Збори розпочались звітною доповіддю президента Національної академії педагогічних наук України, академіка НАН та НАПН України Василя Кременя про результати роботи академії у 2012 році.

В обговоренні доповіді президента академії взяв участь і я, виступивши з аналізом експертної діяльності наших академіків в напрямку підготовки пропозицій і проектів нової редакції Закону України про вищу освіту.

Мій виступ багато в чому корелювався з тим матеріалом, який я виклав на своєму персональному сайті 16.02.2013 р. під заголовком «У підтримку концептуальних засад реформування вищої освіти, запропонованих ректором НТУУ «КПІ», академіком Згуровським», тож дослівно я його переоповідати не буду, а зупинюсь лише на тих тезах, які доповнюють той матеріал.

В цілому підтримуючи ідею створення потужних регіональних університетських комплексів шляхом об’єднання кількох університетів малої і середньої потужностей задля концентрування наукових зусиль, більшого охоплення сучасними технологіями процесу навчання та контролю його якості і переходу від лінійної до більш прогресивної ієрархічної системи управління вищими навчальними закладами, я запропонував присутньому на зборах нашої академії міністру освіти і науки Дмитру Табачнику новоствореним регіональним університетським комплексам нових назв не давати, а створювати кожний університетський комплекс під егідою і з назвою найбільш відомого уже за кордоном університету із числа тих, що увійдуть у цей комплекс, оскільки до новостворених вищих навчальних закладів з невідомою раніше вивіскою за кордоном довіри немає. Лише використання новоствореними потужними університетами уже відомих за кордоном освітніх брендів потоки іноземців, бажаючих отримати в них вищу освіту, не обміліють.

В якості прикладу я навів той факт, що у 1994 році, коли на базі Вінницького політехнічного інституту було створено Вінницький державний технічний університет і перші його випускники із числа йорданських студентів повернулись на батьківщину з дипломами уже не ВПІ, а ВДТУ, котрий на відміну від ВПІ ще не входив до переліку вищих навчальних закладів, дипломи яких визнаються в Йорданії, ці випускники не змогли працевлаштуватись на роботу навіть у ті фірми, на яких працювало багато наших же випускників попередніх років з дипломами ще ВПІ. І лише завдяки ініціативі перших випускників ВДТУ, які домоглись приїзду до нашого університету поважної йорданської освітянської делегації на чолі з послом Йорданії, нам вдалося довести, що ВДТУ – це той же ВПІ, але під другою назвою, і через два роки повернути наш тепер уже університет до переліку вищих навчальних закладів, дипломи яких визнаються в Йорданії. Але за ці два роки університет поніс значні втрати в чисельності іноземних студентів із Йорданії, оскільки стабільне державне замовлення, яке мав ВПІ від Йорданії з цільовою державною оплатою за навчання, після нашого, фактично, лише перейменування на ВДТУ, урядом цієї держави було скасоване. І назад уже навіть після включення ВДТУ у перелік повернутим не було. Після цього замість традиційних кількох десятків щорічно до нас стали поступати з Йорданії менше десятка бажаючих.

У своєму виступі я торкнувся також проблеми видачі вищими навчальними закладами власних дипломів у контексті згаданого вище матеріалу, викладеного раніше на моєму сайті, а також викладеної у тому ж матеріалі проблеми демократизації управління вищим навчальним закладом у напрямку запобігання можливим проявам корупції шляхом введення виборності таємним голосуванням голови університетської вченої ради і відсторонення ректора від головування у цьому вищому органі законодавчою влади в університеті, як це має місце зараз, що послужило б перетворенню університетської вченої ради також і в дієвий орган контролю за діяльністю виконавчої гілки влади, очолюваної ректором. А це у свою чергу унеможливило б назавжди прояви зловживання владою в університеті та випадки нецільового використання коштів.

Міністр освіти і науки Дмитро Табачник, який виступив одразу після мене, полемізуючи зі мною, відзначив, що на шлях видачі вищими навчальними закладами власних дипломів міністерство уже фактично стало, оскільки з нинішнього року у дипломах буде вказано чи цей диплом видано у базовій структурі університету, чи він виданий його філією або інститутом, розташованими в інших містах. І у подальшому міністерство вестиме активну політику, націлену на ліквідацію структурних підрозділів університетів, розташованих в інших містах, шляхом приєднання їх до регіональних університетських комплексів, розташованих у цих же містах. Із цієї заяви міністра витікає, що скоро Вінницький інститут економіки Київського торгівельно-економічного інституту стане структурним підрозділом або Вінницького національного аграрного університету, або Вінницького національного технічного університету, в кожному із яких є інститут менеджменту. До речі, цю заяву міністра чув і присутній на зборах нашої академії ректор Київського національного торгівельно-економічного університету, академік Мазаракі.

