Це управління раніше називалось Контрольно-ревізійним, тож далі я теж буду використовувати абревіатуру КРУ, яка є більш звичною і для мене і для Вас, шановні читачі.

Хто знайомився з моїм попереднім повідомленням на сайті, той пам’ятає, що з заявою про ознайомленням з цим актом я звертався до ректора, професора Володимира Грабка, але з невідомих мені причин можливість ознайомитись з актом перевірки КРУ мені в університеті не була надана. Тож я змушений був звернутись до начальника КРУ у Вінницькій області з проханням ознайомити мене з цим актом безпосередньо у КРУ. І оскільки у діапазон перевірки попав і піврічний піддіапазон, коли ректором нашого університету ще був я, то керівництво КРУ у вівторок 22 січня, тобто одразу по отриманню моєї письмової заяви, надісланої поштою, дало вказівку керівникові відділу мене з актом ознайомити. Після отримання такої вказівки від вищого керівництва керівник відділу зателефонував мені, і ми домовились, що я прийду ознайомлюватись з актом перевірки у четвер 24 січня.

До речі, із тексту заготовленої стандартної форми акта про ознайомлення, який я підписав після ознайомлення з Актом перевірки нашого університету, я зрозумів, що для ознайомлення з цим актом перевірки мене, як одного із колишніх керівників університету, який керував університетом в піддіапазоні діапазону перевірки, все одно викликали б, навіть, якби бажання ознайомитись з цим актом я і не проявляв.

Акт перевірки виявився об’ємним – більше 100 сторінок, тож не дивно, що на ознайомлення з ним я витратив цілих 100 хвилин.

Одразу ж заспокою читачів з нашого університету – в Акті перевірки ВНТУ дійсно, як і говорив нам ректор Володимир Грабко на грудневому засіданні Вченої ради університету, нічого такого, що тягнуло б за собою звільнення з посади керівника чи головного бухгалтера, немає. Тож я, читаючи акт перевірки, довго не міг зрозуміти, чому ректорові не хотілося, аби зі змістом цього акта ознайомився я. Але зрозумів, коли дійшов до одного із прикінцевих розділів, присвяченого організації в нашому університеті тендерних процедур закупівель за кошти Державного бюджету.

Справа у тому, що головою університетського тендерного комітету ще за мого ректорства був призначений професор Володимир Грабко, тоді ще перший проректор університету. Ставши ректором, Володимир Грабко залишив за собою головування в університетському тендерному комітеті. Тож разом зі свою секретаркою Наталією Шевчук, яку він вибрав собі в секретарі тендерного комітету, Володимир Грабко несе відповідальність за дотримання тендерних вимог і у ті часи, коли ректором ще був я, і зараз, коли ректором уже є він.

Ознайомившись з тендерною документацією різних торгів, в яких університет виступав однією із сторін в діапазоні перевірки, інспектори виявили цілий ряд відхилень в її оформленні від вимог чинного законодавства, причому поки Володимир Грабко ще був проректором і, скоріш за усе, ще сам вичитував цю документацію, то і відхилень від вимог було небагато, а як став ректором і, мабуть із-за браку вільного часу, переклав вичитку тендерної документації переважно на секретаря Наталію Шевчук, то і відхилень виявилось набагато більше, і їх масштаб став дещо більшим. І у цьому, на мій погляд, немає нічого дивного, адже і у Наталії Шевчук, після її призначення начальником планово-фінансового відділу університету, час, який вона могла виділити для вичитування тендерної документації, теж скоротився.

І, я думаю, ректор Володимир Грабко уже не раз пошкодував, що призначив Наталію Шевчук начальником планово-фінансового відділу, оскільки це призначення поки-що супроводжується для нього одними лише неприємностями, які навряд-чи колись закінчаться. А продовжаться вони цього року, на мій погляд, штрафними санкціями, які будуть накладені на голову тендерного комітету за допущені відхилення від вимог чинного законодавства під час проведення тендерних процедур. І ці штрафні санкції можуть вдарити по особистому бюджету ректора досить відчутно. Та й, боюсь, що коли головний бухгалтер Ліана Нечепуренко під час звітування повезе до міністерства Акт КРУ – а це є вимогою обов’язковою, то і міністерство в порядку реакції змушене буде зменшити йому надбавку до усіх видів виплат, які він отримує за нині діючим контрактом.

Що до інших неприємностей, які несе Акт КРУ, то вони є менш масштабними, але від деяких із них клопоту теж немало. Наприклад, за неуспішність ректор університету за поданнями директорів інститутів періодично відраховує студентів платної форми навчання. Під це попадають часто і ті, хто ще черговий внесок за навчання не вніс, і, будучи відрахованим, уже його вносити не бажає. Особливо ж якщо це заочники, які платять під час установчої сесії, а їх за академічні борги до цієї сесії адміністрація університету, виконуючи вимоги законодавства, не допускає. Ось таких відрахованих у нас за останній рік виявилось стільки, що сума недоплати ними за навчання сягнула майже 200 тисяч гривень. І зараз керівники університету змушені будуть до тих із них, хто добровільно не побажає доплатити на момент відрахування, подавати позови до суду - і це у кого за місяць треба доплатити, у кого за два, а у кого і за цілих півроку. І таких є ще біля 50 осіб, серед яких фігурують навіть іноземці. Тож клопоту з цього приводу вистачить і ректорові і директорам інститутів.

