Оскільки 18 і 19 вересня я був у Києві, де брав участь у засіданні Президії Національної академії педагогічних наук України, то зміг підготувати об’єктивну відповідь на це запитання лише сьогодні – 20 вересня, яку одразу ж довожу до вашого відома, шановні колеги.

І почну формувати свою відповідь я з того, що нагадаю, на які відпустки може розраховувати працівник університету. Вони є двох видів – оплачувані і неоплачувані.

Оплачуваними є: відпустка, обумовлена відпрацьованим протягом календарного року терміном роботи, що підтверджується табелями виходів на роботу і графіком відпусток, підписаним керівником, а також відпустка по вагітності, що підтверджується лікарняним, та відпустка по догляду за дитиною, що прописана у відповідному законі і супроводжується пред’явленням свідоцтва про народження дитини.

Згідно з чинним законодавством кожному викладачу за кожний із 10 місяців, відпрацьованих упродовж навчального року, надається 5 днів оплачуваної відпустки. Це означає, наприклад, що за відпрацьовані 3-и місяці викладач отримує 15 днів оплачуваної відпустки, а за відпрацьовані 3-и місяці і 18 днів він отримує 18 днів оплачуваної відпустки. Важливо пам’ятати, що трудове законодавство дозволяє адміністрації надавати оплачувану відпустку працівникам частинами упродовж року, але так, щоб перша частина була не меншою 14 днів.

Неоплачуваними є відпустки, обумовлені потребою працівника, що виникла у нього з особистих причин після повного використання оплачуваної відпустки, наприклад, для поїздки в санаторій у відповідності з отриманою по профспілковій лінії путівкою або для поїздки в іншу місцевість на весілля чи на похорони когось із близької рідні.

Оскільки при перебуванні в неоплачуваній відпустці стаж роботи продовжує нараховуватись, що впливає на розмір майбутньої пенсії, то неоплачувана відпустка не може бути наданою будь-коли і безпідставно, а тому у заяві на її отримання обов’язково треба вказувати підставу і до заяви прикладати копію документа, який підтверджує об’єктивність цієї підстави. І, ще раз наголошую, просити адміністрацію про надання неоплачуваної відпустки, або, як її ще називають, відпустки за власний рахунок можна лише у тому випадку, коли уже повністю використано увесь термін оплачуваної відпустки, у тому числі і накопиченої за минулі роки.

А тепер кілька слів стосовно рішень ректорату – коли вони стають обов’язковими для працівників університету, і з якого моменту часу працівники повинні приступити до їх виконання.

Згідно з Законом України про вищу освіту ректорат є дорадчим органом при ректорові. А це означає, що рішення ректорату стають обов’язковими для виконання лише після їх затвердження наказами ректора, який і є кінцевим носієм відповідальності за зміст цих рішень. Працівник же університету згідно з Конституцією України зобов’язаний виконувати лише ті накази ректора, які не порушують чинне законодавство, і лише з того моменту часу, коли його під розпис чи на засіданні кафедри ознайомили зі змістом цього наказу, представленого на кафедру у письмовій формі.

А тепер щодо графіку роботи викладача університету. При визначених законодавством про працю 5-денному робочому тижні і 36-годинній його протяжності для професорсько-викладацького складу кожен викладач кожного робочого дня зобов’язаний відпрацювати по 7,2 години, які врахують проведення навчальних занять, перерви між ними, підготовку і виконання наукової і методичної роботи та участь в організаційних заходах, що проводяться на рівні студентських груп, кафедри, факультету, інституту чи університету в цілому. Саме ці 7,2 години за кожний відпрацьований робочий день проставляються у табелі виходів на роботу кожного викладача, який двічі на місяць подається кафедрою до бухгалтерії університету.

