Кандидатів у директори було двоє, першим із яких був нинішній виконувач обов’язки директора інституту, кандидат технічних наук, доцент Василь Леонтьєв, якому через кілька місяців виповниться 64 роки, який за майже 40 років роботи в нашому університеті не підготував жодного кандидата наук і навіть ніколи не керував аспірантами та написав лише 76 наукових і навчально-методичних праць, більшість із яких є депонованими рукописами, анотованими звітами або тезами конференцій чи методичками по організації навчального процесу, яких достатньо для підтримки реноме проректора, що відповідає за організацію навчального процесу, але недостатньо для директора інституту, який зобов’язаний очолювати не лише навчальний процес, але і наукову роботу у ввіреному йому інституті.

А другим кандидатом у директори був завідувач кафедри відновлювальної енергетики та транспортних електричних систем і комплексів, доктор технічних наук, доцент Олександр Мокін, якому кілька днів тому виповнився 31 рік, який рік тому успішно захистив докторську дисертацію, а нині керує уже 4 аспірантами, працюючими над кандидатськими дисертаціями в галузі електроенергетики та електромеханіки, який за 10 років роботи в університеті уже встиг написати і опублікувати 97 наукових і навчально-методичних праць, три із яких є монографіями, чотири - навчальними посібниками (два з грифом міністерства), 19 - патентами та авторськими свідоцтвами на винаходи, корисні моделі і комп’ютерні програми, а інші – це статті в провідних наукових журналах України.

В результаті таємного голосування перемогу на виборах з рахунком 23:8 отримав Василь Леонтьєв, в перемозі якого я не сумнівався ще до початку зборів, адже бачив, що майже половину делегатів складали любителі тютюнопаління, котрі, звичайно ж, побоювались, що, ставши директором, некурящий Олександр Мокін візьметься за їх перевиховання, у той час як з курящим Василем Леонтьєвим вони матимуть можливість і далі, закриваючись в кабінетах або підсобних приміщеннях навчального корпусу чи виходячи у внутрішній дворик цього корпусу, наодинці, чи навіть і в компанії з ним, викурювати улюблені цигарки. А крім того серед делегатів було досить багато осіб, які, як і Василь Леонтьєв, не дуже полюбляють займатись науковими дослідженнями, а тому могли побоюватись, що, ставши директором, організований та ефективно працюючий на науковій ниві Олександр Мокін і їх змушуватиме працювати в звичному для нього самого режимі.

Після ознайомлення з попереднім абзацом логічно напрошуються два запитання: «Якщо я не вірив у те, що з таким складом делегатів Конференції Олександр Мокін міг перемогти Василя Леонтьєва, то навіщо було йому змагатися з ним до кінця виборів? І чому я не вмовив Олександра зняти свою кандидатуру ще до початку зборів?»

Відповідь буде простою – подавши заяву про участь у конкурсі ще до визначення складу делегатів Конференції, Олександр Мокін, незважаючи на створений несприятливим для нього її склад, в-подальшому не міг зняти свою кандидатуру, як тому, що відноситься до числа людей, котрі звикли розпочату справу завжди доводити до її логічного завершення, так і тому, що, як спортсмен – а він є кандидатом у майстри спорту зі стрільби з луку – Олександр не звик сходити з дистанції за власною ініціативою.

Що ж до того, чому я, бачачи несприятливу для Олександра Мокіна ситуацію, не відговорив його брати участь у цих виборах, то, признаюсь відверто, в результаті цих виборів я, як людина, що звикла усе досліджувати, сподівався завдяки їм отримати відповіді на такі три питання: 1). Чи бажають викладачі нашого інституту досягти якихось нових вершин, чи вони задоволені тим, що мають, і нічого нового уже не хочуть? 2). Чи наважиться ректор університету, професор Грабко піти на порушення Указу президента України, Закону України та наказу міністра освіти і науки України, і якщо наважиться, то чому? 3). Чи наважаться наші проректори не підтримати ректора, якщо він пропонуватиме рішення, в результаті якого порушуватиметься Указ президента України, Закон України і наказ міністра освіти і науки України?

І я отримав відповіді на усі ці питання, якими зараз поділюсь з вами, шановні читачі мого сайту.