Або ще одна халепа, пов’язана з державними кредитами за навчання. Їх виділяє держава, але через касу університету, а тому забезпечувати повернення кредитів випускниками держава доручає цьому ж таки університету, який, попрощавшись з випускником уже ніякого впливу, окрім подачі позову до суду, на нього не має. І таких випускників, які або зовсім зникли, або не внесли черговий транш, наш університет теж має біля десятка.

До речі, кінцем терміну цієї перевірки нашого університету інспекторами КРУ є 01.09.2012 року. Тож в Акті КРУ нічого не сказано про те, правильно чи ні нарахована зарплата нашим директорам інститутів не тому, що ця зарплата нарахована правильно, а тому, що вони стали директорами за штатними посадами лише 03.09.2012 року, тобто через два дні після закінчення діапазону перевірки, яка на них, як штатних працівників, ще не розповсюджувалась. Тож правильно чи ні університет платить директорам інститутів, які, обіймаючи адміністративні посади, отримують зарплату науково-педагогічних працівників, якими ці посади згідно з чинним Законом України про вищу освіту не є, стане відомо лише через два роки, коли прийде час наступної планової перевірки КРУ, діапазон якої розпочнеться 01.09.2012 року. І, я не виключаю, що нашим директорам тоді доведеться повертати частину зарплати, отриманої у межах від 03.09.2012 року і аж до появи нового Закону України про вищу освіту, проектами якого посади директорів інститутів ще тільки передбачається включити до переліку науково-педагогічних посад.

Я не буду зупинятись на інших різноманітних недоліках, яких, як ви, шановні читачі, на 100 сторінках Акту КРУ інспекторами заактовано чимало, оскільки вважаю їх такими, що не вплинули суттєво на фінансовий стан нашого університету, тим паче, що більшість із них або уже ліквідована упродовж перевірки, або їх ліквідація нині знаходиться у стадії завершення.

Що ж до мене особисто, то ознайомлення з Актом КРУ в цілому викликало позитивні емоції, адже я своїми очима переконався у тому, що претензій до мене, як до керівника ВНТУ у початковий піддіапазон перевірки, тобто з 01.03.2010 р. по 07.09.2010 р., у фінансових інспекторів немає, і я можу спати спокійно.

Але, водночас, в результаті ознайомлення з цим актом, з’явилася і гіркота в думках. Адже із Акту КРУ я чітко і з документальним підтвердженням переконався у тому, що офіційно ректором ВНТУ професор Володимир Грабко став не 07.09.2010 року, а 08.09.2010 року. Тобто, повернувшись із Києва 7-го вересня 2010 року з наказом міністра про призначення його ректором нашого університету, він до кінця цього дня ще ректором не був, а став ним лише наступного дня 8-го вересня 2010 року. А тому 7-го вересня, повернувшись із Києва увечері, доценту Анатолію Поплавському - вченому секретареві Вченої ради університету, засідання якої відбулося 7-го вересня 2010 року у проміжку часу між 14–ю і 15-ю годинами дня під головуванням першого проректора Олександра Романюка, Володимир Грабко не мав права забороняти оформляти протокол цього засідання, на якому членами Вченої ради університету мені (у мою відсутність) було присвоєне звання «Почесний ректор ВНТУ». І не мав права «ще не ректор» Володимир Грабко 7-го вересня 2010 року вимагати від першого проректора Олександра Романюка «забути» за це засідання Вченої ради університету, на якому мене було проголошено Почесним ректором ВНТУ, і ні в якому разі не підписувати протокол цього засідання. І цей протокол і досі не написаний і не підписаний.

Чесно признаюсь, я розраховував, що 3-го січня 2013 року у день мого 70-річчя ректор Володимир Грабко, який мені зобов’язаний усім, що у нього є, оскільки я був у нього і керівником дипломного проекту, і керівником кандидатської дисертації, і науковим консультантом докторської дисертації, і призначив проректором та віддав йому у завідування створену і випестувану мною ж кафедру, і доклав чимало зусиль, аби зробити його своїм наступником на ректорській посаді, - я розраховував, що 3-го січня він збере позачергове засідання Вченої ради університету і оголосить мене «Почесним ректором ВНТУ», відзначивши кінець кінцем і те, що я 21 рік керував цим університетом і передав його йому у ранзі одного з кращих технічних університетів України, і те, що на сьогодні я є єдиним ректором в Україні, який, вийшовши у відставку після 21 року ректорства, не проголошений «Почесним ректором», як того вимагає Статут нашого університету та Закон України про вищу освіту по відношенню до будь-якого ректора, який відпрацював успішно на цій посаді два терміни підряд, тобто не менше 10 років.

Але дива не сталося! Хоча приємне відчуття я цього дня усе-таки отримав, оскільки мені вранці було вручено телеграму, якою Президент Національної академії педагогічних наук України, академік НАН і НАПН України Василь Кремень поздоровив мене з 70-річчям і повідомив, що за наукові досягнення я нагороджений вищою академічною нагородою – медаллю «Григорій Сковорода».

До речі, про мене забули уже і міністр Дмитро Табачник і його перший заступник Євген Суліма, з якими я два з половиною роки тому, ще будучи ректором ВНТУ, мав конфлікт, на який пішов саме тому, щоб однозначно забезпечити обрання на посаду ректора ВНТУ свого учня Володимира Грабка, а от цей мій учень Володимир Грабко, ставши ректором, ніяк не може забути того, що керівники міністерства були колись мною незадоволені, і тому намагається і через два з половиною роки після уже усіма забутого конфлікту триматись від мене якомога далі.

Але може це і є вища справедливість – у такий спосіб розплачуватись за помилки у доборі учнів?!