – українська.

Від себе по цьому питанню додам, що колесніченкам, які вимагають ввести в Україні російську мову в якості другої державної і наводять приклади країн, в яких це має місце, слід було б пам’ятати, що донедавна у двомовній Бельгії півтора роки не могли сформувати уряд, оскільки половина парламенту обрана жителями тієї її частини, яка розмовляє голландською мовою, а друга половина обрана жителями тієї частини, яка розмовляє французькою, і сьогодні ця економічно благополучна країна, протиріччя в якій на мовному грунті наростають з кожним роком, стоїть на межі розпаду, як і економічно благополучна Канада, в якій є провінція Квебек, де наряду з англійською державною мовою функціонує в якості другої державної і французька мова, і де на останньому референдумі лише кількох процентів франкомовним сепаратистам не вистачило для початку процедури відторгнення Квебеку від Канади. А Швейцарія, яка є конфедерацією, створеною у минулому кількома незалежними державними утвореннями – кантонами, кожний із яких увійшов до конфедерації зі своєю мовою, не може бути прикладом для України, яка є унітарним державним утворенням з українською нацією в якості державотворчої. І незрозуміло, чому для колесніченків не є прикладом наймогутніша країна Європейської спільноти Федеративна Республіка Німеччина з однією державною мовою – німецькою, в землях якої, прилеглих до кордону з Францією, процент французів є більшим ніж процент росіян в українському Донбасі, а в землях, прилеглих до кордонів Польщі, процент поляків є не меншим ніж процент росіян в українському Криму. Як на мою думку, то сьогодні домагаються введення в Україні російської мови в якості другої державної переважно лише ті люди, які мріють про відторгнення від України і приєднання до Росії тієї частини нашої держави, яка лежить на лівому березі Дніпра і в Причорномор’ї, тобто, ті люди для яких взірцем державотворення є епоха XVIII-го та XIX-го століть, коли Україна була роздертою на кілька частин, що входили до складу різних держав.

Але повернемось до Віталія Кличка в студії Євгена Кисельова. Мені дуже сподобався його аргумент в підтвердження тези, що в разі приходу очолюваної ним партії УДАР до влади він усі сили прикладатиме до розбудови в Україні громадянського суспільства, - аргумент, оснований на тому, що він більшу частину свого життя в стадії становлення як особистості прожив у Федеративній Республіці Німеччина, в якій сформовано громадянське суспільство, що сформувало за багато років проживання в ньому і його як людину, у якої вихована повага до законів і відсутня тяга не те що до створення, а навіть і до проживання в авторитарній державі. Саме завдяки цьому аргументу, на мій погляд, із усіх тих українських політиків, які сьогодні на слуху, Віталій Кличко заслуговує найбільшої довіри в частині заяв, що, отримавши владні повноваження, він не зійде з курсу побудови в Україні демократичної держави з розвинутим громадянським суспільством. І з цієї ж причини глибоко помиляються ті спонсори його партії УДАР, які розраховують на те, що в знак подяки за фінансову допомогу, Віталій Кличко, прийшовши до влади, стане слухняним політичним знаряддям у їхніх руках. На підтвердження висловленої думки я нагадаю вам, шановні читачі сайту, розповідь Віталія Кличка про те, що він визнав цілком справедливою і такою, що не викликала внутрішнього дискомфорту, вимогу німецького інспектора дорожнього руху жіночого роду заплатити штраф за початок руху автомобілем, не пристебнувшись ременем безпеки, що є порушенням німецького законодавства про дорожній рух, – і це, звертаю увагу, сталося після того, як на її прохання він поставив їй свій автограф чемпіона світу.

Абсолютно співзвучною моїй власній прозвучала відповідь Віталія Кличка на запитання стосовно скасування депутатської недоторканості – недоторканість народних депутатів України в питаннях політичного протистояння з владою на його думку слід залишити, а недоторканість в питаннях порушення ними кримінального і адміністративного законодавства слід скасувати. І тоді бізнесменів та їх охоронців і помічників, яким потрібна недоторканість саме від кримінального та адміністративного переслідування, у наступному складі Верховної Ради України не стане, а підуть туди лише ті політики, які мріють про незалежну демократичну Україну і бажають творити закони, необхідні для втілення в життя цієї мрії.

