І почну я з мого сприйняття пропозиції ректора Володимира Грабка, який запропонував членам Вченої ради університету погодитись з тим, щоб усі викладачі, котрим в осінньому триместрі заплановане навчальне навантаження в потоках майбутніх магістрів, виконали це навантаження на громадських засадах без оплати.

Виявилось, що отримавши у минулому календарному році від нашого міністерства дозвіл на подовження з одного навчального року до півтора навчального року процесу підготовки магістрів, адміністрація нашого університету забула включити до проекту кошторису нинішнього календарного року витрати, обумовлені збільшенням у півтора рази терміну навчання майбутніх магістрів, котрих виявилося майже 250 осіб. Тож за рахунок цього ми тепер маємо на наступний навчальний рік «зайвого» навчального навантаження аж на 13 викладацьких ставок.

На мій погляд, для виходу із ситуації, що склалася, наш ректор Володимир Грабко, аби виправити власне недопрацювання з цього питання, допущене у році минулому, зобов’язаний був у році нинішньому їхати до міністерства і домагатись виділення додаткового бюджетного фінансування для університету, за рахунок якого була б забезпечена виплата стипендій цій категорії студентів та зарплат викладачам, що працюватимуть з 1-го вересня по 15 грудня нинішнього року з цією категорією студентів.

І оскільки Володимир Грабко є одним із улюблених ректорів першого заступника міністра Євгена Суліми, то, на мій погляд, дуже високою є імовірність того, що Євген Суліма задовольнив би його прохання і дав би розпорядження фінансистам міністерства додати нашому університету коштів з цільовим призначенням на виплату стипендії студентам магістерської підготовки і виплату зарплат професорам, що здійснюватимуть з 1-го вересня цю підготовку. Адже Євген Суліма добре розуміє, що означає заставляти поважних професорів – а саме ця категорія викладачів працює з майбутніми магістрами – виконувати навчальне навантаження на громадських засадах з відповідним зменшенням зарплати.

Але звертатись нашому ректору по допомогу до першого заступника міністра – це означало б акцентувати його увагу на тому, що його улюбленець допустив у минулому році серйозний прорахунок, на який, хоче того перший заступник міністра чи ні, він повинен якось реагувати. Тож і задумав наш ректор вийти із ситуації по-іншому – за рахунок скорочення виплат зарплати професорам, легітимізацію якого запропонував здійснити шляхом позитивного голосування членами Вченої ради університету за втілення цієї пропозиції в життя. І він свого домігся – члени Вченої ради університету майже одноголосно підтримали цю пропозицію ректора. Я особисто в цьому голосуванні участі не брав, оскільки не вважаю справедливим те, що найбільш кваліфіковані викладачі – професори, котрі у повному обсязі в осінньому триместрі виконають усю покладену на них роботу по підготовці магістрів, отримуватимуть протягом усього навчального року зарплату, на процентів двадцять меншу тієї, на яку вони відпрацюють.

Об’єктивності заради, слід відзначити, що Володимир Грабко пропонував Вченій раді університету і альтернативну пропозицію – зменшити на 5% доплати усім викладачам університету за науковий ступінь чи вчене звання. Але цю пропозицію відразу ж відкинув завідувач кафедри теоретичних основ електротехніки, професор Василь Кухарчук, котрий заявив, що оскільки викладачі його кафедри і він сам до студентів магістерської підготовки ніякого відношення не мають, то на його кафедру скорочення зарплати, обумовлене необхідністю в осінньому триместрі на громадських засадах працювати з майбутніми магістрами, не повинно розповсюджуватись. Василя Кухарчука дружно підтримали і інші члени Вченої ради університету, які не працюють за програмами магістерської підготовки, а тому ректор цю сумнівну альтернативну пропозицію на голосування і не виносив.

Після позитивного голосування членів Вченої ради університету за пропозицію ректора, котра йде у розріз з вимогами законодавства про працю, я ще раз переконався у справедливості відомого вислову, який у нашому випадку можна трансформувати у твердження, що кожен колектив обирає собі такого керівника, на якого заслуговує.

Цікавою на цьому засіданні Вченої ради університету була і інформація першого проректора Олександра Романюка про результати виборів директорів навчально-наукових інститутів, в якій він повідомив, що із 4 молодих докторів наук – Олега Бісікало, Віталія Зянька, Олександра Мокіна і Олександра Осадчука, які брали участь в якості кандидатів в директори і змагалися з нині діючими директорами цих інститутів, перемогу здобув лише один Олег Бісікало і то, на мій погляд, він переміг лише тому, що йому не було альтернативи, оскільки нині діючий директор Інституту автоматики, електроніки та комп’ютерних систем управління 66-річний Анатолій Васюра зняв свою кандидатуру напередодні виборів. А якби Анатолій Васюра свою кандидатуру не зняв, то, думаю, він теж набрав би голосів більше ніж Олег Бісікало, за якого при відсутності альтернативи проголосували лише 18 членів Конференції трудового колективу інституту із 30. Такий висновок можна зробити тому, що інші молоді доктори наук, які змагалися з нині діючими директорами інститутів поважного віку, набрали наступну кількість голосів: Віталій Зянько – 7, Олександр Мокін – 8, Олександр Осадчук – 8. Тож доводиться констатувати, що в усіх 8 наших навчально-наукових інститутах гору взяла звичка до звичного, що ще раз підтверджує справедливість вище наведеного твердження, що кожен колектив обирає собі такого керівника, на якого заслуговує.

І оскільки я подаю цю інформацію напередодні святкування Дня Конституції, до формування окремих статей якої був причетним, то завершити це інформаційне повідомлення я хочу побажанням вам, шановні читачі мого сайту, аби ніхто антиконституційних подарунків, подібних зробленому нашим ректором за підтримки Вченої ради професорам університету напередодні завтрашнього Свята, у майбутньому ніколи не дарував.