Оскільки кістяк збірної Іспанії складають гравці двох протягом уже багатьох років найбільш іменитих у Європі футбольних клубів – «Реалу» із Мадриду та «Барселони» із Барселони, котрі демонструють прекрасну гру і нині, то більшість вболівальників футболу у Європі не сумнівались у тому, що саме збірна Іспанії виграє ЄВРО-2012. Тож сенсації не сталося, якщо не брати до уваги рахунок фінальної гри 4:0, адже ще ніхто у фінальному матчі на попередніх чемпіонатах Європи не забивав у ворота суперників такої кількості голів.

У символічну збірну Європи із 33 кращих футболістів від усіх учасників ЄВРО-2012 за голосами осіб, що обслуговували цей чемпіонат, увійшли 10 футболістів збірної Іспанії, тобто майже увесь її основний склад. Але, що дивно, у цій символічній збірній не знайшлося місця нападникові збірної Іспанії Фернандо Торресу, який отримав приз кращого нападника чемпіонату – «Золоту бутсу» за найбільшою кількістю очок, набраних по системі «гол+пас», і який, до речі, є єдиним, хто забивав голи в усіх трьох переможних фінальних зустрічах збірної Іспанії, тобто і у 2008 році, і у 2010, і у 2012.

Кращим футболістом ЄВРО-2012 теж визнано гравця із збірної Іспанії – Андреса Ін’єсту.

Слід відзначити те, що тренер збірної Іспанії Хорхе дель Боске взяв на озброєння стиль гри «Барселони», що було звичним для Чаві, Ін’єсти, Піке, Фабрегаса, Бускетса і Педро, «підтягнувши» під цей стиль і гравців «Реалу» Касільяса, Алонсу, Рамоса, Арбелоу та чотирьох футболістів основи із інших клубів Торреса, Альбу, Сілву і Мату. Тож, фактично, у перемозі збірної Іспанії є вклад і тренера «Барселони» до нинішнього року Гвардіоли, котрий цей стиль винайшов і прищепив усім до недавнього ще своїм футболістам.

А що можна сказати про футбольну збірну України?

Звичайно, не вийти з групи, граючи вдома, до числа досягнень ніяк зарахувати не можна. Але і на всенародне «охаяння» збірна України теж не заслуговує. Перемогла збірну Швеції вона блискуче і, якби не фатальна помилка угорського судді Кашшаї, який не зарахував чисто забитий гол, збірній Англії вона теж не програла б. А щодо програшу збірній Франції, то з нею наші футболісти теж грали достойно, і програли лише тому, що від них відвернулась Фортуна під час реалізації гольових моментів. Що ж таке у футболі буває!

На мій погляд, головний тренер нашої збірної Олег Блохін допустився лише однієї помилки на цьому чемпіонаті – йому потрібно було врахувати те, що граємо з Францією і Англією на стадіоні у Донецьку, а тому потрібно було випустити на поле в основному складі в обох цих матчах усіх збірників із «Шахтаря» – тобто до П’ятова додати ще й Кучера, Селезньова, Шевчука і Рокитського. Це додало б збірній України «допінгу» від підтримки стадіону, що змусило б збірників із «Шахтаря» грати з максимальною віддачею, це в разі програшу захищало б самого Блохіна від звинувачень в ігноруванні донецьких футболістів. Але, ще раз хочу наголосити на тому, що футбольна збірна у нас є, що Олег Блохін підібрав непоганих футболістів, і, якщо його не поспішать позбавити посади головного тренера, то з цією збірною на чемпіонаті світу у 2014 році від нього можна чекати того, чого ми, на жаль, не дочекались на ЄВРО-2012.

Щодо інших наслідків від ЄВРО-2012.

Ми отримали 4 дуже гарних стадіони, але якщо у Харкові і Донецьку ці стадіони були збудовані на гроші олігархів, то, на жаль, у Києві і Львові стадіони були збудовані на кошти платників податків, які практично повернутими у державну казну не будуть ніколи, оскільки ні «Динамо» у Києві, ні «Карпати» у Львові не демонструють такий футбол, який демонструють «Реал» у Мадриді чи «Барселона» у Барселоні, заповнюючи вщент їхні стадіони вболівальниками під час матчів і повертаючи за рахунок цього кошти, потрачені на будівництво цих стадіонів.

Нам були обіцяні тисячі кілометрів доріг європейської якості, але по інформації журналістів, навіть ті дороги, що будувались, до кінця недобудовані. Я, до речі, зможу підтвердити це чи спростувати лише у вересні, коли знову поїду до Києва для участі в засіданні Президії Національної академії педагогічних наук України, тепер уже в ранзі радника президії – і наказ про призначення мене радником президії Президент НАПНУ, академік Василь Кремень підписав саме в один із червневих днів, коли Україна приймала ЄВРО-2012.

Україна під час ЄВРО-2012 продемонструвала світові, що у ній проживають гостинні люди, які з повагою відносяться до громадян інших країн незалежно від віросповідання і кольору шкіри, причому навіть ті, які в силу своєї міліцейської форми і службових обов’язків не завжди повинні бути толерантними, особливо по відношенню до порушників порядку – і це вагомий плюс для нашої держави, для її іміджу, від якого суттєво залежать потоки іноземних туристів у майбутньому.

Але, водночас, наша влада продемонструвала усьому світу, що вона непохитна в своїх рішеннях, причому навіть у тих, які викликають загальний спротив керівників країн, чиї команди взяли участь у фінальній частині ЄВРО-2012 – я маю на увазі відсутність прогресу в справі звільнення із в’язниці колишнього прем’єр-міністра Юлії Тимошенко та колишнього міністра її уряду Юрія Луценка – а це недобре, оскільки ускладнить підписання договору про асоціацію нашої країни з ЄС, не додаючи при цьому ніяких дивідендів і у відносинах з Росією. І заяви нинішнього нашого прем’єр-міністра Миколи Азарова про те, що Україна не буде позиватись до Стокгольмського суду, оскільки не має претензій до Росії стосовно тих газових контрактів, за розпорядження підписати які Юлію Тимошенко відправлено до в’язниці, лише підвищують ступінь нерозуміння керівниками інших країн дій нашої влади у цьому питанні.

Тож після закінчення ЄВРО-2012, на мій погляд, слід очікувати додаткового пониження температури у відносинах керівників країн ЄС до очільників України, зупинити яке можна лише віднайшовши спосіб звільнення Юлії Тимошенко і Юрія Луценка із в’язниці ще до початку жовтневих парламентських виборів.

А в цілому – це добре, що з проведенням ЄВРО-2012 наша країна впоралась! І це добре не лише з позицій наших зовнішніх стосунків, але і з позицій зміцнення патріотизму та єднання нації також. І те, що під час ЄВРО-2012 відійшли на задній план навіть болючі мовні питання, продемонструвало і нам самим і світові, що ми є нацією, яку нікому не вдасться розколоти.