Дороги першого класу за моєю класифікацією – це дороги з суцільним і рівним асфальтовим покриттям – до них можна було віднести дорогу від Житомира до Києва та об’їзні дороги навколо Калинівки на Вінниччині та навколо Бердичева на Житомирщині.

Дороги четвертого класу – це дороги з такою частотою та глибиною вибоїн в асфальтовому покритті, що рух по ним легкових автомобілів без поломок був унеможливлений в принципі – на цих дорогах пересування легковиків здійснювалось зі швидкістю черепахи лише грунтовою обочиною – до них можна було віднести дорогу в середині Хажина на Житомирщині, дорогу на в’їзді до Двірця в місці з’їзду на Кодню на Житомирщині та об’їзну дорогу навколо Житомира

Дороги третього класу – це дороги з вибоїнами, глибина і частота яких дозволяла їх об’їхати або переїхати, лише суттєво збавивши швидкість,– до них у березні та квітні слід було віднести майже усі ті відрізки дороги від Вінниці до Києва, які не увійшли до першого і четвертого класів.

А дороги другого класу – це дороги з суцільним, але не рівним асфальтовим покриттям з нерівностями, обумовленими асфальтовими горбками, що встали на місцях вибоїн після ремонтних робіт – у березні та квітні таких відрізків на шляху від Вінниці до Києва було зовсім небагато.

А ось моя поїздка до Києва для участі в засіданні Президії НАПН України в середині травня, з якої я повернувся лише позавчора, виявилась уже не такою напруженою, оскільки усі дороги четвертого класу та багато кілометрів доріг третього класу, завдяки зусиллям ремонтників, стали дорогами другого класу. Правда, оскільки я поїхав через Житомир, то нинішнього стану об’їзної навколо нього не знаю. Але усе ж таки дратувало те, що доріг третього класу було ще забагато.

Засідання Президії НАПН України було дуже цікавим для мене, оскільки на ньому обговорювались такі важливі питання сьогодення, якими є питання оцінки стану і перспектив розвитку післядипломної освіти та питання входження наукових журналів академії до міжнародних наукометричних баз.

По другому питанню, яке доповідав перший віце-президент академії Володимир Луговий, виступив в обговоренні і я – як головний редактор двох наукових журналів Вінницького національного технічного університету, що 18 квітня цього року після кількох місяців моїх перемовин з адміністрацією Наукової електронної бібліотеки Росії, включені до наукометричної бази РІНЦ (Російський індекс наукового цитування), що вже охопила 37 тисяч наукових журналів з різних країн світу, серед яких лише 7 тисяч є російськими, і яка з чисто російської, створеної вищевказаною бібліотекою 8 років тому, уже перетворилась на наукометричну базу з міжнародним статусом, у якій підраховуються і індекс цитування авторів за Гіршем, і імпакт-фактор журналів.

Підводячи підсумки в обговоренні цього питання, Президент НАПН України Василь Кремень визнав мене експертом по РІНЦ і запропонував членам президії академії, майже кожен із яких є головним редактором наукового журналу за профілем своєї наукової роботи, звертатись до мене за консультаціями з питань входження до РІНЦ.

А повернувшись із Києва до Вінниці і «прогулявшись» Інтернетом, я натрапив на сайті osvita.ua з посиланням на сайт bestuniversities.com.ua на інформацію про оголошення результатів рейтингування станом на квітень 2013 року українських університетів за проектом «КОМПАС», який за ініціативою компанії СКМ Ріната Ахметова, починаючи з 2009 року, щорічно складає такий рейтинг за критеріями практичної спрямованості випускників, відповідності умовам реальної економіки та можливостей працевлаштування. Цей рейтинг складається за результатами опитування випускників щодо задоволення підготовкою, отриманою в альма-матер, опитування роботодавців щодо відповідності випускників економічним реаліям та опитування експертів щодо перспектив працевлаштування випускників.

Приємно було побачити, що наш Вінницький національний технічний університет в загальному заліку з 17 балами посів 24 місце, обійшовши в рейтинговій таблиці майже двісті інших університетів, у тому числі і столичних.

Приємно і від того, що кількість випускників, задоволених знаннями, отриманими у нашому ВНТУ, склала 84% від числа опитаних, і лише в десяти університетах із більше ніж двохсот врахованих «КОМПАСом» цей процент виявився більшим нашого.

Ну і, думаю, абітурієнти звернуть увагу на те, що наш головний конкурент на Вінниччині у боротьбі за них – Вінницький національний аграрний університет з 10 балами посів лише 74 місце в загальному рейтингу «КОМПАСа», відставши від нас на 7 балів та на 50 місць.

 Слід відзначити, справедливості заради, що Вінницького національного медичного університету та Вінницького державного педагогічного університету, які теж є нашими конкурентами у боротьбі за абітурієнта на Вінниччині, у рейтинговій таблиці «КОМПАСа» немає не тому, що там погано навчають чи є проблеми з працевлаштуванням, а тому, що випускниками медичних та педагогічних університетів цей проект не опікується.

Але особливо приємно було побачити, що в регіональному вимірі (Київ, Центр, Схід, Південь, Захід) в Центральному регіоні України (Київська, Чернігівська, Черкаська, Полтавська, Житомирська, Вінницька, Хмельницька, Кіровоградська області) наш Вінницький національний технічний університет посів перше місце, набравши 100 балів із 100 можливих від випускників, 75 балів із 100 можливих від роботодавців та 89 балів із 100 можливих від експертів. І мені, як екс-ректору ВНТУ, який за 21 рік ректорства доклав чимало зусиль, щоб наш університет став одним із провідних і у регіоні, і в Україні, надзвичайно приємно бачити сьогодні наш ВНТУ в одній компанії з переможцями рейтингу в інших регіонах – з НТУУ «Київський політехнічний інститут», який став переможцем рейтингу у Києві, з Донецьким національним технічним університетом, який став переможцем у Східному регіоні, з Дніпропетровським національним університетом, який став переможцем у Південному регіоні та з Національним університетом «Львівська політехніка», який став переможцем у Західному регіоні.