Оскільки у нашому університеті перший урок починається о 8-й годині 15 хвилин і навчальний процес організовано в одну зміну, то 7,2-годинна протяжність робочого дня викладача вміщується у відрізок часу з 8-ї години 10 хвилин до 15-ї години 30 хвилин. Якщо ж графік занять так складено, що викладачу інколи доводиться проводити 8-й урок, який закінчується о 16-й годині 10 хвилин, то цього дня робочий час для нього повинен розпочинатись не о 8-й годині 10 хвилин, а о 9-й годині, і перший урок, що розпочинається о 8-й годині 15 хвилин, цьому викладачу без його згоди не повинен плануватись.

Тож для основної маси викладачів час після 15 години 30 хвилин, то є уже його особистим часом, в який він має повне право не займатись виконанням завдань затвердженого йому індивідуального плану роботи. І будь-яка його додаткова праця після 15 години 30 хвилин, а точніше за межами 7,2-годинного робочого дня, повинна додатково оплачуватись. Як правило, викладачі використовують цей час для роботи за сумісництвом на іншій викладацькій посаді чи на посаді наукового співробітника.

Ось тепер у нас уже є уся необхідна попередня інформація, аби дати відповідь на поставлене на початку цього матеріалу запитання.

А із усього, викладеного вище, витікає, що викладач може піти у неоплачувану відпустку виключно лише за власним бажанням і за наявності у нього важливих причин особистого характеру, які підтверджуються документально, про що вказується у його заяві про надання неоплачуваної відпустки. Рішення ж ректорату, навіть затверджене наказом ректора, в якому адміністрація пропонує викладачу написати заяву про надання йому неоплачуваної відпустки, є таким, що не відповідає вимогам чинного трудового законодавства, а тому є протиправним. А протиправні накази за діючою Конституцією України працівник має право не виконувати.

Більше того, станом на 17 грудня 2013 року кожен викладач уже набуває права на отримання 18 днів оплачуваної відпустки за роботу у нинішньому навчальному році, без використання якої, він не має права навіть звертатись до ректора з заявою про надання йому неоплачуваної відпустки. А ректор, у свою чергу, не має права підписувати таку заяву, а зобов’язаний, якщо у викладача виникла необхідність у відпустці, надати йому не менше 14 днів оплачуваної відпустки.

Якщо ж у викладача є невикористані з якихось причин дні оплачуваної відпустки за попередні роки роботи, наприклад, він був під час оплачуваної відпустки якусь кількість днів на лікарняному чи працював у приймальній комісії, а тому зарезервував собі ці дні не використаної оплачуваної відпустки на майбутнє, то в разі надходження від викладача мотивованої заяви про відпустку, ректор, у першу чергу, зобов’язаний надати йому відпустку саме за рахунок тих днів оплачуваної відпустки, які викладач не використав у минулі роки, але зарезервував їх відповідною заявою чи затвердженим графіком відпусток.

Варто звернути увагу і на ще один аспект проблеми надання неоплачуваних відпусток. Суть цього аспекту в наступному. Викладачі університету працюють за графіком навчального процесу, складеному на увесь навчальний рік і підписаному ректором, та за розкладом занять, складеному на триместр і теж підписаному ректором. І оскільки обидва ці документи, в яких розписано, яка робота і коли повинна виконуватись, підписані ректором, то вони мають силу наказу. І якщо той же обсяг роботи, який цим наказом заплановано на 4 місці, викладачами буде виконано за три з половиною місяці, у які вони будуть додатково працювати у години, не заплановані графіком і розкладом, складеними на початку навчального року, тобто працюватимуть понаднормово, то і оплату за роботу у ці три з половиною місяці адміністрація зобов’язана здійснювати, виходячи не з фонду оплати праці за три з половиною місяці, а виходячи з чотиримісячного фонду зарплати. Тож ніякої економії фонду зарплати від такого скорочення графіку навчального процесу при збереженні обсягів викладання навчальних дисциплін, університет не отримає. Адже у цьому випадку ми маємо ту ж ситуацію, яка мала б місце, якби навчальний процес з останніх 15 днів грудня було перенесено на суботи попередніх місяців, які є офіційними вихідними днями при 5-денному робочому тижні. І адміністрації університету варто пам’ятати, що Кабінет Міністрів України, переносячи робочі дні в околі святкових у вихідні дні до і після свят, забороняє у зв’язку з цими переносами зменшувати розмір оплати праці працівникам будь-яких підприємств, організацій чи установ за той місяць роботи, робочі дні якого було перенесено на вихідні дні інших місяців.