На перше питання відповідь однозначна – оскільки викладачі інституту делегували на Конференцію тих своїх колег, які не підтримали реформаторську програму Олександра Мокіна, а підтримали основну тезу виступу Василя Леонтьєва, згідно з якою у нас в інституті усе добре, бо ми посіли перше місце в рейтингу за результатами минулого року, а тому ніяких змін і ніяких нових спеціальностей нам не треба, то це означає, що викладачі нашого інституту ніяких нових вершин досягати не бажають і нічого нового уже не хочуть, і що їх цілком влаштовує те, що нинішній директор інституту не відраховує навіть тих студентів, які мають по 10 академічних заборгованостей, і начисто ігнорує те, що нормативні документи вимагають відраховувати кожного, хто має недопуск до складання екзаменаційної сесії по трьох дисциплінах або отримує три незадовільні оцінки під час екзаменаційної сесії.

До речі, якби не бали, отримані нашим інститутом за захист Олександром Мокіним докторської дисертації, за його навчальний посібник з грифом міністерства, за його монографію і членство в редакціях двох наукових журналах і спеціалізованій раді по захисту кандидатських дисертацій, то і перше місце в рейтингу за сумою набраних балів наш інститут не посів би, і Василю Леонтьєву, як конкуренту Олександра Мокіна, хизуватись у своєму виступі було б нічим.

Відповідь на друге питання я почну з того, що нагадаю про суть вищезгаданих Указу президента, Закону України та наказу міністра освіти і науки України – цими документами категорично забороняється тютюнопаління в громадських місцях взагалі і в приміщеннях та на території навчальних закладів зокрема. Причому ці документи вимагають застосовувати до порушників засоби адміністративного впливу аж до адміністративного покарання у вигляді звільнення з посади.

Ні для кого не є секретом у нашому університеті, що Василь Леонтьєв ніколи не дотримувався вимог вищевказаних документів і щодня по кілька разів на день ходив до своїх колег, котрі теж не можуть позбутися цієї, нині уже позазаконної для громадських місць звички палити цигарки, аби разом з ними, закрившись у їхніх кабінетах, викурити цигарку. Знає про це і ректор університету, професор Володимир Грабко, який до того ж ще й посідає за сумісництвом посаду завідувача кафедри в інституті, яким нині керує Василь Леонтьєв.

Більше того, Володимир Грабко ще з часів роботи проректором з наукової роботи, міжнародного співробітництва та економічної політики добре знає, що, будучи ректором, я після звільнення Василя Леонтьєва з посади проректора з навчальної та навчально-методичної роботи (у зв’язку з необхідністю оформити пенсію) назад на проректорську посаду його не взяв саме тому, що після виходу Указу президента про заборону тютюнопаління в усіх громадських місцях він не відмовився курити цигарки в приміщеннях та на території університету, без чого ні він сам, ні інші проректори, які, до речі, усі були некурящими, не змогли б системно боротись з тютюнопалінням в середовищах викладачів і студентів, тобто не змогли б створити систему втілення норм цього Указу президента в нашому університеті.

У 2010 році, коли Олександр Мокін, який за півроку роботи директором Інституту електроенергетики та електромеханіки зрозумів, що одночасне сумлінне виконання обов’язків директора та завідувача кафедри не залишають часу на завершення роботи над докторською дисертацією і попросив увільнити його від обов’язків директора на період до завершення дисертації і її захисту, я дав Василю Леонтьєву шанс знову повернутись в когорту керівників університету, поставивши його виконувачем обов’язків директора Інституту електроенергетики та електромеханіки і розраховуючи на те, що він після цього усе-таки кине палити цигарки, ну, хоча б у приміщеннях та на території університету. Але після того, як я у вересні 2010 року набрав на один голос менше за Володимира Грабка на виборах ректора ВНТУ і ректором університету був призначений Володимир Грабко, Василь Леонтьєв вирішив, що він новому керівнику ніяких обіцянок не давав, а тому знову почав палити цигарки у тому ж режимі і у тих же приміщеннях університету, в яких цим займався ще будучи проректором, а потім професором кафедри електричних станцій і систем.

У зв’язку з цим я був впевнений, що, затвердивши у міністерстві новий статут університету і об’явивши конкурс на заміщення посад директорів інститутів, ректор Володимир Грабко не підпише заяву Василя Леонтьєва про допуск його до участі в конкурсі на заміщення посади директора Інституту електроенергетики та електромеханіки, оскільки ректор добре знав, що Василь Леонтьєв на момент подачі заяви продовжував грубо порушувати відповідний Указ президента і Закон України про заборону паління цигарок в громадських місцях.

