Мене особисто започаткування цього процесу здивувало. – Ну, навіщо до диплому нашого рідного Вінницького національного технічного університету, який за усіма спеціальностями без додаткового переекзаменування визнається в усіх країнах світу, у тому числі і у країнах Західної Європи та Північної Америки, додавати ще й польський диплом, причому додавати його не задарма, а витративши додатково чималі гроші на навчання у Польщі, де воно для усіх іноземців є платним?

Ну були б ми захудалим вищим навчальним закладом з дипломом, якому ніде у світі немає віри, тоді було б зрозумілим бажання прикрити наш непоказний диплом дипломом якогось іншого іменитого університету! Але ж навпаки – наш університет у світі є більш іменитим, ніж будь-який польський університет. Адже це наш університет, а не будь-який польський, за рівнем кваліфікації програмістів, засвідченим результатами, досягнутими нашими командами у світовому чемпіонаті серед студентів, уже багато років входить у число тих 50 університетів світу, у яких найкраще готують програмістів. Адже це наш університет, а не будь-який польський, будучи з 1994 року єдиним асоційованим членом від України у Всесвітній асоціації винахідницьких організацій зі штаб-квартирою у Женеві, кожні два роки привозить з виставок винаходів, які організовує ця асоціація у різних містах Європи і Америки, більше золотих та срібних медалей, ніж їх привезли усі олімпійські команди України з літніх та зимніх Олімпіад, які мали місце за цей же період часу. І це саме наш університет, а не будь-який польський, багато років тому віддав свої навчальні програми на експертизу в Асоціацію університетів США і Канади, за результатами якої і по сьогодні ті наші громадяни, які виїздять на ПМЖ до Канади і США при співбесіді найбільше балів набирають за наявність у них диплому ВНТУ. Тож для нашого диплому в жодній із країн світу польське прикриття не потрібне.

Можна зрозуміти керівників польських університетів у їх бажанні завербувати хоча б на рік чи на семестр для платного навчання студентів з українських вищих навчальних закладів, оскільки після входження Польщі у Європейський Союз випускники польських шкіл масово подались на навчання до університетів Західної Європи, тож керівникам польських університетів доводиться шукати інші можливості для заповнення своїх спорожнілих аудиторій – у тому числі і за рахунок українських студентів, намагаючись для українців перетворити Польщу у таку ж приманку, якою стали країни Західної Європи для поляків.

Висловлюючись образно, сьогодні освітня Польща у порівнянні з освітньою Західною Європою – це як наш районний центр Немирів у порівнянні з Вінницею, до університетів якої намагаються поступити на навчання більшість його жителів, ігноруючи свій будівельний коледж. І нічого немає дивного і осудного у тому, що освітня Польща, у свою чергу, хоче отримати статус «освітньої Вінниці» і відвести Україні статус «освітнього Немирова». Але ж навіщо це нам?