І на завершення відповіді декілька слів про головну причину прийняття рішення ректоратом університету відправити у неоплачувану відпустку усіх викладачів у другій половині грудня – про відсутність в адміністрації університету грошей на оплату праці за цю половину грудня.

Щороку міністерство, плануючи витрати наступного року, створює резервний фонд, необхідність в якому обумовлена у першу чергу покриттям незапланованих витрат, передбачити які на початку року неможливо, наприклад, на відновлення навчальних будівель чи гуртожитків після стихійних лих. А у другу чергу цей фонд створюється у зв’язку з необхідністю виділення додаткових коштів навчальним закладам, які очолюють керівники, що не зуміли на початку року правильно розрахувати, скільки і для чого їм буде потрібно коштів на кінець року, та керівники, які зуміли перевиконати річні обсяги будівельних робіт при спорудженні нових навчальних корпусів чи гуртожитків.

Абсолютно усім навчальним закладам допомогу з цього фонду в силу його обмеженості міністерство надати не може, а тому воно заздалегідь попереджає усіх ректорів, щоб на цю допомогу не розраховували і шукали вихід із складних фінансових ситуацій самостійно. І більшість ректорів цей вихід знаходять самостійно, а частина ректорів таки звертаються до міністерства про допомогу, і цю допомогу отримують, особливо, якщо мова йде про суму грошей, що не перевищує кількох мільйонів. Я це знаю з досвіду своєї доректорської роботи в апараті міністерства. Я тоді бачив, що ректори із категорії іменитих «зубрів» отримують від міністерства усе, що планували, і додатково ще й те, що у змозі освоїти, якщо у кінці року якусь вчасно не використану суму коштів із резервного фонду, щоб вона не була списаною, освоїти треба швидко. Я, до речі, чотирьох із семи таких іменитих «зубрів», що входять до складу Президії Національної академії педагогічних наук України, на вчорашньому засіданні президії питав, чи є у них фінансові проблеми і чи не планують вони своїм викладачам відпусток за власний рахунок, на що вони мені відповіли, що фінансовий стан їхніх університетів нормальний, і ні в які неоплачувані відпустки вони своїх викладачів не збираються відправляти. А очолювані ними університети є педагогічними та не мають ні юридичних, ні економічних, ні комп’ютерних спеціальностей, на які, в основному і йдуть навчатись за контрактом.

Ви усі, шановні читачі, пам’ятаєте, що я за 20 років побудував і вручив ключі викладачам університету від 200 нових квартир. Так от гроші на це будівництво я якраз і отримував від міністерства за рахунок цього резервного фонду, який міністерство намагалось не витрачати суттєво до останніх днів календарного року, але гроші з якого потрібно було обов’язково витратити у році, що завершався, інакше казначейство їх списувало, що впливало на виділення коштів міністерству у наступному році. А поступав я дуже просто – я під чесне слово гарантував будівельникам, що в кінці року обов’язково з ними розрахуюсь, і вони, вірячи мені, будували в борг, виплачуючи зарплату своїм працівникам зі своїх внутрішніх резервів. І я їх жодного разу не підвів, оскільки був одним із тих небагатьох ректорів, який міг у ті два дні, в які в кінці грудня казначейство відкривало вікно для прийому документів на оплату виконаних робіт, ці документи, узгоджені з будівельниками заздалегідь, виходячи з обсягів виконаних ними робіт, у це вікно подати.

