Другий, не менш авторитетний опозиціонер, польовий командир Майдану-2004 Юрій Луценко вимагає від опозиції визначитись з єдиним кандидатом у президенти до кінця нинішнього 2013 року.

А лідер партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко, яка на президентських виборах 2010 року програла лише кілька процентів нинішньому президенту Віктору Януковичу, якому «підіграв» у 2-му турі виборів екс-президент Віктор Ющенко, і яка нині, на думку багатьох громадян як України так і інших країн світу, є несправедливо ув’язненою, вважає, що об’єднаного кандидата у президенти потрібно визначати лише після першого туру президентських виборів у 2015 році. Про це вона однозначно заявила у своїй статті «День Європи», написаній нею 27 травня і опублікованій на сайті LB.ua 29 травня.

І до цієї публікації Юлії Тимошенко дехто із відомих політиків та політологів висловлював у ЗМІ сумніви у тому, що потрібно ще до виборів визначатись з єдиним кандидатом у президенти, але їхні сумніви в основному ґрунтувались на тезі, що в разі визначення єдиного кандидата у президенти від опозиції задовго до виборів у влади буде достатньо часу аби зібрати на цього кандидата таку кількість наявного чи уявного компромату, якої буде достатньо аби підірвати довіру виборців до нього.

Але лише в публікації Юлії Тимошенко звернено увагу на зовсім інший бік недоцільності ще до початку виборчої кампанії оголошувати єдиного кандидата від опозиції. Вона звертає увагу на те, що ті, кому подобається, наприклад, Яценюк, будуть в агітаційній кампанії по максимуму викладатись, організовуючи підтримку саме йому, а ті, кому подобається Кличко, по максимуму викладатимуться саме за нього – та ж сама ситуація матиме місце і відносно підтримки Тягнибока, – і кожний з агітаторів з набагато меншим коефіцієнтом корисної дії агітуватиме у першому турі президентських виборів за єдиного кандидата, що не є найавторитетнішим саме для нього. Тож, назвавши єдиного кандидата в президенти від об’єднаної опозиції до оголошення результатів 1-го туру президентських виборів, опозиційні сили недорахуються в своїх рядах багатьох агітаторів, котрі за найавторитетнішого для них агітували б, не покладаючи сил, а по відношенню до не найавторитетнішого вестимуть себе або не досить ініціативно, або взагалі нейтрально, що сприятиме збільшенню кількості голосів, поданих за кандидата від влади.

І на мою думку, Юлія Тимошенко стосовно сказаного вище абсолютно права.

Наведу власний приклад. Оскільки я не був у захваті від Арсенія Яценюка тоді, коли він обіймав посаду Голови Верховної Ради України, особливо в частині його манери ведення засідань та використання не дуже естетичних висловлювань в коментарях, то після того, як він очолив партію «Батьківщина», мені розхотілось бути в її керівних органах, і я добровільно на засіданні Вінницького обласного партійного бюро попросив вивести мене зі складу цього бюро, мотивуючи це тим, що я прийшов у свій час під прапори Юлії Тимошенко, а не Арсенія Яценюка, і ходити на мітинги, які проводитимуться за вказівкою не Тимошенко, а Яценюка, бажання не маю. І, вийшовши зі складу обласного бюро «Батьківщини», я взагалі припинив політичну діяльність.

А тому я не виключаю, що з такими ж поглядами, як і у мене, можуть знайтися прихильники, скажімо, у Віталія Кличка, котрі припинять активну політичну діяльність у разі, якщо єдиним кандидатом у президенти ще до оголошення результатів 1-го туру виборів буде визначено не Віталія Кличка. І, мабуть, те ж саме можна сказати і про частину прихильників Арсенія Яценюка та Олега Тягнибока.

Тож найбільшу температуру матиме опозиційна агітаційна кампанія і найбільшу кількість голосів буде відібрано у 1-му турі президентських виборів у кандидата від влади саме у тому випадку, коли кожен прихильник опозиційних сил буде голосувати у цьому турі за найавторитетнішого для себе кандидата від «рідної» йому опозиційної сили. Ну і, звичайно ж, якщо жодна опозиційна сила під час агітаційної кампанії не буде «втоптувати в політичну багнюку» кандидатів від інших опозиційних сил. А тому дуже важливою є і та теза Юлії Тимошенко із згаданої вище публікації, в якій вона закликає підписати договір між опозиційними силами «про ненапад» і суворо дотримуватись його. До речі, саме такий договір між опозиційними силами Яценюка, Кличка і Тягнибока було підписано 18 травня під час акції «Вставай, Україно!» І, як на мій погляд, саме фактом підписання цього договору, а не кількістю демонстрантів, слід оцінювати ефективність цієї акції.

Що ж до 2-го туру президентських виборів, то уже загітованих голосувати за одного із опозиційних кандидатів у 1-му турі, нескладно буде доагітувати проголосувати у 2-му турі за того кандидата від опозиції, який набере у 1-му турі найбільшу кількість голосів – він і стане нашим наступним президентом.

А Юлія Тимошенко цією своєю публікацією ще раз підтвердила, що саме вона, навіть перебуваючи у в’язниці, як і кілька десятків років тому Нельсон Мандела, є нині беззаперечним лідером опозиції. І ніякі «свідчення» пройдисвіта Кириченка, який «здав» свого шефа і компаньйона Павла Лазаренка американській Феміді не в пориві каяття і не по зову совісті, а виключно заради того, щоб у такий спосіб спасти свою «шкуру», і якого треба не вислуховувати в режимі відео конференції в українському суді, а самого судити по факту підтвердженої ним же самим оплати саме ним послуг кілерів, що застрелили народного депутата України Євгена Щербаня, як і ніякі «свідчення» проти Юлії Тимошенко усіх інших «свідків», особливо ж тих, які в якийсь із минулих років були не в ладах із законом і свідчать, посилаючись лише на усну інформацію, отриману ними від давно померлих людей, не зможуть переконати переважну більшість громадян як України так і інших країн в причетності Юлії Тимошенко до загибелі Євгена Щербаня. Тож усі зусилля української прокуратури в пошуку нових звинувачень Юлії Тимошенко, на мою думку, не лише не підірвуть її лідерські позиції, а навпаки, усе більше утверджуватимуть як громадян України так і інших країн у думці, що раз проти неї так активно борються, то вона і є тим лідером, на якого чекає Україна.