Особливо ж я розраховував на те, що ректор Володимир Грабко, який не завжди віддає належну увагу вимогам законів і указів, але для якого пріоритетними і обов’язковими до виконання є будь-які вказівки із міністерства (навіть усні і навіть не перших осіб), – що він дослухається до наказу міністра, яким однозначно забороняється палити цигарки в приміщеннях та на території навчальних закладів і вимагається карати усіх, хто не дотримується вимог цього наказу. І мені хотілось вірити у те, що ректор Володимир Грабко, принаймні, сам не стане порушувати цей наказ міністра, допускаючи іншого порушника до участі в конкурсі на посаду, яку той, у зв’язку з непоборною схильністю до вказаного порушення, не мав би права посідати, навіть якби ще не був глибоким пенсіонером.

Але, незважаючи на усе вище викладене, ректор Володимир Грабко, який у проявах непокори ніколи поміченим не був, злісного порушника усіх чинних документів, що забороняють тютюнопаління в приміщеннях та на території університету, до участі в конкурсі допустив. А це, у свою чергу, означає, що існують якісь такі причини підтримки Василя Леонтьєва ректором, які є більш вагомими для нього навіть у порівнянні з Указом президента, Законом України та наказом міністра, згідно з якими ректор його підтримувати не мав права, ні юридичного, ні, тим паче, морального. Я цих причин не знаю, хоча певні здогадки є, але одночасно я абсолютно впевнений у тому, що від керівників міністерства ректор вказівки на підтримку кандидатури Василя Леонтьєва не отримував, оскільки Василь Леонтьєв членом правлячої Партії регіонів не є і ніколи не був, а тому у столичному владному середовищі він іменитих покровителів не має. Тож причина цієї підтримки має місцеві, а можливо навіть особисті корені.

А тепер я перейду до формування відповіді на третє із сформульованих вище питань – чому проректори, які усі є членами конкурсної комісії по виборах директорів інститутів, і які самі не палять цигарки навіть вдома, дружно підтримали пропозицію ректора Володимира Грабка і підписались під рекомендацією допустити Василя Леонтьєва до участі в конкурсі, незважаючи на те, що усі вони добре знали про те, що він є порушником вимог Указу президента та Закону України про заборону паління цигарок в громадських місцях та порушником наказу міністра освіти і науки України про заборону паління цигарок в приміщеннях та на території навчальних закладів. Як знали вони і про те, що я після увільнення Василя Леонтьєва з проректорської посади для оформлення пенсії не взяв його назад на цю посаду саме тому, що він не бажав виконувати Указ президента про заборону тютюнопаління в громадських місцях, і що повернув його до когорти керівників, поставивши виконувачем обов’язків директора інституту, лише тому, що він мені пообіцяв позбутись цієї своє шкідливої звички. Знають вони і про те, що після залишення мною посади ректора, Василь Леонтьєв, на жаль, цієї нині протизаконної звички так і не позбувся.

А відповідь на це питання, на мою думку, є такою – проректори підписались тому, що, по-перше, вони переконані, що усе, що пропонує наш ректор Володимир Грабко, незважаючи на те, дружить воно з чинним законодавством чи ні, завжди знаходить підтримку десь у когось «нагорі», про що свідчить, ну хоча б безкарне знищення у вересні 2011 року в університеті 14 факультетів, незважаючи на те, що наявність у структурі вищого навчального закладу III-го та IV-го рівнів акредитації факультетів, як основних організаційних підрозділів, згідно з відповідними нормами ще й донині діючого Закону України про вищу освіту, є обов’язковою. Тож, на думку проректорів, як ніхто не звертав увагу на попередні порушення Володимира Грабка, так ніхто не зверне увагу і на те, що ректор рекомендував і запропонував їм підтримати його пропозицію про допуск до участі в конкурсі на заміщення посади директора інституту претендента, який порушує чинне законодавство та нормативні документи у тій їх частині, що присвячена боротьбі з тютюнопалінням в навчальних закладах.

А по-друге, кожен проректор нині підтримує усе, що пропонує ректор, ще й із боязні бути скороченим, адже усі вони уже більше року знаходяться у «підвішеному стані», оскільки за кількістю студентів, що має наш університет, згідно з нормативними документами, ми повинні мати на одного проректора менше. Тож ніхто із проректорів не хоче, щоб доля бути скороченим дісталась саме йому.

Але ж, шановний ректор і шановні проректори! Як же ви збираєтесь втілювати в життя вище згадані документи? Як ви зможете вимагати від викладачів і студентів Інституту електроенергетики та електромеханіки не палити цигарки в приміщеннях та на території університету, якщо вони знають, що їх директор цієї вимоги не дотримується, а і ви, і ректор на це закриваєте очі?

Звичайно, після демократичного обрання Василя Леонтьєва на посаду директора Інституту електроенергетики та електромеханіки ректор Володимир Грабко зобов’язаний підписати з ним контракт і видати наказ про його призначення директором. Але чи надовго?