Як відомо, я мав досить напружені стосунки з міністрами Таланчуком, Вакарчуком, Ніколаєнком, а у певний період і зі Згуровським, але з їхніми заступниками, які відали фінансами, у мене стосунки завжди були по-діловому нормальними, оскільки у кінці року я їх завжди виручав, використовуючи вчасно в складних умовах ті гроші, які могли бути казначейством списані. Ось і нашому ректорові Грабку потрібно не відправляти викладачів у неоплачувані відпустки, а торувати дорогу до заступника міністра, який відає фінансами, оскільки у функції першого заступника Суліми, який під час виборів обіцяв нашому колективу свою підтримку, якщо вони проголосують за Грабка, виділення грошей не входить. А заступник міністра з фінансових питань 2-3 мільйони гривень у кінці грудня завжди знайде. І саме тому, що питання оплати праці викладачів у другій половині грудня можна вирішити і без відправки їх в неоплачувані відпустки, я не підтримую нашого ректора Грабка у його спробах вирішити це питання в інший спосіб, особливо ж, якщо цей спосіб іде врозріз з вимогами трудового законодавства.

І останнє – ректор Грабко часто повторює, що і за мого ректорства у кінці минулого століття були затримки з виплатою зарплати, але забуває при цьому додати, що тоді, у зв’язку з обмеженою кількістю випущених купюр гривні з метою погашення шаленої інфляції попередніх років, затримка виплати зарплати була здійснена одночасно в усіх бюджетних організаціях і установах, але в наступні роки держава повернула усе, що в попередні роки не доплатила, і ніхто нікого у відпустки за власний рахунок не відправляв. А сьогодні інфляція майже нульова, і нестача фінансів у нашому університеті на кінець року обумовлена не проблемами в державі, а виключно лише непродуманим плануванням витрат при складанні фінансового плану на нинішній рік і не відстоюванням у міністерстві нашого права, визначеного відповідною Постановою Кабінету Міністрів, отримувати з бюджету і частку фонду зарплати і частку коштів на оплату комунальних послуг у тій же пропорції, яку ми маємо у співвідношенні бюджетних і контрактних студентів. Тож, я ще раз наголошую, ректору потрібно не у відпустки за власний рахунок відправляти працівників університету, а торувати дорогу через заступника міністра з фінансових питань до резервного фонду міністерства. А посилання нашого ректора на те, що він знає і інші університети, в яких теж не вистачає коштів на виплату зарплати, то є лише свідчення того, що він не один такий у тій когорті, що прийшла на зміну досвідченим ректорам три року тому. Ситуація в НТУУ «КПІ», якому у зв’язку з напругою у відношеннях ректора з керівництвом міністерства на підставі тієї ж, уже згаданої мною, Постанови Кабінету Міністрів міністерство зменшило бюджетну складову з більш високого рівня до рівня, що відповідає реальному співвідношенню в цьому університеті бюджетних і контрактних студентів, ніяк не корелюється з ситуацією у нашому університеті, оскільки нас міністерство, навпаки, не підняло у бюджетній складовій до рівня, заданого цим співвідношенням.

На мій погляд, знайдення виходу із самим же ним (разом з начальником планово-фінансового відділу) створеної кризової ситуації з виплатою повноцінної зарплати у грудні нинішнього року і буде для нашого ректора черговою, а може і останньою, спробою скласти на «задовільно» ректорства іспит, оскільки такої «шпарини», що знайшлася у Законі України про вищу освіту, завдяки неоднозначності трактовки однієї із статей якого вдалося безкарно ліквідувати факультети в нашому університеті, у Кодексі Законів про працю (стосовно безкарної невиплати заплати) немає.

З повагою –
депутат Верховної Ради України 1-го скликання,
екс-ректор ВНТУ
Борис Мокін