Позитивно відреагував у своєму виступі міністр і на доцільність побудови ієрархічної системи підпорядкування вищих навчальних закладів шляхом їх об’єднання в потужні регіональні університетські комплекси, але при цьому він наголосив на тому, що таке об’єднання міністерство буде проводити після кропіткої підготовчої роботи, аби не викликати збурень в студентському і педагогічному середовищах.

На жаль, залишив поза увагою у своєму виступі Дмитро Табачник підняту мною проблему демократизації управління вищим навчальним закладом шляхом роз’єднання посад ректора і голови вченої ради університету. Мабуть ця ідея Михайла Згуровського, яку підтримую і я, і яка давно реалізована в університетах Західної Європи та Північної Америки, нашому міністру з якихось причин не до вподоби.

А перед обідньою перервою президент Національної академії педагогічних наук України Василь Кремень, оголосивши перерву в обговоренні його доповіді, вручив нагороди групі членів академії, котрі були нагороджені як за результатами роботи у 2012 році, так і інтегрально за весь час роботи в академії у зв’язку з ювілейними датами.

Їдучи до Києва, я знав, що на зборах мені буде вручена медаль «Григорій Сковорода», якою я нагороджений в кінці 2012 року напередодні мого 70-річчя, яку я бачив, але в силу академічної традиції вручати нагороди на Загальних зборах академії, на руках, а точніше, на грудях, ще не мав. Але яким же було моє здивування, що спочатку я був викликаний на подіум актової зали Інституту педагогіки НАПН України, де проходили збори, для отримання із рук президента НАПН України Василя Кременя зовсім іншої медалі – Пам’ятної медалі «Національна академія педагогічних наук України, 20 років», яка була виготовлена у кількості усього лише 8 екземплярів для нагородження тих із 15 академіків-засновників, які на сьогодні ще є живими. На зборах, окрім мене, ця медаль була вручена президентом академії ще трьом академікам-засновникам – Савченко, Прокопенку і Таланчуку. Ще четверо академіків-засновників – Каніщенко, Киричук, Мадзігон і Шкіль не змогли прибути для нагородження із-за хвороб – їм ця медаль буде вручена керівництвом академії з виїздом до них додому чи у лікарні.

А після отримання пам’ятної медалі в статусі академіка-засновника НАПН України я був знову викликаний на подіум уже в другій групі нагороджених для отримання із рук президента НАПН України Василя Кременя ще й найвищої академічної нагороди – медалі «Григорій Сковорода». Тож з врахуванням ще й того, що я виступав з трибуни в обговоренні доповіді президента НАПН України Василя Кременя і був удостоєний окремої уваги дискусійного плану у виступі міністра освіти і науки України Дмитра Табачника при викладенні ним його точки зору на підняті мною проблеми, дехто із моїх колег по академічному відділенню вищої освіти з присутнім їм почуттям гумору проголосили нинішні Загальні збори академії Бенефісом Бориса Мокіна.

А завершити цю розповідь я хочу повідомленням про те, що у перерві Загальних зборів академії я задав присутньому на них керівнику Департаменту атестації кадрів Міністерства освіти і науки України, професору Бондаренку запитання стосовно відношення ДАК до Російської наукометричної бази РІНЦ, яка створена при Електронній науковій бібліотеці Росії, в плані вимоги ДАК, щоб усі, хто з 1-го вересня 2013 року будуть захищати кандидатські та докторські дисертації, зобов’язані мати публікації в журналах, котрі входять до відомих міжнародних наукометричних баз, серед яких сьогодні найбільш популярними вважаються наукометричні бази Scopus і Web of Science – саме про них у своєму виступі на зборах академії розповідав член-кореспондент НАПН України, ректор технічного університету із Кременчука, професор Залізняк.

І керівник ДАК, професор Бондаренко відповів мені, що наше міністерство вважає наукометричну базу РІНЦ не гіршою наукометричних баз Scopus і Web of Science, оскільки вона підраховує одночасно і імпакт-фактор журналів, і індекс цитування Гірша авторів статей, у той час, як наукометрична база Scopus визначає лише імпакт-фактор журналів, а наукометрична база Web of Science визначає лише індекс Гірша.

Тож, шановні здобувачі наукових ступенів, що публікують свої наукові результати в наукових журналах нашого університету «Вісник Вінницького політехнічного інституту» та «Наукові праці Вінницького національного технічного університету» – ви можете бути спокійними напередодні захисту ваших дисертацій після 1-го вересня 2013 року, адже наш університет підписав договір з Електронною науковою бібліотекою Росії про входження цих двох наших журналів, головним редактором яких є я, до наукометричної бази РІНЦ. Тож, опублікувавшись у цих наукових журналах, ви виконали вимогу ДАК МОНУ про обов’язкову публікацію результатів, отриманих в дисертаційних роботах, у журналах, що входять до наукометричних баз.