Чіткою і зрозумілою була відповідь Віталія Кличка і на запитання відносно того, з ким буде він і його партія УДАР після перемоги на парламентських виборах і, якщо він буде з нинішньою опозицією, то чи не побіжать з його рядів «тушки» до провладної коаліції. – Віталій Кличко впевнений у тому, що він і його партія УДАР обов’язково будуть обраними до Верховної Ради України і створять з іншими опозиційними силами парламентську більшість, яка продиктує президенту нашої держави прізвища тих, хто повинен стати новим главою уряду та міністрами, і прийматиме лише ті закони, які сприятимуть розбудові в Україні громадянського суспільства, зміцненню демократії і спрямовуватимуть нашу країну до Європи. І він впевнений, що в рядах його партії «тушок» не буде ні за яких обставин.

Розділяє Віталій Кличко погляди і наших опозиційних політиків, і погляди лідерів та дипломатів інших країн, а також Європарламенту у тому, що лідери опозиції не повинні сидіти у в’язницях за невірні з точки зору нинішньої влади політичні рішення, хоча одночасно він погоджується з тим, що газові контракти Юлії Тимошенко для України виявились невигідними. Але оцінку її рішенням повинні давати виборці на парламентських виборах, а не судді. До речі, його спроби пробитись на побачення з Юлією Тимошенко виявились безуспішними – керівники Качанівської колонії йому дозволу на побачення з нею не надали.

Лише в одному питанні «акули пера» не змогли змусити Віталія Кличка дати однозначну відповідь – чи буде він балотуватись на посаду мера Києва. Його відповідь на це запитання прозвучала приблизно так – спочатку нехай нинішня влада оголосить дату виборів мера Києва, ось лише після цього він дасть відповідь буде, чи ні, балотуватись на цю посаду. Як на мене, то Віталію Кличку, якщо вибори мера відбудуться до парламентських виборів чи разом з ними, обов’язково треба спочатку обиратись на посаду мера Києва, оскільки, по-перше, у нинішніх умовах лише він зможе виграти вибори у провладного глави Київської міської адміністрації Попова і гідно протистояти перетворенню столиці України у вотчину Партії регіонів, а по-друге, з посади мера Києва виграти наступні президентські вибори йому буде легше ніж з посади рядового депутата Верховної Ради України. І, вигравши індивідуально посаду мера Києва та разом з партією УДАР місце у Верховній Раді України, йому, на мій погляд, треба йти у мери, оскільки партія у парламенті і без його особистої участі буде робити усе те, що він скаже, а ось на справи у столиці в разі його осідання у парламенті ні він, ні його партія уже серйозно вплинути не зможуть. У свій час саме таким шляхом пішов Жак Ширак, який до того, як стати президентом Франції, встиг побувати і мером Парижа.

До речі, я не маю інформації стосовно якості членів партії УДАР, але те, що серед них немає людей пенсійного віку, мені подобається. Люди похилого віку краще працюють в умовах стабільності, а от реформувати країну молодь у сплаві зі зрілими людьми, які не є старшими 50 років, зможе краще і швидше. Я теж з огляду на мій імідж на місцевому рівні, наявність власного засобу масової інформації та підтримку БЮТ міг достойно поборотись за місце у парламенті від Вінницького округу №11, від якого навіть без партійної підтримки обирався народним депутатом до Верховної Ради України 1-го скликання, але, розуміючи, що треба уже дати дорогу молодим, у яких більший запас енергії і честолюбства, я ще взимку на засіданні бюро Вінницької обласної організації БЮТ попросив вивести мене з його складу і не обирати делегатом на з’їзд партії ВО «Батьківщина», задля того, щоб на моє місце прийшов хтось із молодих. І я хочу звернутись до усіх пенсіонерів, які сьогодні є членами різних партій, як провладних так і опозиційних, і особливо ж тих, які уже не одне скликання відсиділи у залі засідань Верховної Ради України, з таким закликом – шановані і заслужені, будь ласка, не претендуйте на місця у новому складі парламенту, який обиратиметься у жовтні! Адже, незважаючи на усі ваші попередні заслуги, ви сьогодні уже ні на що, окрім вигукування лозунгів, блокування трибуни, взаємних образ та штовханини, не здатні. Нехай на ваші місця прийдуть молодші більш енергійні, більш освічені і більш патріотичні колеги із команд того ж таки Кличка та інших молодих лідерів – і на цю особисту жертву треба піти заради прискорення процесу демократичної розбудови нашої молодої і багатостраждальної держави, заради щастя наших дітей і онуків.